Версiя для друку Обговорити в форумi

Молоді пробують перо. Їм хочеться віршами чи в прозі передати свої почуття, котрі переповнюють душу. Із-поміж найперших, найщемливіших виділяються почуття любові до рідного краю, до матері-Вітчизни, ім'я якій Україна. І нехай ще не все вправно викладено на папері, зате дуже щиро. Переконайтесь самі, прочитавши твори ровесників, і спробуйте своє перо. "Будьмо!" чекає ваших творів!

УКРАЇНО, РІДНА МОЯ НЕНЬКО!
Земле наша, Україно!
Ти найкраща на землі.
Як тебе не полюбити?
Найрідніша ти мені.
Шумлять верби, і калина
Віти розпустила.
Я для тебе, Україно,
Віддам усі сили.
Ти душа мого народу.
Твоя пісня, твоє слово,
Твоя мова - наче річка,
Що тече, дзюрчить,
іскриться.
Україно, ти єдина
Рідна моя ненька,
І тебе я, Україно,
Збережу в серденьку.

***
Мати сина у колисці
сповивала,
Тихо-тихо колисаночку
співала,
Мову рідну немовляті
дарувала.
Сивий дід сидить
коло своєї хати,
Біля нього дітлахів багато.
Буде їм дідусь співати
Пісню, що колись
співала йому мати.
Хай що з нами буде,
Мову рідну пам'ятаймо, люди!

***
У темному небі місяць блукає
І зіроньки ясні сіяють.
Все спить вже,
не спить лиш вона,
Стоїть і очей не змикає.
На вигляд спокійна,
а в серці гроза.
Навколо все
наче принишкло.
По личку її
мовчазлива сльоза
Стекла, залишивши доріжку.
Не спиться їй, бідній,
вже кілька ночей.
Навіщо вона покохала?
І не зникають сльозинки з очей.
Коханого смерть відібрала.

ДВІ ЗІРКИ
Над полем в чистім небі
Зірки сіяли ясні.
А поміж них світились
дві зіроньки
Такі прекрасні, що інші наче
гасли у їх красі.
Одна казала другій:
- Від мене найясніший
блиск іде повсюди,
Я - найпрекрасніша,
й тебе я променем
своїм затьмарю.
- Ні, - відказала друга. -
Я наймиліша від усіх,
Коли вночі я засіяю,
твою красу
я виставляю усім на сміх.
Вони ще довго сперечались,
Але, мабуть, не здогадались,
Що ні одна, ні інша
Не буде наймиліша.
Над полем в чистім небі
Зірки сіяли ясні,
Але устало сонце,
І всі вони - погасли.

***
Діти, не спіть на уроках!
Адже ризик великий, що ви
Не почуєте дзвоник з уроку
У пригодах захопливих снів.
Також, друзі, ніколи не треба
Мчати, збиваючи з ніг
І директора, і вчителів,
Бо подумайте:
наслідки будуть які?
"А що ж можна! - спитаєте ви. -
Де не глянь - всюди: ні!"
От вам щира порада моя:
Поважайте людей, і тоді
Шануватимуть всюди і вас.
***
Люблю Україну, ліси і лани,
І вірю: вона не загине,
Байдуже, що за часи.
Бо скільки разів Україну
Зламати хотіли... Та ні.
Живе моя Батьківщина.
Я знаю, що це назавжди.

***
Не знаю я, скільки разів
Даю обіцянку собі,
Що буду слухняна,
Що буду я вчитися гарно,
Але й двох хвилин не минуло -
Я вже обіцянку забула.
Побігла до подруг,
Кричу, бешкетую.
Приходжу додому
І ту ж обіцянку даю собі знову.
Дорослі нас сварять,
Повчають, навчають,
Але ж ми є діти,
І що ж нам робити,
Коли в нас енергії більше,
ніж треба,
І десь її діти є сильна потреба.
Так от що, дорослі
дядьки і тітки,
Дітей не сваріть ніколи в житті.
Згадайте минулі роки -
Були дітлахами і ви.
Світлана Карасьова,
учениця 10-го "б" класу Роздольненської ЗОШ № 2, учасниця літературного конкурсу школярів Криму "Ми діти твої, Україно!".

УСЕ, ЩО ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА...
Придивіться, прислухайтесь до світу... Він такий неповторний. Послухайте птахів у гаях. У кожної пташки свій спів, своя мова. Те саме й у світі людей. Кожен народ має свою мову. Нею
спілкуються, складають вірші, пишуть історію. Ні в кого не викликає заперечень, що в Німеччині  державною мовою є німецька, а в Англії - англійська. Так чому ж так довго сперечались в Україні - чи бути українській мові державною? Якщо наша держава зветься Україна, то і мова в ній повинна бути українською. Це ж про наш край і про нашу мову сказано:
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов'їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна!
З дитинства я чула українську мову. Ніжний, спокійний мамин голос наспівував колискову. Саме з українських народних казок я дізнавалася про добро і зло, правду і кривду, залюбки і по декілька разів слухала казки про Пана Коцького, дружню родину діда Андрушка, про сміливого й відважного Котигорошка.
Окрім пісенної лагідної мови, в Україні чудові традиції, звичаї. Який ще край може назвати стільки символів - червона калина, розлога верба, вишиваний рушник, на якому "червоне - то любов, а чорне - то журба", лелека - символ отчого дому. А які шановані люди є в нашій великій Вітчизні: академік Євген Патон, космонавт Каденюк, поетеса Ліна Костенко, артистки Ніна Матвієнко та Раїса Кириченко та ще багато інших, які прославляють нашу Україну у світі. У свій час великий Тарас Шевченко возвеличував рідну Україну, боровся за її незалежність.
Тож коли нам суджено долею жити в такій чудовій країні, вивчаймо ж її прекрасну мову, шануймо великі традиції! Мені зараз дванадцять, я всього на рік старша від моєї молодої Батьківщини - їй одинадцять. Я бажаю моїй Україні зростати, процвітати, стати міцною країною, щоб ми, її діти, стали повноцінними людьми своєї країни, де мають здійснитися наші мрії, сподівання, бажання.
Юля АРДЕЛЯН,
учениця 7-го "а" класу ЗОШ № 1 смт. Чорноморського.

ВІРЮ В МАЙБУТНЄ ТВОЄ, УКРАЇНО
Україна... Що за дивовижний край!
Безмежні степи, золоті і лагідні, як сонце, лани пшениці!
Надзвичайно гарні Карпати та Кримські гори, широкий плин Дніпра та лагідне Чорне море - все це є лише в Україні.
А які добрі та працьовиті люди в Україні! Мабуть, жодна країна світу не може похвалитися такими гостинними господарями. Будь-кого, хто заходить до української хати, тепло зустрінуть, привітають та нагодують.
А жінки! Недаремно кажуть, що найгарніші жінки сві-ту - це українки. Чорні брови, карі очі, губи, як бутони червоної троянди, - все це присутнє в зовнішності справжньої українки.
Україно! Скільки ж горя і сліз бачила ти! Скільки разів твою землю топтали загарбники. Твоїх синів та дочок гнали в неволю. І навіть землю, твій родючий чорнозем, вивозили загарбники. Твій Чорнобиль знає весь світ. Але ти не скорилася. Ти відроджувалась з попелу, ти підіймалась і розквітала.
І я вірю в твоє світле майбутнє, Україно. Я вірю, що не буде у тебе знедолених, бідних і голодних людей.
Я вірю, що над тобою, Україно, завжди сяятиме сонечко на блакитному й безхмарному небі. Будуть чистими води в річках і незасміченими землі. Будуть всі люди щасливі.
Україно, ти гідна мати таке майбутнє! А зробити його повинні всі ми!
Марійка БОДУНОВА,
учениця 8-го класу "а"
ЗОШ № 29 м. Сімферополя.

***
Не гасни, зірко! Ти єдина...
Єдина владарка ночей...
Та де ж та сяюча вершина,
Яка не дасть стулить очей?..
Така далека моя мрія,
Її мені ти подаруй,
Моя безрадісна надіє,
Зійди з небес і поцілуй
Мене ніжніше, ніж проміння,
Ніж вітер в полі золотім,
Розвій зневіру, дай сумління...
Але є щастя моє в тім,
Що ти у мене є, єдиний,
Тебе люблю без вороття,
Без тебе просто я загину,
Віддам нікчемнеє життя.
Прийди ж, мій владарю,
коханий,
Я хочу бачити тебе...
Мабуть, кажу я так даремно,
Лише принижую себе...
Мабуть, тебе і не існує,
І все це вигадала я,
Але що серце так хвилює
І звідки знаю це ім'я?!
І знову я дивлюсь у небо.
Який чарівний зорепад!
А може, все, що тільки треба,
Це вибрать зірку наздогад?!
Ольга ПИВОВАРОВА,
учениця 11-го класу
ЗОШ № 5 м. Саки.

***
Вірю в тебе, Україно,
Бо вогонь зорі досвітній
Твоя донька дарувала
Нам на щастя, нам для сили.

Вірю в тебе, Україно,
Бо шляхи всесвітніх уз
Торував всім нам відомий
Лесин дядько - Драгоманов,
Мовознавець, правдолюб.

Вірю в тебе, Україно,
Бо народ співучий вміє
Шанувати все, що має,
Збагатити все, що буде.

Вірю в тебе, Україно,
Бо земля твоя, родюча,
Об'єднала всі язики
З багатьох земних народів.

Вірю в тебе, Україно,
Що знайдеш свою дорогу,
Що творця землі вшануєш,
Всім на благо,
всім на милість.

Ольга ВЕЛЬ,
учениця Митяєвської
загальноосвітньої школи
Сакського району.

Підготував сторінку
Данило Кононенко.

УКРАЇНА - МОЯ БАТЬКІВЩИНА
Україно, ти для мене диво,
І нехай сплива за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
В. Симоненко.

Україна!.. Це слово з глибокою шанобою і гордістю промовляють справжні сини і дочки України.
Україна! Це - київська Софія і Золоті ворота, ласкаве Чорне море і бурхливі потоки, що із срібним передзвоном мчать з гір на долини, пшеничні лани і блакитне небо, розкішні каштани і сумні верби.
Україна!.. Хтось згадає безстрашного Святослава, комусь хвилюватимуть душу неповторні українські пісні, хтось побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід, перед кимсь постане легендарна Маруся Чурай...
Я часто замислююсь над питанням: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, якою мовою спілкувалися наші предки? Якого походження слова "Русь", "Україна"?
Я за походженням росіянин, але живу в чарівному куточку України - Криму. Я вважаю Україну своєю Батьківщиною.
Я знаю твою славну історію, Україно, ти зазнала так багато лиха, яке буває тільки в страшних казках. Твою історію зіткано із світла і темряви, з радості і смутку.
Україно!.. Тобі і сьогодні доводиться нелегко: чорнобильська катастрофа, екологічна небезпека, економічна криза, безробіття. В суспільстві процвітають злочинність, байдужість, підлість, рідкістю стає великодушність, чесність, милосердя.
Людина має зажди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, - ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови - священний обов'язок кожного.
Я охоче вивчаю українську мову, знаю свята, традиції, звичаї українського народу, люблю слухати пісні - красиві, влучні, ніжні.
Матір'ю ласкавою, ніжною була Україна для свох синів і дочок. Ми, діти твої, Україно, повинні любити і шанувати тебе, бути корисними своїй Батьківщині.
Чим же я можу бути корисним тобі, Україно?
В твоєму суспільному житті багато недоліків. На ці недоліки я не можу дивитися як сторонній спостерігач. Я їх засуджую. Але, на жаль, боротися з ними я не можу. Я гадаю, що кожна людина повинна прожити своє життя з гідністю, щоб не соромно було його згадати, повинна віддавати своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. Я не розумію людей, які хочуть одного - спокійного життя для себе.
Кожна людина повинна бути духовно сильною і морально чистою, творити добро на землі, нехай хоч маленьке. Поступись місцем хворому та старому в транспорті, припини підлість, допоможи в біді - такими вчинками ти вже принесеш користь людям. Не будь байдужим до того, що відбувається навколо.
Я намагаюсь бути чесним, великодушним, поважати батьків, шанувати вчителів і людей похилого віку, допомагати друзям, добре ставитися до народів, які живуть в Україні. Щоб Україна процвітала, треба дбати про її зміцнення, любити і оберігати її природу. Я можу посадити дерева та квіти, щоб природа мого краю була багатшою, можу очистити джерельце, щоб було більше чистої води. Щоб бути корисним Україні, треба розвивати свої здібності і таланти, добре вчитися, працювати так, аби віддавати частку свого хисту улюбленій справі.
Рідна Україно! Ти дорога усім нам. Для кожного твого сина і дочки немає землі милішої від тої, на якій він народився і живе.
Ніколи я не проміняю тебе на іншу, тому що знаю: минуть тяжкі часи, і Україна відродиться для новітньої слави, для щастя. Ми, діти твої, Україно, запевняємо, що віддамо тобі тепло своїх долонь і розум, і серця.
Іван СЄДИХ,
учень 11-го класу ЗОШ № 3 м. Саки.

ХАЙ СВЯТИТЬСЯ ІМ'Я ВАШЕ!
Лиш тільки зажевріє небосхил і сонце схилиться до обрію, чеберяю до сусіднього двору. Там затишно, спокійно, мов у раю. Попід вікнами мальви, на подвір'ї - айстри, тягнуться у височінь самозакохані майори, п'янить духмяно "нічна красуня", через паркан пнеться кручений панич. А з притемнених закутків виглядають жовтаві і фіолетові
півники.
Квіти скрізь, куди не кинеш оком: на подвір'ї, на городі, на вулиці...
А ще я годинами можу спостерігати, як ці квіти оживають. Пензель моєї сивочолої порадниці, сусідки-вчительки, - ніби чарівний. Коли сум огорне дитячу душу за ненею, яку я зовсім не пам'ятаю, коли стане невимовно гірко в батьківській оселі, де за всіма моїми рухами стежить неусипне око мачухи, мандрую я до Євдокії Якимівни. Все її єство випромінює доброту. Вона ніколи нічого не розпитує, нікого не сварить. Сама її присутність заспокоює, умиротворює мою душу. Майже щовечора я ховаюсь у цій кімнаті і ми працюємо: я читаю, а Євдокія Якимівна малює або ж вишиває.
Інколи я ловлю на собі її погляд. Ніколи більше не зустрічала таких очей, чистих, ніжних і водночас сумних-сумних. Дивно, ніколи не звертала уваги на їхній колір, якими вони були: голубими, сірими чи карими?! Не суттєво! Я пам'ятаю їхню доброту і глибину. А ще я була певна, що вчителька відчуває моє серце, вміє читати в ньому найпотаємніше і,  як ангел-охоронець, вміє застерегти від помилки. Пригадую, 70-й рік, у мене вже півторарічний син, і я погодилася на певний час залишити його у батьків. Як про це дізналася Євдокія Якимівна, не здогадуюсь і сьогодні. Але за декілька годин до нашого з чоловіком від'їзду в Крим підходить моя сивочола порадниця і каже: "Тоню, не залишай дитину, не рви серце своє розлукою. То найтяжче з випробувань на землі".
Її діти виросли, розлетілись. І жила вона в самоті. Сум струменів із її очей ще більше. А постава все та ж велична, горда. Не знала я, що це остання наша зустріч. Та оте її "Не рви своє серце розлукою з сином" не раз допомагало мені в житті.
І зараз, коли я дивлюся на квіти, подумки кажу: "Хай святиться ім'я Ваше, моя незабутня ВЧИТЕЛЬКО!"
Антоніна КОРОВ'ЯКОВСЬКА,
вчителька зарубіжної літератури середньої школи, випускниця Таврійського університету.
с. Піски Буринського району Сумської області.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2002 > Тема ""Будьмо!""