Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2018 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 14.12.2018
ЗАБУТЕ ╤М’Я Л╤КАРЯ МАР’ЯНА ПАНЧИШИНА

«Знання ╕ досв╕д – в ╕м’я збереження здоров’я укра╖нц╕в”, - таким було житт╓ве кредо л╕каря Мар’яна Панчишина. На жаль, незаслужено забутого… Хоча свого часу в╕н був наст╕льки в╕домим та знаним, що ╕накше, як «народний л╕кар», Панчишина н╕хто не називав. Будинок, у якому жив та приймав л╕кар Панчишин, був в╕домий далеко за межами Львова. Л╕кар приймав ус╕х стражденних, незалежно в╕д ╖хнього соц╕ального статусу. Не було потреби запитувати, де розташований й будинок знаменитого л╕каря, адже будь-який перехожий безпомилково м╕г його показати.
75 рок╕в нема╓ серед живих народного л╕каря Мар’яна Панчишина. Життя зм╕нилося кардинально. Розпитую в перехожих, як знайти в╕ллу професора Панчишина. Здивован╕ погляди, прохання повторити запитання. «В╕лла? Х╕ба тут ╓ в╕лла?» - знизу╓ плечима л╕тня пан╕. «Було, було таке, - раптом втруча╓ться в розмову ╖╖ супутниця. – От т╕льки не пам’ята╓мо ми тих, про кого ма╓мо розпов╕дати д╕тям». Перепов╕даю цю розмову зав╕дувачу музею ╕стор╕╖ медицини ╕мен╕ Мар’яна Панчишина Олесю Канчалаб╕ (музей розташовано у будинку л╕каря Панчишина – Авт.). «Справд╕, л╕кар Панчишин був в╕домою постаттю свого часу, - розпов╕да╓ Олесь Канчалаба. – Колишн╕й редактор «Д╕ла» ╤ван Н╕мчук так охарактеризував професора Мар’яна Панчишина: «В╕н належав до тр╕йц╕ – кр╕м митрополита Андрея Шептицького та президента ЗУНР Костя Левицького – найвизначн╕ших громадян Галичини першо╖ половини двадцятого стол╕ття».
Мар’ян Панчишин народився 6 вересня 1882 року у Львов╕. Родина була незаможною, не мала кошт╕в на навчання сина. «Проте Мар’яну Панчишину пощастило здобути осв╕ту коштом заможних льв╕вських м╕щан, - розпов╕да╓ Олесь Канчалаба. - В цей час у Львов╕ вже д╕яла система грант╕в приватних фундац╕й для талановито╖ молод╕ з незаможних с╕мей. Протягом 1903-1909 рок╕в Мар’ян Панчишин здобува╓ осв╕ту на медичному факультет╕ Льв╕вського ун╕верситету. До реч╕, впродовж шести рок╕в навчання Панчишин одержував стипенд╕ю Саму╓ля Глов╕нського, по╓днуючи навчання, обдарований юнак ще на першому курс╕ розпочина╓ анатом╕чн╕ досл╕дження будови нирки».
Мар’яна Панчишина без переб╕льшення можна назвати людиною, яка випередила св╕й час. На той час, коли молодий л╕кар зак╕нчив ун╕верситет, рентгенолог╕я лише розпочала розвиватися. Саме Панчишин очолив вперше створений при ун╕верситетськ╕й кл╕н╕ц╕ рентгенолог╕чний в╕дд╕л».
Доля була прихильна до молодого л╕каря. Отримавши диплом доктора медицини, Мар’ян Панчишин був прийнятий демонстратором на кафедру анатом╕╖ медичного факультету Льв╕вського ун╕верситету.
Мар’ян Панчишин не лише займа╓ться науковою роботою, а й активно долуча╓ться до громадського життя. В червн╕ 1910 року створю╓ться укра╖нська студентська орган╕зац╕я «Медична громада», до яко╖ вступа╓ Панчишин. Завдяки матер╕альн╕й допомоз╕ митрополита Андрея Шептицького (якому судилося в╕д╕грати неабияку роль в його дол╕) Мар’ян Панчишин орган╕зову╓ в П╕длют╕м санатор╕й. Видатний меценат Андрей Шептицький нада╓ у розпорядження санатор╕ю приватне прим╕щення для хворих студент╕в. Митрополит – в╕домий меценат – не шкодував ан╕ зусиль, ан╕ матер╕альних статк╕в задля розвою Укра╖ни в ус╕х царинах. Промовистий факт: Шептицький ╕нвестував тисяч╕ долар╕в у першу укра╖нську кондитерську фабрику «Фортуна нова» (сучасна фабрика «Св╕точ»). Митрополит Шептицький щедро жертвував на осв╕ту та культуру – у цьому вбачав свою м╕с╕ю. В╕домий факт, що за п╕дтримки митрополита Шептицького працювали товариство «Просв╕та», «Р╕дна школа», Нац╕ональне товариство ╕м. Т.Шевченка, об’╓днання “Луг», «Пласт». Справжн╕й аристократ – ╕ за походженням, ╕ за св╕тоглядом – митрополит Шептицький п╕дтримував укра╖нських митц╕в Модеста Сосенка та Михайла Бойчука. Так судилося, що Мар’ян Панчишин також ув╕йшов до кола людей, якими оп╕кувався Андрей Шептицький. Хоча н╕чого дивного тут не було, адже Панчишин був надзвичайно харизматичною особист╕стю.
Тим часом розпочалася Перша св╕това в╕йна ╕ Мар’ян Панчишин опиня╓ться в самому еп╕центр╕ под╕й. Викону╓ обов’язки полкового л╕каря, згодом ста╓ комендантом пересувного бактер╕олог╕чного шпиталю. У 1917 роц╕ професор Антон╕й Глюз╕нський, якому запропонували очолити кафедру внутр╕шн╕х хвороб у Варшав╕, запрошу╓ ╖хати разом з ним Мар’яна Панчишина. Проте народний л╕кар в╕дмовля╓ться в╕д пере╖зду до Варшави, роблячи св╕домий виб╕р на користь Укра╖ни. Мар’ян Панчишин ч╕тко заявив про свою позиц╕ю – уся його д╕яльн╕сть п╕дпорядкову╓ться нац╕ональн╕й ╕де╖. Народний л╕кар працю╓ на перев’язувальних пунктах, веде переговори про припинення бойових д╕й для обм╕ну пораненими. Зда╓ться, що л╕карським обов’язкам нема╓ ан╕ к╕нця, ан╕ краю. Проте доля виявилася прихильною, подарувавши зустр╕ч ╕з сан╕тарною хорунжею Укра╖нсько╖ Галицько╖ Арм╕╖ Ольгою Кривокульською, яка в майбутньому стала його дружиною.
Проукра╖нська позиц╕я Мар’яна Панчишина далася взнаки. У 1919 роц╕ в╕н змушений залишити працю в ун╕верситет╕ через шов╕н╕стичну позиц╕ю частини прац╕вник╕в медичного факультету. В╕дтод╕ л╕кар розпочина╓ приватну практику, приймаючи пац╕╓нт╕в на вулиц╕ Глов╕нського,2а. Громадська д╕яльн╕сть Панчишина справд╕ вража╓. В╕н працю╓ в Укра╖нському допомоговому ком╕тет╕, шпитал╕ «Народна л╕чниця» ╕м. митрополити Андрея Шептицького, вжива╓ ус╕х заход╕в, аби згуртувати ус╕х укра╖нських л╕кар╕в. Кр╕м того, чимало зусиль Мар’ян Панчшин доклада╓ задля в╕дновлення д╕яльност╕ Укра╖нського Л╕карського Товариства. Окупац╕йна польська влада тим часом також не сидить склавши руки. Зв╕стка про те, що укра╖нськ╕й молод╕ заборонено вступати до вищих навчальних заклад╕в, примусила д╕яти негайно. Мар’ян Панчишин активно долуча╓ться до творення та╓мних медичних курс╕в, як╕ згодом перетворилися на медичний факультет Укра╖нського Та╓много Ун╕верситету у Львов╕ (1920-1925 рр.). Потр╕бно було так орган╕зувати заняття, щоб про них н╕хто не д╕знався. Для цього студенти розбивалися на групи по 7-8 ос╕б, розпорошуючись по м╕сту. Це був непоганий консп╕рац╕йний х╕д. Адже заняття провадилися у п╕двальних прим╕щеннях, на приватних квартирах. Прикметним було те, що п╕сля першого ригорозуму (екзамену) студенти мали змогу продовжити навчання в Чехословаччин╕, Австр╕╖, Н╕меччин╕. ╤ хоча ви╖зд за кордон в╕дбувався нелегально, проте стипенд╕ями (завдяки Мар’яну Панчишину) студент╕в було забезпечено. Зв╕сно, що митрополит Андрей Шептицький також не лишався осторонь, п╕дтримуючи укра╖нських студент╕в матер╕ально. Популярн╕сть Мар’яна Панчишина сягала апогею. Стражденн╕ та хвор╕ тягнулися до нього з маленьких с╕л та м╕стечок. «Б╕дн╕ селяни знали, що народний л╕кар н╕коли не в╕дмовить ╖м, ретельно огляне та призначить л╕кування, - зазнача╓ Олесь Канчалаба. – Непоодинокими були випадки, коли л╕кар не лише давав грош╕ на л╕ки, а й ще купував зал╕зничний квиток додому. Кр╕м того, у 1920 роц╕ Мар’ян Панчишин в╕дновив д╕яльн╕сть Укра╖нського Л╕карського Товариства, був обраний його головою та розпочав видавати «Л╕карський в╕сник».
В ус╕х справах незм╕нним пом╕чником л╕каря була його колега Ольга Кривокульська – майбутня дружина. У 1921 роц╕ Мар’ян Панчишин та Ольга Кривокульска створили с╕м’ю, а у 1923 роц╕ в родин╕ народився син Мар’ян. Родина зб╕льшилася, тому потр╕бно було п╕дшукати нове прим╕щення. У 1923 роц╕ льв╕вський маг╕страт дав дозв╕л л╕карев╕ Мар’яну Панчишину будувати в╕ллу на вул. Кушинськ╕й,3 (сьогодн╕ вулиця Кармелюка). На замовлення л╕каря Панчишина проект будови двоповерхового будинку в стил╕ модерн з рисами укра╖нсько╖ народно╖ арх╕тектури виконав льв╕вський арх╕тектор Казимир Тедорович. Буд╕вництво було завершено 22 липня 1925 року. Цього ж року народився молодший син професора – Юр╕й. В╕лла професора Панчишина була в╕дома далеко за межами Львова, адже народний л╕кар не в╕дмовляв н╕кому. Тих пац╕╓нт╕в, яких Мар’ян Панчишин не м╕г прийняти, залишав ночувати. Ризикуючи сво╓ю безпекою, л╕кар Панчишин у сво╖й в╕лл╕ проводив заняття Укра╖нського Та╓много ун╕верситету. Студенти теж були по╕нформован╕ про небезпеку ╕ в╕дразу «перетворювалися» на пац╕╓нт╕в, щойно розпочиналася облава. Мар’ян Панчишин був першим деканом медичного факультету Укра╖нського Та╓много Ун╕верситету (УТУ), один р╕к обирався ректором ун╕верситету, трич╕ – проректором. Народний л╕кар був наст╕льки завантажений, що год╕ було думати про як╕сь додатков╕ обов’язки. Проте Мар’ян Панчишин керувався житт╓вим кредо: «Якщо ми того не зробимо, то хто зробить зам╕сть нас?» Несприятлив╕ сан╕тарн╕ умови, низький р╕вень життя укра╖нц╕в – усе це не давало спокою л╕карю. В╕н розум╕в: для того, щоб подолати ц╕ негативн╕ насл╕дки, потр╕бно орган╕зувати просв╕тницьку роботу. Не шкодуючи власного часу, доктор Панчишин орган╕зову╓ ви╖зди в р╕зн╕ куточки Галичини з науково-популярними лекц╕ями на сан╕тарно-г╕г╕╓н╕чну тематику. Проводить роз’яснювальну роботу щодо проф╕лактики туберкульозу, поясню╓, як доглядати за немовлятами. Наприк╕нц╕ 1928 року Мар’ян Пачишин орган╕зову╓ Укра╖нське Г╕г╕╓н╕чне Товариство, для якого купу╓ за власн╕ кошти двоповерховий будинок на улиц╕ Уейськ╕й,14 (тепер вулиця М. Устияновича), де розм╕щу╓ться протитуберкульозний диспансер. До реч╕, рентгеноапарат теж було придбано за кошти л╕каря.
Л╕кар та науковець Борис Б╕линський дав блискучу оц╕нку Мар’яну Пачишину, назвавши його педагогом та орган╕затором медично╖ осв╕ти в Галичин╕. «Не було д╕лянки життя, де б не в╕дчувалося щире серце, ясний розму, щедра рука народного професора, - пише Борис Б╕линський. – В╕н зд╕йснював подорож╕ по Галичин╕, п╕д час яких читав лекц╕╖ з питань г╕г╕╓ни та охорони здоров’я, як╕ охоче слухав народ. «Св╕тячи ╕ншим, згораю», - цей  латинський висл╕в особливо стосу╓ться особи Мар’яна Панчишина: довг╕ роки роботи з рентген╕вськими променями без належного захисту призвели до незворотних зм╕н на шк╕р╕ кистей – рентген╕вського дерматиту. Рубц╕ на серц╕ – св╕дки глибоких переживань – сприятимуть згодом сумному лог╕чному к╕нцю. Але це все пот╕м, а поки що праця, праця, праця…
Мар’ян Панчишин – активний орган╕затор антиалкогольного руху «В╕дродження», довгол╕тн╕й голова Укра╖нського л╕карського ╕ Укра╖нського г╕г╕╓н╕чного товариств». На особливу увагу заслугову╓ д╕яльн╕сть л╕каря Панчишина як поборника здорового способу життя. Антиалкогольний рух «В╕дродження» прислужився до просв╕тництва укра╖нц╕в, в╕дмови в╕д шк╕дливих звичок. Численн╕ брошури розпов╕дали про шк╕длив╕сть алкоголю доступно та просто: «Що треба зробити, щоб життя скоротити? Живи на широку стопу, не оминай н╕яко╖ нагоди, щоб зап╕знати житт╓вих розкош╕в. Кури, пий, де т╕льки можеш, ╕ де т╕льки дають. Не турбуйся правилами г╕г╕╓ни. Ходи брудний, дихай тютюновим димом, а весь гр╕ш лишай у шинку». Настанови л╕каря Панчишина позбавлен╕ морал╕заторства. Натом╕сть, в кожному реченн╕ в╕дчува╓ться неп╕дробна турбота про здоров’я нац╕╖: «Що треба зробити, або життя скоротити? Гуляй вноч╕, спи вдень, ╕ не оглянешся, як скоро мине тоб╕ життя. Живи так, н╕би на св╕т╕ не було смерт╕. А як продовжити життя? Живи за правилами г╕г╕╓ни, спи вноч╕, працюй вдень ╕ був певен, що смерть довго не зум╕╓ прийти до тебе. Пий воду, ╖ж овоч╕, городину – усе це приносить здоров’я, в╕дмовся в╕д алкоголю та тютюнових вироб╕в». Прост╕ реч╕, про як╕ написано просто ╕ доступно – ╕ це в умовах бездержавност╕ Укра╖ни. Дбаючи про здорову нац╕ю, Мар’ян Панчишин не шкодував зусиль для просв╕тницько╖ роботи.
Тим часом на Укра╖ну чекали нов╕ випробування. «Золотий вересень» 1939 року визначив подальшу долю Галичини, а для тисяч╕ укра╖нц╕в став початком масового терору. Мар’ян Панчишин опинився перед складним вибором. Переконаний державник, в╕н змушений був в╕дпов╕сти на питання: сп╕впрацювати з радянським урядом чи в╕дмовитися? «Панчишин не м╕г сприйняти н╕ стал╕нського терору, н╕ подв╕йно╖ «морал╕», яка утверджувалася на Галицьк╕й земл╕, - пише Борис Б╕линський. – В╕домо з╕ спогад╕в сучасник╕в, що Мар’ян Панчишин як депутат Народних Збор╕в, а п╕зн╕ше Верховно╖ Ради СРСР пробував надавати допомогу невинно репресованим. В б╕льшост╕ випадк╕в в╕н зазнавав невдач ╕ це ранило його добру ╕ чутливу душу. Треба пам’ятати, що Мар’ян Панчишин завжди декларував себе в першу чергу укра╖нцем ╕ як таким, що не м╕г не оц╕нити ╕сторичного значення возз’╓днання укра╖нського народу. В цей час в╕н ще не м╕г передбачити трагед╕╖ в тюрмах Львова 1941 року; а нова влада об╕цяла велик╕ можливост╕ для розвитку укра╖нсько╖ науки ╕ культури, яким Мар’ян Панчишин служив усе сво╓ св╕доме життя».
╤ справд╕, спочатку все склада╓ться п╕дозр╕ло вдало. Мар’ян Панчишин очолю╓ кафедру госп╕тально╖ терап╕╖. Йому присвоюють радянськ╕ науков╕ ступен╕ доктора медичних наук ╕ професора без захисту дисертац╕╖. Укра╖нська патр╕отична молодь ма╓ за честь вчитися в улюбленого професора, а той доклада╓ ус╕х зусиль, аби якомога б╕льше «укра╖нського елементу» долучилося до навчання. Проте траг╕зм доби не вбер╕га╓ нав╕ть найсвят╕ш╕ душ╕. В пер╕од н╕мецько╖ окупац╕╖ Мар’ян Панчишин доклада╓ ус╕х зусиль, аби зберегти укра╖нську вищу медичну школу, проте робити це все складн╕ше. Навесн╕ 1942 року, в умовах окупац╕╖, вдалося в╕дновити навчання, п╕д вив╕скою «фахових курс╕в». Час дов╕в, що це було надзвичайно важливо. Саме завдяки курсам вдалося зберегти безперервн╕сть медично╖ школи ╕ полегшити в╕дновлення ╕нституту п╕сля зв╕льнення Львова в╕д фашист╕в у 1944 роц╕. На жаль, Мар’яну Панчишину не судилося взяти участь в його робот╕. 1943 р╕к став для нього фатальним. Саме в цей час розпочинаються конфл╕кти м╕ж УПА та Арм╕╓ю Крайовою. Мар’ян Панчишин одержу╓ пост╕йн╕ погрози. Арм╕я Крайова вбива╓ Андр╕я Ластовецького - професора ф╕зики, енерг╕йного пом╕чника Панчишина. Ластовецького звинувачують в тому, що в╕н не хот╕в приймати польських студент╕в на навчання. Мар’ян Панчишин в╕дчува╓, що смерть чату╓ й за ним. Перевтомлений працею, ф╕зично знесилений, народний л╕кар важко занедужав. На допомогу знову прийшов митрополит Шептицький – пац╕╓нт та приятель професора Панчишина. У Святоюрськ╕й палат╕ митрополита Панчишин почувався захищеним, ╕ все виглядало на те, що вдасться побороти хворобу. На жаль, не судилося. 9 жовтня 1943 року втомлене серце л╕каря Панчишина перестало битися. ╢ беззаперечн╕ св╕дчення того, що якби не його ф╕зична смерть, уникнути репрес╕й не вдалося б. Через роки ╕м’я народного л╕каря поверта╓ться до сучасник╕в - як приклад в╕дданого служ╕ння укра╖нськ╕й справ╕ та р╕дн╕й земл╕. Сво╓ю д╕яльн╕стю Мар’ян Панчишин показав, яким ма╓ бути справжн╕й л╕кар.

Натал╕я ОСИПЧУК, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2018 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20659

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков