Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3165)
З потоку життя (6380)
Душі криниця (3499)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1498)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1670)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!


ЩЕДР╤СТЬ ДУШ╤, ЩЕДР╤СТЬ ТАЛАНТУ В╤РИ РО╥К
25 кв╕тня в б╕бл╕отец╕-ф╕л╕╖ № 22 ╕мен╕ Т. Г. Шевченка в м. Ялта в╕дбулась етнограф╕чна...


«СВЯТИЙ ВОГОНЬ, ЩО ЙОГО МИ СМ╤ЛИВО ЗАПАЛИЛИ, УЖЕ Н╤КОЛИ НЕ ПОГАСНЕ»…
Знати власну ╕стор╕ю… Бути самим собою ╕ до к╕нця залишиться в╕дданим сво╖й Нац╕╖… Чи...


60-Л╤ТТЯ РОМАНА КОВАЛЯ
Час показав, що державне мислення ма╓ Роман Коваль, а не наш╕ можновладц╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2018 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 14.12.2018
ДУХОВНИЙ УЧИТЕЛЬ: ╢ВГЕН СВЕРСТЮК

(90-л╕ття в╕д дня народження)

13 грудня могло б виповнитись 90 рок╕в ╢вгенов╕ Сверстюку. На жаль, чотири роки тому дисидент ╕ ф╕лософ сучасност╕ в╕д╕йшов у в╕чн╕сть. П╕д час сво╖х в╕зит╕в до Львова пан ╢вген любив нав╕датись до Народного музею Тараса Шевченка, що у Льв╕вському палац╕ мистецтв. Цей духовний осередок дос╕ збер╕га╓ пам”ять про велику людину. Яким був ╢вген Сверстюк ╕ як╕ повчання залишив у спадок новим покол╕нням, нам розпов╕ла зав╕дувач Музею Зенов╕я Ф╕л╕пчук.

- Пан╕ Зенов╕╓, хот╕лося б д╕знатись, насамперед, ким ╢вген Сверстюк був особисто для вас ╕ для Музею?
- Для мене це дуже дорога людина. Уже п╕сля в╕дходу пана ╢вгена у засв╕ти сп╕льно з видавництвом «Апр╕ор╕» ми видали книжечку його афоризм╕в ╕ назвали «Духовний Учитель: ╢вген Сверстюк». Я надзвичайно шаную тих людей, як╕ пройшли через неймов╕рно важк╕ житт╓в╕ випробування ╕ зберегли людську г╕дн╕сть. Маю яскравий спомин, коли я зателефонувала до пана ╢вгена ╕ запросила його бути учасником м╕жнародно╖ конференц╕╖ «Тарас Шевченко ╕ кобзарство», яку орган╕зовував Музей з╕ сво╖ми однодумцями – товариством ╕м. О. Тел╕ги та М╕жнародним ╕нститутом осв╕ти, культури ╕ зв’язк╕в з д╕аспорою. В╕н радо погодився ╕ виступив з допов╕ддю про кобзаря Перебендю. Ц╕каво, що в такому поважному в╕ц╕ ╢вген Сверстюк був дуже легким ╕ д╕╓вим. Можна додати – окриленим. ╤ для мене було великим щастям – таке щире сп╕лкування, особливо напередодн╕ 200-л╕ття Тараса Шевченка. Тод╕ в Музе╖ ми працювали над юв╕лейним виданням «Кобзар ╕ Укра╖на», ╕ пан ╢вген люб’язно надав для публ╕кац╕╖ свою статтю «Зоря над укра╖нським вертепом». Нав╕ть по телефону ми обговорювали дуже важлив╕ реч╕. Згодом виникла ╕дея перевидати доповнену книгу «Блудн╕ сини Укра╖ни», за яку автор у св╕й час отримав Шевченк╕вську прем╕ю. Ми працювали над нею р╕к, а молодий науковець Радомир Мокрик (зараз навча╓ться в Оксфорд╕) взяв на себе обов’язки в╕дпов╕дального секретаря. Возив вар╕ант книги у Ки╖в, зв╕дти привозив нов╕ статт╕, як╕ ми опрацьовували, ╕ знову повторював маршрут. Таких мандр╕вок було десь зо п’ять. Радомиру було дуже ц╕каво, адже пан ╢вген приймав його вдома, а для майбутнього науковця це було сп╕лкування з людиною-епохою. Мен╕ ж пан ╢вген завжди передавав у подарунок св╕ж╕ номери газети «Наша в╕ра», яку в╕н заснував ще в 1989 роц╕.
- До реч╕, газета «Наша в╕ра», яку започаткував ╢вген Сверстюк, ╕ нин╕ не втратила свого духовного стержня. 
- Так. Зараз ╖╖ готу╓ до друку Ра╖са Лиша. Я дуже вдячна новому редакторов╕, адже в газет╕ й сьогодн╕ друкують матер╕али д╕тей творчо╖ студ╕╖ «У Кобзарев╕й св╕тлиц╕», що працю╓ в нашому Музе╖. З нетерп╕нням чекаю на газету, там п╕д╕бран╕ матер╕али, як╕ не втрачають актуальност╕. Це скор╕ше – зб╕рка духовних порад, що допомага╓, навча╓, вихову╓ – кожне слово в н╕й ц╕нне й дороге, бо ж газета не т╕льки рел╕г╕йна, а й ф╕лософська. Пан ╢вген якось написав, що «феномен велико╖ в╕ри – рятувати людство в критичн╕ моменти ╕стор╕╖». Очевидно, в╕н в╕дчував, що «труд╕вник╕в на нив╕ духовн╕й ╓ мало» ╕ створив «Нашу в╕ру», щоб п╕дняти той духовний грунт,який прийме зерна в╕чно╖ правди. Адже, коли ти нею живеш – то не пропадеш у будь-яких умовах. В╕н сам був таким труд╕вником, виховував сво╖х учн╕в тихо, умиротворено. 
- Якою була наука ╢вгена Сверстюка?
- Найперше, це була наука про духовн╕ багатства, родину, р╕д, народ, г╕дн╕сть. Ц╕ поняття завжди стоять на сторож╕, обер╕гають «в╕д випадкових вплив╕в випадкового середовища»... Мене у його текстах пронизу╓ кожне слово. Ось, наприклад: «Хто ╓ батьки? Т╕, що несуть обов’язок ╕ спадщину предк╕в, що плекають ниву ╕ залишають пряму ╕ чесну дорогу… Слава тому д╕дов╕, що передав талановитому внуков╕ укра╖нське св╕тосприйняття…» Тут ц╕лий св╕т для роздум╕в, зосереджений у к╕лькох словах. Я, коли читаю ц╕ рядки, одразу сповнююсь почуттям вдячност╕ до сво╖х батьк╕в ╕ давн╕ших предк╕в. Мене завжди ц╕кавило, зв╕дки ж береться отака «духовно вироблена людина» ╕ в╕дпов╕дь знайшла у книжечц╕ «М╕й батько». Олександр Сверстюк, тато ╢вгена, був людиною не грамотною, Б╕бл╕ю читав по складах. Але на все життя син запам’ятав його науку: «Ми люди прост╕, не вчен╕. Ти вже сво╓ зна╓ш – ми того не зна╓мо. Але одне тебе прошу – не забувай Бога». Будучи дорослим, син пише: «Батьки мо╖ були двожильними: вони гори перевертали – гори роботи. В╕д св╕танку до ноч╕. Але атмосферою дому завжди була в╕дпов╕дальн╕сть за д╕тей». Це зворушу╓ мене до глибини душ╕. Ось ╕ бачимо результат тако╖ просто╖, щиро╖, батьк╕всько╖ науки. Ще один фрагмент ╕з ц╕╓╖ книжечки, який я не можу залишити поза увагою. Коли батько в╕з ф╕рою сина до потяга, в╕дправляючи на навчання до Львова, по дороз╕ в╕дбулась розмова з дядьком Род╕оном, який казав: «Викиньте соб╕ з голови ту думку про науку. Господарський хлопець повинен бути господарем. Ви ж бачите – в╕н хворий на оч╕. Йому треба працювати на природ ,а не сид╕ти за столом». Але мудрий батько в╕дпов╕в: «Х╕ба то я соб╕ взяв до голови? В нього дужа лежить до науки. Я заважати не буду. Хай працю╓,де хоче, моя справа – п╕дтримати». Жодн╕ аргументи не тривожили його, н╕ сумн╕ви не мучили. Батько мав принципову позиц╕ю – покладався на волю Божу. Ось де кор╕нь всього. Книжечка «М╕й батько» ( видавництва «Терен», м. Луцьк) завжди з╕ мною. Уже коли пан ╢вген в╕д╕йшов у в╕чн╕сть, на Благов╕щення в 2015 роц╕, у мене зародилась думка, що потр╕бно ╖╖ перевидати. Юр╕й Николишин, засновник видавництва «Апр╕ор╕», радо п╕дтримав цю ╕дею, але запропонував доповнити. Тод╕ ми вир╕шили додати афоризми з «Блудних син╕в Укра╖ни». Так вийшло видання «Духовний Учитель: ╢вген Сверстюк». Невеличка за обсягом, якщо пор╕внювати ф╕лософськ╕ книги ╕нших автор╕в. Але ж Наг╕рна пропов╕дь Христа займа╓ всього п╕втори стор╕нки…
- А якою людиною був ╢вген Сверстюк у звичн╕ повсякденн╕ хвилини?
- Мене найб╕льше захоплювало, як в╕н ум╕в слухати ╕нших. Якось п╕д час Форуму видавц╕в я супроводжувала пана ╢вгена до Музею, а м╕ж стендами його просто за рукави ловили люди, питали поради. Я жартувала, що можна по╖хати до Ки╓ва без рукав╕в, треба заховатись. В╕н кожного вислуховував ╕ лише тод╕ озвучував сво╖ думки. Це було дуже ц╕нне вм╕ння – слухати ╕ншу людину. Сьогодн╕ ж бо вс╕ хочуть виговоритись, тут же давати сво╖ правильн╕ настанови. У його присутност╕ мен╕ завжди було легко. ╤нколи задумуюсь: чому з такими св╕точами при сп╕лкуванн╕ нема╓ жодних бар’╓р╕в? Св╕тло його душ╕ й розуму осявало вс╕х довкола. Згадуючи розмови ╕ перечитуючи книги ц╕╓╖ щиро╖ людини, н╕де не бачила демонстративного «я». Попереду йдуть його д╕ла. Мене це вража╓. Коли люди питали яко╖сь поради, в╕н спок╕йно казав: «Кожен несе св╕й хрест – нес╕мо св╕й хрест». Бути чинним на сво╓му робочому м╕сц╕, добре ╕ сов╕сно працювати, не галасувати, але вм╕ти в╕дстояти свою позиц╕ю – от ╕ вся його ф╕лософ╕я. Якось пан ╢вген сказав: «До сп╕ву я не вдався ╕ голосу не маю, щоб перекричати галасливих, але в загальн╕й тиш╕ я дуже часто можу сказати одне -╓дине слово «Н╕». Ця людина вчить мати свою думку, яка грунту╓ться на правд╕ ╕ глибинн╕й в╕р╕.
- На фото ми бачимо пана ╢вгена усм╕хненим, позитивним. Разом з тим його слово суворе ╕ категоричне. Як ця м’як╕сть ╕ сила по╓днувались в одн╕й людин╕?
- Для нього сонячний день – це найкраще, що може бути. В╕н був дуже чутливим до сонця. Разом з тим – це сяйво творчост╕. Слово його наст╕льки вагоме ╕ так лягало на душу, що довкола панувала тиша, коли в╕н говорив. Тим б╕льше, що це слово н╕коли не розходилося з д╕лом. Як жив, так повчав – як повчав, так ╕ жив. Ц╕л╕сна ╕ принципова людина. «Коли не видно ясних дор╕г ╕ сонячних пла╖в – залиша╓ться дорога найважча, дорога шляхетна», – говорив пан ╢вген. ╤ в╕н достойно пройшов ц╕╓ю дорогою. Не любив людей дволиких, якось нав╕ть написав: «Нин╕ зрадник, зам╕сть тихо пов╕ситись, як Юда, йде на телебачення ╕ поясню╓ користь ╕ об’╓ктивн╕сть сво╓╖ позиц╕╖».
- ╤ роки заслання не зламали його?
- П╕д час Форуму книговидавц╕в у 2013 ╕ 2014 роках у нашому Музе╖ в╕дбувалися зустр╕ч╕ з молоддю. Хтось тод╕ запитав пана ╢вгена: «А ви не боялися у роки заслання?». В╕н трошки помовчав ╕ в╕дпов╕в: «Так, боявся». А за мить додав: «Втратити людську г╕дн╕сть». Чи можемо соб╕ уявити, що людина була в м╕сцях, «де нав╕ть «Отче Наш» у нед╕льний ранок записували як виголошення промови ╕ порушення режиму»? ╤ там сво╓ю внутр╕шньою позиц╕╓ю в╕н змушував кегеб╕ст╕в (слуг диктатури насильства) ставитись до нього г╕дно, хоч г╕дност╕ там, на дн╕ болота, не було. Але нав╕ть бездушн╕ кати звертались до нього «Евгений Александрович». Значить, щось невидиме св╕тилося в темряв╕. В’язень сумл╕ння не йшов проти себе нав╕ть у тих тяжких муках. Це прийнялося в душ╕ ╕ зросло пос╕яне батьками в дитинств╕ Слово Боже. Там, у невол╕, допомогло вижити лише повернення до молитви й в╕ри. Я соб╕, як скарбиночку, виписала слова з книги «На пол╕ чести»(видавництво «Кл╕о», м. Ки╖в): «… Отче наш, що ╓си на неб╕, хай святиться ╕м’я Тво╓» – який високий св╕т свободи прийшов до мене в камеру! Як легко мен╕ стало розмовляти з рабами раб╕в, запопадливими слугами лж╕ ╕ лукавства. У мо╓му св╕т╕ було чисто ╕ прозоро, у ╖хньому низькому св╕т╕ панували прим╕тивн╕ хитрощ╕, пост╕йний обман ╕ такий др╕б’язок, що нав╕ть дивно, як людина може розм╕нюватись на це». У книз╕ «Собор у риштуванн╕», яка ╕ стала причиною для арешту, ╢вген Сверстюк намагався показати нам, що треба в╕дбудовувати людину, починаючи з себе, потр╕бно виховувати людей чуйних до краси: «У над╕лених тонкою душевною орган╕зац╕╓ю – художн╕й смак вищий, н╕ж у багатьох художн╕х рем╕сник╕в».
- ╢ певн╕ паралел╕ м╕ж долями Тараса Шевченка ╕ ╢вгена Сверстюка: неграмотний батько, який спрямову╓ сина на науку; д╕д, який привива╓ любов до укра╖нського; роки невол╕…
- Я вважаю, що це селянський аристократизм, який переда╓ться в╕д роду до роду. У сел╕ земля вихову╓, р╕дна нивка привча╓ до в╕дпов╕дально╖ прац╕, адже для сво╖х р╕дних погано не зробиш. Цього не може навчити жоден ун╕верситет, це надто глибинна наука. Вся поез╕я Шевченка – це розмова з Богом. ╤ ф╕лософ нашого часу, коли багато мовиться про духовн╕сть, пита╓: «Хто з сучасних автор╕в зна╓ Псалтир так, як його знав малий Тарас?» Серед лектури, яка п╕дтримувала ╖х обох на засланн╕ було «Насл╕дування Христа» Томи Кемп╕йського. Обидва в’язн╕ сумл╕ння були ╕ залишаються людьми високо╖ культури, передус╕м, народно╖ культури, в ус╕х проявах життя; вони вм╕ли також в╕дчути це в ╕нших. Шевченко ╕ Сверстюк схож╕ нав╕ть тим, що завжди почували себе внутр╕шньо в╕льними. «Доля у Шевченка – суто нац╕ональна», – писав ╢вген Сверстюк. В╕н виводив на чисту воду все радянське фальшування, яким займалися, так зван╕, шевченкознавц╕ того часу. До деяких з них в╕н звертався такими словами: «Ви все життя вивча╓те Шевченка, а дух у вас не шевченк╕вський». Адже Кобзар виступав не проти Бога, а проти фальш╕ у християнств╕, у той же час Тараса вважали ате╖стом. Його в╕ра пульсу╓ з глибинного джерела любов╕ до людей ╕ св╕ту. Так добре Шевченка розум╕ють лише люди морально здоров╕ ╕ рел╕г╕йно осв╕чен╕. Бо для людей ринку – Шевченко чужий. «Телев╕зорний народ так засм╕тив вс╕ стежки до серця, що в╕н не чу╓, що те серце говорить ╕ кого воно любить», – зауважував ╢вген Сверстюк.
- Певно, йому було рад╕сно сп╕впрацювати з Народним музе╓м Тараса Шевченка?
- П╕сля наших зустр╕чей пан ╢вген завжди казав, що йому в нас надзвичайно тепло. Ми намагались створити родинну атмосферу, адже, де був цей сивочолий чолов╕к ╕з св╕тлими очима – там завжди були легк╕сть ╕ одухотворен╕сть. Багато рок╕в у Музе╖ д╕╓ творча студ╕я «У Кобзарев╕й св╕тлиц╕» ╕ к╕лька мо╖х учн╕в мали щастя побувати на зустр╕чах ╕з мудрецем сучасност╕, тихим ╕ скромним, який н╕коли не згадував про сво╖ нагороди. Хоча деяк╕ учн╕ вже давно стали дорослими, вони й дос╕ згадують т╕ моменти сп╕лкування з особливою ностальг╕╓ю, мов доторкнулися душею до чогось вищого, небесного. Зараз також намагаюсь донести молодому покол╕нню думки ╢вгена Сверстюка про те, що головне – це завжди збер╕гати людську г╕дн╕сть, а не усв╕домлювати сво╖ помилки в старечому в╕ц╕. Хочу, щоб учн╕ зрозум╕ли на початку життя, що ╓ вузенька стежинка правди ╕ широка дорога брехн╕. Що ти обира╓ш? У цьому допомагають твори ╢вгена Сверстюка, житт╓вий шлях людей сов╕ст╕, на якому вони здолали неймов╕рн╕ труднощ╕. ╤ стали переможцями. Хоч одного з них уже нема╓ поруч у земному образ╕, та св╕тло животворного слова залишилося. Вихову╓, спонука╓ до роздум╕в про т╕ скарби, як╕ становлять нетл╕нне багатство як окремо╖ людини, с╕м'╖, так ╕ ц╕лого народу.

Розмовляла ╤ванна ПОДОЛЬСЬКА
На фото: ╢вген Сверстюк ╕ Зенов╕я Ф╕л╕пчук у Льв╕вському палац╕ мистецтв
(Фото Мирона Маслюка)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 14.12.2018 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20672

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков