Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 29.04.2022 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 29.04.2022
╤СТОР╤Ю ПРО В╤ЙНУ ПИШУТЬ Т╤, ХТО ВИБОРОВ ЦЕ ПРАВО ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ

Ми ще обов’язково розпов╕мо про тих, хто не шукав можливост╕ п╕аритися, а просто виконував свою справу. ╤ нехай наш голос буде набагато гучн╕шим в╕д тих, хто вже «прокинувся» ╕ нал╕во-направо розда╓ «експертн╕» оц╕нки та розпов╕да╓ про сво╖ «подвиги». Щойно розпочалася в╕йна, кожен зробив св╕й виб╕р. Пам’ятаю найтривожн╕ш╕ дн╕ в╕йни у Ки╓в╕ – початок березня. Спорожн╕л╕ вулиц╕, затори на дорогах з авт╕вок.

 В пол╕кл╕н╕ц╕ майже н╕кого нема╓, ╕ розгублен╕ в╕дв╕дувач╕ намагаються добути хоча б якусь ╕нформац╕ю в╕д чергово╖. Проте все марно – медична прац╕вниця була готова з╕рватися з м╕сця ╕ т╕кати св╕т за оч╕. За в╕кнами – виття сирен, вибухи ╕ в╕дчуття власного безсилля. ╤ на цьому тл╕ ц╕лковитого хаосу ╕ розгубленост╕ з’явля╓ться юнак у в╕йськов╕й форм╕, знаходить л╕каря (на щастя, знайшлися т╕, хто не зрадив профес╕йним обов’язкам), швидко заповню╓ необх╕дн╕ документи. «На фронт», - говорить неголосно, та впевнено. «На фронт», - в╕длунюють його слова. Пригадувала його – зовс╕м юного, схожого на крутянського героя, який зробив св╕й виб╕р. Не здригнувся, не в╕дступив. Образ цього юнака виникав у найтраг╕чн╕ш╕, найжорсток╕ш╕ дн╕, коли у пов╕тр╕ брин╕ла тривога, бо ж навколо столиц╕ замикалися ординське коло. Хрон╕ки тих под╕й нин╕ заф╕ксован╕ документально. Напевно, ╖х перечитати було б набагато легше, ан╕ж пережити. Перш╕ ворож╕ обстр╕ли в р╕зних районах Ки╓ва. Х╕ба забудеш, як московити обстр╕ляли дитячу л╕карню «Охматдит» та вгатили по подв╕р’ю багатоповерх╕вки на Тро╓щин╕? А дал╕ був удар по ки╖вськ╕й телевеж╕, обстр╕ли Оболон╕ та Осокорк╕в. А коли розпочалася масова евакуац╕я та щодня Ки╖в залишали тисяч╕ д╕тей та ж╕нок, рашисти завдали ав╕ац╕йного удару по зал╕зничному вокзалу. Ворог за будь-яку мету прагнув ув╕йти до Ки╓ва, щодня ситуац╕я загострювалася, та попри все... Життя продовжувалося, ╕ в цьому мороц╕ потр╕бно було в╕дшукати якийсь св╕тлий остр╕вець над╕╖, знайти те опертя, яке б не дало впасти духом. Та х╕ба не п╕дтримувала дух укра╖нц╕в легендарна Чорноба╖вка (Херсонщина), яка стала для рашист╕в сво╓р╕дним «бермудським трикутником», з якого нема╓ вороття? Починаючи з лютого окупанти неодноразово гатили по Чорноба╖вц╕, та щоразу несли величезн╕ втрати.

 А п╕сля чергового випадку, коли укра╖нськ╕ в╕йськов╕ вшосте знищили гел╕коптери окупант╕в на аеродром╕ у Чорноба╖вц╕, етнографи пригадали давн╕й народний переказ, пов’язаний з ц╕╓ю м╕сцев╕стю. Ц╕кавою ╓ легенда про козака Чорнобая, який прославився сво╓ю хоробр╕стю та силою. ╤стор╕я про козака Чорнобая сяга╓ сво╖м кор╕нням аж 17 стол╕ття, коли на берез╕ середньо╖ теч╕╖ Дн╕пра та ╤нгула була заснована козацька паланка (поселення), яка обороняла сус╕дськ╕ села в╕д граб╕жницьких напад╕в турк╕в ╕ татар, яких укра╖нц╕ називали бусурманами. Славного лицаря Чорноброва добре знали ╕ боялися татари та турецьк╕ паш╕. Вони називали його Чорним ба╓м та уникали зустр╕ч╕ з ним. Друз╕ хороброго козака п╕п Гусак та сотник Степан називали його Чорноба╓м. За одне л╕то козаки збудували три кам’ян╕ фортец╕ та назвали ╖х Чорноба╖вська, Гусак╕вська та Степан╕вська. Козацька сторожа була розставлена по безмежних степах, а загони Чорнобая, Гусака ╕ Степана пильнували, аби бусурманськ╕ згра╖ не потикалися на терени, що ╖х ретельно охороняли козаки. Вороги поступово звикли до думки, що козацьку сторожу не оминути, тож почали оминати м╕сце, що несло ╖м смерть. Нащадки тих геро╖чних козак╕в захищають геро╖чну Чорноба╖вку та перебувають там, де найнебезпечн╕ше. Вони, нащадки козака Чорнобая, не п╕арять себе повсякчасно, а ч╕тко, злагоджено виконують свою роботу. Один з таких мужн╕х во╖н╕в – Тарас Попов, оф╕цер ЗСУ, один з координатор╕в руху опору на Луганщин╕, який воював на Донбас╕ аж до 2021 року. За словами Тараса Попова, представники патр╕отичного середовища до в╕йни готувалися, намагалися п╕дготувати до опору розгалужену мережу по вс╕й кра╖н╕.

 «Для мене особливо н╕чого не зм╕нилося з початком повномасштабного вторгнення, - розпов╕да╓ Тарас Попов. – Я просто повернувся в сво╓ колишн╓ звичне середовище, адже ╓ профес╕йним м╕нометником. Навчаю м╕нометно╖ стр╕льби нацгвард╕йц╕в та сус╕дн╕ батальйони тероборони. У мо╓му п╕дрозд╕л╕ левова частка б╕йц╕в – це люди, як╕ не були в АТО й н╕коли ран╕ше не воювали. Для них реал╕╖ в╕йни стали дещо незвичними. Зараз вже призвича╖лися жити у некомфортних умовах. Зв╕рства окупант╕в на Ки╖вщин╕ показали вс╕м, що може статися з нами, якщо не зможемо себе захистити. Гасло «Воля або смерть» перестало бути лише гаслом минулого. Воно стало нашою реальн╕стю. Або ми захистимо свою свободу, або нас вб’ють. Найкращий спос╕б психолог╕чно впоратися з реал╕ями в╕йни – це бути максимально корисним для держави. Звичайно, що найб╕льш бо╓здатн╕ та квал╕ф╕кован╕ укра╖нц╕ мають поповнити ЗСУ та ╕нш╕ в╕йськов╕ формування. Ми зазна╓мо втрат на пол╕ бою. Потр╕бно ставати на зам╕ну загиблих й поранених побратим╕в ╕ продовжувати в╕йну. Т╕кати з кра╖ни – це виб╕р слабкодухих. Зрештою, втеча за кордон – це також не гарант╕я безпеки. Якщо москал╕ проковтнуть Укра╖ну, то обов’язково п╕дуть дал╕”.

Тарас Попов пиша╓ться сво╖ми побратимами – нащадками козак╕в, як╕ воюють за волю, честь та г╕дн╕сть. Чимало вояк╕в з тероборони в╕дмовляються в╕д статусу УБД, р╕зноман╕тних п╕льг. Свою в╕дмову пояснюють тим, що не беруть участ╕ в реальних боях, тому «сов╕сть не дозволя╓ отримати такий статус». Що ж, ╕стор╕я вчить лише тому що все в н╕й повторю╓ться. Два крила нашо╖ ╕стор╕╖ – траг╕чно╖ та геро╖чно╖, червоне й чорне на рушнику нашо╖ дол╕. ╢ м╕сце подвигу, ╓ м╕сце високому й ницому. Директор центру «Укра╖нськ╕ студ╕╖ стратег╕чних досл╕джень», нин╕ вояк Юр╕й Сиротюк – з перших дн╕в в╕йни на передов╕й. Добровольче формування територ╕ально╖ громади Ки╓ва «Свобода» з перших дн╕в в╕йни – на передов╕й. З першого дня максимально близько до передка, без огляду на заборони та перестороги. Рили перш╕ окопи на ви╖зд╕ з Ки╓ва на Вишгородському напрямку, бо зв╕дти була танкова атака. Там збили ворожий дрон. «П╕зн╕ше перем╕стилися на Бариш╕вщину, захищали Лукаш╕, - пригаду╓ Юр╕й Сиротюк. – Прикривали арту з 72 бригади. Коли в╕д╕гнали ворога з Ки╓ва на Вишгородському напрямку, п╕дрозд╕л ухвалив р╕шення до╓днатися до ЗСУ, щоб бити ворога на передку».

 Попри жорсток╕ во╓нн╕ реал╕╖, Юр╕й Сиротюк знаходить трохи часу, аби под╕литися сво╖ми спостереженнями та подати св╕жу анал╕тику. Як кажуть, по╓дну╓ теор╕ю з практикою. З теплотою в╕дгуку╓ться про сво╖х побратим╕в, як╕ з перших дн╕в в╕йни, не ховаючись, вирушили туди, де було найб╕льш небезпечно. Вони не прикривалися дов╕дками, не замислювалися над тим, що втрачають. Та й взагал╕ – чи виживуть та чи матимуть змогу побачити р╕дних. Це справжн╕ геро╖, про яких зазвичай ми н╕чого не д╕зна╓мося з теленовин. Та саме вони писатимуть справжню, не спотворену ╕стор╕ю, адже це вони ╖╖ справжн╕ творц╕. Бо ж, як зауважу╓ Юрко Сиротюк, ╕стор╕ю пишуть т╕, хто вижив. «╤стор╕ю в╕йни пишуть власною кров’ю т╕, що при╓дналися до безсмертних. Такими ╓ наш╕ побратими. Т╕, як╕ нин╕ творять ╕стор╕ю та, можливо, залишаться анон╕мами. Коли з Ки╓ва тягнулася величезна колона майбах╕в ╕ мерс╕в, в╕н з високо п╕днятою головою ╖хав на Ки╖в. А коли б╕льш╕сть думали про шляхи в╕дступу, в╕н готував позиц╕ю для бою без права в╕дступу». Хто ж цей герой, ╕м’я якого ма╓ бути у вс╕х на слуху? Петрович – так назива╓ себе мужн╕й во╖н, готовий будь-яко╖ мит╕ захистити та п╕дставити плече побратимам. В╕н – один з нас, частина народу. ╤ не вимага╓ до себе велико╖ уваги. Бо ж в╕йна висв╕тлю╓ душу кожного, ╕ вже не можна всид╕ти на двох ст╕льцях. Чи ти знищу╓ш ворога, чи ворог знищу╓ тебе ╕ все, що ╓ дорогим ╕ важливим в цьому житт╕. «В╕йна ╕дентичостей, протистояння м╕ж Ки╓вом ╕ Москвою ма╓ ╕сторичну тягл╕сть, - зазнача╓ Юр╕й Сиротюк. - Це той самий ворог з тими самими методами, який тисячу рок╕в тому вже йшов сюди з одн╕╓ю метою - щоб знищити укра╖нську ╕дентичн╕сть ╕ накинути культурно-ментальн╕ ц╕нност╕. А вже тод╕ зробити ╕нструментом для реал╕зац╕╖ сво╖х ц╕лей ╕з загарбання нашо╖ ╕дентичност╕. В Укра╖н╕ прост╕р свободи з╕ткнувся з простором рабства. Правда з орвел╕вською з брехнею, лицарська звитяга з ординською жорсток╕стю. В╕йна не прийма╓ нейтральност╕ ╕ «какая разница»... В ц╕й в╕йн╕ одна ╕дентичн╕сть мусить перемогти ╕ншу... А поки Укра╖на на╖жачу╓ться... Люд зосереджений... Укра╖на масово покозачу╓ться...» ╤ цей незабутн╕й Великдень на фронт╕, коли оживають традиц╕╖ святкування в умовах п╕дп╕лля, коли УПА боронила р╕дну землю.

 Великодн╕ традиц╕╖, що ╖х свято дотримувалися вояки УПА, варт╕ того, аби згадати в наш╕ буремн╕ часи. 

 По сут╕, велике свято символ╕зувало для повстанц╕в початок нового року боротьби за незалежн╕сть, який завершувався зим╕влею в кри╖вках. До слова, «Присягу вояка УПА» повстанц╕ теж вперше складали на Великдень 1943 року в л╕сах сучасно╖ Р╕вненщини. Попередньо вони в╕дв╕дували Великодню спов╕дь, причащалися.

 Святкування Великодня в р╕зн╕ роки в╕дбувалися по-р╕зному, але обов’язково з дотриманням ус╕х традиц╕й. Скаж╕мо, у 1944-1945 роках, коли «друг╕ сов╕ти» в Галичин╕ ще не мали сильних позиц╕й ╕, в╕дпов╕дно, слабко контролювали деяк╕ област╕, повстанц╕ святкували Великдень у найближчому до л╕су сел╕. Приходили на службу Божу до храму, а пот╕м розходилися по селянських хатах святкувати. Але п╕сля 1945-го змушен╕ були переважно святкувати в л╕с╕, бо по селах МГБ могло влаштовувати облави. ╤нколи святкувати з повстанцями приходили до л╕су мешканц╕ близько розташованих с╕л. Про це писав у сво╖х спогадах «У великому рейд╕» сотенний Михайло Дуда («Громенко»): «Вояцтво вже з апетитом споживало свячене, як на м╕сце постою в╕дд╕лу почали напливати з довколишн╕х с╕л люди – чолов╕ки, ж╕нки, д╕вчата. ╥х прив╕в сюди наш сп╕в. Прийшли нас в╕дв╕дати, побути з нами разом ╕ под╕литися враженнями. Дехто мав тут син╕в, брат╕в або знайомих… Гостей прим╕щено пом╕ж повстанцями б╕ля стол╕в. Здавалося, що одна велика родина зас╕ла до великоднього столу. ╤нтенданти крутнулись поза корчами, ╕ за к╕лька хвилин на столах знову появилося всяке ╖ст╕вне добро. Дозволя╓ почастувати гор╕вкою також гостей, але вже без участи вояк╕в». 

 У раз╕, коли священика не вдавалося доставити до л╕су, його функц╕╖ м╕г зам╕нити командир. Зазвичай в╕н благословляв святковий ст╕л, говорив напутн╕ слова, п╕сля чого в╕дбувалася загальна молитва. «Настав Великдень. Стр╕льц╕ зр╕зали к╕лька смерек, зробили ст╕л, може, на сорок метр╕в довгий, а по боках сидження, застеливши все смерековими г╕лками. Кухар╕ накраяли пасок ╕ всяке ╕нше. Розклали на стол╕ й попросили с╕дати, – згаду╓ старший булавний Кость Михалик («Дума»). – Бракувало лише священика, щоб посвятив, покропив паски ╕ засп╕вав “Христос Воскрес”. Командир “Зал╕зняк” прив╕тав ус╕х, побажав кращо╖ дол╕, а тод╕ сказав до вс╕х наше староукра╖нське “Христос Воскрес”. Йому хором в╕дпов╕ли “Во╕стину Воскрес” ╕ засп╕вали “Христос Воскрес”». Але святкування не завжди в╕дбувалися в таких урочистих умовах ╕ з такою к╕льк╕стю великодн╕х смаколик╕в. Во╓нний час ╕нколи диктував сво╖ умови. Дружина полковника УПА Василя Галаси Мар╕я Савчин згадувала, як напередодн╕ свята 1952 року повстанц╕ не змогли роздобути харч╕в ╕ повернулися до л╕су з буханцем чорного хл╕ба, з п╕вк╕лограма сала ╕ пшоняною кашою. «Зварили ми кашу, запарили з л╕сового з╕лля чаю, без цукру, ╕ так провели Великдень… Цей Великдень… смутком в╕дтиснувся в мо╖й пам’ят╕. Не через убогий харч, а через г╕рке в╕дчуття самотност╕. В такий день болюч╕ше сприйма╓ться пережите, в такий день хочеться оглянутись назад, перелисткувати картки минулого».

 Напередодн╕ свята чи безпосередньо в день Великодня повстанц╕ могли прийти до села. Радянськ╕ спецпризначенц╕ знали про це, тому часто-густо влаштовували там облави або зас╕дки. Мар╕я Савчин розпов╕дала, як у страсний четвер тро╓ повстанц╕в п╕шли до села Кам’янка, де мали налагодити цив╕льний зв’язок, з╕брати харчових продукт╕в ╕ забрати прислан╕ для Василя Галаси газети, але потрапили на зас╕дку емгеб╕ст╕в, дво╓ уп╕вц╕в загинули, а один зум╕в повернутися до л╕су.

 Про Великодн╕ традиц╕╖ згадують ╕ наш╕ сучасн╕ геро╖ – б╕йц╕ добровольчого батальйону «Карпатська С╕ч». Неможливо без душевного щему читати ц╕ нотатки Юрка Сиротюка: «П╕д час Великодньо╖ служби отець плакав. Намагався казати святков╕ казання у нашвидкуруч склепан╕й каплиц╕, серед р╕зношерсто╖ публ╕ки чолов╕к╕в, яких з╕брала докупи в╕йна ╕ в╕йськкомати, а сльози лилися з його очей ╕ в╕н не м╕г стриматися. У когось з вояк╕в сльози мовчки капали в ун╕сон з╕ сльозами священика, хтось вище п╕д╕ймав голову. Козаки ж не плачуть. Але враз отець перем╕нився. Сльози щезли. Оч╕ наповнилися невимовною рад╕стю. Оч╕ сяяли, св╕тилися, ╕ св╕тло наповнило все довкола. Ми вс╕ перем╕нилися. Йшли з церкви ╕ теж св╕тилися. В нас не було страху. Цю пропов╕дь ми запам’ята╓мо назавжди Як ╕ сп╕в гуртом «смертю смерть подолав». Як потр╕бна нам сьогодн╕ не спотворена правда про наших захисник╕в, про тих, кому вдалося подолати смерть, ╕ про тих, кого вже нема╓ з нами. На жаль, йдуть найкращ╕. Т╕, хто ма╓ писати ╕стор╕ю наших перемог. Тож пам’ятаймо про наших козак╕в повсякчас, аби жодно╖ мит╕ не переривався це духовне ╓днання.

 ╤ послухаймо захисницю Мар╕ю Чашку, б╕йця Карпатсько╖ С╕ч╕: «Ми перебува╓мо на Харк╕вщин╕, тут ведуться найгаряч╕ш╕, найсильн╕ш╕ бо╖. Орки роблять спробу прориву, та ми сп╕льно з п╕дрозд╕лам ЗСУ в╕дбива╓мо ц╕ атаки. В нас добровольчий п╕дрозд╕л, дух наших б╕йц╕в дуже високий, ми вс╕ тут не тому, що нам сказали йти воювати чи змусили нас до цього – ми вс╕ тут за покликом серця. Коли ми сюди йшли, то розум╕ли, куди йдемо, розум╕ли, що доля кожного з нас може скластися по-р╕зному, що не вс╕ зможуть повернутися. Але якщо нас це не стримувало тод╕, то тепер точно не може стримати! Попри пост╕йн╕ обстр╕ли с╕човики бодай символ╕чно в╕дсвяткували Великдень. Попри небезпеку, волонтери все ж таки зум╕ли д╕статися до нас ╕ привезли пасочки. Завдяки ╖м ми в╕дчули дух свята. Нам важливо знати не т╕льки те, що нас люблять, чекають ╕ п╕дтримують. Нам дуже важливо знати, що т╕, хто залишився в тилу, бережуть Укра╖ну. Адже внутр╕шн╕й ворог н╕куди не под╕вся, ╕ ми дуже хочемо, щоб п╕сля перемоги ми повернулися у справд╕ укра╖нську Укра╖ну в тилу. Щоб внутр╕шн╕й ворог, поки ми тут вою╓мо, не зм╕г зруйнувати нашу нац╕ю зсередини. Щоб п╕сля нашо╖ перемоги нам не довелося боротися ще й там». Чи дослухаються до сл╕в наших захисник╕в т╕, хто трима╓ внутр╕шн╕й фронт? Якщо в╕дверто, то дослухаються не вс╕. Далеко не вс╕. ╤ боротьба за укра╖нську Укра╖ну ще триватиме, ╕ так важливо, аби на боц╕ г╕дних людей ставало все б╕льше побратим╕в. Бо ж ╕стор╕ю мають писати т╕, хто виборов це право власною кров’ю.

 ***

 Тарас Шевченко

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 29.04.2022 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=24161

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков