Заслужена майстриня народної творчості України, заслужений художник Автономної Республіки Крим, лауреат Державної премії АРК Віра Сергіївна Роїк за багато років плідної праці виховала чимало учениць, котрі, продовжуючи справу своєї наставниці, стали не просто визнаними рукодільницями, а й гідними представниками цілої кримської школи традиційної української вишивки. Серед них - Євдокія Іванівна Шеко, Світлана Петрівна Лавринюк, Валентина Олексіївна Носенко (на жаль, на початку року Валентини Олексіївни не стало) та інші. У їхньому творчому доробку - вишиті серветки, доріжки, рушники, оздоблені візерунком наволоки, панно і т.д. Роботи вишивальниць неодноразово були представлені на всеукраїнських та республіканських виставках майстрів народної творчості і незмінно викликали неабиякий інтерес як у публіки, так і у фахівців цієї галузі мистецтва. Євдокія Іванівна Шеко родом з Волині, а точніше - Волинського Полісся. За її словами, рідний край так вражав своєю красою, що не можна було не творити. На все життя в пам'яті залишилися спогади про вкриті лататтям та ліліями озера, про багатства лугів та лісів. Пригадує, як у дитинстві, у селі, разом з мамою виконуючи усю домашню роботу, і ткала, і пряла. Досі Євдокія Іванівна бережливо зберігає свій перший витканий власноруч, а потім вишитий рушник, котрому вже понад 60 років. Чим би потім не займалась (а життя було насиченим і громадською роботою, і сімейними турботами), завжди вишивала. Спочатку посилено вчилася - закінчила Луцьке педагогічне училище, згодом Івано-Франківський інститут. Понад 30 років віддала культурно-освітній роботі - упродовж тривалого часу працювала в раді профспілки, була заступником начальника обласного відділу культури в Івано-Франківську. Приїхавши в Крим, обіймала посаду заступника директора Будинку народної творчості (на той час був відкритий музей робіт майстрів декоративно-прикладного мистецтва). Тоді, у 1969 році, Євдокія Іванівна познайомилася з Вірою Сергіївною Роїк, котра виконувала обов'язки інспектора. Саме Віра Сергіївна спонукала активно займатися вишивкою. У ті часи, коли все насправді українське сприймалося якщо не в штики, то з підозрою, Євдокія Іванівна вишила українську блузку, котру обов'язково одягала на конференції та пленуми, інші відповідальні заходи. А як вийшла на пенсію, з'я-вилося більше часу, почала більше вишивати. Чимало робіт зі своєї колекції подарувала близьким та знайомим. Наприклад, онука, котра зараз навчається в Канаді, повезла на згадку про рідну домівку з десяток бабусиних вишивок. Євдокія Іванівна брала участь у 14 виставках. Її як рукодільницю добре знають не тільки у Криму - Сімферополі, Ялті, Саках, а й Краснодарі, Каневі, Києві. Разом з іншими майстринями вона виставляла свої роботи в Кримському українському музичному театрі, де проходили з нагоди 185-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Вишивки Є. І. Шеко демонструвалися у Будинку художника Кримської організації НСХУ поруч з полотнами визнаних майстрів образотворчого мистецтва в експозиції, приуроченій до 2000-річчя Різдва Христового. Домівку цієї закоханої в народне мистецтво жінки прикрашають речі, так чи інакше пов'язані з культурною спадщиною нашого півострова та інших областей України. Серед них - лежаки, килими Івано-Франків-щини і навіть картина "Гуцульське кохання". Сама ж Євдокія Іванівна створює не лише рушники та серветки, на яких - орнаменти Київської, Волинської, Житомирської областей та Прикарпаття, а й спеціальні, дивовижно тонкої роботи закладки для книг. Є у рукодільниці і свої секрети - як зробити китиці рушників пишнішими і як ажурну мережку провести не тільки по краях виробу, а й всередині суцільного полотна, не пошкоджуючи фактуру майбутнього твору, оскільки кожен рядочок мережки потребує особливої старанності, пильної уваги. Цінує Євдокія Іванівна не тільки прикладне мистецтво - у вільну хвилину ще й в'яже, зачитується поезією, особливо полюбляє вірші Дмитра Павличка та Ліни Костенко. - У всьому, чого досягла не тільки я, а й інші майстрині-вишивальниці, завдячую Вірі Сергіївні, оскільки вона познайомила з технікою вишивання, прищепила художній смак, естетику та любов до цієї справи. На численних виставках декоративно-прикладного мистецтва поруч з вишивками Євдокії Іванівни демонструються роботи ще однієї кримської майстрині - С. П. Лавринюк. Захоплення вишиванням супроводжує Світлану Петрівну все життя, з раннього дитинства. Спочатку у дитячому садку вихователька показувала дітям, як вишивати найпростіше - грушу, сонечко, квіти і вона старанно прокладала перші стібки стебловим швом. А згодом у молодших класах вже тітка навчала, як треба вишивати "болгарським хрестиком". А у восьмому класі на урок праці прийшла Віра Сергіївна Роїк і почала знайомити з азами вишивання. Учениці одразу відчули, що вона справжній професіонал - справою володіє досконало. На тих захоплюючих уроках діти ловили кожне слово, а згодом усі разом вишили велике панно, котре довгі роки прикрашало класну кімнату. А якщо додати, що рідна бабуся Світлани Петрівни (з Полтавської губернії) залишила по собі рушники та серветки, котрими мама оздоблювала оселю, то, зрозуміло, чому вишивка стала невід'ємною частиною її життя. Вперше роботи С. П. Лавринюк демонструвалися у Каневі, потім виставки змінювали одна одну. Її вишивки прикрашали зали Сакського краєзнавчого музею, Будинків художника у Ялті та Сімферополі, фойє Національного палацу "Україна" в Києві. - Виставка у Києві викликала неабиякий інтерес у відвідувачів та фахівців цієї галузі мистецтва, - розповіла майстриня. - Ось всі кричать: що Крим - російський! А як приїхали українські вишивальниці з Криму продемонструвати свої роботи, то тільки й було чути - продайте та продайте! Скільки ми дали інтерв'ю, скільки нас фотографували! Не можу не пригадати і нашу поїздку зі своїми роботами у Краснодар. Там є вуз, на одному з факультетів якого навчаються і вишивальниці. І коли нам повідомили, що нашу виставку планують відвідати студенти та викладачі цього факультету, ми дуже хвилювалися. Однак наші побоювання виявилися марними - вони високо оцінили наш професіоналізм, цікавилися нашими експонатами, розпитували про техніку виконання. - Мені подобається пробувати свої сили в різноманітних техніках, причому використовую всю гаму кольорів - вишиваю на зеленому, жовтому матеріа- лах, - продовжує Світлана Петрівна. - Робота завжди повинна бути творчою. Інколи здається, що наче все є - нитки, візерунок, полотно. Але все одно щось турбує, не дає спокою. І ще тривалий час виношуєш у собі рішення. Десь доправляєш малюнок, вдосконалюєш його. Дуже вдячна шанувальниці народної української вишивки Ганні Яківні Рєдіній, котра допомагає мені у підборі матеріалів та візерунків. - Для мене велика відповідальність бути ученицею Віри Сергіївни, - наголошує Світлана Петрівна, - оскільки таких майстринь, як вона, в Україні одиниці. Ми прагнемо, щоб в Криму залишилася школа майстерності Віри Роїк. На рахунку Світлани Петрівни Лавринюк - 21 виставка, дві з яких - персональні. Влітку її роботи демонструвалися в етнографічному музеї у Сімферополі до Дня міста. Зараз Світлана Петрівна виконує обов'язки відповідального секретаря Сімферопольської міської музичної спілки, а на добровільних засадах бере участь у багатьох культурних заходах, які організовуються на півострові (наприклад, працювала влітку в організаційному комітеті ІІІ Кримського мандрівного дитячого сімейного фестивалю екранних мистецтв "Сонечко Тавриди", а ще керує клубом ветеранів при Будинку культури ім. Т. Шевченка в Сімферополі). На фото (зліва направо): В. Носенко, С. Лавринюк, В. Роїк, Є. Шеко.
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
В ╤РПЕН╤ ПРЕЗЕНТОВАНО ВИСТАВКУ ХУДОЖНИКА ╤З ХАРКОВА
