Версiя для друку Обговорити в форумi

25 квітня минуло 110 років від дня народження Віри Сергіївни Роїк (1911-2010), української вишивальниці, заслуженої майстрині народної творчості, Героя України (2006), Берегині українського національного мистецтва в Криму.
Цьому фото – рівно 15 років, зроблене воно у таку ж Великодню святкову пору в редакції «Кримської світлиці» у Сімферополі. (Віра Роїк на ньому – з подружжям кримських просвітян Власенків). Саме тоді уславлена кримська українська Майстриня святкувала своє 95-річчя, тож розділила свято з улюбленою газетою, а «Кримська світлиця» вийшла зі спеціальною кольоровою вкладкою, де розмістила матеріали, присвячені іменинниці.
Пропонуємо їх увазі наших читачів, аби нагадати, ким була і залишається для України і українського Криму наша уславлена землячка Віра Сергіївна Роїк.
 
«Кримська світлиця»,
№17 за 21 квітня 2006 року.

Міністерство культури і мистецтв
Автономної Республіки Крим
КРО Національної спілки художників України
Всеукраїнський інформаційно-культурний центр
Кримський республіканський краєзнавчий музей
Кримський етнографічний музей
Сімферопольський художній музей
Кримський університет культури, мистецтв і туризму

Ювілейні заходи, присвячені 95-річчю Заслуженого майстра народної творчості України
РОЇК ВІРИ СЕРГІЇВНИ

  21 квітня, Виставковий зал КРО Національної спілки художників України (вул. К. Маркса, 13/16)
  13.00 Прес-конференція для журналістів і засобів масової інформації.
  14.00 Відкриття 99-ї персональної виставки Віри Роїк «Український рушничок» за участі внучки Аліни Роїк і правнучки Юлії Абрамової.
  25 квітня, Кримськотатарський академічний музично-драматичний театр (вул. Менделєєва, 5)
  15.00 Урочисте вшанування ювіляра і святковий концерт.
  26 квітня, Краєзнавчий музей, Голубий зал (вул. Гоголя, 14)
  12.00 Науково-практична конференція «Творчість В. С. Роїк у контексті розвитку декоративно-прикладного мистецтва України». Семінар для вишивальниць та студентів творчих ВНЗ.
   ВХІД НА ВСІ ЗАХОДИ ВІЛЬНИЙ.
  ЛАСКАВО ПРОСИМО!

Вірі Роїк - 95!
ЦЯ ЖІНКА ВИШИВАЄ УКРАЇНУ!
В. С. Роїк - майстрині, художнику,
моїй землячці присвячую

Ця жінка вишиває Україну,
Де хрестики,
 немов хрести земні.
Схиляє важко
 у роботі спину,
І голову схиляє свою сиву,
Й минуле ожива
 на полотні.

Ця жінка вишиває
 нашу землю:
Барвінок стеле,
 сіє маків цвіт,
Плека мережку,
 мов траву зелену,
І горнуться то айстри,
 то лілеї,
І тішаться жоржини
 на весь світ.

Ця жінка вишиває
 свою долю -
Червона гладь і чорна
 обнялись,
І колоски розкидані
 по полю,
І зерна, що упали
 на долоню,
У радісне й сумне
 переплелись.

Ця жінка вишиває
 свою душу,
І заполоч, мов роки -
 по канві,
А голка - то спішить
до щастя дуже,
Та в горі десь зачепиться
 за ружу,
Та й вишиє життя
 на полотні.

Ця жінка вишиває
 свою мрію
Таку пречисту і святу таку:
Де Україна -
 в житі половіє,
Де небо над Вкраїною
 зоріє,
Де хліб і сіль
 на шитім рушнику.
Наталя БАКЛАЙ,
член Національної спілки письменників України.
м. Лубни Полтавської області, 2005 р.

ВИШИВКА СТАЛА ЇЇ ЖИТТЯМ, ЇЇ ДИХАННЯМ...

  Віра Сергіївна Роїк - Заслужений майстер народної творчості України (1967 р.), Заслужений художник Автономної Республіки Крим (1999 р.), член Національної спілки художників України, член Спілки майстрів народного мистецтва України, член Спілки художників СРСР, почесний член Товариства вчених Криму, Товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Лауреат премії АРК, лауреат Асоціації національних товариств та об-щин народів Криму і Кримського фонду культури, лауреат премії В. Г. Короленка (2003 р.), Почесний громадянин міста Кобеляки.
  Майстриня нагороджена золотими медалями престижних республіканських виставок декоративно-приклад-ного мистецтва в Києві (1967-1972 рр.), медалями «За доблесну працю» (1970 р.) та «Будівничий України» (2001 р.), пам’ятною медаллю «Богдан Хмельницький» (1996 р.), орденом Княгині Ольги III ст. (2001 р.), Почесним знаком II Міжнародного фестивалю мистецтв у Гереджі (Ізмір, Туреччина, 2002 р.), Міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ст. «За примноження добра на землі» (2003 р.), котрий занесено в Женевський реєстр найпрестижніших нагород світу, багатьма дипломами, Почесними грамотами та відзнаками, її ім’я вибито на стелі в італійському місті Барі, де покояться мощі Миколи Чудотворця.
  Народилася Віра Сергіївна 25 квітня 1911 року в м. Лубнах. З полтавської землі ще з дитинства увібрала енергію, силу й оптимізм, які й досі зберегла.
  Втративши в роки війни здоров’я, ставши інвалідом, вона не скорилася долі, освоїла мистецтво вишивання лівою рукою. Вишивка стала її життям, її диханням. Віра Сергіївна оволоділа 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надає рідним полтавським «рушниковим швам» у техніці вільного малюнка. І розквітають на полотні фантастичні квіти і чарівні візерунки, червоні півники, сонце - радість життя і святкові весільні мотиви. Майстерність вищого ґатунку - рушник «Мир» - прикрашав експозицію виставки «10 років незалежності України», яка відбулася у Москві в Українському центрі культури на Старому Арбаті у 2001 р.
  Десятки робіт майстрині знаходяться в музеях України (Донецьк, Ізмаїл, Канів, Красноград, Київ, Кобеляки, Лубни, Луганськ, Львів, Новоград-Волинський, Переяслав-Хмельницький, Полтава, Севастополь, Сімферополь, Умань), зарубіжжя (Польща, Румунія, Болгарія, Угорщина, Латвія, Німеччина, Канада, США, Туреччина, Росія, Білорусь) та приватних зібраннях в Україні і за кордоном.
  242 загальні художні та 99 персональних виставок - такий творчий доробок Віри Сергіївни. Незважаючи на свій поважний вік, художниця активно працює і сьогодні. Під час виставок майстриня проводить майстер-класи, виступає з лекціями про українське мистецтво вишивки, дає консультації. На виставках можна ознайомитися також з роботами її учениць. Публікації - у понад 700 виданнях і, як своєрідний підсумок, вихід друком книги В. Роїк «Мелодії на полотні. Спогади. Вишивки. Відгуки» («Кримнавчпеддержвидав», 2003 р.).
  В. С. Роїк називають «великою майстринею народної української вишивки», її мистецтво вишивки повертає нас до одвічних цінностей. Творчість Віри Роїк - музика на полотні, яка дає нам натхнення жити...
  Тетяна МЕРЕНЦЕВА,
  журналіст.
  м. Ізюм Харківської обл.

З РОСИ Й ВОДИ!
  Наше знайомство з Вірою Сергіївною Роїк відбулось влітку 2003 року. До Миргородського краєзнавчого музею вона завітала разом із своїм сином Вадимом. Відразу впали в око надзвичайна інтелігентність цієї людини, величезна життєва енергія, оптимізм, влучний, від природи притаманний тільки українцям, тонкий і влучний гумор. І цей принесений майстринею оптимістичний настрій відразу ж передався всім працівникам музею, супроводжував нас як під час оформлення її персональної виставки, так і протягом всього періоду її експонування в музеї.
  Про Віру Сергіївну писати водночас важко і легко. Важко, оскільки сучасникам непросто оцінити її нелегкий як життєвий, так і творчий шлях. Особливо це стосується сучасного періоду розвитку держави та суспільства, коли традиційні українські цінності піддаються ревізії, натомість нав’язуються чужі, неприродні для нашої ментальності.
  А легко писати тому, що незважаючи на вік, на всі регалії та звання Віри Сергіївни, вона залишається простою, надзвичайно чарівною жінкою, цікавим співрозмовником, який володіє і словом, і чудовою пам’яттю.
  Гадаю, немає потреби розповідати про життєвий шлях нашої землячки. Її автобіографічні відомості вже стали надбанням українських енциклопедичних видань. Однак хочеться наголосити на наступному.
  Хоча Віра Сергіївна народилась на Полтавщині, значна частина її життя припадає на кримський період. Саме тут вона здобула звання Заслуженого художника України та стала лауреатом премії Автономної Республіки Крим. В Криму її знають, люблять і поважають, втім, як і повсюди, де бувала Віра Сергіївна. Таким чином, і життя, і творчість В. С. Роїк спростували «кримські міфи» України. Зерна творчості видатної української вишивальниці впали на благодатний кримський ґрунт. Адже у багатьох мешканців центральної та лівобережної України навіть нині слова «українська вишивальниця з Криму» викликають здивування. А сама Віра Сергіївна, певно, ніколи не зважала на стереотипи - вона робила свою справу впевнено і послідовно. Саме тому в кримській автономії так помітні результати її подвижницької праці: створено справді українську школу народної вишивки - цього унікального мистецтва, яке в багатьох традиційних для нього регіонах поширення почало зникати. Нині вже внуки та правнуки перейняли подвижницьку працю своєї легендарної бабусі та прабабусі, самі презентують власні роботи на виставках, а отже, продовжують робити свій посильний внесок до скарбниці української національної культури.
  Слід зауважити, що творчі розсипи В. С. Роїк не оминули і миргородську громаду. Миргородські майстрині народної вишивки (а наш край завжди славився цим видом народної творчості) почерпнули чимало цікавого на виставці 2003 року. Вони й
досі, збираючись на різноманітні мистецькі імпрези, згадують Майстриню з Криму. Так само, як згадує знаний український художник з Миргорода Віктор Брикулець, чиєму пензлю належить вражаючий портрет Віри Сергіївни серед соняхів. Згадують з надзвичайною теплотою та повагою, а водночас і гордістю за наш Полтавський край, за нашу Україну.
  Напередодні ювілею колектив Миргородського краєзнавчого музею, інтелігенція та творча громада міста приєднуються до всіх привітань на адресу В. С. Роїк і бажають їй міцного здоров’я, благополуччя, творчої енергії. Многая і многая літа Вам, дорога Віро Сергіївно!
  Андрій ФЕСЕНКО,
  директор Миргородського краєзнавчого музею Полтавської області.
 
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА
(ФРАГМЕНТ ЛЕКЦІЇ В. С. РОЇК)
  Вишивка є одним з видів декоративно-прикладного мистецтва. Зародилася вона в сиву давнину вслід за ткацтвом, коли в людини з’явилось естетичне бажання прикрасити свій одяг, свій побут.
  Наскельні малюнки, давні папіруси, археологічні розкопки, а згодом музейні фонди донесли до наших днів вишивку стародавніх народів ще до нової ери.
  Кожен народ має свою національну вишивку, котра показує «обличчя» тієї чи іншої народності. У старовину в Україні вишивали верхній одяг (кожухи, кептарики тощо), а також чоловічі і жіночі сорочки, хустки, передники, серветки, наволочки, скатерті і особливо рушники (часто з півнями, птахами), бо орнаменти вишивались: рослинні, геометричні і геометро-рослинні.
  Рушник - символ України, який супроводжував людину від її народження аж до смерті. Українська народна вишивка налічувала понад сто технік. На ту пору існувало два види вишивок: салонна вишивка поміщицьких маєтків і селянська народна.
   Після революції 1917 р. і громадянської війни
домінуючою залишалась народна вишивка, але з втратою кількох десятків технік, тобто швів, які застосовувались в старовину.
  Якщо ми візьмемо вишивку всього світу, то її можна поділити на дві нерівні частини: до більшої її частини належать так звані «глухі» шви, це коли робоча нитка кладеться щільно на поверхню тканини; до меншої
ж належать «ажурні» шви, коли орнамент виконується по сітці, начеб всередині тканини. Цими ажурними техніками славиться Полтавщина, фактично центр української народної вишивки, а з глухих технік - полтавська гладь і рушникові шви по вільному полі тканини.
  Майже в усіх регіонах України є свій орнамент, колорит і техніка виконання.
  Справжній народний майстер повинен вишити свій виріб, дотримуючись законів того чи іншого регіону України, тоді вишиті вироби будуть грамотні, будуть хвилювати людську душу і облагороджувати її.
  Більш докладно про мої думки щодо української народної вишивки можна прочитати у моїй книзі «Мелодії на полотні».
В ній же подано й найбільш цікаві мої вишивки.
  Дякую за увагу.
Віра РОЇК.

«ПОСОЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА...»
  Олександр Федорук, доктор мистецтвознавства, професор (Київ):
  - Віра Сергіївна Роїк - це самобутнє явище в українському мистецтві. Вона Мисткиня з великої літери. Її твори мають глибоке полтавське коріння, й тому вони завжди відзначаються художньою непідробністю й національним колоритом.
  Вишивальницю знають не тільки в Україні, а й за межами Батьківщини. Виставки кримської майстрині побували в багатьох країнах світу: у Франції, Італії, Німеччині, США, Угорщині, Бельгії, Болгарії, Польщі, Росії, Хорватії, Монголії й Туреччині. Її творчість ось уже понад півстоліття зачаровує людей своєю вишуканістю, красою і буянням барв. Справді, Віра Сергіївна своєму народові «рушник вишиваний на щастя дала».
 
Євгенія Шудря, майстер декоративно-прикладного мистецтва (Київ):
  - Вишивка справді народного походження та й поширення. В ній таїться  велика й неспростовна сила виховання. Адже хто заприязнився із цим рукомеслом, а ще краще, коли навчився творити на полотні, то неодмінно стає внутрішньо багатим і розмаїтим, уміє побачити в житті красиве й корисне.
  Та одна річ - особисто набути мистецьких навичок, і набагато важливіше - прищепити любов до голки, нитки й візерунка іншим людям. І можна сказати, подвиг, якщо за це діло береться своє оточення. Віра Сергіївна - не тільки неперевершена рукодільниця, а й учителька вишивання кількох поколінь, передовсім - своєї родини. Найповажнішим пошанувачем і натхненником у творчості матері можна назвати сина Вадима та дівчат-онук. Таке захоплення було і в сім’ї Лесі Українки та її сестер. Я, пишучи про них, придумала заголовок до статті: «Золотий рій Пчілки», а тут, може, потрібно трохи уточнити: не рій, а Роїк...
 
Василь Щербак, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтва (Київ):
  - Дивовижна особистість у нашій народній творчості Віра Сергіївна Роїк! Можна сказати метафорично: вона посол українського мистецтва на Кримському півострові. Її художні виставки знайомлять населення не тільки Чорноморського побережжя, а й багатьох країн світу з досягненнями рідного народу. Їй пощастило не лише «закохати» у вишивку широкі кола, а й переконати в потребі творчого дозвілля місцеве начальство.
  Тривалий час Віру Сергіївну не визнавали у Криму. Вимагали від неї, щоб твори майстрині відображали життя на кшталт живописців. А з тим, що вона берегла й передавала традиції у використані візерунків та орнаментів, ніхто не рахувався.
  Та ж у кожній роботі майстрині відчувається її ніжна й неспокійна душа. Чи то рушник, сорочка, скатертина чи серветка - в усьому відбивається внутрішня краса й мудрість цієї незвичайної жінки. Сама полтавка (з Лубен), Віра Роїк своєрідно сприйняла й освоїла вишивку різних країв - Гуцульщини, Поділля, Буковини - і своїм талантом збагатила мистецьку палітру не тільки Криму, а й усієї України.
 
Михайло Селівачов, доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник ІМФЕ імені М. Рильського (Київ):
  - Творчість народної мисткині  нерозривно переплітається з особистістю: долею, працею і побутом. У цьому розумінні В. С. Роїк - безперечно, виняткова людина.
  Із її книжки «Мелодії на полотні» (2003) відомо, що ця майстриня, якій уже сповнилося 95, увесь свій вік із малоліття служила і служить Музі вишивання. Вона не ховається з творчими таємницями свого рукоділля - навпаки, відкриває секрети дивовижного вмільства всім, хто прагне краси й розмаїтості в житті.
  З 1952 року, відколи Віра Сергіївна мешкає в Сімферополі, й по сьогоднішній день вона не тільки оволоділа різними техніками і стилями. Вона створила справжню школу української вишивки з притаманними їй багатозначністю, символікою й довершеністю мотивів.
  Її твори побували вже на 98 персональних та 242 загальних виставках України й за кордоном. Високе мистецтво цієї невтомної й художньо невичерпної жінки засвідчує той факт, що вишиті нею рушники зберігаються в багатьох музеях і галереях України і світу.
 
Микола Желєзняк, кандидат філологічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ (Київ):
  - На сторінки Сучасної Енциклопедії України добираємо імена наших видатніших державних, громадських і культурних діячів, митців, літераторів, науковців. Серед них і такі яскраві постаті, що прославили український народ і країну на весь світ.
  До таких видатних людей належить і незрівнянна майстриня художньої вишивки Віра Сергіївна Роїк, полтавка 1911 року народження. За свій творчий вік вона не тільки виконала безліч візерунків на полотні, а й створила цілу школу вишивання, виховала чимало своїх учнів. Мешкаючи у Криму, працьовита й діяльна мисткиня досягла вершин мистецтва. Її зразки зберігають музеї й галереї; ці високохудожні роботи стали справжнім духовним надбанням України.
 
Дмитро Степовик, доктор філософії, мистецтвознавства, професор (Київ):
  Це - одна з найвизначніших постатей у сучасному народному мистецтві. Живучи і працюючи переважно в російському, культурному й мовному, просторі, вона не втратила свого українського коріння. Всередині серцем і розумом, майстриня завжди залишалася й залишається українкою, і це стверджує своїм покликанням, своєю творчістю.
  Віра Сергіївна - це феномен нашого часу в царині народної культури. Їй уже дев’яносто п’ять років. Бог послав такий довгий вік із тим, щоб вона встигла навчити цілі покоління вмінню перебувати серед духовних скарбів рідного народу. Тому можна з певністю сказати, мисткиня спілкується не лише зі спраглими за світлом і красою, а й із вищими сферами буття. Її вишивка, закодована за допомогою символічних зображень, геометричного й рослинного орнаменту, - має свої правитоки ще із трипільської доби. «Прочитуючи» створені голкою В. С. Роїк письмена, легко пізнати себе і свій родовід у найдавніші часи людського існування.
 
Петро Гончар, директор Українського центру народної культури, член Національної спілки художників України (Київ):
  - Іван Макарович Гончар, як митець і дослідник, ніколи не минав будь якого дива в народному мистецтві. Отож він не лише зустрічався з В. С. Роїк, а й певною мірою мав на неї творчий вплив і сприяв розквіту її незвичного хисту. Митці знаходили між собою спільну мову, тривалий час листувалися.
  В нашому музеї зберігається кілька речей майстрині, а також її листи. Вишивальниця відвідувала нас і знайома зі збірками рукоділля. Ми тішимося тим, що настане час - і ми ще побачимо у виставкових залах її чудові твори.
 
Ірина Скаржинська, геолог (Київ):
  - Ми з батьком відвідали родове гніздо Скаржинських у Лубнах. Звісно, вже нема і слідів од першого приватного музею в Україні нашої прародички Катерини Миколаївни Скаржинської у Круглику. Але нам пощастило оглянути в місті виставку вишивки майстрині рукоділля Віри Сергіївни Роїк. Найдивовижніше те, що її твори глибоко вразили мене: це були справжні художні перлини. Та ще більше схвилювали нас розповіді цієї 95-річної жінки-мисткині про зна-йомство з нашою бабусею Скаржинською.
  Книжка В. С. Роїк «Мелодії на полотні» схвилювала не тільки мене, а й моїх подруг на роботі.
Я читала й перечитувала кожну сторінку на роботі і зрозуміла, як треба любити свій край, свій фах і свій рід. Під впливом автора я почала цікавитися власним родоводом, знайшла багато сімейних фотографій і взялася за їх опис. І все це - барвиста ниточка від Віри Сергіївни... Я назавжди вдячна їй!
 
Адріана Вялець, директор Музею українського народного мистецтва, заслужений працівник культури (Київ):
  - Наш музей на теренах Київської лаври з цілковитим правом називають скарбницею українських народних талантів. Тут зберігаються неповторні твори кераміки й вишивки, художньої обробки металу й різьблення на дереві, ткання і вишивки, настінного малярства й писанкарства. На жаль, перлини голки й нитки, за браком місця, не завжди потрапляють відвідувачам на очі - вони призбируються й перебувають у фондах та іноді чарують своїми барвами на тимчасових виставках. Яке це багатство краси! Візерунчасті оздоби житла, ошатний одяг, затаємничені символи людського життя...
  Серед цього розмаїття - рушники Віри Сергіївни Роїк, кілька серветок її роботи, наволочка та ювілейний альбом. Найраніша річ у тій колекції 1953 року, решта - 60 - 80-ті роки минулого століття. Адже майстрині вже - 95!
  Торік у нас відбувся урочистий показ творчості вишивальниці. Ця виставка не лише захопила всіх мистецтвом матері-берегині, а й зворушила багатьох її світлим і мрійливим поєднанням кольорів, умінням змусити співати полотно.
  Здоров’я  й наснаги Вам, чарівнице!
 
Микола ШУДРЯ, письменник, журналіст, кінодраматург, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка:
  Віра Роїк - це ім’я добре відоме на просторах нашої України - серед працівників культури, відомих вчених, літераторів, художників, майстрів прикладного мистецтва, педагогів.
  Це ім’я - ціла епоха у декоративно-прикладному мистецтві України.
  Щирий патріот України, Віра Роїк наскрізь просякнута кращими традиціями українського народного мистецтва. Її творча енергія притягує тисячі людей на створювання своїх власних творів. І це чудово.
Хай допоможе Вам, пані Віро, Господь у безкорисливому служінню кращим ідеалам життя.

 «РЯДКИ, ЯК ВІЗЕРУНКИ РУШНИКОВІ...»
  Під такою назвою у сімферопольському видавництві «Кримнавчпеддержвидав» щойно побачила світ збірка віршів, присвячених видатній Майстрині української народної вишивки Вірі Сергіївні Роїк з нагоди її високого ювілею - 95-річчя від дня народження.
  *  *  *
  Я чула про руки чаклунки,
  В їх диво повірила нині.
  О, Боже, які візерунки
  Лишають вони на тканині!
 
  Здається, ці квіти - з Едему,
  А жінка, що їх вишивала,
  Не працю творила буденну,
  А барвами світ віншувала
 
  Так щедро, святково й без міри,
  Щоб світ посміхнувся
   від щастя.
  Вклоняюся Вам, пані Віро.
  Я з виставки йду,
  як з причастя.
  Людмила ОВДІЄНКО,
  член Національної спілки
  письменників України.
  м. Кобеляки.
  *  *  *
  Вірочко Сергіївно!

  Нанизались літа, як намисто,
  На разок, - чи ми хочем, чи ні,
  Віра Роїк, як скло променисте,
  Відзначає свій День повесні.
  Час летить у простори незнані,
  Пережитого губиться слід,
  А для вас, вірю я, в вишиванні
  Забувався отой страшний світ.
  Бо краса є у творчості всюди,
  Поза творчістю все -
   трин-трава,
  Знають з досвіду це тії люди,
  В кого в інеї вже голова...
  «Vіtа brevis, ars longa»*
   в простори
  Мудрість ця вже віками летить,
  Ваша вічність - то ваші узори,
  Многі літа в здоров’ї Вам жить!
  Цілую -
  Оля ГОРЯНСЬКА,
  Таллінн.
  * Життя коротке, мистецтво довговічне.
 
  *  *  *
  Беру до рук старий рушник,
  Духмяно пахне м’ята.
  На ньому все, до чого звик:
  Біліє рідна хата.
  І колоситься лан густий,
  Червоні маки квітнуть.
  О, земле рідна, тих прости,
  Що й досі серцем сліпнуть.
  І хай зостанеться мені
  Й дзвенить та пісня знову,
  Що розцвіла на полотні
  З великої любові.
  З повагою -
  Наталя ХАРАСАЙЛО.
  (Із книги відгуків, м. Миргород, 27.09.2003 р.)
 
  ВІРІ РОЇК

  Літа, як птахи пролітають
  У далечінь, у далечінь.
  Людська душа завжди зважає
  На світло й тінь,
   на світло й тінь.
 
  Байдужість можна подолати,
  Перемогти свою печаль.
  Знов буде світло й буде мати
  І ниточок тонких вуаль.
 
  Хай промайнуть літа поволі,
  На вишивках розквітне
   плин часу,
  Розкриють ниточки, як зорі,
  Нам ніжну трепетну красу!
  Леонід БІЛИЙ.
  м. Сімферополь,
10-29.09.2005 р.
 
  АЛЕ УЗОРИ - З ПОЛЯ НАД СУЛОЮ...
  Вірі Сергіївні
  присвячується

  Симфонія життя на полотні -
  Полів і луків багатоголосся,
  Вінець натхненних
   хліборобських днів -
  Пшениць безкраїх
   золоте колосся...
  Все це в її уяві ожило
  Й заграло сяйвом
   «Свята урожаю».
  Мов пісня горда,
   з серця полилось,
  Крилом торкнувшись
   диво-небокраю.
  Тонким узором
   ваблять рушники,
  Зібравши цвіт всієї України.
  Невтомний почерк
   вправної руки
  До українства
   крізь роки полине.
  Майстриня і у свій
   поважний вік
  Тоненьку голку з рук
   не випускає.
  І мудрий молодим дає совіт:
  Примножувать мистецтво
   свого краю.
  З усіх усюд стежки
   ведуть в Лубни,
  Де виростала
   між крислатих яблунь.
  Запали в душу назавжди вони,
  Як вогники,
   що з далечіні манять.
 
  У кримськім літі -
   затишок, тепло,
  Але узори -
   з поля над Сулою.
  І, скільки б літ
   вітрами не мело,
  А соняшники квітнуть,
   як весною!..
  Євгенія ЛОГВИНЕНКО,
  член Національної спілки журналістів України.
м. Лубни.

ВЕСЕЛКОВИЙ СВІТ ВІРИ РОЇК
  Пізня осінь в Миколаєві не найкраща пора року. Скинувши багряно-жовте вбрання, дерева стоять притихлі, в марному очікуванні зимової обнови. Опале листя вітер збирає докупи, ніби птахів у зграї, і воно сиротливо кружляє по місту в пошуках затишного куточка. Сонце з’являється рідко, і тому все довкола видається сірим і нещирим.
  У цю пору року особливо тоскно міняти експозицію в музеї. Вітрини, в яких ще кілька днів тому вирувало життя, стоять порожні і «дивляться» з докором і мольбою на працівників, що проходять мимо.
  Так було і в листопадові дні 2004 року: принишкле місто, порожні вітрини і хвилювання від наступної зустрічі з відомою вишивальницею, заслуженим майстром народної творчості України Вірою Сергіївною Роїк.
  Кажуть, що перше враження від людини рідко буває вірним. Та, помітивши Віру Сергіївну, котра піднімалася по музейних східцях, відразу стало зрозумілим, що ніякі життєві негаразди, ніякі труднощі чи хвороби не зможуть загасити вогонь творчості в її душі, не зможуть поламати основу її життя: за допомогою голки і нитки робити наш світ добрішим, світлішим, щирішим.
  З приїздом кримчан, а разом з Вірою Сергіївною приїхали її син Вадим Михайлович і перший заступник міністра культури Автономної Республіки Крим Леонід Білий, виставковий зал Миколаївського обласного краєзнавчого музею ожив. Ніби яскраві метелики, вилітали із сумок і валіз кольорове панно, рушники, серветки, килимки. Вони кружляли в радісному танку і розсідалися у вітринах завдяки вмілим рукам працівників відділу етнографії та музейного художника І. Пахманова.
  Понад 80 робіт привезла майстриня в Миколаїв. З-поміж них рушники «Світ», «Гуцульщина», «Виноград»; панно «Свято врожаю», «Праця, натхнення - Вітчизні», «Забіяки»; сувенірні килимки «Кримські гори», «Сімферопольське море», «Верховина»; фартухи, накидки, серветки та багато-багато іншого. За допомогою цих робіт Віра Сергіївна зуміла відтворити багатий світ української вишивки. Дрібні геометричні узори, характерні для буковинських вишивок, були по сусідству з рослинними мотивами Полтавщини, подільська качалочка з черкаськими мережками, кольорове розмаїття Західної України з двоколірною вишивкою центральних регіонів.
  В радісній атмосфері свята 88-а персональна виставка В. С. Роїк «Український рушничок» розпочала свою роботу в Миколаєві. На відкритті виставки слова подяки і захоплення автору говорили начальник управління культури Миколаївської облдержадміністрації В. С. Лоскутников, викладачі вищих навчальних закладів, майстри народної творчості. А наступного дня свято чекало на студентів Миколаївського філіалу Київського національного університету культури і мистецтв, з якими Віра Сергіївна провела майстер-клас. Мудрий педагог, що виховав не одне покоління любителів народної вишивки, В. С. Роїк зазначила, що у вишивці, як ні в якому іншому виді мистецтва, відбивається національний колорит і тому завдання майбутніх вишивальниць - зберегти і примножити традиції української вишивки.
  На жаль, три дні, проведені поруч з Майстринею, проминули миттєво. Віра Сергіївна повернулася в Сімферополь, але ще місяць миколаївці могли насолоджуватись мелодіями, написаними на полотні невтомною кримчанкою, ще місяць проходили в музей поціновувачі вишивки, аби доторкнутися серцем до свята, подарованого Вірою Сергіївною. Студентка ІІ курсу факультету «Правознавство» Києво-Могилянської академії написала в газеті «Вісник Прибужжя»: «У краєзнавчому музеї, де проходила виставка робіт ручної вишивки В. С. Роїк, мене зворушило, що інтерес до прекрасного ріднить молодих. Наша група швидко стала одним цілим з шанувальниками цього виду мистецтва».
  У ці святкові дні від імені всіх шанувальників української вишивки ми хочемо привітати Віру Сергіївну з ювілеєм! Нехай Ваші золоті руки міцно тримають голку, а душевна молодість, захопленість, бадьорість будуть невичерпними. Міцного Вам здоров’я і нових виставок, люба Віро Сергіївно!
  Світлана РОМАНЕНКО,
  старший науковий працівник відділу етнографії Миколаївського обласного краєзнавчого музею.
 
«ЇЇ ТВОРЧІСТЬ - ЦЕ ЩОСЬ ЖИВЕ І СВІТЛЕ...»
ІНТЕРВ’Ю З ДИРЕКТОРОМ ПОЛТАВСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ «ГАЛЕРЕЯ МИСТЕЦТВ» ОЛЬГОЮ КУРЧАКОВОЮ
  Кор.: Розкажіть, будь ласка, Ольго Миколаївно, де і як ви познайомились з Вірою Сергіївною Роїк, ваше перше враження.
  О. К.: Уперше з Вірою Сергіївною ми зустрілися в Спілці художників Полтавщини. Якось зателефонував Юрій Олексійович Самійленко, голова Спілки, і сказав, що приїхала дуже цікава жінка і мені було б бажано з нею познайомитись. Перше, що вражає у цій жінці, - це її велика внутрішня сила, молодеча енергія, світлий розум, величезна енергетика, яка просто таки заворожує людей. З Вірою Сергіївною захотілося поспілкуватися, потримати її руки, слухати її спогади. Вона багато пам’ятає про Полтаву, про свою юність. Цікаві також спогади про перебування в Маріїнській гімназії, про те, як і де вона жила. Вона пам’ятає, де стояв той чи інший будинок, як вона ходила по цих вулицях у своєму дитинстві. Вона настільки цікава людина, що спілкуючись, не помічаєш вікової різниці, бо відразу ж на передній план виступає молодість її душі, котра виявляється у вчинках, в тому,  про що вона мріє, яким вона бачить майбутнє. В усьому цьому відчувається її цілком молода душа.
  Кор.: Що ви можете сказати про її творчість? Який стиль домінує в її роботах, яка їх художня цінність?
  О. К.: Якщо казати про її стиль, то більшого майстра, ніж Віра Сергіївна, мабуть, немає. Вона використовує у своїй творчості найрізноманітніші стилі. Колорити, узори - те, що притаманне різним регіонам України.
У Віри Сергіївни такі багатющі знання! Певно ж, вона усе своє життя цим цікавилась, побувала в багатьох місцях, бачила ці роботи, і усе це позначалось на її творчості. Тому можна зустріти
і гуцульські мотиви, й полтавські, й південноукраїнські, про певний якийсь стиль я б навіть не казала. Надзвичайно широка тематика, широкий інтерес.
  Кор.: Тобто, її роботи різнопланові. Як на вашу думку, як фахівця, в чому виражається ця різноплановість? Чи комбінує вона в одній роботі кілька стилів, чи строго дотримується стилістичних рамок?
  О. К.: Гадаю, в неї відсутня еклектика як така. Змішування стилів у неї в роботі немає. Вона бере певні мотиви, обробляє, використовує їх. І я не можу назвати тих робіт, в яких були б елементи з різних стилів. Скоріше за все, присутня імпровізація на задану тему. Її роботи цілковито індивідуальні, своєрідні. Просто зараз такий час, коли дуже рідко майстер, художник не переступає грань кітчу,
особливо коли це стосується народної творчості. Ось в її роботах кітч повністю відсутній, його там просто немає! Тому вони й приваблюють до себе людей, саме це і є основою привабливості і вишуканості її робіт.
  Кор.: Як ви вважаєте, чи заслуговує творчість Віри Сергіївни Роїк на те, аби було відкрито музей її робіт?
  О. К.: Я вважаю, що вона як майстер, як член Національної Спілки художників і як людина, котра багато зробила на педагогічній ниві, заслуговує особливої уваги. Через те що у Віри Сергіївни виставок за її життя було дуже багато (близько 200!), її роботи зберігаються  більш ніж в тридцяти музеях, до її творчості треба поставитись з належною увагою. Оскільки її другою батьківщиною став Сімферополь, то було б дуже добре, коли б там якимось чином це могли зробити. Те, що являють собою її роботи, - це такий пласт, який, за великим рахунком, не піднято ніде в світі. Гадаю, що це було б правильно. Її творчість не може не знайти відгук в душі людини, це щось живе і
тепле, зіткане руками, в що було вкладено душу і світлі емоції. Це все на тонкому тактильному рівні передано в її роботах. Тому було б просто чудово, аби з твор-чістю В. С. Роїк могли постійно знайомитись люди.
У неї дуже багато шанувальників - і її самої, як надзвичайно цікавої і прекрасної людини, і її творчості.
  Розмовляв
  Сергій ШЕРМАН-КОРОЛЕНКО,
праправнук В. Г. Короленка.
 
  P. S. І ніби зачувши розмову цих двох (та хіба тільки цих двох!) митців про створення в Сімферополі музею «Український рушничок», відгукнулося напередодні 95-річного ювілею Майстрині й Міністерство культури і туризму України.
  Шановна Віро Сергіївно!
  Міністерство культури і туризму України розглянуло Ваше звернення щодо створення у м. Сімферополі музею «Український рушничок» і підтримує ідею його створення.
  У зв’язку з цим, Міністерство культури і туризму України направило звернення Міністерству культури Автономної Республіки Крим з проханням вишукати можливість і позитивно вирішити зазначене питання та за наслідками Вас поінформувати.
  З повагою, О. Г. ШОКАЛО-БЕНЧ, заступник міністра.
 
ДОЛЯ, ВИШИТА НИТКАМИ
  Особливістю діяльності музеїв нашого часу, на погляд автора цього матеріалу, є мобільність, актуальність, новаторство. Цікавість до музеїв зростає від того, які культурологічні новинки пропонують відвідувачам його працівники. Щонайбільше цікавих нових виставок облаштовує музей, то більшою буде його популярність і зростатиме потреба до цієї галузі культури. Відвідувач сьогодні стає все більш вибагливим і вимогливим. Та, на наше глибоке переконання, високе мистецтво, справжній талант, унікальність творчості завжди будуть мати своїх глядачів і шанувальників.
  У Рівненському обласному краєзнавчому музеї щорічно відкриваються близько 20 виставок, кожна з яких заслуговує на увагу. Однак, є виставки особливі, які запам'ятовуються, є етапними, відкривають для відвідувачів музею нові імена, іноді стають початком нового творчого злету.
  У серпні 2005 року в Рівненському обласному краєзнавчому музеї вперше була розгорнута виставка творчих робіт відомої в Україні вишивальниці з Криму Віри Сергіївни Роїк. «Український рушничок» Віри Роїк у Рівному - це 95-а її персональна виставка, з якою вже ознайомились тисячі шанувальників народного мистецтва в Україні та й за межами нашої держави. Для рівнян ця зустріч була відкриттям творчості самобутньої та багатогранної. Окрім високого рівня майстерності ви-шивки, особливої уваги і шани заслуговує ентузіазм і активна життєва позиція Віри Сергіївни як невтомного пропагандиста українського народного мистецтва. В її роботах ніби зібрана уся різнобарвна Україна. Вишивальниця з однаковим вмінням і любов'ю створює рушники, сорочки, серветки в традиціях окремих регіонів України. В її колекції яскравий колорит гуцульського традиційного вишивання, полтавські мотиви, елементи вишивки з південних областей України. Цій жінці притаманна велика мудрість, висока інтелегентність, тонке відчуття краси і творчості.
  Рівняни з глибокою пошаною зустріли гостю з півдня. Кожному хотілося потиснути їй руку, сказати тепле слово, слово подяки.
  Для рівнян особливо цікавим було дізнатися, що письменник В. Г. Короленко був близькою людиною для Віри Роїк і саме його авторитет зіграв важливу роль у її виборі - творити красу нитками. Серед місцевих краєзнавців є поняття - «Рівне короленківських часів». Це 1866 - 1871 рр., коли майбутній письменник Володимир Короленко жив у Рівному і навчався в Рівненській реальній чоловічій гімназії (нині Рівненський обласний краєзнавчий музей). Пізніше в своїх творах «Історія мого сучасника» та «Діти підземелля» В. Г. Короленко яскраво опише, яким було повітове містечко Рівне тих часів, як жила його людність. Сьогодні в Рівному є чимало місць, пов'язаних з іменем видатного письменника і його родиною.
  Ось так у 2005 році зустрілись у Рівному сторінки історичної минувшини і наша шанована майстриня-сучасниця, що зберігає у своїй світлій пам'яті події далекого дитинства початку XX ст., де був добрий дядя Володя Короленко. Отже, колесо історії йде вперед, але час від часу дарує нам особливі місточки, що з’єднують минуле і сучасне однією пам'яттю. Таким єднанням є пані Віра Роїк, в житті якої віддзеркалює історія країни, історія розвитку українського декоративно-вжиткового мистецтва.
  Галина ДАНИЛЬЧУК,
  завідуюча сектором виставок Рівненського обласного краєзнавчого музею.

«А НА ТИХ РУШНИКАХ УКРАЇНА МОЯ...»
  В ЗОШ № 70 м. Львова відбулося урочисте відкриття кімнати-музею українського вишитого рушника. Мета створення музею - показати різноманітність технік виконання, поєднання орнаментів, кольорового вирішення.
  Український рушник - це своєрідний літопис художньої творчості нашого народу, відображення його культурної пам’яті. Магічні символічні орнаменти рушника тісно пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. У свідомості укра-їнців вишитий рушник нероздільний з образом найріднішої людини - матері і є символом дому, щасливої життєвої дороги. У вишивці, як і в пісні, розкривається доля людини, а на рушникові - доля всієї України: з глибини тисячоліть до новітнього часу.
  Щоб зберегти старовинні зразки вишиваних рушників з різних куточків України та щоб продовжувати в наступних поколіннях традиції їх орнаментації, техніки вишивання, й було створено музей українського рушника, берегинею якого стала вчитель, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Марія Іванівна Хамар. У музеї зібрані маленькі рушнички, виконані учнями 6 - 7-х класів такими швами: низина, занизування, лічильна гладь, колодочка, калачик, гуцульський кучерявий, верхоплут, хрестик. Великі рушники учні 8 - 9-х класів  вишивають, окрім названих швів, ще й яворівською гладдю, рушниковим швом, білим по білому. Ці техніки побутують на Буковині, Полтавщині, Волині, Львівщині, Вінниччині, Гуцульщині.
  Крім учнівських, у музеї є рушники, прислані з інших регіонів України. Є ткані кролевецький, волинський, львівський рушники. Є рушники з домотканого полотна з Холмщини, Радехова.
Є також рушники з Харківщини, Кіровоградщини, Полтавщини, Тернопільщини. Найціннішими експонатами є рушники, виконані репресованими українками, які відбували покарання в таборах ГУЛАГу.
  Гаслом музею є слова В. Крищенка: «А на тих рушниках Україна моя». Звичайно, ще не вся Україна представлена у музеї, тому попереду клопітка пошукова робота. Ми звертаємося до людей небайдужих, закоханих у неповторне мистецтво української вишивки долучитися до поповнення експонатів музею, щоб не забували діти своїх національних узорів, щоб не ниділи людські душі без краси.
  Наперед щиро вдячні всім доброзичливцям.
  Наша адреса: 79014, м. Львів, вул. Д. Кривчицька, 1, ЗОШ № 70, тел. 71-20-05, 71-20-65.
  Ірина ДАНИЛЮК.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 30.04.2021 > Тема "Українці мої..."