|
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2002 > Тема "З потоку життя"
#47 за 22.11.2002
ХОВАЮЧИСЬ ЗА ХРИСТА
Лідія Степко, власкор "КС". м. Севастополь.
СУЄТА СУЄТ...
З від`їздом із Севастополя отця Паїсія, священика севастопольської громади віруючих УПЦ Київського патріархату і священика Військово-Морських сил України, церковні пристрасті у місті трохи вщухли, але, як виявилось, ненадовго. Московські попи, що зосередились на о. Паїсієві, прогледіли дещо стриманішу, але, думається, не менш яскраву особистість - місійного священика Київського патріархату УАПЦ о. Ігоря. Оговтались тільки зараз, коли о. Ігор став ще й священиком у частинах ВМС ЗСУ.
Отже, якщо про пристрасного, інколи надміру емоційного о. Паїсія розпускали плітки, натякаючи на недотримання ним монашої обітниці, то до о. Ігоря - людини, цією обітницею не обтяженої, одруженої, з бездоганною репутацією підступитися не так вже й просто. Тож і вирішили діяти навпростець: заявились до начальника шпиталю ВМС ЗСУ Петра Пепескула із зухвалими вимогами заборонити священику відправляти службу Божу. А якщо пан Пепескул цього не вчинить, то у нього, мовляв, будуть розбірки з… Богом. Як щирий українець, не позбавлений дотепності, Петро Валентинович відповів зухвальцям, що з Богом він якось домовиться самотужки, а о. Ігоря не чіпатиме.
- Що, Петре Валентиновичу, чи дуже налякали Вас московські служки, як і коли це сталося?
- Було це 14 листопада, десь по обіді. Спочатку зателефонували, сказали, що із церкви Московського патріархату, я погодився зустрітися. Ми ж нація толерантна, а Бог, він - єдиний. Якщо до моїх хворих завітає раввин чи ксьондз, чи мулла, я всіх вітатиму. До того ж, ми, лікарі, не звикли перед хворими показувати свої якісь внутрішні негаразди. Це такий негласний закон. А що в державі Україна є українська церква, то я вважаю це нормальним. Якщо ж хтось із хворих побажає зустрітись зі священиком Московського патріархату, також, будь ласка.
Один з прибулих - священик, років сорок на вигляд, хоч і сивий, назвався отцем Георгієм. Інший - здоровенний чолов'яга, диякон, по імені, здається, не називався.
- Як поводились, адже прийшли у гості?
- Та де там у гості, поводилися, як у себе вдома. Пресинг почався вже з порога: вижени антихриста, і все тут. Як я не намагався розповісти про високоосвіченість, духовність та порядність о. Ігоря, вони вперто стояли на своєму. Мовляв, Київський патріархат - це громадська організація, це антихристи. І так хвилин сорок.
- Які аргументи щодо правомірності присутності тут священника Київського патріархату наводили Ви?
- Я сказав їм, що владику Філарета визнає Президент країни і на заходах державного значення він відправляє службу. Папа Римський також визнає цю людину. То які їм ще навести аргументи?
- Чи вдалося Вам переконати гостей?
- На жаль, ні. Вони сказали, що згодні бачити поруч мусульман, іудеїв, католиків, але Київський патріархат для них - гірше чуми. Коли зрозуміли, що зламати мене не вдасться, почали погрожувати: мовляв, у мене будуть неприємності. Назвати ті неприємності відмовились, послалися лише на Божу кару. Ну що ж, напевне, й у мене, як в усіх людей, є якісь гріхи, але на підлість, яку мені пропонували ці, з дозволу сказати, божі люди, я таки не здатен.
- Нехай здоровиться Вам і щастить, шановний пане лікарю. А доброту, порядність і здоровий глузд з Неба видніше, аніж з Землі, будьте певні!
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2002 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=235
|
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
