Версiя для друку Обговорити в форумi

На Водохреща – 19 січня – святкуватиме свій день народження наша кримська українська землячка і колега по письменницькому цеху – поетеса Єва Пономаренко з Армянська. Щиро вітаємо пані Єву з таким подвійним святом і бажаємо їй міцного здоров'я й натхнення на довгі-предовгі літа! А щоб цих літ все ж здавалося менше, подаємо добірку віршів поетеси, написані нею рівно 20 років тому!

Єва ПОНОМАРЕНКО

МЕНІ ІМ’Я ДАВАЛА ПОВИТУХА
«И можно кожу заживо содрать,
Но имя к нам так крепко припечатано,
Что силы нет переименовать»
            Арсеній Тарковський

Мені ім’я давала повитуха,
що на селі за лікаря була.
Коли мій перший крик лящав у вухах,
вона сказала: «Буде жить мала,
коли дамо святе ім’я їй – Єва».
І без вагання згодились батьки…
Мене з дитинства звали «королева»
дівчата і прискіпливі жінки,
бо визнавала я лиш владу Бога,
як перша та, що в райському саду,
і як вона, не прагнучи дурного,
згубила, певно, душу не одну…
Гріхи мої смакують всі сусідки,
і повелось це все із давнини:
моє ім’я вже провокує плітки –
воно гріха синонім і вини.
По Біблії вже Єва – королева.
І мудрий Змій цю владу визнавав.
Адам же, з’ївши яблуко із древа,
усю вину на Єву переклав.
І, наказавши Єві підкорятись,
Бог не довів Адама до пуття…
У тому щастя маю, що я – мати.
І по-біблейськи Єва – це життя.
1999 р. 

ДАНИЛОВІ КОНОНЕНКУ

Син не дає мені писати вірші  –
задумаюсь і тут же чую: «Мам!»
Всі рими розбігаються, як миші,
не розбереш вже, де хорей, де ямб.

А амфібрахій – той тікає зовсім,
не частий гість у мене анапест.
Та рада все ж, що в цю жорстоку осінь
Зосталась не сама я, яко перст.

Бо дочки вже свої гніздечка звили
й туркочуть, ніби горлиці, вони.
Та радує мене синок мій милий,
хоч додає у коси сивини.

Сьогодні Ваші я слова згадала –
жалілась якось: «З сином не до рим».
А Ви, мене втішаючи, сказали:
«Найкращий твір твій – це маленький син!»
1999 р.

НОВОРІЧНА КРИМСЬКА МЕЛОДІЯ
«Мавка:
- Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!»
            Леся Українка «Лісова пісня»

Ялиночку зрубали в Новий рік,
щоб у сімейнім колі їй радіти.
У парку, де ще вчора грались діти,
малі гілки упали на моріг.

Взяла я гілку в руки і смола
до пальців прикипіла – кров ялинки
не висихала… Ніби на поминки,
а не на свято я сюди прийшла.

Берези зажурились, а верба
у тихому куточку міцно спала,
в дуплі своєму Мавку колихала,
бо до весни ще не одна доба.

Боюсь, заплаче Мавка навесні,
побачивши таку сумну руїну, –
повернеться до лісу в Україну,
а нам чужі залишаться пісні.
1999 р.

***
Погожою і теплою весною
тополею зростала я стрункою,
ще білий пух під вітром не спадав.
Ти над Дніпром проходив, мимоволі
м’якенькі китиці збираючи в долоні.
Що то дівча стояло, не вгадав.

Пізніше я кульбабою горіла,
тебе зачарувати захотіла,
і вирували соки молоді.
Ти ж милувався квітами бульварів,
у снах своїх про мене ти не марив –
і сивим сонечком зробилась я тоді.

Калиною тепер в степу на подив
мене плекають знов дніпровські води,
схиляюсь я від вітру до землі.
В журбі сльозами ягідок не плачу,
та килим вже стелю жовтогарячий,
бо заячали в просинь журавлі.
1999 р.

РУБАЇ
***
Говоримо, коли нам не болить:
«Я краще вмру, як на колінах жить!»
Коли ж хвороба ставить на коліна,
благаємо Творця життя продовжить мить.
***
Ви не топчіть того, що все мовчить,
бо може і така настати мить,
коли згадаєте про те, що кажуть мудрі:
«Той, хто мовчить, той може двох навчить».
***
Як плакатимеш гірко «ой» та «ох»,
чекати будеш тільки, що дав Бог, –
захиріє життя твойого нива
і проросте на ній чортополох.
***
Двох маток ссе покірливе теля.
Я ж змалку непокірною була! –
Мені близнят подарувала доля
ще й в старості послала немовля.
***
Один добра для ближнього блага,
злу служать вовкулака і Яга.
А є й такі, про кого люди кажуть:
«Ні Богу свічка, ані чорту кочерга!»
1999 р.

ЛІЛЕЯ І ПІВОНІЯ

В моїм саду півонія горіла.
Чарівна, як весна, і запашна.
Щоб влітку не журилася вона,
лілею біля неї посадила.

Не зацвіла півонія, журилась.
Лілея теж похнюпилась в журбі.
Взяла я й розлучила їх тоді.
І диво дивне – квіти звеселились!

І пахощі п’янкі довкруг витають…
Такі красуні є й серед жінок:
не можуть пережить, коли вінок
тріумфу інші одягають.
1999 р.

ДИПТИХ «ВІТРИЛЬНА ЯХТА»

1. ВІТРИЛЬНА ЯХТА НА ПРИКОЛІ
Чи чорт здурів, а чи розсердивсь Бог –
не можу я ще й досі зрозуміти:
чому це відвели мене у «док»
і довго я не зможу з нього вийти?

А був же час, я не боялась хвиль,
мої борти й тепер міцні, високі,
із хвилями змагалась, а у штиль
знеможена, я проклинала спокій.

Мої вітрила згорнуті лежать,
та чайки й тут кружляють наді мною.
Так хочеться зірватись і тікать
подалі від могильного спокою!

Сміливо виклик кинути вітрам,
напитись знову волі до дурману!
Чи знайдеться для мене капітан,
що виведе на простір океану?

2. ВІТРИЛЬНА ЯХТА В РІДНОМУ ПОРТУ
«Белеет мой парус,
такой одинокий
на фоне стальных кораблей»
(Слова із пісні)

Я  з «доку» вийшла під порив вітрів,
які в забутий край цей прилетіли.
Щось паруси мої залопотіли
несміливо, а потім я вже спів

почула в їх щасливім лопотанні.
Я волю до дурману вже пила!
І день, і ніч під парусом пливла
і в рідний порт прийшла я на світанні.

Я кораблі хотіла привітать,
які колись мені салютували,
та їх вже не було… В порту стояли
сталеві велетні. Мені пристать

до берега хотілось. Не вагалась –
між кораблями я прохід знайшла,
під парусами гордо так ввійшла
і до причалу теж пришвартувалась.

Не даючи ввести мене в оману,
мій парус так самотньо шелестить,
нагадує мені чудову мить,
коли неслась по хвилях океану.
1999 р.

На фото: Єва Пономаренко з колегами-світличанами, Сімферополь, грудень 2018 р.
Розповідь Є. Пономаренко про її минулорічні творчі мандри Україною -
https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia/videos/742827576098944/

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 18.01.2019 > Тема "Душі криниця"