Версiя для друку Обговорити в форумi

Позавчора у Сімферополі Українська школа-гімназія святкувала своє перше п'ятиріччя.  Були відзнаки й подарунки, квіти і багато теплих святкових слів - від Постійного Представника Президента України в Криму Олександра Діденка, заступника голови Верховної Ради АРК Василя Кисельова, від кримського уряду, від "духовного батька" гімназистів київського українознавця-академіка Петра Кононенка, від Всеукраїнської "Просвіти", шефів, артистів, колег-учителів - усіх, хто зібрався того вечора в гостинному залі гарнізонного Будинку культури. І про свято, і про проблеми, особливо, з приміщенням, які гімназії до ювілею так і не вдалося, на жаль, розв'язати, ми розповідатимемо в нашій газеті. А сьогодні хочемо надати слово тому, у кого переповнена святом душа. Щоб стати гімназисткою, дівчина перебралася до Сімферополя аж із Керчі. Що ж в тій гімназії такого, що спонукало її цей крок?                     

"Я отримаю гідну освіту, про яку мріє кожен..."

Я виросла в сім'ї, де з раннього дитинства мої батьки прищеплювали духовні і людські цінності, де слово "Україна" вимовлялось з особливою гордістю, повагою і любов'ю.
Мій батько очолював міську організацію товариства "Просвіта" імені Тараса Григоровича Шевченка. Мені приємно згадати, що доля звела мене з такими прекрасними людьми, як поетеса і композитор Валентина Миколаївна і Володимир Теодорович Каспрів, лікар "Швидкої допомоги"  В'ячеслав Володимирович Мартинюк, професор  Валентин Олексійович Брянцев,  працівник бібліотеки
ім. В. Белінського Ольга Павлівна Савицька вчитель української мови та літератури  Людмила Тарасівна Тигрова.
Я дивувалась їх насназі, творчій праці. Ми готували свята, проводили концерти. Зустрічалися з канадською і словацькою діаспорами. На численних репетиціях мені доводилось зустрічати багато цікавих людей, де не було розподілу ні за національності, ні за релігійними і посадовими критеріями.
Іноді траплялося, що перед самим концертом люди відмовлялися виходити на сцену. Я раніше не розуміла чому. Тоді люди ще боялись проявити свою громадянську свідомість. Таке сталося і перед святкуванням вшанування пам'яті І. Липи. Після офіційного мітингу українська громада пішла вшановувати пам'ять поета, міністра Української Народної Республіки Івана Львовича Липи. Тоді мені прийшлось спішно вчити вірш Володимира Сосюри "Любіть Україну". Хоч я дуже хвилювалася, слова поета гордо звучали біля гори Мітридат.
Ще пригадую цікаву історію появи підручників для першого українського класу м. Керчі. Ми везли їх з самого Львова у важких мішках. Для кримчан вони були зібрані початковою школою "Первоцвіт" м. Львова. Пам'ятаю радісні обличчя людей, святковий настрій, коли відкривали пам'ятник
Т. Г. Шевченку в м. Керчі. Це було справжнє українське свято, у якому брали участь і громадськість, і учні шкіл міста. З великою повагою і я зі своїми однокласниками, та вчителями української мови і літератури прийшла вшанувати пам'ять великого Кобзаря.
Сталось так, що мені не довелося вчитись рідною мовою в Керчі, місті мого дитинства. Немає ще в Керчі української школи. На жаль, не всі вчителі з розумінням і повагою ставились до національного почуття учнів.
В "Кримської світлиці" довідалась про НВК "Українська гімназія" в м. Сімферополі. от я вже навчаюсь в 11-му класі цього НВК. Тут мені добре і приємно навчатися. Чуйні вчителі, цікаві уроки, прекрасна бібліотека. Тут прислуховуються до кожного учня. Я отримаю гідну освіту, про яку мріє кожна молода людина.
Недавно я отримала паспорт. Так прекрасно в свої шістнадцять років усвідомлювати, що ти - громадянка незалежної України!
Слава Україні!

На сцені - ювіляри: директор НВК "Українська школа-гімназія" Наталія Руденко і гімназійні педагоги.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2002 > Тема "З потоку життя"