Версiя для друку Обговорити в форумi

Злочинна сталінська депортація з півострова кримськотатарського та інших народів постійно привертала увагу українських еміґраційних організацій і періодичних видань. На сторінках часописів і газет не раз публікувалися повідомлення про становище кримських татар на вигнанні, матеріали з політичних процесів, улаштованих комуністичною системою, наприклад, над Мустафою Джемілєвим та іншими правозахисниками. Про долю депортованих з Криму йшлося також на наукових і соціологічних форумах, подеколи з цього питання зробилися спеціальні доповіді.
Коли ж наприкінці 1960-х років кримським татарам заборонено було повертатися на рідну землю, Президія Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради оприлюднила з того приводу свою заяву. Цей дуже важливий і промовистий документ подаємо за тогочасними еміґраційними джерелами повністю і без будь-яких правописних змін.

У справі повернення татар на Крим
ЗАЯВА ПРЕЗИДІЇ ЗП УГВР
1. Від довшого часу доходять з Радянського Союзу численні вістки про широко розгорнену боротьбу кримських татар за повернення на їхню батьківщину. Як треба сподіватися, цю боротьбу цілковито замовчують керівні кола Радянського Союзу. Проте світові сьогодні відомі основні факти цієї боротьби.
Від половини 1950-их років, отже від початку т. зв. десталінізації, кримські татари, насильно виселені з Криму в 1944 році на основі обвинувачення в коляборації з німецькими окупантами, що його Москва поширила на цілу їхню етнічну групу, робили заходи, щоб в ЦК КПРС і в уряді СРСР добитися офіційного унедійснення тих правних актів, що стали підставою їх виселення. Кримські татари вимагають, щоб таким чином була відшкодована страшна кривда, вчинена їх народові, щоб їм було дозволено повернутися на рідні землі та щоб була відновлена автономна кримська республіка. Висуваючи такі вимоги, кримські татари вживали і послідовно вживають легальних засобів, точніше - свої домагання вони спрямовують до керівних кіл СРСР, висилають до них своїх уповноважених делегатів, організують збори, на яких збирають підписи під петиціями до партії і уряду, та ін. Таким чином сучасна боротьба кримських татар є одною, до речі, дуже важливою, ланкою широкого фронту боротьби народів Радянського Союзу за ліквідацію ганебної спадщини сталінського терору і, що важливіше, проти його рецидивів, за підставові громадянські права, за демократію, врешті, за право неросійських народів СРСР стати справжніми господарами своїх земель.
Під тиском такої боротьби кримських татар, керівні кола СРСР визнали себе змушеними декретом верховної ради СРСР від 5 вересня 1967 року реабілітувати кримських татар, себто зняти з них кинену на них в 1944 році пляму. Результатом цього декрету став рух за поворот на Крим кримських татар, що досі насильно поселені в більшості в Центральній Азії, особливо в Узбекістані. Але такому прагненню кримських татар відразу протиставилися радянські органи. До початку 1969 року вони виселили з Криму близько 12 тисяч кримських татар, що встигли туди повернутися. Організована кримсько-татарська громадськість в Узбекістані та її репрезентанти в Москві відповіли на це громадськими зборами, протестами й інтервенціями в урядових колах. У відповідь на це прийшли численні репресії, точніше - обшуки, арешти й ув'язнення людей, що домагаються здійснення природних прав жити на своїй землі. Це насильство продовжується по сьогоднішній день.
2.  Насильне виселення кримських татар з їхньої батьківщини в 1944 році треба кваліфікувати як злочин народовбивства, подібний своїм характером до зумисного виморення голодом близько чотирьох мільйонів українських селян у 1933 році та до актів масового народовбивства, що їх доконували гітлерівські злочинці. За даними керівників кримських татар, у результаті виселення загинуло понад 46 відсотків їхнього народу, який числом коло 180 тисяч жив у Криму. Ми переконані, що прийде час, коли ці злочини сталінської диктатури знайдуть осуд усього людства, як це сталося з злочинами гітлеризму.
3.  Сучасна боротьба кримських татар за повернення на їхні рідні землі наскрізь законна, і вона повинна знайти моральну підтримку всього поступового людства. Ми не маємо сумніву, що цій боротьбі співчуває український народ на рідних землях, хоч в існуючих умовах тоталітарної диктатури він не може вільно висловитися. Український народ й усі українці, незалежно від того, де вони живуть, повинні підтримати законну боротьбу кримських татар зокрема тому, що сьогодні Крим знаходиться в межах України і ми зобов'язані солідарно боронити права усіх її громадян, незалежно від національної приналежности.
4.   Забороняючи   кримським   татарам  повернутися  у Крим, російські шовіністи поширюють вістки, ніби проти такого задоволення бажань кримських татар виступають українці. Такі підступні маневри з боку Москви треба розцінювати і поборювати як провокацію, що є традиційним засобом у політиці російського імперіялізму: розсварювати поневолені ним народи. Українському народові чужий усякий шовінізм, а з кримськими татарами він пов'язаний вузлами спільної долі, спільних інтересів і дружби. Українці, що живуть у Криму, і весь український народ визнає і визнаватиме за кримськими татарами, як і за всіма народами, що живуть на Україні, право вирішувати питання про форми їхніх майбутніх взаємин з українським народом і його державою.
У липні 1969 року
Президія Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2002 > Тема ""Білі плями" історії"