Версiя для друку Обговорити в форумi

Макар ШИШЕНКО,
учень 9 класу (21 взвод) державної гімназії-інтернату «Кадетський корпус», м. Харків

 Сонце у Криму не поспішало вставати; воно довго ніжилося у теплій затоці, сповнюючи її дивовижним мерехтливим сяйвом, а відтак ,втершись легким рушником серпанку, викотилося на небозвід – чисте, рум’яне, рожевощоке. Жодна краплинка води не залишилась без його лагідного погляду, і ось вже вся поверхня моря засвітилася золотистими блискітками.
 Петрик сидів на виступаючому на поверхню води камінні за декілька метрів від берега, міцно обхопивши руками коліна та притиснувши до них підборіддя. Це було його місце, і сюди він завжди приходив у хвилини розпачу.
 Ці три високі кремезні чорні скелі були для нього місцем якоїсь невловимої сили та нагадували дивовижну сторожову вежу.
 Погляд хлопчика був спрямований туди, де з появою небесного світла пробуджувався ранок. А сонце дійсно творило дива.
 Діставшись узбережжя, теплим лагідним світлом розлилося білосніжними корпусами санаторіїв та оздоровниць, розташованих у мальовничих куточках півострова, дивним сяйвом пробігло по помаранчево-червоних дахах, засвітило високі та стрункі свічки кипарисів.
 І всі будівлі відразу стали схожими на якісь казково-прекрасні палаци… Хлопчик споглядав, як до самого горизонту простягалась синь моря, непомітно зливаючись з блакиттю неба. І думки роїлися в голові Петрика, як бджоли у вулику,він думав про те, що це його море, і він не хоче, щоб іноземні судна демонстративно підіймали тут свої прапори.
 Петрик народився та виріс у вільній, незалежній державі і навіть у страшному сні не міг собі уявити, що його національний прапор вже не буде милувати око над школою, в місті, де кожна вуличка, кожен куточок знайомий змалечку. Тепер тут чужоземні триколірні стяги з хижими двоголовими орлами, які жадібно впилися в коштовну Кримську перлину.
 Петрик згадував, як його життя раптом поділилося на дві частини «ДО» та «ПІСЛЯ».
«До» - було безтурботне дитинство з грою у футбол та хованки, риболовля, плавання навипередки з друзями та дівчинка із сусіднього двору, що була найкращою у світі…
 З появою людей у військовій формі без розпізнавальних знаків все змінилося. Вони були скрізь: на вулицях міста, на приморському бульварі, на набережній та в порту.
 Спочатку Петрик з друзями жартували, називаючи їх «зеленими чоловічками» чи «інопланетянами».
 Та згодом у їхньому місті, де ніс службу в одній з військових частин батько Петрика, – офіцер української армії – почалися події, які назавжди змінили життя та долю багатьох людей.
 Татко хлопчика змушений був залишити місце своєї служби. Разом з ним покинули розташування військової частини інші офіцери, його однодумці, вірні присязі та своєму народові, гідні честі офіцера.
 Назавжди в серці хлопчика залишилися слова його батька: «Ні за що та ніколи я не порушу присягу дану народові України та своїй Державі».
 Петрик за весь час не поворухнувся, він сидів на скелястому камінні та думав, що найболючішим було те «ПІСЛЯ», а яким же щасливим та безтурботним було життя його родини «ДО». Його дитяче серце розривалося від того, що в їхній, донедавна люблячій та лагідній, родині все перевернулося «з ніг на голову».
 Незгоди почалися тоді, коли татко сказав, що його переводять на службу в іншу військову частину, і що потрібно переїхати на материкову Україну, а мама навідріз відмовилася покинути свою домівку.
 Довгі вмовляння ні до чого не призвели, лише заходили у глухий кут: тато наголошував, що житло - не головне, у мами був залізний аргумент: тут рідний кожен куточок!!! До того ж тут її улюблена справа.
 І коли такі розмови переходили у суперечки, хлопчик затуляв вуха, втікав подалі від дому до моря, де лагідний приплив втішав теплим бризом та допомагав заспокоїтися.
 І сьогодні Петрик теж тут, на своєму улюбленому місці, адже переживання та біль мучили його дитячу душу та серце. Як він любив маму! І як розумів татка!! Якби ж то вони знали, як ранить його їхнє розлучення, він же так любить їх обох…..
 Рішення, яке мав прийняти хлопець, було непростим. Серце калатало так сильно, немов ось-ось вискочить із грудей. Хлопчик відчував, що у його серці з’явилася віра та надія на краще, світле майбуття.
 І раптом він зрозумів, що для себе він уже все вирішив.
 Легко зістрибнувши із кам’янистої скелі, швидкою ходою Петрик попрямував додому. Рішуче закинувши рюкзак за плечі, він пішов разом з татом на материкову країну, пообіцявши: «Я повернуся, мамо! Обов’язково!».
 Хлопець узяв із собою улюблену модель корабля, яку виготовляли разом із татком тихими кримськими вечорами. Цього року він стане кадетом, ще через пару років – справжнім офіцером армії України. І обов’язково повернеться додому, до найпрекрасніших місць у світі; ласкавого моря, засніжених місць, суворих гір, неповторної природи, до своєї улюбленої матусі, до дівчинки з сусіднього двору.
 І не тільки він один! Скоро сотні тисяч українців майбутнього стануть пліч-о-пліч на півострові Крим. Врешті-решт, Крим – справді те місце, де зараз здобувається свобода… Адже український Крим - це дивне, неймовірне місце, потужна точка енергії нашого народу, де встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу. Український Крим -неймовірна свобода, гострі враження, незаймана природа, шедеври архітектури, чарівні волелюбні люди, які так палко чекають повернення додому. І головне, що скоро там не залишиться місця зраді, чужинській ідеології, спекуляції людськими душами, бо Крим був, є і буде українським!!!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 03.05.2019 > Тема "Душі криниця"