Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3008)
З потоку життя (6197)
Душі криниця (3423)
Українці мої... (1452)
Резонанс (1476)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1657)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРША ГРОМАДА КОЛИШНЬОГО МОСКОВСЬКОГО ПАТР╤АРХАТУ З П╤ВДНЯ УКРА╥НИ ПЕРЕЙШЛА ДО ПЦУ
На Микола╖вщин╕ рел╕г╕йна громада Укра╖нсько╖ православно╖ церкви Московського патр╕архату (УПЦ...


П╤ДТРИМАЙМО КОНОНЕНК╤ВСЬКИЙ КОНКУРС!
всеукра╖нський дитячий л╕тературний конкурс його ╕мен╕ – це найкраща пам'ять про Поета, тож...


ЙОГО ДУША В ПОЕЗ╤╥
12 с╕чня в Центральному Будинку культури м╕ста ╤рпеня на Ки╖вщин╕ в╕дбувся авторський концерт...


МЕН╤ ╤М’Я ДАВАЛА ПОВИТУХА
На Водохреща – 19 с╕чня – святкуватиме св╕й день народження наша кримська укра╖нська...


БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДН╢
19 с╕чня — велике двонадесяте свято Богоявлення Господн╓, Хрещення Бога ╕ Спасителя нашого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 14.12.2018
ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ

Сьогодн╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му шановному читачев╕ доб╕рку прекрасних, напо╓них беззмежжям кримських простор╕в, насичених неповторними, м╕нливими кольорами його солоних в╕тр╕в, просякнутих запахами його та╓мничих морських глибин, ув╕нчаних урочистою тишею його ма╓статичних г╕р, в╕рш╕в чудового кримського поета, перекладача, мешканця Велико╖ Алушти Дом╕н╕ка Арф╕ста. Ось що в╕н пише про себе: Студ╕ював ф╕лолог╕ю в Ки╖вському нац╕ональному ун╕верситет╕ ╕мен╕ Тараса Шевченка. Публ╕кувався у часописах «Дн╕про», «Дзв╕н», «Кримська св╕тлиця», поетичних антолог╕ях ╕ альманах.
Небагато, чи не так? Але ж найкраще про поета кажуть його в╕рш╕, тож - насолоджуймось його доб╕рним словом!

Дом╕н╕к АРФ╤СТ

Д╤ДУСЕВ╤
1
б╕лявий чуб ╕ посм╕шка ╕скриста…
вз╕р на б╕гу зупиненого фавна…
нервов╕ руки юного арф╕ста –
це ╖хн╕й дотик обп╕ка╓ здавна…
кого ц╕ руки н╕жно обн╕мали?
кого ц╕ оч╕ пристрастю палили?
в р╕ку криваву лют╕ ╕ опали
стекли по крапл╕ юн╕ тво╖ сили…
Гомер ╕ море… гори ╕ Горац╕й…
небесна п╕сня молодого грека…
елег╕╖ ╕ г╕мни… гр╕м овац╕й…
в палаючому серц╕ кримська спека…
╕ море… ╕ мара… стилет ╕ стилос…
сн╕ги Сиб╕ру… меж╕ ойкумени…
в тоб╕ епоха вимерзла… зломилась…
летять осколки льодян╕ у мене…

2
в╕н загасив недопалок любов╕
╕ поп╕л розлет╕вся по руц╕…
розв╕яло по дол╕ пап╕рц╕
життя земного факти доказов╕…
╕ книга зачинилась на замок
вс╕ дотики його взяла з собою
нав╕ки побраталася з журбою
у кол╕ незавершених думок…
в╕н не сказав – куди п╕шов… за ким…
кому тепер довершу╓ сонети
╕ м╕нарет╕в темн╕ силуети
з╕тханням домальову╓ легким…
сугдейська н╕ч… н╕ судд╕в… н╕ п╕дсудних…
окра╓ць м╕сяця на чорному стол╕…
╕ кров у виноградному г╕лл╕
влива╓ться у скрон╕ безрозсудних…
намарно море дивиться у даль –
його нема в курган╕ Меганому…
… присплю д╕тей ╕ тихо вийду з дому
досп╕вувати в св╕т його печаль…

В╤╢ В╤ТЕР…

«П╕вденний краю! як тепер далеко
Лежиш в╕д мене ти!»
Леся Укра╖нка

в╕╓ в╕тер по Волин╕
студить зболен╕ долон╕
ви╓ б╕ль по Укра╖н╕
скачуть кон╕… скачуть кон╕…
назбирала соб╕ болю
в╕д к╕сток народу Леся
той прикличе соб╕ долю
хто ╕м’ям земл╕ назветься…
╕ кохала… ╕ кохали… –
все взяли слова молитви…
болю не утамували
н╕ ╓вропи н╕ ╓гипти…
в╕╓ в╕тер – тужна флейта…
море хвилями зд╕йма╓…
╕ нав╕що мен╕ Ялта
якщо Лес╕ тут нема╓…

ЗА Л╤ТОМ Л╤ТО…

за л╕том л╕то т╕ло в╕дл╕та╓
розвт╕лення осв╕тлю╓ дорогу…
о Господи, подяка за п╕дмогу –
╕ду босон╕ж кра╓м гострокра╖м…
у св╕тло для душ╕ нема╓ броду
лиш музика ╕ слово – б╕льш н╕чого…
припнуся до к╕сток мого народу
пристану вбого пром╕нцем до Бога…
╕ залечу сум’яттям в юну мр╕ю
хлопчини що б╕жить за сонцем ранку
я сам ловився на його приманку
╕ поринав у св╕ту ностальг╕ю…
спить паг╕н закодований у гени…
я проросту п╕снями мого Криму
я в╕дбудую Тавр╕ю незриму
на капищах чужого Карфагену...

ЗАБЕРИ МЕНЕ…

забери мене в полон, Аполлоне…
забери допоки жар не схолоне
твого сонця у Криму… твого серця
пророкуй ╕з золотого кр╕сельця
позаповнюй св╕тлом марн╕ пустоти
п╕сня злине у висоти достоту…
моя арфа… перелатана арфа
бо ж не марна, ну скажи, бо ж не марна?
я крокую в чужин╕ темним л╕сом
св╕т п╕дсп╕ву╓ мен╕ Д╕он╕сом
сонце в серц╕ випром╕ню╓ п╕сню
╕ чека╓ на любов свою п╕зню…
забери мене додому… до моря
де до мене кожен кам╕нь говорить
де росте моя лоза – плаче кров’ю
де мен╕ ти наказав – бути мовою…

╤ НЕ БУЛО…
1
╕ не було ╖х – трьох десятил╕ть –
я щастя рахував – прорахувався…
а сивий сум у серц╕ заховався
╕ закохався… назбирав страх╕ть
╕ ╖м в╕ддав ╕ прихист ╕ притулок
зав╕в кохання у глухий провулок
╕ за марою раю на земл╕
подався по розоран╕й р╕лл╕
розорен╕й чужинською ордою
удаль за березневою водою…

2
зупинка «Цвинтар»… стежка вгору…
з╕рки… п╕вм╕сяц╕… хрести…
заморено з╕тха╓ море
дитям свято╖ простоти…

котрий бо р╕к нема╓ мами…
безжальний маятник стальний
колотить м╕рно над роками –
ти ще поплач… ти ще живий…

… погр╕юсь паленим кам╕нням
осирот╕лий зв╕дусюди…
п╕д кипарисовим склеп╕нням
мого надгробника – не буде…

ТАТАРСЬКА КОЛИСКОВА

╕з жагучого тандиру
хл╕бний дух… о м╕й Аллах…
чорний дим чужого виру
у татарочки в очах…
ковзають скорботно пальц╕
скарбом зайво╖ арби
о стражденники татарськ╕
о сов╓цк╕╖ раби…
сонце променем-зайчатком
кличе ранок з-за р╕ки
сонцелике татарчатко
зирить в небо з-п╕д руки…
в ньому б╕ль ╕ страх омани
в ньому цвинтарн╕ штир╕
десь в копальнях Казахстану
десь в болотищах Мар╕…
… просинайся, пташенятку,
попрощайся ╕з теплом
м╕й чорнявий воронятку,
ти п╕д маминим крилом
Крим кром╕шн╕й ╕ крамольний
одяга╓ться в броню
не лякайся, сердобольний,
я тебе обороню…
збережу для тебе в гор╕
рад╕сть п╕сн╕ як шербет…
чорне море… син╕ гори…
наш небесний м╕нарет…
… ╕ на мор╕ ╕ на суш╕
ти в╕днин╕ – п╕л╕грим…
скоро-скоро наш╕ душ╕
назавжди вернуться в Крим…

ЛЕЧУ…

лечу – над Ай-Петр╕ – лелека...
малеча бебека-мемека
ледь чутно лоскоче крило –
╕ вир╕ю як не було...

лечу – над Славутою – чайка...
╕ учн╕в замр╕яна зграйка
шепоче чудесн╕ слова:
ми поруч... ╕ п╕сня жива...

лечу – над Парижем – фанера...
сирена... горгона... химера...
╕ м╕фи стираю з лиця –
коханця... щасливця... ченця...

лечу – над Землею – комета...
плавильня... планида... планета...
тримаю небесну св╕чу –
поетов╕ в морок св╕чу...

МЕНЕ НЕ ЧУ╢…
1
мене не чу╓ Тавр╕я глуха
в замилуванн╕ страху ╕ гр╕ха…
мене не бачить Алустон сл╕пий
в зажур╕ велич╕…
пий, серце, тугу… пий…

ще небо пригада╓ давн╕ барви
ще св╕т почу╓ сп╕в мо╓╖ арфи
ар╕йськими ельф╕йськими мотивами
дельф╕йськими пророцтвами правдивими…

2
коли коливання перейде в коливо
не тебе спитаю – що мен╕ дозволено
не тебе – спи… спина тане п╕д поглядом
я буду життям а не просто спогадом
тво╖м… я останн╕й алеут… останн╕й кара╖м…
сп╕ватиму тех╕лим… в╕дмолю… вимолю Крим…

М╤Ж НАМИ БОГ…

м╕ж нами Бог… ╕ б╕г… ╕ забуття…
Байдарськ╕ зацвяхован╕ ворота
бахчисарайська золота др╕мота
дов╕чний св╕док дaвн╕шн╕х звитяг…
т╕ара г╕р занурена у вир
виблиску╓ ╕ грима╓ грозою…
сухою виноградною лозою
розпалюю потр╕сканий тандир…
злостують чорн╕ яблука печер
блугують покал╕чен╕ кенаси
десь у кутах старого Волопаса
сховали кара╖ кра╖ химер…
…ст╕ка╓ небо воском ╕з гори
╕ хвилями збива╓ться у п╕ну…
живицею ╕з карасанських п╕н╕й
прип╕кся я до р╕дно╖ кори…

МЕЖА

мовчки зачовгую в човен харонний
десь за Чонгаром…
л╕н╕я розтину… присмак солоний…
тьма бездоганна…
мертвенн╕ митники… т╕н╕ занедбан╕…
кримське митарство…
м╕ра п╕дземного… м╕ра донебного –
я на два царства…
буду об кам╕нь алуштинський битися…
марити буду…
л╕то як л╕то – марн╕ти… миритися… –
люди як люди…

ОПРАВДАННЯ

мо╓му життю Бог знайшов оправдання…
рядки на папер╕… рядки на душ╕…
мор╕в хвилювання… в╕тр╕в завивання…
м╕дяк жебрака… багача бариш╕…
п’╓ сонце з калюж╕… я п’ю з п╕днебесся…
я поза ремеслами – поза життям…
н╕ ╖сти - н╕ пити – ╕ти де прийдеться…
поверх землем╕рами виритих ям
я сонця свого не в╕ддам – н╕ пром╕нця!
я серце сво╓ дороздам д╕твор╕
╕ з морем з╕ллюся о ранн╕й пор╕
╕ рад╕стю Тавр╕ю сповню по в╕нця…

МОРЕ СНИТЬСЯ…

море сниться мен╕ ╕ торка╓ться н╕г
дивне диво де вс╕ ще жив╕
╕ ми там не одн╕ ╕ л╕та не одн╕
пророкують цикади в трав╕
╕ наш д╕м на гор╕ височ╕╓ як р╕г
╕ чорн╕╓ вноч╕ Чатир-даг
де солодкий ╕нжир ще лежить по двор╕
╕ солодка джерельна вода
ще б╕жить ╕ б╕жить до дитячих долонь
охолоджу╓ сонячну вись
охолоджу╓ лоба небесний вогонь…
ми пили але не напились…
не надихались ми – задихнулися там
простягни мен╕ руки з небес
поховай мене там – де сльозою туман
де б лозою тонкою воскрес…

НИН╤ НЕ ТА ╤ТАКА…

нин╕ не та ╤така –
д╕м Од╕ссею пастка…
пустка… забута казка
хлопчика Телемака…

в тугу закута гавань
зорями гаснуть звуки…
тче Пенелопа саван –
н╕куди д╕ти руки…

не журавл╕ – синиц╕…
лук не дрижить в долон╕…
висохли кол╕сниц╕
╕ розжир╕ли кон╕…

спить п╕д п╕сками Троя…
сон ╖╖ в╕чним буде…
йшли в ╤л╕он геро╖
а повернули – люди…

тижбою ус╕╓ю
в землю роки в╕дходять…
весело Од╕ссею
т╕льки угледить воду

хай Посейдон кара╓
човника б’╓ ╕ вертить –
Час ╕ той помира╓
н╕ з ким грати в безсмертя…

хай же Еол см╕╓ться
в╕╓ в лице – не в спину
рад╕сно стрепенеться
темним крилом Аф╕на…

в радост╕ ╕ у гор╕
елл╕нов╕ ╕ богу
мариться т╕льки море
т╕льки туди дороги

де Од╕ссей-бездомн╕сть
де Од╕ссей-безпечн╕сть
де Од╕ссей-бездонн╕сть
безум… ╕ безк╕нечн╕сть…

Н╤Ч
1
н╕ч чорним конем
по мен╕ проб╕жить шалено
╕ винесе в море зелене
оглушить мене днем
де струни мо╖ грають
у темний порожн╕й зал
╕ кон╕ мо╖ зл╕тають
у з╕р золотий портал…
зачинено… хто в╕дкри╓?
безумц╕в чату╓ меч
╕ т╕льки одна Мар╕я
замкне мо╓ коло втеч…
день б╕лим дивним конем
гривою св╕т огорне
╕ винесе в море чорне
знет╕леного мене…

2
коли не залишиться моря…
╕ щезнуть ╕ гори… ╕ горе…
╕ рад╕сть заплаче мо╖ми словами
╕ в╕чн╕сть подивиться поглядом мами –
м╕й голос прокинеться в тих╕м краю
св╕танки сп╕ватимуть п╕сню мою
лавандою я проросту ╕з р╕лл╕…
я був на земл╕… я в╕дбув на земл╕…

НОВИЙ СВ╤Т

веч╕рн╓ св╕тло Нового Св╕ту…
вселенське свято – свята вода…
лев╕афаном старозав╕тним
занепоко╓но спить гряда…
сталев╕ сосни… сни ял╕вцев╕…
гортанних грот╕в та╓мн╕ чвари…
гудуть литаври… ридають таври
у зледен╕лому г╕р свинцев╕…
в╕три шален╕ ц╕лують море…
ц╕лують небо… несуть мене
у Меганома блакитний морок
кр╕зь п╕л╕гримство позаземне…
у серце сонячно╖ Сугде╖
летить антична моя душа…
ми розпорошен╕… ми юде╖…
сльозами лл╓мось в чужих дощах…

ПАМ'ЯТЬ

пам'ять… пам'ять – бл╕д╕ св╕тлини…
лиця вдумлив╕ ╕ траг╕чн╕…
в лицях таб╕рн╕ лют╕ зими…
я замерз там на в╕ки в╕чн╕…
не з╕гр╕в мене кримський в╕тер
не розв╕яв отрути трупно╖…
мо╖ в╕льн╕ ╕ дивн╕ д╕ти
на них оп╕ки стуж╕ згубно╖…
╕ ж╕нки мого роду сивого
все чекали муж╕в з солдатчини…
╕ до каменя до могильного
╖х не зрадили… не пробачили
вс╕х кат╕в… заплатили н╕шею
як ╕ ношею… воду – решетом…
бо свобода ста╓ сильн╕шою
вс╕х ╕нстинкт╕в самозбереження…
ми д╕лилися словом Господа
як ╕ хл╕бом… спливали водами –
(д╕ти змалку були дорослими)
у смиренн╕ душ╕? в╕дходили…
… пам'ять… пам'ять – св╕тлини вицв╕л╕…
св╕тло Боже с╕я╓ лицями…
п’ю джерельну священну воду…
н╕ стежини мен╕… н╕ броду…

ГОРА ПАРАГ╤ЛЬМЕН

Параг╕льмен… Парацельс… Ав╕ценна…
чорнокнижник у б╕л╕й ряс╕…
посив╕ла циклопська цегла…
чин печальний в ╕коностас╕…
м’яко яйлa спада╓ на плеч╕
сут╕нь живе в лавандових скронях
сон скрада╓ться у бездоннях
гр╕╓ сонце кост╕ стареч╕…
дивн╕ води живуть над кра╓м
в гирл╕ св╕ту позаземного
де ╤лля д╕тей напува╓
╕ хова╓ ╓динорога…
н╕ч п╕вон╕ями пала╓
дзвони дзвонять на Миколая…
та могo там давно нема╓…
гра╓ арфа… гора рида╓…

ЗАПОВ╤Т ТАТКА…

пуст╕ть мене у той – далекий св╕т –
мо╖ прекрасн╕ чудотворн╕ д╕ти…
бабусю-богомолицю устр╕ти
яко╖ ви не бачили… прост╕ть
що не зум╕в уберегти тепло
у довг╕ зими нашого наг╕р’я
ус╕ байки родинного пов╕р’я
я розказав… там раю не було…
там грецька… польська… кара╖мська кров
╕з укра╖нською влились у ваш╕ вени…
зробилася основою основ
крилата мова… лад ╖╖ п╕сенний
пронизу╓ таким серцебиттям
такою тугою п╕дносить душу вгору
такою рад╕стю осяю╓ життя
небесний голос янгольського хору…
сп╕вайте, д╕ти… кр╕зь г╕рку сльозу…
коли н╕м╕ вуста запрагнуть слова…
впл╕тайтеся у колос ╕ лозу…
вас виряту╓ ╕ освятить – Мова…

СВЯТ╤ П╤ШЛИ…

свят╕ п╕шли в св╕ти ╕з нашого м╕ста…
св╕ти-не-св╕ти – а нам ╕ темно ╕ т╕сно…
свят╕ залишили все – забрали рад╕сть…
н╕хто овець не пасе… вовки нас крадуть…

скрада╓ться божий дух у шпаринах ст╕н
крадеться любов по околицях м╕ста темних
криються праведники в кутках тюремних
╕ в╕к доживають п╕д куполами мост╕в…

н╕хто не говорить з нами ╕з-за гори
н╕якого свята в нас – н╕якого св╕тла
в оаз╕ посаджена л╕л╕я не розкв╕тла
засохла без ласки – у пил розмели в╕три…

свят╕ замовкли в псалмах… зав’яли у гронах…
зав╕ялися п╕сками у пустоту…
елл╕нськ╕ храми роз╕пнен╕ на колонах…
Еклез╕аст приворожу╓ марноту…

ТАК МАЛО…

так мало л╕т… ╕ мало зим…
прощай, мо╓ моногамне море…
буде горн╕й ╢русалим –
в╕дпуст╕ть мене в небо, гори…
мова в’╖лась в мо╖ вуста…
гов╕рок м╕стечковий хриплий
двору нашого су╓та
д╕да дорогоц╕нна скрипка –
в╕дпуст╕ть мене у св╕ти
подаруйте мен╕ свободу…
м╕й народ запалив мости
я ╕ду за сво╖м народом…
кам╕нь цвинтарний, в╕дпусти
де стоять в сумному сус╕дств╕
могендов╕ди ╕ хрести…
т╕сно так що н╕де прис╕сти…
╕ коли заживе земля
╕ заго╖ть кривав╕ рани
повернуся я ╕здаля
на могилу мо╓╖ мами…
гори дивляться мен╕ в сл╕д
що ╖м елл╕ни? що юде╖?...
в╕тер м╕й витира╓ сл╕д
╕з суглинисто╖ Сугде╖…

П╤СНЯ ПАСТУХА ДАВИДА

таку журбу в соб╕ тепер несу я –
не вимовля╓ться немарно ан╕ всу╓
╕ не вимолю╓ться жодним ╕з левит╕в…
о теh╕лим* печаллю оповит╕…
бентежн╕ зв╕р╕ йдуть до водопою
я арфою ╖х спрагу заспокою…
цв╕ти-цв╕ти, пустеле мого краю,
тебе я по п╕щин╕ позбираю…
тебе я напою сльозами щастя –
в╕трам мене зав╕яти не вдасться…
тво╖ п╕ски в очах мен╕ носити
╕ прос╕вати мову через сито…
згорати в неб╕ сонцем полуденним…
Сугде╓ю сумною чи Едемом
брести до Слова… ут╕кати слави…
звучати – в╕д фальцету до октави
зимовим в╕тром… ╕ надбати царства –
╕ душу прир╕кати на митарства…
*псалми (╕вр.)

ЗИМОВИЙ РАНОК… ЛАСП╤

шляхетна сивина прадавньо╖ гори
розчесана дощем… ув╕нчана в╕трами…
╕ гра╓ юний день сво╖ небесн╕ гами
торкаючи гори… ц╕луючи в╕три….
сл╕па долина дна… А╖да… т╕нь Тавриди…
невичерпан╕ сни ласп╕йського села…
стина╓ться вода до дотик╕в весла…
╕ ти посеред див ущелини-сновиди…
не пий ╕ не носи заст╕йно╖ води –
шепоче л╕с-Ул╕сс заламуючи в╕ти…
скрижалями стежин укладен╕ зав╕ти
у л╕тери – сл╕ди груднево╖ слюди…

Я БУДУЮ…

я будую дивний д╕м на гор╕
буд╕вельники – мал╕ казкар╕
мовчуни ╕ завершальники справ
з ними м╕рятися – Господи, збав…
д╕м росте куди зл╕тають думки
вил╕та╓ дивний дах з-п╕д руки
ст╕ни б╕лен╕ мовчаннями див
по п╕длоз╕ лл╓ться луг молодий
дух загляда╓ в шпарини як дим
легко диха╓ться в дом╕ мо╖м
тепла п╕ч ╕ навст╕ж в╕кна ╕ сни
теплий рад╕сний прич╕лок ясний
д╕м – омр╕яний ковчег я в н╕м Ной
╓ зерно у дом╕ ╓ ╕ вино…
╓ в╕д кого ╕ до кого плисти…
та не вс╕ до нього встигли д╕йти…

МОЯ ТРИКРАПКА… (спроба ╕дентичност╕)
1
я п╕дземна вода… я небесна вода…
я химерна хмарина… я глина руда…
шеп╕т рад╕сний кримського краю…
а якщо все пусте? а якщо все дарма?
а якщо б╕льше саду у Бога нема?
то й мого в╕ршування – нема╓…

2
щем мого в╕щування лоскоче гортань…
я ╕ду в╕д ночей до сяйливих св╕тань
у в╕д╕мкнен╕ двер╕ Двариму…
у стежини небесного Криму…

3
я вмерзаю у л╕д антарктично╖ шапки…
я вростаю у землю кам╕нням каньйону…
я вливаюся в море – у спрагу солону –
у маг╕чне мовчання мо╓╖ трикрапки…

Я НЕ ПОВ╤РЮ…

я пот╕м не пов╕рю
що то було –
пов╕тряне подв╕р’я…
г╕рське село…
лавина винограду
в мо╓ в╕кно…
даватимемо раду –
вируй, вино...
гудуть церковн╕ дзвони
╕ муедзин…
оливи Алустону…
любимий син
усяк хто це кам╕ння
скропив чолом…
почерез покол╕ння –
салам... шолом...
затаврена Таврида
карбу╓ крок…
короз╕я… корида…
кордон… курок…
лиш божев╕льна чайка
регоче всл╕д…
стара банальна байка…
в╕дх╕д… в╕дл╕т…
 
ПСАЛОМ

я стою посеред п╕сн╕ глухий…
я стою посеред весен н╕мий…
повертаються додому птахи? –
я лишаюся н╕де ╕ н╕чий…
моря Чорного в мен╕ с╕ль…
Криму горнього в мен╕ гр╕м…
заховаю замолю б╕ль…
лише там на св╕т╕ – м╕й д╕м…
я руками до небес обома –
за горою мо╓ сонце вста╓…
╕ н╕чого в мене б╕льше нема –
т╕льки в╕н один у мене ╕ ╓…
╕ якщо Господь не знайде пут╕
я молитимусь його самот╕…
полечу св╕тами – в╕чний ╕врим –
у захований за хмарами Крим…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20653

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков