Версiя для друку Обговорити в форумi

Ось і прийшла до нас осінь...
Кожна людина має свої прикмети її приходу. Для одного - це початок навчання у школі, свято 1 вересня! Хтось, незабаром, починає помічати, як коротшає день та стає довшою ніч. А хтось, раптово, зупинившись та підвівши очі до неба, побачив журавлів, які зібралися у гурт, щоб полетіти зимувати у теплі краї. Для когось прихід красуні-осені - це багряне та жовте листя, добрі врожаї саду та городу...
Наша кримська осінь підкрадається непомітно. Вересень - спекотний, нагадує літо. І тільки у жовтні я зустріла осінь.
У селі, колись дуже давно, мій дідусь з бабусею звели будиночок і жили собі, там народилась моя мати. У бабусі завжди у садочку були квіти. Дідуся й бабусі вже немає на світі, а ми з мамою кожної весни у садочку садимо квіти. Там дуже гарно і затишно.
Цього разу, коли я приїхала у село на вихідні, було дуже холодно. Те, що я побачила там, вразило мене, аж заболіла  душа. Квіти, мої квіти почорніли від заморозку, і тільки дубочки та хризантеми стояли у крижинках заледенілі, наче хотіли законсервувати у холоді свою красу і дочекатись мене. Враз я побачила, як впало листя, дуже багато його було в садку, а дерева майже голі. Ось він, прихід осені, і я його відчула одразу, прихід холоду, дощів, снігу, та прощання з літом, теплом і красою моїх квітів. Все минає... Але я знаю, воно минає зараз, щоб повторитись наступного року, бо Сонце, яке дає тепло, - вічне. Будуть квіти, але то будуть вже інші квіти. Квіти, які посаджу я, потім моя донька... Як колись садила їх моя бабуся, потім моя мама...
Праця людини, краса, здається, теж вічні?.. Я усміхнулася, осінь, твій прихід дозволив мені зрозуміти, що життя не закінчується навіть тоді, коли померзли квіти, воно переходить із покоління у покоління, а за осінню прийде зима, настане весна і все почнеться знову. Так заведено у природі, тому не буде кінця. Я почала прибирати у садочку, готувати його до наступної весни. Для нових моїх квітів, для нового життя.
Юля КОВГАН,
учениця 8-го "а" класу
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

БУКЕТИК БАГРЯНОГО ЛИСТЯ
Ох!.. Ну от вже й настала справжня осінь. Ще кілька днів тому яскраво світило сонце, повітря було чистим та на небі не було жодної хмаринки. А тепер глянеш у вікно, але нічого не побачиш через туман та краплі дощу, що стікають по шибках. Звісно, багатьох така погода надихає на написання творів, як, наприклад, і мене. Шум дощу за вікном допомагає зосередитись та подумати, що яка б осінь не була холодною і хмарною, вона дуже гарна пора року.
Тільки погляньте, як гарно кружляє листя у повітрі перед тим, як лягти на землю різнокольоровим пухким килимом. Дуже приємно йти таким килимом та шарудіти листям. Гарні листочки ми завжди збираємо у букети, приносимо додому. А похмурого дня подивимось на цей букет і згадаємо той сонячний день, коли ми збирали багряне листя дерев.
А якщо у воду, в якій стоять листочки, додати гліцерину, то цей букетик нагадуватиме нам про осінь, коли за вікном вже гулятиме зимова завірюха.
Марійка БОДУНОВА,
учениця 8-го "а" класу
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

ВІДЕНЬ
Моцарт, Гете, Віденські вальси!
Метрополітен-блискавиця.
Відень, я твій навіки в'язень,
Чарівна австрійська столиця!

ВЕНЕЦІЯ
Ти, як привітна господарка,
Яскравим сонцем зустрічаєш.
По вузьких вулицях-каналах
На хвилях лагідно гойдаєш.

БУДАПЕШТ
Це місто схоже більш на острів.
Дунай широкий, ніби - плаче.
Кудись гранітний принц угорський
На кам'яному коні скаче.
Марійка ВОЛКОВА,
учениця 10-го "а" класу
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

ЦЕ МІЙ СВІТ
Талант у дитини зароджується з дитинства: в одного рано проявляється потяг до малювання, в іншого - писати вірші чи займатися моделюванням - кому що Бог дав...
Головне - вчасно помітити дитячі захоплення, підтримати їх морально, так як це робить Кримський республіканський центр дитячо-юнацької творчості, видаючи в Сімферополі для юних творців журнал "Це мій світ". Його упорядник і редактор - А. Нуфтулаєва. В журналі друкуються твори молодих поетів, прозаїків, журналістів. Видання щедро ілюстроване малюнками та фотографіями юних художників і фотолюбителів. Дорослий читач, знайомлячись з творчістю дітей, все глибше й глибше поринає в дитячий світ, світ без суєти, без плям і чорноти.
Євпаторійський альманах дитячої творчості "Разом з вами я люблю Євпаторію", присвячений 2500-річчю міста. Редактор альманаху - Ганна Зінченко, а малюнки Віри Карпушкіної, учениці 9-го класу гімназії ім. І. Сельвінського, оживають на сторінках видання. Прочитавши альманах, читач натхненний і задоволений, начеб побував на екскурсії в одному з найкрасивіших і найстаріших міст Кримського півострова. А в Судаку побачили світ два номери дитячого журналу "Червоні вітрила" (редактор - поет Олександр Трибушний), в якому представлено творчість дітей - членів літературного клубу "Поетична Таврида". Літературний клуб відвідують не лише обдаровані діти з Судака, а й учні довколишніх сільських шкіл. Їхню творчість щедро представлено на сторінках "Червоних вітрил".
Марина ЯКИМОВА,
учениця 9-го "в" класу
ЗОШ № 36 м. Сімферополя.

Любе "Джерельце"!
От і закінчився ще один навчальний тиждень. Для сумлінних учнів майбутні вихідні - це довгоочікувані два дні відпочинку, а для прогульників - додатковий вільний час.
Яких тільки способів ухилення від занять не існує. Одні - прикидаються хворими, зобразивши умираючу від головного болю людину. Інші, називаючи причини пропуску уроку, не забувають згадати й лікаря, до якого вони "спізнюються". Треті ж узагалі просто так ідуть, не сказавши жодного слова.
Повертаючись додому, раз у раз бачиш цих прихильників вільного відвідування школи. І мимоволі задумуєшся про їхню байдужість до самого себе і до своєї долі.
Але ж школа - це маленький острівець знань, де визначається твоє майбутнє. Тут відбуваються різні цікаві заходи: предметні тижні, конкурси, вікторини, КВНи тощо. І все це проходить повз таких лінивців. Шкода, що вони вибрали саме такий шлях - шлях, який нікуди не приведе. Отже, шановні читачі шкільного віку, подумайте гарненько, перш ніж прогуляти черговий важливий урок.
Ліана ФІШЕР,
учениця Роздольненської
загальноосвітньої школи № 1.

МІЙ ДІДУСЬ БОРИС
Мій дідусь Борис Первачук жив у селі Цвіточному Білогірського району. Коли почалась Велика Вітчизняна війна, він пішов на фронт захищати від ворогів рідну землю. У мого дідуся був фронтовий друг Микола. Вони були поруч і в окопах, і в боях, навіть разом потрапили до шпиталю.
Після війни дідусь повернувся в рідне село, працював у колгоспі, виховував дітей. Він часто розповідав мені про своє фронтове життя. Мій дідусь любив малювати картини та складати вірші про своїх фронтових друзів.
Сергій ПЕРВАЧУК,
учень 8-го "а" класу"
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

ВЕСЕЛО БУЛО У "ВІДВАЖНОМУ"
Цього літа я їздила в табір відпочинку "Відважний", що розташований у лісі поблизу Судака. Майже кожного дня нас возили автобусом на море купатися. Кілька разів ми плавали з аквалангом. Дуже романтично було на морі, коли йшов дощ: у воді відчуваєш тепло, а на поверхні тебе обдуває легенький вітерець-бриз.
А ще ми ходили в походи, були біля водоспаду.
Дуже часто в таборі ми проводили різноманітні конкурси, концерти, дискотеки. Жаль було розлучатися з табором, з новими друзями.
Олена АКСАРІНА,
учениця 8-го "д" класу
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

Доброго дня, любе "Джерельце"!
Пише тобі керівник групи "Пошук" загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 10 м. Прилуки Чернігівської області Ніна Олексіївна Івахненко. Приємно, що є такі газети, як "Кримська світлиця" та її додатки "Джерельце", "Будьмо!" і "Кримспорт", котрі можна прочитати і дітям, і дорослим. "Кримську світлицю" мені подарували торік в Києві на Всесвітньому форумі українців, делегатом якого я була. Нинішнього року я веду групи "Пошук" і "Барвінок". На своїх заняттях ми розглядаємо і читаємо "Кримську світлицю" і "Джерельце". Учні 6-го "б" класу вирішили надіслати в "Джерельце" свої вірші і малюнок. Обов'язково передплатимо "Кримську світлицю", в якої є такі чудові додатки.
Отож, пропонуємо вірші членів груп "Пошук" і "Барвінок", учнів 6-го "б" класу.

ПРИРОДА
Природа - це наш
рідний край,
Природа - це ліси, поля...
Мій любий друже, пам'ятай,
Що це усе твоя земля.

ЗОЛОТА ПОРА
Літечко настало -
золота пора,
Колоситься жито
на краю села.
Ластівки літають,
квіти розцвіли,
Щось, напевне, хочуть
розказать мені.
Юля КУПРІЄНКО.

РОЗУМНІ ЗВІРЯТА
Чапля вміє рахувать -
Раз, два, три, чотири, п'ять.
Зайчик вміє танцювать -
Раз, два, три, чотири, п'ять.

Котик вміє жартувать -
Раз, два, три, чотири, п'ять.
Отже, бачите малята,
Які грамотні звірята!
Неждана АНУФРІЄВА.

Рости, рости, калинонько
Доброго дня, дороге "Джерельце"!
З радістю повідомляю, що на подвір'ї Алуштинського українського колегіуму з'явився ще один кущик червоної калини! В урочистій церемонії висадження його взяли участь академік, ректор Києво-Могилянської академії В'ячеслав Степанович Брюховецький, його заступник віце-президент Вадим Микитович Зубро, директор школи-колегіуму Ольга Григорівна Противенська, завуч Олена Василівна Бондарчук, класний керівник Світлана Олександрівна Руденок, наші шефи - В. В. Плахтій та Р. О.Хворостенко і ми, колегіанти 9-го "а" класу. Пучечок червоної калини ми подарували нашому шановному гостю В. С. Брюховецькому.
І хоч надворі йшов дощ, ми від нього не ховалися. Це ж на радість і добро нашій калиноньці!
Рости, рости, калинонько,
На шкільнім подвір`ї,
Зацвітай же білим цвітом,
Як зірок сузір'я!
Твої кетяги червоні
Тішити нас будуть.
Ці хвилини урочисті
Учні не забудуть!
А ще, і це, мабуть, найголовніше, в урочистій, святковій обстановці в музичній залі під палкі оплески присутніх було підписано Угоду про співпрацю між Національним університетом "Києво-Могилянська академія" і НВК "Алуштинська школа-колегіум І - ІІІ ступенів". Наша школа стала чотирнадцятим колегіумом цього престижного університету. З великим інтересом ми слухали виступ В'ячеслава Степановича. А ще  він і віце-президент побували на уроках в
3-му "б", нашому 9-му "а" та в 10-му класах. Зустріч з київськими гостями завершилася чудовим концертом колегіантів та хору народної пісні "Червона калина".
Оце такі, "Джерельце", наші останні новини.
З повагою Валерія ПЛАХТІЙ.
P. S. Даниле Андрійовичу! А з тих трьох стеблинок нашої першої калини, яку ми садили торік, вже виріс гарний кущик, він нам уже по пояс, а вербичка наша переросла всіх нас, стала чудовим деревцем!

СВЯТО ЧЕРВОНОЇ КАЛИНИ
Нещодавно в загальноосвітній школі № 29 м. Сімферополя відбулося свято червоної калини. Його підготували учні 5-го "в" класу разом зі своєю вчителькою української мови та літератури Тамарою Филимонівною Сливкіною (див. фото).
Дванадцять учнів українського класу зробили повідомлення про застосування калини в народній медицині, про те, що сімейство калини налічує понад 100 різновидів, а також розповіли казку, з якої ми довідались, звідки походить назва калини. Калина - символ дівочої краси, вроди і долі. Для українців калина - символ рідної землі.
Дівчатка та хлопчики в українському національному вбранні виразно декламували вірші Т. Шевченка, І. Франка та інших поетів, в яких згадується калина, а також змусили слухачів подумати над загадками, навели приклади прислів'їв про червону калину, наприклад: "Дівчина красива, немов червона калина". На святі лунали народні пісні та пісні українських композиторів про калину, одну з яких спеціально до урочистостей написала наша вчителька музики Ольга Федорівна Гордєєва. Цю пісню чудово заспівали Люда Сліпчук та Максим Бутенко.
На закінчення свята червоної калини зі словами подяки виступили директор школи Тетяна Іванівна Сухіна і "хрещена мати", як її називають п'ятикласники, Тетяна Миколаївна Захарова, яка вручила дітям підручники. Глядачами свята були не лише учні та вчителі школи, а й батьки, яким дуже сподобалось свято.
Павло СЛИВКІН,
учень 8-го "д" класу
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

"Джерельце" щиро вітає Катерину Осадцу - ученицю 10-го класу Чкалівської загальноосвітньої школи Нижньогірського району  з перемогою в п'ятій Всеукраїнській олімпіаді з екології та четвертій Всеукраїнській конференції з екоетики, що відбувалася в Севастополі з 27 по 30 жовтня цього року.
Катерина удостоєна Диплома першого ступеня за кращу дослідницьку роботу в секції "Екологія суші".
Адміністрація еколого-натуралістичного центру і Наукова рада біологічної секції МАН надіслали батькам Катерини - Катерині Олександрівні та Євгену Михайловичу лист, в якому подякували їм за добре виховання доньки.
Молодець, Катерино, так тримати! "Джерельце" чекає твоїх матеріалів, зокрема й на екологічні теми! Хай щастить!
Шеф-редактор "Джерельця"
Данило КОНОНЕНКО.

ПЛАКСІЙ
кримськотатарська казка

Колись дуже давно жив на світі плаксивий хлопчик. Вранці, ледь почне світати, проснеться, зареве - і так цілісінький день плаче й плаче. І ніхто не може його умовити - ні мама, ні тато, ні бабуся.
Плакав він рік, плакав другий - і раптом сльози у нього скінчились. Що ж тепер робити? Не плакати ж йому без сілз...
Думав хлопчик, думав і вирішив піти пошукати сльози. Вийшов він потихеньку з дому, щоб ні тато, ні мама не бачили, і гайнув світ за очі.
Ішов собі та йшов і раптом помітив на піщаному березі озера крокодила, котрий плакав. Підійшов до нього та й каже:
- Любий крокодиле, поділися зі мною своїми слізьми!
- А у тебе що, своїх нема? - запитує крокодил.
- Я дуже багато плакав і сльози скінчились.
- Мабуть, ти плакав від нічого робити, - каже крокодил. - А я плачу, аби здобич свою обманути, отож швидше утікай геть звідси, а то й тебе проковтну!
Побіг хлопчик від крокодила і по дорозі наштовхнувся на березовий стовбур, по якому рясно текли сльози.
- Березо, березо, - каже хлопчик, - поділись зі мною своїми слізьми.
Але й береза не дала йому сліз. Зітхнула вона сумно й сказала:
- Вистачить мені одній свого горя, не буду я ним з тобою ділитися.
Почимчикував хлопчик далі. Дійшов до гір, піднявся на вершину, біля якої ночувала хмара, а з неї - сльози капають.
- Хмаро, хмаро, - звернувся до неї хлопчик, - будь ласка, поділись зі мною своїми слізьми!
- А  для чого тобі сльози? - запитала хмара.
- Для того, щоб плакати.
- Іди геть звідси! - розгнівалась хмара. - Мої сльози - це дощ, котрий приносить людям користь. А для того, щоб просто так сльози лити, у мене нема зайвої вологи.
Розгубився плаксій, не знає, що й робити. Облила його хмара холодною водою, і хлопчик кинувся від неї щодуху. Вирішив повернутись додому.
Йдучи полем, зібрав великий букет квітів.
Повернувся хлопчик додому, попросив вибачення у мами, в тата, у бабусі. Розповів їм про все лихе, що йому довелося зазнати в пошуках сліз, і дав слово, що більше ніколи не плакатиме.

Українською переповів
Данило КОНОНЕНКО.

к а з к а
ВІТЕР
На далекому острові, оточеному високими скелями, жив Вітер зі своїми синами. Старшого сина звали Ураганом. Він був дуже злим. А молодший, Зефір, був добрим. Він надував на кораблях паруси, аби мореплавці щасливо добиралися до омріяної гавані. Ураган робив усе навпаки. Він зненацька налітав на кораблі, ламав щогли, трощив усе підряд, підіймав на морі височенні хвилі, намагаючись утопити мореплавців.
Побачив одного разу Посейдон, бог морів, як розлючений Ураган порядкує в його морському царстві, і вирішив його покарати. Він підстеріг розбійника і спіймав у цупкий мішок. Як не просився Ураган відпустити його, Посейдон був невблаганним. Та почула якось Русалка, як б'ється вітер в мішку, пожаліла і випустила його, взявши з нього слово ніколи більше не робити шкоди. Ураган утік.
Та минув час, і Ураган забув про свою обіцянку. Він полетів на сушу. Там Ураган почав нищити посіви хліборобів, ламати дерева, зривати дахи з будинків. У розпачі селяни почали ганятися за вітром, та хіба ж його впіймаєш! Зійшлися хлібороби докупи та й почали радитися, як їм позбутися Урагана. А був саме той час, коли заколосилися молоді жита, обіцяючи щедрий урожай. Наближалося свято Івана Купала. Надумали хлібороби запросити Урагана в гості саме на той день.
І от свято розпочалося. Прилетів зухвалий Ураган і зупипинився вражений. Біля річки на зеленому оксамитовому лузі, водили хороводи прекрасні молоді дівчата з заквітчаними косами. А в руках у них погойдувався довжелезний вінок-гірлянда з найкращих квітів матері-Землі. Дівчата запросили Урагана в танок. То плавно і грайливо, то шалено і нестримно кружляв Вітер у хороводі і, засліплений красою дівчат, незчувся, як квітучий вінок оповив його так міцно, що годі було й  вибратися. Нарешті спіймали селяни Урагана.
Почув про це старий батько Вітер і поспішив визволяти сина. Хлібороби зажадали справедливості: вони віддадуть Урагана, якщо він більше не посміє робити шкоду селянам. Батько пристав на цю умову. І відлетіли вітри на свій далекий острів.
Невдовзі батько Вітер прислав хліборобам свого молодшого доброго сина. Зефірові сподобалися поля і ліси. Він вирішив тут залишитися назавжди. Зефір висушував зайву вологу, приганяв хмарину з дощем, щоб напоїти спраглу землю, переносив п'янкі пахощі квітів, запилював зелені рослини, пустував з листям на деревах і тріпотів у довгих дівочих косах. Селяни подружилися з добрим вітром.
Наталя ШЕВЧУК,
учениця 6-го "а" класу
НКВ № 15, м. Ялта.

ЯК ОСІНЬ У СИНІВ ГОСТЮВАЛА
Як тільки відлетіло літо, заявилася бабуся Осінь.
З багатими дарами, з повними мішками всякого добра. Ходила-бродила вона полями, лісами та й скучно їй стало. Захотілося побачити своїх синів.
Спочатку помандрувала бабуся до найменшого сина - Вересня. Радіє, не натішиться син, грушами, яблуками, кавунами вгощає. Незчулася Осінь, як місяць промайнув. Пошкандибала до середульшого синочка - Жовтня. А цей барвисті килими під ноги їй стелить, грибами та ягодами годує. Глядь: знов промайнув місяць, як і не було.
Хочеш не хочеш, а треба йти до старшого сина - Листопада. Не думала не гадала, що так непривітно зустріне: холодними дощами, зів'ялим листям, заморозками і колючим снігом. Сердиться Осінь, та що поробиш, треба терпіти.
Поки старенька гостювала у своїх синів, не помітила навіть, як промайнуло три місяці. Проснулась одного разу, а кругом - зима! Вкрилась білою ковдрою і аж на дев'ять місяців поринула в сон...

ВЕРБОВИЙ ПАГІНЕЦЬ
Японська казка
Один хазяїн дістав десь вербовий пагінець і посадив у своєму саду. Це була дуже рідкісна верба.
Хазяїн беріг пагінець, сам доглядав.
Та якось йому випало відлучитися на тиждень із дому. Покликав він слугу й каже:
- Приглядай гарненько за пагінцем. Поливай щодня. А головне, дивись, щоб сусідські діти не висмикнули його  й не затоптали.
- Гаразд, - каже слуга, - все так і зроблю.
Поїхав хазяїн. А коли за тиждень вернувся, зразу пішов оглядати сад. Паросток був на місці, тільки геть зів'яв.
- Ти, мабуть, не поливав його? - напустився на слугу хазяїн.
- Я поливав. Як ви й наказували. Пильнував його, очей з нього не зводив, - відповів слуга. - Вранці виходив на ґанок і до самісінького вечора дивився на пагінець. А коли сутеніло, висмикував його, ніс  до хати й замикав у скриню.

ГРИБ-ЧАРІВНИК
Пішли якось дві подружки в ліс по ягоди і гриби. Довго бродили. Аж раптом бачать: під пеньочком усміхається гриб, схожий на хлопчика. Тільки хотіли зір-вати, а він почав тікати. Утік. А де сховався, хтозна.
Ідуть дівчатка лісом, а їм назустріч крокує хатинка на курячих ніжках. Зайшли в хатинку, очам своїм не вірять: там витанцьовує гопака той самий хлопчик-гриб, що втік. І сміється-сміється. Вони до нього і -  дивина! - гарна-прегарна троянда на тому місці, де танцював гриб-чарівник.
От і вся казочка. Вам - казка, а мені бубликів в'язка.

Земфіра ХАЛІЛЯЄВА,
учениця 3-го "а" класу
Прудівської ЗОШ Совєтського району.

БЕЗ ЗАЙВИХ СЛІВ
Маринка - людина дуже балакуча і завжди розповість про останні події у нашому селі.
- Ти знаєш, - звернулася вона до мене,- що у нашому класі - новенький? Він разом з батьками приїхав до нас із Вишневого.
Але на її слова я чомусь зовсім не звернула уваги.
- Гаразд, мені треба йти, дуже приємно було з тобою зустрітися, - сказала Марині задля ввічливості.
Наступного ранку я прийшла до школи раніше. Взялася за книжку, щоб повторити урок. Аж тут у класі з'явилась учителька. Це я зрозуміла по тому, що клас раптово притих.
Олена Володимирівна поманила рукою когось із коридора. Увійшов невисокий чорнявий хлопець, сором'язливо поглядаючи на учнів. Учителька почала щось говорити, і тоді новенький заспокоївся. Та враз його погляд здивовано зупинився на мені. Я не відвела очей і теж намагалася його роздивитися. Зрозуміла, що вже давно знаю цього хлопця. І згадувала: звідки? Зустріч наших очей продовжувалася кілька секунд. Раптом він усміхнувся. Ця усмішка вмить торкнулася мого серця, і воно стрепенулося.
Боже, як я могла його забути? Це ж він, хлопчик з одинадцятого поверху. Відтоді минуло багато часу, три, може, навіть чотири роки. Він помітно змінився. Обличчя стало дорослим, серйозним. Очі під густими чорними бровами - ще прекраснішими, ще бездоннішими. Тільки одне в ньому залишилося: так лагідно, як він, не вмів посміхатися жоден хлопець.
Тоді, чотири роки тому, ми відпочивали в Криму, у великому  одинадцятиповерховому санаторії. Курорт чудовий, та для мене не дуже веселий. На цілому півострові я не знаходила собі притулку. Правда, було одне місце, де мене ніхто не бачив - одинадцятий поверх санаторію. На ньому ніхто не мешкав, тому  там завжди тихо і затишно. Я часто приходила туди, щоб подивитися на море і на захід сонця.
І от якось увечері я, за звичкою, піднялася на "свій" одинадцятий поверх. Що ж я побачила? На моєму місці стояв якийсь хлопчина у червоному джемпері. Він дивився вниз, на море. Сонце ще не сідало, але небо вже почало жевріти. Я
хотіла привітатися, але чомусь цього не зробила. Просто тихенько підійшла і стала поруч. Він озирнувся, якусь хвилину дивився на мене мовчки. Я зрозуміла, що йому теж не хочеться говорити. Він ще раз глянув у вікно і раптом озвався:
- Сонце вже сідає...
- Яка краса,- зачудовано відповіла я.
Ми спостерігали за сонцем, аж доки воно не зникло за морем. Наступного вечора зустрілися там знову. Сонце було тоді приємно неймовірним. Вперше за увесь час відпочинку.
- Я завтра від'їжджаю, - сказав він.
- Як? Завтра? З ким же я дивитимусь на сонце? - жалібно прошепотіла я.
- Се ля ві.
Його відповідь була короткою і зрозумілою настільки, що мені більше не потрібно було пояснень.
А  наступного ранку він поїхав додому.
На одинадцятий поверх я більше не піднімалася. А через тиждень також повернулася додому. Навіть не мріяла побачити цього хлопця ще раз. І от зустрілися.
Навчальний день закінчився швидко, учні розбіглися, хто куди. Ми вийшли в коридор і стали біля вікна.
- Ти мене знайшов, - нарешті промовила я.
- Нас просто звела доля, - загадково заперечив він.
- Це неймовірно!
- Се ля ві.
Я раптом збагнула, що усі ці роки мені був потрібен тільки він - мовчазний хлопчина, без якого я вже не уявляю свій завтрашній день.
Дарина ВЛАСЕНКО,
дев'ятикласниця.
Київська область,
Вишгородський район,
с. Нові Петрівці.

Дитячий    ГУМОРИСТИЧНИЙ    клуб
РОЗПОДІЛ
Маленький хлопчик сестричці:
- Коли виросту, то зароблятиму так багато грошей, як батько.
- А я коли виросту, то витрачатиму їх стільки, як мама.
ПОПУЛЯРНИЙ ЗВУК
- Юлю, скажи мені одне слово, в якому звук "о" повторюється кілька разів.
- Г-о-о-о-о-о-о-л!

У ЦИРКУ
Петро дивиться в цирку, як дресирують левів.
- І я так можу! - вигукнув через деякий час.
- Так дресирувати левів? - здивовано подивився на нього сусід.
- Ні, так, як вони, скакати
через обруч.

ВІДКРИТТЯ
Черговий учитель побачив у коридорі недопалок від цигарки. Підняв його і показав групі учнів.
- Неподобство! Чий він є? - запитав гнівним голосом.
- Ваш, Петре Івановичу, - спокійно відповів Іванко. - Ви його першим побачили.

МОЛОКО
Учитель:
- Твій твір про молоко всього на десять рядків, а інші діти написали по дві сторінки...
Учень:
- Так, але я писав про згущене молоко.

Хлопчик підходить до дідуся і каже:
- Дідусю! Позич 50 гривень до пенсії.
- До якої пенсії? Ти ж у школі навчаєшся..
- До бабусиної.

Онук питає діда:
- Діду, чи не страшно тобі вночі сторожувати?
- Страшно, Колю. Страшно, аж поки не засну.

- Татку, чому ти боїшся зайців? - запитує син.
- Хто тобі сказав, що я їх боюся.
- Чому ж тоді, як йдеш на полювання, то береш із собою рушницю?

Мама шестирічній Олі:
- Збігай, доню, у молочний магазин, купи сметани. Ось глечик і гроші. Купи на всі - буде кілограм.
Прийшла Оля в магазин, подала глечик продавщиці і каже:
- Тьотю, мені один кілограм сметани.
Продавщиця налила у глечик сметани та й питає:
- А гроші де?
- Та там же, у глечику.

- Тату, що таке байка?
- А це коли тварини, ну, наприклад, осел і свиня, розмовляють так, як оце я з тобою.

- Татку, чи слонячий батько тягає слоненят за вуха?
- Ні.
- От шкода! Такі вуха пропадають дарма!

ОГО!
Хлопчик приїхав із міста в село до бабусі. Заглядає в колодязь і каже:
- Ого! Скільки води випили!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2002 > Тема ""Джерельце""