Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
РОБИМО ВСЕ, ЩОБ У НАШИХ ВО╥Н╤В БУЛО Б╤ЛЬШЕ МОЖЛИВОСТЕЙ, Б╤ЛЬШЕ ЗБРО╥; ЦЕ БУДЕ
Звернення Президента Укра╖ни.


ЗЕЛЕНСЬКИЙ: РОС╤Я ГОТУ╢ НОВИЙ НАСТУП
Нав╕ть завтра рос╕йськ╕ ракети можуть долет╕ти до будь-яко╖ держави…


╢ВРОПА МА╢ БУТИ ЩИТОМ ДЛЯ УКРА╥НИ
Президентка ╢вропейсько╖ ком╕с╕╖ Роберта Мецола - за п╕дсумками зустр╕ч╕ у Брюссел╕…


НАШ╤Й ╢ВРОП╤ ПОТР╤БНА РЕАЛЬНА ОБОРОННА САМОДОСТАТН╤СТЬ
Виступ Президента Укра╖ни на зас╕данн╕ ╢вропейсько╖ ради.


У ДЕНЬ УКРА╥НСЬКОГО ДОБРОВОЛЬЦЯ МИ ДЯКУ╢МО КОЖНОМУ Й КОЖН╤Й, ХТО СТАВ НА ЗАХИСТ УКРА╥НСЬКО╥ ДЕРЖАВИ ТА СУСП╤ЛЬСТВА
Президент вручив нагороди во╖нам…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2018 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#38 за 21.09.2018
Ольга Мусаф╕рова, власний кореспондент «Новой газеты»: ЗАПОРУКА УСП╤ХУ УКРА╥НИ В ТОМУ, ЩОБ НЕ МАТИ СПРАВУ З РОС╤ЯНАМИ

Ольга Мусаф╕рова журнал╕ст, власкор «Новой газеты» в Укра╖н╕. З нею – ми на ти, бо працювали разом ще в газет╕ «Комсомольское знамя». Нин╕ з Ольгою не те, що «ц╕каво» – треба говорити, бо народилася ╕ виросла вона на В╕нничин╕, вчилася в Ки╓в╕, працювала на Донбас╕, знову у Ки╓в╕, а пот╕м – дуже довго, аж дос╕ – власкором московських центральних газет з першо╖ п’ят╕рки. Спочатку в «Комсомольской правде», а з 2011 року – в «Новой» – мабуть, ╓диному на сьогодн╕ рос╕йському ЗМ╤, в якому працювати не соромно.

– Олю, ми з тобою багато рок╕в зна╓мо одне одного, разом працювали в рос╕йськомовн╕й редакц╕╖ «Комсомольского знамени» ╕ загалом – сп╕лкувалися рос╕йською. А от зараз ми вперше говоримо укра╖нською. Важко? Незвично?
– Точно, не важко. У мене менший лексичний запас укра╖нською, бо я ╕ росла в рос╕йськомовн╕й родин╕, ╕ так склалось профес╕йне життя, що я ╕ донин╕ працюю в рос╕йських ЗМ╤. Але так само я можу сказати, що укра╖нську знаю з дитинства, тому що це м╕стечко Гайсин В╕нницько╖ област╕, ╕ нав╕ть важко соб╕ уявити, що, зростаючи там, я б не знала укра╖нсько╖. Може, не тако╖ вишукано╖, л╕тературно╖ укра╖нсько╖, а трошки «суржиково╖» мови, якою зазвичай говорять люди.
– Я зараз не зовс╕м про волод╕ння укра╖нською мовою ╕ запис, я про психолог╕чний момент.
– Н╕, я не можу сказати, що мен╕ дискомфортно. Великою м╕рою м╕й перех╕д у сп╕лкуванн╕ на укра╖нську був пол╕тичний. Нав╕ть, коли ще працювала у «Комсомольськ╕й правд╕» ╕ при╖жджала на поверх, сп╕лкувалася з колегами, ╕ к╕лька раз╕в, коли виникали профес╕йн╕ конфл╕ктн╕ ситуац╕╖ ╕ я п╕всв╕домо, а може ╕ св╕домо, переходила на укра╖нську ╕ бачила – кругл╕ оч╕. ╤ в╕дпов╕дала: так це моя р╕дна мова ╕ в побут╕ я сп╕лкуюся укра╖нською.
– Це ж була неправда.
– Це був блеф, але мен╕ дуже хот╕лося в той момент, щоб це було правдою.
– Людей, як╕ з принципових м╕ркувань перейшли на укра╖нську чимало, але не б╕льш╕сть. ╤ вони вже вс╕ це зробили. А решту як п╕дняти?
– Це пов╕льна справа. Я розум╕ю, що нам хочеться, щоб це сталося за один день, ну, максимально за один тиждень. Але будь-яка ╕стор╕я, яка стосу╓ться гуман╕тарно╖ сфери, вона швидко не вир╕шиться. Ми зна╓мо, як люди трошки «дотичн╕» до л╕нгв╕стики, що рос╕йська – це живуча, надзвичайно потужна мова. Я не хочу сказати, що укра╖нська слабша, але з урахуванням всього того досв╕ду, який ╓, був ╕ в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, ╕ Радянському Союз╕, отак за р╕к, два, три, що все населення Укра╖ни, яке не говорило в принцип╕ укра╖нською, защебече солов'╖ною мовою, я б нав╕ть ╕ не ставила б перед собою такого завдання. Б╕льш того, це вже я останн╕м часом про це думаю: ╓ укра╖нська рос╕йська мова, ╕ вона в╕др╕зня╓ться в╕д рос╕йсько╖ рос╕йсько╖ мови.
– Ну, це Андр╕й Курков запропонував таку ╕дею...
– Тут ╓ безл╕ч вар╕ант╕в, тобто я абсолютно не хочу в╕дмовлятися зовс╕м в╕д рос╕йсько╖ мови. Забути, поставити хрест… Зрештою, моя пок╕йна мама все життя викладала рос╕йську мову ╕ л╕тературу. ╤ я просто не маю такого людського права сказати, що я б╕льше н╕коли не скажу слова рос╕йською. Але я абсолютно впевнена, що моя укра╖нська рос╕йська мова ма╓ право на ╕снування в кра╖н╕. Ми зараз, ╕ це абсолютно правильно, в саме питання мови вклада╓мо ╕нший зм╕ст – мова, нац╕я, в╕ра. Це д╕йсно державотворчий фактор. А якщо я тод╕ скажу так: я буду використовувати рос╕йську мову, як використовую одяг, взуття, мен╕ зручно. Я не буду в╕д не╖ в╕дмовлятися зовс╕м. ╤ я думаю, що жодна притомна людина не ставить перед собою такого завдання.
– Як ти при таких позиц╕ях бачиш майбутн╕й укра╖нський мовний рай, мовну ситуац╕ю через деякий час, коли настане мир. Як ти бачиш цей майбутн╕й мовний мир, майбутн╕й мовний устр╕й Укра╖ни?
Якщо Укра╖на, як той Мюнхгаузен, витягне себе з нин╕шнього болота ╕ почнеться справжн╕й розвиток, то все решта складеться сама собою
– Мовний рай... Гарне визначення. Зна╓ш, я мабуть н╕чого нового тут не придумаю. Я колись читала таку мудру штуку про те, яка мова ста╓ л╕дируючою у св╕т╕. Це та мова, якою пишуть ╕нструкц╕╖ до всього: в╕д пральних машин до косм╕чних ракет. Мен╕ зда╓ться, що мовний укра╖нський устр╕й, в╕н все ж таки залежить в╕д загально╖ ситуац╕╖ в держав╕. Якщо Укра╖на, як той Мюнхгаузен, витягне себе з нин╕шнього болота ╕ почнеться справжн╕й розвиток, то все решта складеться сама собою, не треба гнати батогом, тому що батогом завжди ти домага╓шся зворотного результату. Якщо Укра╖на почина╓ розвиватися модерново, то укра╖нська мова також ста╓ затребуваною.
– Останн╓ запитання в «мовному сектор╕», як ти ставишся до «тарапуньок ╕ штепсел╕в»?
– Я ╖х люблю з дитинства, Тарапуньку ╕ Штепселя!
– Я маю на уваз╕ двомовн╕ програми на телебаченн╕.
– Н╕, це ненормально абсолютно. Мен╕ не подобаються ╕ газети, там де клаптик укра╖нською, клаптик рос╕йською… Ус╕ розум╕ють ╕ рос╕йську, ╕ укра╖нську мову, але я не дуже розум╕ю нав╕що таке. Я взагал╕ не розум╕ю, зв╕дки воно взялося?
– Треба, на жаль, переходити в╕д мови – до ненавист╕. «Сколько раз ты увидел его – столько раз ты его убей». Без ненавист╕ до ворога – не повою╓ш, але жити з ц╕╓ю каменюкою на душ╕ – довго неможливо. На що, з часом, перетворю╓ться ненависть?
– Погана новина для вс╕х нас: якщо в людин╕ визр╕ла ненависть, то до того моменту як запану╓ мир, ця каменюка н╕куди зсередини не под╕неться. Добре було б, щоб ╖╖ розбивати на маленьк╕ шматочки, як камен╕ в нирках ╕ виводити…
– Точний образ! ╢ ╕ спец╕альна апаратура...
– Я не хочу говорити загальн╕ реч╕, що вс╕ в╕йни зак╕нчуються за столом переговор╕в. Але ми часто забува╓мо одну засадничу р╕ч: так не бува╓, щоб в╕йна ск╕нчилася н╕чим, вона ск╕нчиться для нас або поразкою, або перемогою. ╤ я не хочу поразки, я хочу перемоги. А от яка це мусить бути перемога, в чому вона мусить полягати… Це не зр╕вняти з тим, як у 1945-му взяли Берл╕н, розписались на рейхстагу.... А зараз як? Взяти Донецьк ╕ щось написати на ру╖нах м╕н╕стерства вуг╕льно╖ промисловост╕, яке там було?
– Але ж бували в╕йни й по сто рок╕в… ╤зра╖ль, до реч╕ хороший приклад, там вже не часто зустр╕неш людину, яку б аж трусило в╕д ненавист╕ до араб╕в.
– Але вони знають, що вони мусять боронити свою кра╖ну. ╤ н╕коли не п╕дставляти другу щоку, якщо вдарять. ╤ вони не будуть поступатися сво╖ми територ╕ями, ╕ це правильно.
– А навпаки, ти в╕риш в те, що може трансформуватися на щось ╕нше ставлення рос╕ян до укра╖нц╕в ╕ Укра╖ни.
– На щастя н╕.
– Чому «на щастя»?
– Тому що ╕стор╕я ╕нколи да╓ ун╕кальн╕ шанси. Може, якби не сталося ц╕╓╖ в╕йни, дрейф Укра╖ни в б╕к Рос╕╖, тривав би ╕ тривав. М╕ф про братн╕ народи – укра╖нський ╕ рос╕йський – жив би соб╕ ╕ жив. Були б як╕сь конвульсивн╕ рухи в б╕к ╢вропи, але знову ╕ знову перемагала б оця л╕н╕я: ми ж одного кореня, ми ма╓мо духовну ╓дн╕сть, мовну ╓дн╕сть, людську ╓дн╕сть, родинн╕ зв’язки... А тепер – розр╕зано – з кров’ю, н╕коли б╕льше Укра╖на не буде в зон╕ впливу Рос╕╖, н╕коли б╕льше рос╕яни не скажуть укра╖нцям, ну, ви ж молодш╕ брати. ╤ коли рос╕яни зараз (ну, та б╕льш╕сть, т╕ 86 в╕дсотк╕в, як╕ за Пут╕на) говорять про укра╖нц╕в, ╖х аж т╕па╓. ╤ вони кажуть, що х@хли були так╕ ╕ з час╕в Мазепи, вони нас приспали. Вони ображен╕ на нас страшенно, як то кажуть, в «лучших чувствах».
– Ти ж сама щойно розпов╕дала про те, як на тебе, уже давно, ще коли н╕хто ╕ подумати не м╕г про таку в╕йни, подивилися в «Комсомолц╕», коли ти там раптом заговорила укра╖нською... Це в них таке давно, якщо не сказати завжди.
– ╤ я б хот╕ла, щоб воно не зм╕нювалося.
– Н╕коли? А через 100 рок╕в?
– Зна╓ш, Господь у нас не питав, коли створював цей св╕т, ╕ воно буде так, як ма╓ бути. Сп╕впаде це з нашими уявленнями, не сп╕впаде – якось буде. Але мен╕ особисто хот╕лося б, щоб величезна образа рос╕ян на укра╖нц╕в залишалася в╕чною. Тобто, на генетичному р╕вн╕ нин╕шн╕ рос╕яни мусять передати сво╖ нащадкам, що оц╕, як╕ живуть там, вони н╕коли ╕ не були нам братами. Давай ми вс╕ ц╕ хащ╕ не будемо л╕зти, то сива давнина, хай воно соб╕ там якось буде. Ми дивимося в майбутн╓. Так ось запорука усп╕ху Укра╖ни поляга╓ в тому, щоб н╕коли б╕льше в житт╕ не мати справу з рос╕янами.
– З таким рос╕йським народом?
– Якщо станеться те, про що мр╕яла пок╕йна Валер╕я Новодворська, ╕ Рос╕я розпадеться на к╕лька маленьких не ядерних мирних держав, то ми зможемо, я думаю, знаходити соб╕ там д╕лових партнер╕в. Може, нав╕ть, в якомусь людському вим╕р╕ п╕дтримувати стосунки. Але в нин╕шньому вим╕р╕ з ╕мперською Рос╕╓ю не може бути жодних стосунк╕в.
– А якщо Рос╕я пок╕нчить з ╕мпер╕ал╕змом? От як з'явився в Османськ╕й ╕мпер╕╖ Ататюрк, ╕ сказав: все, у нас нема╓ ╕мпер╕╖, ми буду╓мо нову Туреччину. ╤ побудував.
– В Рос╕╖ таке неможливо. Я схильна думати, що ген ╕мперськост╕ таки ╕сну╓. Генетики ╕ б╕ологи мене б забили за так╕ слова кам╕нням. Але десь на останньому рос╕йському хутор╕, в розвален╕й «избе» сидить мужик, допива╓ останню краплю «бояришн╕ка» ╕ не про голодну корову дума╓, не про те, що д╕тям нема чого ╖сти, в╕н там сидить ╕ дуже пиша╓ться тим, що в Кремл╕ Пут╕н, а Рос╕я ядерними бо╓головками зараз як вжарить по Америц╕… Це ╕мперський ген. Може прийти будь-хто зам╕сть Пут╕на, але цей мужик залишиться, яким був.
– Добре, давай перейдемо на особистий р╕вень. Ти працю╓ш укра╖нським власкором «Новой газеты», мабуть, що ╓диного рос╕йського ЗМ╤, де не соромно працювати.
– Не соромно.
– Тобто ти в Москв╕, в Рос╕╖ бува╓ш часто, пор╕вняно з нами з ус╕ма.
– Раз на р╕к буваю.
– Ти бачиш цих людей, як ти з ними сп╕лку╓шся?
– Почну з к╕нця, я почала працювати в «Новой» в 2011 роц╕. Тод╕ мен╕ так було класно, що мен╕ хот╕лося кожн╕ три м╕сяц╕ туди ╖здити тому що... Я без переб╕льшення мабуть скажу, що все, що залишилося в рос╕йськ╕й журнал╕стиц╕ чесного, воно сконцентровано в «Новой».
– Но╓в ковчег, хтось називав так?
– Так, звичайно. Але з ╕ншого боку, це – жах. Величезна кра╖на, здоровенний пласт журнал╕ст╕в – ╕ все це стислося до одн╕╓╖ редакц╕╖. З початком в╕йни ми говорили з мо╖м головним редактором, ╕ це в╕н мен╕ сказав: я розум╕ю, як тоб╕ гидко – ╕ це найб╕льш лояльне визначення – зараз ╖здити до Москви. Якщо ти не будеш ╖здити, я тебе зрозум╕ю. Але, щоб ти знала, ми тебе дуже любимо, ╕ у нас величезне в╕дчуття провини перед тобою.
– Так це що ж, пор╕вняно з ╕ншими рос╕янами в цих людей, якась мутац╕я в╕дбулася?
– Вони зберегли себе. В будь-якому правил╕ ╓ винятки, це б╕л╕ ворони, як╕ збилися в одне гн╕здо, б╕льше м╕сця ╖м нема╓. Тобто, я розум╕ю, якщо станеться так, що «Новую газету» прикриють... Але тут ╓ один момент. Хоч би як Пут╕н демонстрував Заходу свою зверхн╕сть, йому треба мати тонесенький, нав╕ть не канат, ниточку, про яку ╕нколи можна сказати: ну, все ж таки у нас не все роз╕рване з Заходом. От у нас ╓ майже в╕льне, майже 100% л╕беральне видання, яке назива╓ мене «земляной лягушкой, убийцей – всем, кем угодно», я ж ╖х не закриваю. Ну, шестеро вбитих в редакц╕╖, за час ╕снування, ну, це ж така ризикована профес╕я. Я можу помилятися, але це сво╓р╕дна ╕ндульгенц╕я для Пут╕на перед Заходом.
Зах╕д не хоче в╕дкрито╖ в╕йни з Кремлем... Сказати, що цив╕л╕зована ╢вропа п╕де в б╕й, щоб розчавити останню ╕мпер╕ю зла, ну, цього не буде н╕коли
– На Заход╕ теж не дурн╕.
– Не дурн╕. Але Зах╕д не хоче в╕дкрито╖ в╕йни з Кремлем. Це нормально. Чим вище добробут у людей, чим вище ╖х розвиток, тим огидн╕ше для них слово «в╕йна». В сучасному св╕т╕ це не можливо уявити: там ╤лон Маск на Марс експедиц╕╖ споряджа╓, генетики створюють штучний ╕нтелект, а тут люди тими самими автоматами, як десятки рок╕в тому, кришать одне одного. Прим╕тивно так. ╤ ось тому, мен╕ зда╓ться, оцей ╓вропе╓ць «консол╕дований», в╕н буде, допомагати владнати ╕ наш конфл╕кт – сво╖ми грошима, що назива╓ться «по мере возможности», ╕ конфл╕кт у Сир╕╖, але сказати, що цив╕л╕зована ╢вропа п╕де в б╕й, щоб розчавити останню ╕мпер╕ю зла, ну, цього не буде н╕коли.
– Як тираж╕ «Новой»?
– Мал╕ тираж╕. Коливаються в╕д 185 тисяч до 231.
– Для Укра╖ни це колосальний тираж.
– Все одно нав╕ть, якщо 200 там з чимось тисяч под╕лити на населення, а населення Укра╖ни втрич╕ менше, то буде с╕мдесят-в╕с╕мдесят тисяч. ╤ от ц╕каво, що 2011 року я, можна сказати, з захватом сприймала ╕дею, щоб зробити так, як тод╕ вс╕ робили – «Новую газету» в Украине». А пот╕м, за р╕к, я дивним чином подумала: нема╓ сенсу перекладати укра╖нською мовою матер╕али «Новой». На Гугл-перекладач так╕ тексти не поставиш.
– Ну, перекладають же люди Шексп╕ра ╕ Чехова.
– А ск╕льки я мушу платити тому Шексп╕ру, який буде перекладати Дмитра Бикова, Юл╕ю Латин╕ну, того ж Павла Каниг╕на? Це неймов╕рна робота. А породити тут ще одне рос╕йськомовне, хоч ╕ дуже класне... П╕д час в╕йни, нехай воно буде золоте з д╕амантовими вкрапленнями, але видання кра╖ни, яка вою╓ з Укра╖ною... Ц╕лком вистачить одного власкора, до того ж, отаке у мене об╜рунтування, чому я там працюю.
– А у тебе нема╓ родич╕в у Рос╕╖?
– На щастя н╕.
– Але ╓ купа народу, як╕ не мають такого щастя. Що робити ╖м?
– Нав╕ть, не знаю чи можуть бути тут загальн╕ рецепти. По-перше, я ставлюся до визначення – родич – достатньо критично. Це ж не тягар, який треба тягнути все життя у себе на горб╕, якщо це абсолютно чужа мен╕ людина. В сучасному св╕т╕ родинн╕ зв'язки дуже умовн╕, да. ╤ якщо я в╕дчуваю, що н╕чого доброго з цього нашого р╕дства не виходить, я це порву перша, ╕ це нормально. Ну, я не знаю, все ж таки мен╕ зда╓ться, це не приречен╕сть. Ми не в╕дпов╕да╓мо н╕ за кого, кр╕м самих себе.
– Ну, це твоя ╕ндив╕дуальна особлив╕сть.
– А я про себе ╕ говорю. Мабуть, щось з╕ мною не так, доктор, але у мене ╓... не скажу, що безл╕ч, але достатньо багато людей, яких я вважаю без переб╕льшення р╕дними соб╕. Серед них ╓ р╕дн╕ люди, як╕ живуть в Рос╕╖, в т╕й сам╕й «Новой». Той самий Д╕ма Муратов. Свого часу, 89-го року, саме завдячуючи йому я прийшла в «Комсомольську правду».
– А як нам розд╕лити сп╕льний з Рос╕╓ю культурний прост╕р? У нас стоять в кожн╕й друг╕й квартир╕ книжков╕ шафи з Чеховим, Бун╕ним, Пастернаком, Вознесенським. К╕т Матроск╕н, зрештою... Що робити з тим?
– Тобто виходить, укра╖нська культура слабша, якщо ми так побива╓мося. Ой, ой, на тл╕ велико╖ рос╕йсько╖ культури...
– Вона не слабша, ╖й не давали розвиватися. Це по-перше. По-друге, вона не слабша, вона ╕нша.
– Ну, щоб ми далеко не ходили ман╕вцями… Наш з тобою чудовий сп╕льний знайомий Олександр Кабанов, рос╕йський ╕ укра╖нський поет, блискучий поет. Тобто в╕н ╕ укра╖нською мовою почав писати, ╕ вони не г╕рш╕, ╕ вони – його в╕рш╕.
– Я дещо про ╕нше. У нас м╕ж 20-ми ╕ 30-ми роками викосили повн╕стю десятки укра╖нських митц╕в першо╖ величини. ╤, може, через це у нас ц╕л╕ пласти культурн╕ недорозвинен╕.. Ну, от, скаж╕мо, у нас практично нема╓ того, що назива╓ться м╕ським романсом, нема╓ свого Булата Окуджави…
– У мене нема╓ рецепта, я засв╕дчую нин╕шн╕й стан речей. Сьогодн╕, принаймн╕, так мен╕ зда╓ться, кр╕м економ╕ки, яка вплива╓ на видавц╕в, н╕чого не заважа╓ розвитку укра╖нсько╖ культури, укра╖нсько╖ книги. Зайди в Гугл – там м╕льйон книжок укра╖нською мовою. Переклади з англ╕йсько╖, переклади з н╕мецько╖, переклади з рос╕йсько╖. Тобто, все те, що я хочу як читач, я отримую укра╖нською мовою. Якщо з економ╕кою все гаразд, культура буде розвиватися. Я т╕льки дуже не хочу, щоб п╕д гаслом: дорогу укра╖нським талантам, – пол╕зло щось страшнюче. Як╕сть перед ус╕м. У товарах як╕сть, у культур╕ як╕сть, у л╕тератур╕, поез╕╖. ╤ мен╕ теж потр╕бний наш Окуджава, але набагато менше, н╕ж в╕н був потр╕бен, коли мен╕ було 30 рок╕в. Не дай Боже, щоб ми повторювали шлях червоних ком╕сар╕в, як╕ насаджували червоне-красне письменство.
– Головне, що перед укра╖нською культурою в╕дкрилася нова перспектива, якою треба скористатися.
– Оце головне, це засадниче. Але якщо ви не чита╓те укра╖нську книгу, то якого чорта письменник буде ╖╖ писати? Письменник-то може в ст╕л писати, але йому потр╕бен читач. От я ╓ читачем, думаю, що вдячним читачем. ╤ св╕й внесок у розвиток укра╖нсько╖ культури я роблю. Я читаю укра╖нську книги, я читаю сучасну укра╖нську прозу, але я не подарунок для укра╖нських письменник╕в, тому що у мене висока планка. Я не можу сказати, ой слухай, ну, цей ще навчиться, а поки що я п╕дтримаю сво╓ю гривнею, куплю цю книгу.
– Н╕чого не сподобалося?
– Я знаю, що мушу купити «╤нтернат» Жадана, я його не читала. Люблю Соф╕ю Андрухович.
– А як у нас справи з формуванням того, що назива╓ться укра╖нською пол╕тичною нац╕╓ю, як╕ тво╖ в╕дчуття?
– Укра╖нську пол╕тичну нац╕ю форму╓ телев╕зор. Н╕чого нового нема. Те саме в Рос╕╖. Неймов╕рний момент народження укра╖нсько╖ нац╕╖, з мого погляду, ми пережили на Майдан╕ 13-го, 14-го рок╕в. А зараз, скор╕ше св╕домо, народ занурю╓ться у те саме телев╕з╕йне болото, яким, власне, залили Рос╕ю. Ти же пам'ята╓ш, якою була Рос╕я на злам╕ епох, коли не стало Радянського Союзу ╕ постала незалежн╕сть. Ми дивилися в б╕к Москви – ого, Собчак! Ого, демонстрац╕╖! Ого, захисники Б╕лого дому! ╤ як це все так зробилося, що два десятил╕ття пройшло – ╕ 86% населення люблять свого батюшку-царя Пут╕на, «самодержавие и народ», ну ╕ вс╕ т╕ жахи, про як╕ ми вже говорили. Все це зроблено, завдячуючи ЗМ╤, в першу чергу, а телев╕зор – це той гад, який прийде в кожну оселю ╕ розкаже, як кому жити.
– Ну, зараз половина телев╕зор взагал╕ не дивляться, а користуються ╕нтернетом, в тому числ╕ ╕ ф╕льми, сер╕али – все ╖м надходить зв╕дти.
– ╤ ось що ц╕каво: та половина нац╕╖, яка каже, що телев╕зор не дивиться, вона пот╕м дуже жваво обговорю╓, скаж╕мо, ╕нтерв'ю Медведчука. ╤ мен╕ ц╕каво, зв╕дки вона д╕зналася про це.
– З Фейсбука д╕зналася. Зв╕дти за посиланням ╕ ролик цей подивилася.
– Ролик подивилася, побачила роздрук╕вку... Це технолог╕╖, це не важливо. А-а, ви не дивитеся телев╕зор? То ми прийдемо до вас з ╕ншого боку! ╤ ми трет╕й день все це обговорю╓мо...
– Ну, якщо говорити про конкретний випадок з Медведчуком, то щодо нього народ одностайний майже в оц╕нц╕...
– Думку про одностайн╕сть народу ми склада╓мо з╕ сво╓╖ фейсбук-стр╕чки?..
– Знаю про таку небезпеку.
– Свого часу я тримала у себе у «френдах», принаймн╕ десятка-два таких, як то кажуть, абсолютно «упоротих» персонаж╕в, я вважала, що це профес╕йно, я мушу мон╕торити настро╖. В якийсь момент мен╕ стало так гидко, що я вс╕х «забанила»!. Тепер у мене отака компан╕я у ФБ, як ти кажеш, телев╕зор вони не дивляться, читають гарн╕ укра╖нськ╕ книжки, абсолютно патр╕отичн╕… Оце наш св╕т, ми сам╕ соб╕ його у фейсбуку створили. Цей св╕т розбива╓ться, коли ти ви╖жджа╓ш у в╕дрядження. ╤ там я бачу, геть усе ╕нше.
– На 100%?
– Н╕, не на 100%, але на половину точно ╕нше.
– Ну, на половину – це прекрасний результат. Але чи ╓ у нас пол╕тична нац╕я, це сукупн╕сть людей р╕зних нац╕ональностей, як╕ вважають державу Укра╖на сво╓ю Батьк╕вщиною. У тебе щодо цього песим╕стичний настр╕й?
– Так, у мене песим╕стичний настр╕й. Дуже багато людей, як╕ п╕дходять п╕д т╕ визначення, про як╕ ти кажеш, якщо не знев╕рилися у самому ╕снуванн╕ держава Укра╖на, то в╕д╕йшли в╕д активно╖ чи нав╕ть тако╖ нап╕вактивно╖ – пол╕тично╖, громадсько╖, волонтерсько╖ – д╕яльност╕, вони знову повертаються до того, що ми уже проходили за час╕в Союзу: це моя родина, це найближче мо╓ коло друз╕в, це т╕ люди, на яких я можу спертися, з ними я сп╕лкуюся, я живу ╖х проблемами, я не вир╕шую глобальн╕ питання. ╤ мене не обходить те, що там у вас в╕дбува╓ться.
– Ну, в Рос╕ю ж вони не хочуть.
– Про Рос╕ю не йдеться.
– Нам на сьогодн╕шн╕й день, як я вважаю, цього достатньо. Згадай, п╕сля Помаранчево╖ революц╕╖ був той самий процес, так само, люди, як╕ зробили цю Помаранчеву революц╕ю, в╕д╕йшли ╕ задра╖лися на сво╖х кухнях. А в листопад╕ 13-го року, вони...
– Розконсервувалися.
– Так. ╤ так╕ коливання, як на мене, природн╕.
– Це природн╕й процес, я з тобою погоджуюся. Але, ну, я б сказала так, що процес формування пол╕тично╖ нац╕╖, в╕н не припинився, в╕н трива╓, але сказати, що нац╕я сформована наст╕льки, що можна говорити, про як╕сь уже серйозн╕ реч╕, то ще н╕.
– Серйозн╕ реч╕, це що?
– Скаж╕мо, нав╕ть вир╕шення питання в╕йни ╕ миру. Хоча, в принцип╕, таке не обговорю╓ться в сусп╕льств╕. Для цього ╓ М╕нськ╕ домовленост╕. Якби зараз на сусп╕льне обговорення, референдум винести питання Донбасу... Ну, слухайте, п'ятий р╕к в╕йни. ╤ люди починають говорити, Боже, як ми стомилися! До реч╕, про те, що стомилися, найб╕льше...
– Тод╕ таке питання: в╕дпустити Донбас чи забрати...
– В╕дпустити, взяти штурмом, починати ф╕льтрац╕ю, дати незалежн╕сть, зробити Укра╖ну в тих межах, де вона трима╓ться купи, щоб от вона була готова – я не знаю. Але я не впевнена, що ╕ референдум показав би результати, як╕ б, скаж╕мо, вдовольнили людей.
– Скажи, а чому не вдалося створити «парт╕ю Майдану»? Вона б складалася з людей, як╕ були двигуном Майдану, душею його ╕ у сво╖х документах вони б записали програму Майдану.
– Мен╕ зда╓ться, що «парт╕я Майдану», це абсолютно утоп╕чний проект. Давай пригада╓мо, спочатку на Майдан не йшли пол╕тики.
– А х╕ба парт╕я склада╓ться з самих пол╕тик╕в? А внески членськ╕, хто платити буде?
– Не хот╕ли парт╕╖. Люди просто тод╕ вийшли ╕ все...
– Ну, в ╕нших було ж не так. Народна хвиля полякам Валенсу винесла. А чехам – Вацлава Гавела. А у нас – Яценюка з Тягнибоком ╕ Кличком…
– Все правильно... Там пол╕тичн╕ були процеси, а у нас – ╕сторичний процес... ╤ це набагато вище. Тому що, те, що було в Укра╖н╕ 13-го ╕ 14-го року, це не можливо пор╕вняти. Ми тод╕ зробили неймов╕рне, косм╕чну в╕дстань подолали.
– Добре. Я з тобою погодився. ╤ не могло ╖╖ бути, ╕ не створили ц╕╓╖ парт╕╖, ╕ Бог з нею. ╤ що в результат╕? От знову вибори на нас насуваються. Т╕ ж сам╕... На трибунах ╕ в бюлетенях, т╕ ж сам╕, н╕кого нового, жодно╖ ново╖ ф╕гури, це нормально?
– Це нормально. Бо це еволюц╕я. Я кажу, що у нас ╕сторичний процес ╕де. Його, не можна п╕дстьобнути.
– Ну, вибори у нас не ╕сторичн╕, вони ж пол╕тичн╕. Треба обирати ефективних людей.
– Дума╓ш, мен╕ так не хочеться? Мен╕ теж хочеться пожити ще, ск╕льки Бог дасть, у нормальн╕й цив╕л╕зован╕й кра╖н╕. Але ми не можемо штовхати те, що так от ╕ руха╓ться. Ми мусимо думати над, катал╕заторами, як╕ прискорюють процес. Ми як прац╕вники мед╕йно╖ сфери, зокрема, мусимо думати, що може прискорити ц╕ процеси.
– А я про це ╕ запитую. П'ять рок╕в пройшло – чому н╕кого, н╕хто не викристал╕зувався? Я не можу цього зрозум╕ти. ╢ достатньо осв╕чен╕ люди, ╓ люди, як╕ добре формулюють. ╢ ╤нтернет, зрештою! А л╕дер╕в нема.
– Слухай, якщо людина самодостатня, осв╕чена, то ми знову покотимося до Майдану ╕ до «парт╕╖ Майдану», чому вони не п╕шли в пол╕тику? А людина тупо не хоче йти у владу, вона не хоче у пол╕тику. Вона ╖й огидна, мов «руки брадобрея»!
– То, може, це якась наша ментальна властив╕сть?
– Може. Укра╖нц╕ все ж таки трохи в╕д Гуляйполя. Зна╓ш, покричати на Майдан╕, попалити шини, нав╕ть комусь в пику за╖хати п╕д гарячу руку, але пот╕м роз╕йтися ╕ сказати, ну, добре,а тепер – на вибори. Оцей? Н╕би н╕чого. Давайте за нього! Це може бути нашою нац╕ональною особлив╕стю.
– Давай про рожеву мр╕ю. Як ти уявля╓ш соб╕ ╕деальну Укра╖ну – який ╖╖ народ, хто на чол╕?
– Я пр╕звища не знаю ц╕╓╖ людини. Я розум╕ю, що реальн╕сть вимага╓ все ж таки не просто мр╕яти, а пор╕внювати, на яку кра╖ну ми хочемо бути схожими. Зв╕сно, що мен╕ дуже хот╕лося, щоб це було щось середн╓, хоча середн╓ тут аж н╕як неможливо, м╕ж Сполученими Штатами ╕ Швейцар╕╓ю.
– А з урахуванням укра╖нсько╖ специф╕ки…
– А я не в╕рю в окремий укра╖нський шлях, це така гарна примовка, але окремого шляху в сучасному глобал╕зованому св╕т╕ таки не ╕сну╓.
– Ти оптим╕ст б╕льше, чи песим╕ст?
– Оптим╕ст. Це пох╕дна в╕д мого характеру. Укра╖на не мала в╕дбутися як держава, в принцип╕, н╕коли. А коли отримувала шанс – починаючи з сиво╖ давнини до гетьмана Скоропадського – то виходило те, що виходило. Ну, все, це вже останн╕й раз ╕ б╕льше рипатись н╕хто не буде! А воно, бач, рипа╓ться ╕ рипа╓ться, значить ╓ якийсь потужний двигун, який нас все ж таки просува╓ в заданому напрямку. ╤ мен╕ дуже хочеться думати, що якщо нав╕ть у нас самих «клепки» не вистача╓, як правильно управляти, але оця ╕сторична теч╕я, яка нас п╕дхопила ╕ несе, вона таки несе нас в правильному напрямку.

Бес╕ду в╕в Серг╕й Тихий
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 21.09.2018 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20398

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков