Неодноразово доводилося чути: Україну в світі поважають за її миротворчі акції. До цього твердження я ставився трохи скептично: тягнуть наші хлопці свою лямку, ризикують життям за копійки (680 доларів для рядового у охопленому війною Іраку - хіба це гроші?). От і "поважають"... Але нещодавно довелося їхати в одному купе з нашим миротворцем, що відбув свій термін в Косово. Проговорили ми всю ніч, і я зрозумів: ЗМІ не перебільшують. Є певні риси українського менталітету, які видаються корисними під час воєн та локальних воєнних конфліктів. Там, де німці чи англійці "наїжачуються" автоматами і воліють ліпше вбити підозрілу особу, аніж втратити свого вояка, українці схильні ризикнути на користь встановлення тісних контактів з місцевим населенням. "Воювати не озлоблюючись" - здається, саме такою установкою керувалися й наші предки. У статті Олександра Зобенка "Сірко - добрий сусід" ("КС" від 14.05 2004 р.) наводяться слова непереможного кошового отамана: "Коли ми, живучи з татарами по-сусідськи, допомагаємо одне одному, то це розумному нітрохи не дивно". Приклад дуже вдалий, адже ніхто не воював так багато, як запорожці. Але й вони могли бути милосердними. Їхні нащадки, переселившись на Кубань, дотримувалися тих же правил ведення війни. "Историческая летопись не имеет сведений о жестоких обычаях черноморцев. Правда, черноморцы не щадили врага в кровных битвах, но никогда не позволяли себе кощунства над телами убитых противников. Иными были отношения "линейцев" (тобто великоросів, вихідців з Дону - С. Л.) к горцам. Они чаще и более резко переходили во взаимную вражду и ненависть. Линейцы не уступали в жестокости своим противникам. За честь было привозить в станицы головы умерщвленных горцев на показ, как трофей. Горцы отплачивали той же монетой линейцам, но к черноморцам по-прежнему относились с уважением и гуманностью за их человеческий облик". (Ф. Щербина "История Кубанского Казачьего Войска"). Збереглися спогади колишнього оунівського функціонера Пантелеймона Василевського, що зараз мешкає в Дрогобичі: "Під час війни ми робили спроби творити УПА на Кубані та на Північному Кавказі. З числа українських патріотів та ображених радянською владою козаків вдалося створити дві сотні. Оунівські бюлетені фіксували бої кубанських частин УПА під Краснодаром ще в 1945 році. Крім українців, там були й представники народів Кавказу. Я сам бачив кілька разів, як воїни-мусульмани ставали до намазу. Наші хлопці ставилися до цього толерантно, звичаї кавказців поважали..." Треба сказати, що участь мусульман в УПА це не феномен ХХ століття, а давня вже традиція: "Черноморец был миролюбивым по натуре. (...) При заселении края черноморцы сразу же вступили в дружелюбные, мирные отношения с горцами. Часть горцев переселилась в Черноморию под защиту казачьего оружия..." (цитата з ІІ тому "Истории Кубанского Казачьего Войска"). Отже, функції миротворців і захисників наші предки виконували вже тоді. А тепер пригадаймо "подвиг" російського полковника Буданова - зґвалтування і вбивство беззбройної юної чеченки. Якщо там такі полковники, то які ж тоді рядові? Одним словом, напрошується висновок: різні народи воюють по-різному. Повернемося до Іраку. Для об'єктивності пошлюся на статтю Артема Шевченка, який добре знає "іракську" тему ("Передчуття іракської війни", "Дзеркало тижня" від 20.03 2004 р.): "П'ятій окремій механізованій бригаді за півроку місії в Іраку вдалося зробити головне для своєї ж безпеки - встановити контроль в зоні відповідальності і не спровокувати місцеве населення на активний збройний опір. Це досягнуто відмовою від безглуздих "зачисток", повагою до мусульманських традицій і активним залученням до бойових операцій іракських сил безпеки". Як бачимо, і тут секрет успіху полягав в доброму контакті з місцевим населенням. Наведу ще одну цитату з цієї ж статті: "Набутий в Іраку досвід робить підрозділи Сухопутних військ Збройних Сил України сумісними з натовськими військовими стандартами". За останні роки про недоліки українського менталітету було сказано дуже багато. Але щоб успішно будувати державу, треба знати й весь "позитив". Добре, що його не доводиться висмоктувати з пальця. Цивілізоване ставлення українців до війни - риса, якою нащадки козаків по праву можуть пишатися.
20 Ж╤НОЧИХ ╤СТОР╤Й РОС╤ЙСЬКО-УКРА╥НСЬКО╥ В╤ЙНИ
ЯК Л╤КВ╤ДУВАТИ РОС╤ЙСЬКУ ╤МПЕР╤Ю
БАЙДЕН П╤ДПИСАВ ЗАКОН ╤З ДОПОМОГОЮ УКРА╥Н╤
СЕНАТ США УХВАЛИВ ЗАКОНОПРО╢КТ ╤З ДОПОМОГОЮ УКРА╥Н╤, ╤ЗРА╥ЛЮ Й ТАЙВАНЮ
