Версiя для друку Обговорити в форумi

Останнім часом мої статті концентрувалися здебільшого на подіях політичного життя материкової України. Причина того проста і очевидна. На моє переконання, саме українська політика є ключовим елементом завтрашніх перспектив півострова, його відродження і розквіту, а чи подальшої стагнації на периферії досить специфічного державного утворення з нереалізованими амбіціями світової імперії.
Саме тому, замість виливати свої плачі з приводу скрєпної політики «нової гавані» -

«Де моветон моя вкраїнська мова,
Де кримці ждуть щоночі воронка,
Де непокірних зникло вже чимало,
Де обшуки і вдень, і уночі,
Де знов в ціні іуди й стукачі,
І суд, де право і не ночувало» -

намагаюся своїм поглядом збоку вкотре звернути увагу жменьки незаснкнілих, нескурвлених у владі, але найбільше і найперше – отих десяти-п’ятнадцяти відсотків громадянського суспільства, з якими лише й можемо пов’язувати свої надії, до критичної необхідності якнайшвидшого реформування Краю. Адже без відлучення наднаціональної мафії від влади, без очищення авгієвих стаєнь нашої влади від корупції, без реабілітації її інституцій, в першу чергу, збезчещених судів, дарма навіть сподіватися на перехід від сьогоднішньої гройсманівської напівстагнації до швидкого, потужного зростання економіки, до перетворення України на рівноправного гравця европейської політики, на завершення війни і повернення втраченого.
Але ось в цьому своєму дописі я хотів би поділитися з моїм читачем, найперше кримським, враженнями від події, що відбулася днями в Москві. Мова піде про форум «Дні ділового Криму в Москві». Цьогорічний форум вже четвертий. Його проводять спільними зусиллями Постійне представництво РК при президентові РФ, Діловий та культурний центр РК та уряд Москви на базі Торгівельно-промислової палати РФ.
Як повідомляють, в цьогорічному форумі взяли участь «… близько 350 представників російського бізнесу і громадських організацій, а також певна кількість іноземних дипломатів». Відкриваючи форум, постійний представник РК при президентові Московії, віце-прем'єр в уряді РК Георгій Мурадов заявив, що хоча Крим і живе в непростій ситуації зовнішньої блокади і санкцій, вони, за його словами, не можуть радикально вплинути на життя кримчан, «бо ж нині зовсім інша ситуація, ніж та, що була ще кілька років тому». Пан Мурадов анонсував винесення на форум декількох питань, але всі вони, за великим рахунком, зводилися, зрештою, як і в попередні роки, до необхідності співробітництва з Кримом. «Крим, як Південні ворота Росії, прагне до широкомасштабного співробітництва, яке намагається організувати на своїй території для російських підприємницьких структур, організацій, що займаються гуманітарною діяльністю, що представляють громадянське суспільство, а також зарубіжних партнерів з цілого ряду держав», - заявив він. При тому, особливу увагу пан Мурадов привернув до перспективності Криму в якості посередника між московійським бізнесом і таким особливим партнером, як Сирія.
Про Крим в сенсі соціально-економічного розвитку та податкового його потенціалу доповідала куратор фінансово-економічного блоку кримського уряду пані Ірина Ківіко. Райдужне майбутнє півострова в сенсі рекреації розписувала заступниця міністра курортів та туризму пані Людмила Бабій. А представник Громадської палати РК пан Іван Абажер розповів, як його структура відстоює права кримчан в Московії та на закордонних майданчиках, похвалився тим, що вони безпосередньо беруть участь в становленні республіки і можуть реально впливати на формування законодавчої бази республіки, обговорюючи на своєму майданчику важливі законопроекти.
Я не маю тут наміру втомлювати мого читача, переповідаючи йому перебіг того аукціону. Хотів лишень поділитися враженнями від нього.
Найперше, хочу застановити, що статус воріт, навіть якщо вони ведуть до такого зацного партнера, як Сирія Хімічного Башара, якось не радує. Не вразили й триста п’ятдесят учасників, з яких представників бізнесу, дай Боже, була третина. Як на мене така неувага є образою для Криму з його справді неймовірним потенціалом. Образою, бо ж представників самих лише біізнесових кіл столиці мало б бути принаймні вдвоє більше. Але ж в залі, як нам кажуть, був народ з усієї Московії. Чому ж інтерес до Криму, попри всі багатолітні вже зусилля Кремля, і досі знаходиться на такому низькому рівні, що в розпачливих зусиллях хоч якось оживити його до участі в шоу запрошують навіть оту «певну кількість» представників дипломатичного корпусу, вигляду вельми екзотичного? Чому це пану Абажеру доводиться вояжерити світами, застоюючи, за його словами, права кримчан і результат тої «правозахисної» діяльності такий неефективний? Чому не їде европейський турист до Криму? Не їде, попри великі зусилля пана Івана, офіційного Сімферополя, попри всі маневри Білокам’яної. Більше того, навіть московійський турист, спробувавши анталій, хургад, а хтось і екзотичних балійських чи патайськиих принад, з великою неохотою звертає свій погляд на Крим. І не допомагає тут скільки-небудь ні пільговизація путівок бюджетників, ні розрекламований міст, не допоможе, можемо припустити, й завершення будівництва траси «Таврида». Втім, останні два проекти, як ми розуміємо, до туризму мають лише побіжний стосунок.
Пустуючі в розпал сезону свічки готелів в районі Артбухти, групки перехожих на Великій Морській, там, де раніше у вечірній час сунув суцільний потік, напівпусті ялтинські-алуштинські кафе, написи «продається» на готелях, кафе, магазинах, стали, на жаль прикметою сьогоденного Криму, свідченням того, що бізнес на півострові значною мірою перебуває в ступорі.
Дипломат Георгій Мурадов може скільки завгодно розповідати нам про те, що санкції не впливають радикально на життя кримчан, на участь в кримських проектах европейських інвестицій, може скільки завгодно мріяти про широке співробітництво з великим бізнесом Московії, але протверезлююча правда полягає в тому, що найпривабливіші пропозиції не змусять жодну серйозну компанію – будь вона африканською, европейською чи московійською – ризикнути своєю репутацією, своїм напрацьованим сьогоднішнім благополуччям заради підтримки того, що засуджується світом на рівні найвпливовіших міжнародних організацій.
Це лише гарячим головам, як от пану Ярославу Іванченку, директору «Ділового і культурного центру РК», видається, що сталеві стиски санкційного удава можна розірвати звезенням на анонсований ним тут же Ялтинський міжнародний економічний форум 2019 ще більшої тусівки зарубіжних гостей та жорстким примусом підконтрольного бізнесу. Так, на запитання журналістки «Кримских известий» пані Краснопольської про те, що на його погляд потрібно для того, щоб в Крим прийшов великий московійський бізнес, пан директор заявив:
«Політичне рішення керівництва країни. Не можна, щоб частина суспільства визнавала Крим, а частина не визнавала. Ви собі уявляєте, щоб в Німеччині або в США хтось не визнавав ту чи іншу територію або штат? Це ж абсурд. В той час, як до Криму приїжджають гості з усього світу, головних союзників по Євразійському простору немає. Ми закликаємо працювати тут іноземний бізнес, а російські банки і інвестиційні компанії не йдуть. Російський бізнес потрібно зобов'язати працювати в Криму».
Ось таке мислення. Пан Іванченко вочевидь дуже далекий від розуміння того, як працює бізнес, не кажучи вже про те, що чи то свідомо маніпулюючи, а чи через невченість свою прирівнює Крим, підступно окупований, анексований у явно незаконний, засуджений світовою спільнотою спосіб, до федеральних земель Німеччини чи штатів США, приналежність яких до кожної з цих країн нікому навіть на думку не спадає поставити під сумнів. Власне, як і приналежність до Московії Ярославської чи там Курської областей.
В 2014-му році Мережею гуляло дуже влучне порівняння Криму до вкраденого велосипеда, який можна довго тримати під замком в запиленім, обвішанім павучими тенетами темному чулані, але проїхатися на ньому серед білого дня вулицями міста, покатати на ньому власних діточок – зась. Так ми думали.
Нині не 2014-й – за три дні закінчується 2018-й. На жаль, ми бачимо, що діток своїх на тому велосипедику таки катають. Є навіть плани підсадити на нього і доросліших, тих, що вже добре тямлять, чим те катання рано чи пізно скінчиться. Навіть попри їх небажання. Але й того мало – для легалізації поцупленого ровера його ще й намагаються здати в оренду сусідам. Настійно. Методично. Адже як почнуть брати, значить, визнають нового хазяїна. Та найбільше вражає те, що покататися на ньому кожного літа виявляють бажання чимало тих, з чийого двору його поцупили. Кажуть, що дуже звикли до нього. І їм не заперечують. Більш того, радіють. Адже кожного разу тепер прохаючи дозволу проїхатись на тому ровері, ті нікчеми визнають викрадача його новим власником.
* «КримНаш. Осінь 2018»
https://valentineboot.wordpress.com/2018/12/05/%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC-%D0%BD%D0%B0%D1%88-%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%BD%D1%8C-2018/

Валентин БУТ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2018 > Тема "Резонанс"