Версiя для друку Обговорити в форумi

Таке може статися з кожним, навіть якщо все в житті відбувається нібито за розкладом: вчасне заміжжя і бажана дитина, улюблені розумні онуки. Але десь зійшли колеса з рейок і покотився поїзд під уклон. Й опинилася людина на старості літ сама-самісінька, бо онуки - в далекім краю з невісткою, що стала зовсім чужою, а іншу кровну рідню мати сира земля забрала. Це всього лиш одна зі стежок-доріжок, якими підкрадається до людини самотність. Зрештою, у кожного, хто дійшов до високих ювілейних дат, історія своя. І на цій вершині частенько холодно та незатишно.
Поки була живою мати, Ольга Леонідівна Яник не дуже відчувала, що особисте життя не склалося - в домі завжди чекала на неї рідна душа. Все було прибрано, упорядковано. Хоча і дім той за великим рахунком швидше тягнув на стару розвалюху - хіба ж такі будувалися на той час квартири?
Нову квартиру одержала Ольга Леонідівна у 1976 році - в такий спосіб її преміювало виробництво - Кримська філія інституту "Укрземпроекту", де пропрацювала жінка майже все своє трудове життя, мала безліч почесних відзнак, її портрет постійно красувався на Дошці пошани...
Зелений масив, перспективний район - одне горе: матуся не дочекалася. Тому і на пенсію, коли настав час, Ольга Яник не поспішала - тепер сім'єю для неї став робочий колектив. Але й там поступово відбувалися зміни. І з 1980 року Ольга Яник стала звичайною пенсіонеркою, маючи певні підстави сподіватися, що держава, на яку пропрацювала все життя, подбає, щоб осінь її віку і насправді стала золотою.
Але люди, що перебували на той час зовсім в іншому статусі, затіяли боротьбу з "ганебною зрівнялівкою", яка буцімто суперечить самим законам природи, тому і дійшли висновку, що старі і хворі мусять бути ще й бідними та голодними, на відміну від молодих і здорових.
Одержуючи 57 гривень пенсії, 80-річна Ольга Леонідівна почала на вулицях непритомніти від голоду, за що і зараз дуже невдоволена собою, бо саме це підштовхнуло її до рішучого кроку, який, зрештою, так нічого і не вирішив.
Після того, як сусіди кілька разів приводили її додому розбитою, вона вже уважніше, ніж раніше, почала прислухатися до порад приятельки приблизно її ж віку.
А радила сусідка укласти договір на довічне утримання з її вже дорослим і одруженим онуком Олегом К., юристом за освітою. Щоправда, Олег вже має трикімнатну квартиру, але ось його теща, що живе в Первомайському районі, хотіла б завести власне кубельце в Сімферополі.
Тещу Світлану С. Ользі Леонідівні довелося бачити лиш раз в житті - коли підписували угоду. Одержавши свій примірник, вона вийшла, не попрощавшись. Написи ж на гербовому папері від того аж ніяк не поблякли. Вони зобов'язували п. Світлану "довічно повністю утримувати О. Яник, забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою та зберігаючи у її безкоштовному користуванні усю квартиру".
Щодо окремої квартплати, то нова господиня-заочниця у Ольги Леонідівни її дійсно не вимагала, старенька, як завжди, мала справу з комунальними службами і акуратно оплачувала вже чуже житло.
Стосовно забезпечення харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, а іншими словами "повного утримання", вже в наступному пункті договору всьому цьому було знайдено грошовий еквівалент в сумі 40 гривень. Нею і обмежувався сумлінний зять Світлани С. довгі роки.
Цікавлюся у директора будинку для престарілих та інвалідів, що по вул. Надінського, Анатолія Васильовича Барсука, яка сума виділяється його підопічним на щоденне харчування. Виявляється, це 5 грн. І вже кілька років вона лишається незмінною. Тож на місяць вона становить 150 грн. (майже в чотири рази більше, ніж жертвують ініціатори довічного утримування).
А взагалі, як пояснив Анатолій Васильович, держава витрачає на кожного утриманця цього закладу 550 грн. щомісячно (не враховуючи зарплати його працівникам та вартості комунальних послуг). Тож різниця у витратах, як бачимо, суттєва.
Але Ольга Леонідівна терпляче несла свій хрест аж до того часу, поки сама могла себе обслуговувати. Вона почала порушувати фінансове питання, а то й слати повні відчаю телеграми своєму "годувальнику", коли підступна хвороба зробила її полонянкою власної квартири. Тепер старенька не могла навіть запалити сірника, зігріти чаю, не те що мотатися до себе на четвертий поверх без ліфта з повними авоськами. Постійно тремтіли руки, втратили силу ноги - хвороба Паркінсона не визнає переможців.
А поміж тим, в договорі привернуло увагу й інше: її квартира оцінена в 4 600 доларів, у той час, як тепер реальна ціна цього житла - близько 14 000 доларів. І ніде не згадується про індексацію зафіксованих сум, про можливість коректив цього документа. Невже ж "довічне утримання" і початково замислювалося швидкоплиннішим інфляційного процесу?
Так чи інакше, але без людської допомоги з виділеного на всі її потреби сороковника старенька тепер навіть салату нашинкувати собі не могла. І сусідка, що довгі роки жила поруч, Алла Захарівна Васильченко стала на громадських засадах виконувати обов'язки опікунки. А вони ускладнювалися ще й тим, що у Ольги Леонідівни не було ні пральної машини, ні навіть холодильника. Тому одним походом за продуктами на тиждень аж ніяк не відбудешся. Тож жінки дедалі все впертіше докучали нинішнім "законним володарям" квартири "в екзилі" своїми труднощами, і останнім часом розмір "стипендії" на утримання хворої зять Світлани дещо збільшив.
Але 86-річну Ольгу Леонідівну гроші турбують сьогодні не в першу чергу. Нещодавно вона одержала компенсаційну виплату з Німеччини, куди її насильницьки було вивезено під час Другої світової війни, і де вона змушена була працювати. Жінка прагне елементарної справедливості: чому вже два роки доглядає її одна людина, а все, що надбала Ольга Яник за немалий вік, мусить дістатися іншій, яку і в обличчя запам'ятати не вдалося?
- Це моя рятівниця! - показує Ольга Леонідівна на Аллу Захарівну. - На неї вся моя надія. Я знаю, що вона і так не залишить мене напризволяще. Але гірко бути ошуканою непорядними людьми у той час, як не маю чим віддячити вірній подрузі.
Згідно з нотаріальним документом, договір може бути розірвано за спільною згодою або через суд. Окрім того, що він має надзвичайну вагу в долі сторін, які його уклали, цей документ, на жаль, міг би ще послужити і як навчальний посібник, корисний за принципом: хто більше знайде помилок. Різночитання починаються з першого ж рядка, де в цифровому варіанті він укладався 22 січня 1997 року, а в розшифруванні - на рік пізніше. А це ж виплачена або не виплачена сума в
480 грн.! Інші перли хоч нібито і не страшні ("непрацездатна за віку", "відчужуваєма квартира", "утримувати, забезпечуя харчуванням, одягом, догляду...", але не завжди дають змогу докопатися до змісту. Тож, як бачимо, викладення тексту цілком відповідає всьому іншому (повне задоволення усіх життєвих потреб за 40 грн. на місяць!), такий же і рівень виконання цього архіважливого документа. Недарма ж було колись сказано, що театр розпочинається з вішалки. Але Ользі Леонідівні від цього не легше. На своїх офіційних утримувачів вона вже не має не лише надії, але й довіру до них втратила і готова повернути "вкладені" ними в неї кошти, аби лише звільнитися від цієї опіки. Та ось судитися за її віку та стану здоров'я досить складно. Тож, може, зглянеться Олег К. над своєю "тьотею Олею" (так називав її з дитинства), адже він служить в органах державної безпеки. А її представники, як нам відомо з радянських найкасовіших фільмів, завжди вміли жертвувати власними інтересами ради інших.
І все ж таки, аби перейти від емоцій до конкретної справи, ми проконсультувалися з цього питання у головного спеціаліста Київського районного управління юстиції м. Сімферополя Лесі Тернавської.
Вона повідомила наступне (і знову-таки, починаючи з "вішалки"): розходження в датах документа мають бути виправлені і скріплені печаткою та підписом. А ось що по суті: сплачувати квартплату увесь цей термін мала нова господиня. Тож 40 грн. щомісячно, якими ощасливлювали бідну жінку, якраз
і склали б цю саму квартплату. Тому навряд чи Ольга Леонідівна чимось комусь завинила і навпаки - вона має всі підстави вимагати з цих людей відшкодування моральних збитків. А зважаючи на вік і стан здоров'я, вона може звернутися в прокуратуру за місцем проживання з проханням представляти її інтереси в суді.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 23.07.2004 > Тема "Ми єсть народ?"