Версiя для друку Обговорити в форумi

6 травня виповнилось 84 роки Михайлу Яковичу Вишняку - українському поетові-лірику, літературному критику, публіцисту, літературознавцю, кандидату філологічних наук, голові Шевченківського Братства в Криму, очільнику кримського осередку НСПУ.
Шановний Михайле Яковичу! Зичимо Вам міцного здоров'я, непохитного оптимізму, міцної віри в незнищенність і непереможність животворящого Слова, яке стоїть на сторожі незборимої нації, і нехай ця віра додасть Вам натхнення і невтамованої спраги для створення нових талановитих творів во славу України!
Ваші друзі й побратими. З роси та води Вам. Будьмо!!!

Михайло ВИШНЯК

* * *
Ти ще розквітнеш, Україно,
Моя матуся чарівна.
Ти ще народиш того сина,
Що нас душею поєдна.

І тих, що є, і тих, що будуть,
І тих, кого нема давно,
Та їх жертовність всіх розбудить,
Усіх згуртує заодно.

І збудить гнів, і зродить силу,
Яку нікому не здолать,
Змете всю нечисть до могили,
Щоб ти змогла з колін устать.

Василь Латанський - кримський письменник, член НСПУ, свого часу писав у "Кримській світлиці" про іменинника: «Тут мимоволі замислюєшся, ким же М. Вишняк є більше – талановитим письменником чи талановитим літературознавцем, критиком, чи талановитим викладачем, який так тонко відчуває юнацьку душу і крізь все життя несе любов до педагогічної праці? Якось він довірливо зізнався, що все це для нього – нероздільне, духовно ціле і злите. Краще не скажеш. Досить, гадаю, й цього зізнання. Прикладів скільки завгодно, коли критики й літературознавці не цураються художньої творчості. Може, тому, що, як ніхто інший, «озброєні» секретами письменницького ремесла. Я, наприклад, з великою шаною ставлюсь до блискучих наукових студій Михайла Яковича, але його поезії вражають мене значно дужче.
У кожного поета є вірш як своєрідний ключ до його поетичного світосприймання. У М. Вишняка таким є «Триптих землі», зокрема, друга частина, з такими ось рядками:
...Коли десь падають дерева,
Від болю корчаться вони,
Й зоря печалиться рожева...
Коли десь падають сини.
І рано сиротіють діти.
І смерть, пануючи, гуля...
Чи можу я спокійно жити,
Коли в неспокої земля?
Як відомо, ім’я поетові дає лірика. М. Вишняк передовсім лірик. Йому вдається виявити талант і в громадянській, патріотичній, інтимній ліриці, і в гумористично-сатиричних мініатюрах зі своєрідним «ліричним усміхом». Поет не просто пише про любов до матері, жінки, України, про порядність, доброту, працьовитість – його вірші справді читаються серцем, наcтільки вони легкі й прозорі, як іскристе вино. Такі проникливі, щемкі й трепетні. Для прикладу:
Припаду до тебе, земле-мати,
Спраглими, гарячими грудьми.
Я не з тих, хто може розкохати
Рідний дім і братство між людьми.
Я не з тих, хто трелі розсипає
І дзвінкі відшукує слова.
Почуття до матері безкрає,
І воно не в римах ожива...
Більше про М. Я. Вишняка та його творчість – у цих публікаціях «КС» (та в багатьох інших!):
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=10373
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=10259
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=4747
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=3688
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=1583

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 14.05.2021 > Тема "Українці мої..."