"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2002 > Тема "Урок української"
#48 за 29.11.2002
ЛЬВІВ ПОДАЄ ПРИКЛАД. ЧЕРГА ЗА СЕВАСТОПОЛЕМ?
Сергій ЛАЩЕНКО, м. Львів.
"... Чи здається вам, що коли галичанин та донеччанин зустрінуться не на польському кордоні з кравчучками, а у автосалоні за купівлею нових лімузинів, вони легше знайдуть консенсус у мовному питанні?"
Число 7 - 8 (57 - 58) київського часопису "Критика" вирішив придбати і уважно прочитати "від палітурки до палітурки". Чому? Тому, що весь номер присвячено Львову. Ну який львів'янин утримається від такої спокуси? Адже є можливість дізнатися так багато нового про життя рідного міста, про його проблеми, тривоги і болі... Але чим далі я заглиблювався у запропоновані часописом матеріали, тим більше переконувався: обговорювані проблеми були б цікавими не лише для галичан. Про них повинно знати все українське суспільство. А коли в № 41 "КС" (від 11 жовтня 2002 р.) прочитав лист севастопольця Олександра Зубкова, то останні сумніви зникли: час для дискусій настав. Адже Львів і Севастополь є, до деякої міри, містами-антиподами в Україні. Львів прийнято вважати оплотом української державності, "останнім форпостом" українства, "П'ємонтом" і таке інше. Севастополь - це щось зовсім протилежне. Інколи навіть ставиться під сумнів його український статус. Так ось, матеріали львів'ян, подані в "Критиці" є досить самокритичними. Що мене, м'яко кажучи, трохи здивувало. Бо це не схоже на нашого брата-галичанина. Ось якби когось іншого покритикувати, повчити - це ми завжди будь ласка! А тут дісталося і ветеранам УПА, і бойовикам УНА-УНСО, і іншим "нацикам-социкам" (як висловився професор Ярослав Грицак у своїй статті "Страсті по Львову"). Та й не лише він нарікає на "нациків-социків" у Львові (мається на увазі Соціал-національна партія України, від якої дуже мало користі, коли треба захистити конкретного українця у Севастополі чи в Керчі, але яка дуже полюбляє факельні походи по місту...). Схоже, що "привид діалогу" починає бродити вузькими вуличками древнього і вічно прекрасного Львова. Юрій Прохасько у статті "Про місію Галичини" говорить про доцільність реконструкцій галицького "мультикультуралізму": "Витворення модерної галицької української ідентичності немислиме без знання і сприйняття всіх колишніх національних складових, які творили галицький феномен". Автор розуміє, що це буде дуже не просто в нашому місті, бо "легко бути семітофілом у стосунку до "тих довоєнних" галицьких жидів, але важко не бути антисемістом щодо теперішніх, реальних "совєтських" євреїв. Легко любити експатрійованих галицьких поляків, але вкрай важко, практично неможливо, - теперішніх "москалів"... Незважаючи на ці об'єктивні труднощі на шляху до майбутнього зближення, Юрій Прохасько переконаний, що альтернативи йому немає, адже україномовне і російськомовне ліберально-демократичні середовища Львова (та й України в цілому) почувають себе однаково дискомфортно у нинішніх умовах: "Найвищий як для мене час, не поступаючись своїми вартостями української мовної культури, але й не трактуючи її як політичний показник, почати розглядати в ідеологічно близьких російськомовних громадянах України партнерів у спільному завданні реформувати режим. Найвищий час також здійснювати ревізію власних зашкарублих націоналістичних і антисемітських навичок і розпочати про це публічну дискусію". Добре, що це починають розуміти і в Севастополі. Я цілком і повністю згоден з Олександром Зубковим, коли він говорить: "Весь процесс возрождения Украины упирается в отсуствие единства в обществе, и пока такое единство не будет создано, ничего в стране не изменится к лучшему..." В Галичині це давно розуміють. Принаймні, в елітарних колах. Адже тільки в консолідованому суспільстві стане можливим (а тут знову зацитую Юрія Прохаська) "творення вартісних вільних від корупції освітніх стратегій, плекання інтелектуальних та мистецьких середовищ, що сповідують високі стандарти якості". Єдине, в чому не зовсім погоджуюсь із шановним севастопольцем, то це з думкою, що все упирається в російськомовний додаток до "Кримської світлиці". Справа тут в іншому. Де знайти ту необхідну для діалогу "критичну масу" неупереджених російськомовних кримчан? Чи знайдеться їх у самому Севастополі хоча б 10 - 15 чоловік? А ще якби стільки ж в Ялті, Керчі, Євпаторії, Бахчисараї... Та з півсотні у Сімферополі... Якби це стало можливим, то можна було б "бомбардувати" Київ листами, - нехай профінансує ще й російськомовний додаток до "Світлиці". Не відмовить, напевно, якщо вже цю місію більше нікому виконати (у російськомовних газет автономії видно "кишка тонка", незважаючи на гігантські тиражі, підняти таку делікатну тему...). Але боюся, що у відповідь на "листи трудящих" скупі київські чиновники можуть сказати: - А хто заважає передплачувати вже існуючі російськомовні або двомовні видання, у яких тема "діалогу" постійно присутня? Ось "День", скажімо... І матимуть рацію. Бо в цій же газеті юрист Олександр Северин з Донецька писав ще три роки тому: "Було б вельми приємно, якби всі навкруги заговорили українською мовою. Та хіба це є об'єктивно можливим у найближчі п'ять років? Мабуть, ні. А чи є реальною мобілізація прогресивного українського народу (усякомовного) на здійснення українського економічного дива? Так тут справа лише в способі. Тоді чи здається вам, що коли галичанин та донеччанин зустрінуться не на польському кордоні з кравчучками, а у автосалоні за купівлею нових лімузинів, вони легше знайдуть консенсус у мовному питанні?" ("День" 28.01 2000 р.). Цитую за українським варіантом, але десь у Севастополі, на центральній площі, цілком міг би висіти і російськомовний варіант "Дня" поряд з "Крымской правдой". Та чи допустить це місцева влада? Чи хоче вона діалогу? Тут є певні сумніви... Не скажу, що все так просто у Галичині. Тут теж знайдуться сили, які будуть проти будь-якого діалогу з "клятими москалями". Аргументи у них знайдуться. Мовляв, росіяни ніколи не дотримували слова; використають вони нашу довірливість і цього разу... Але, схоже, "ізоляціоністів" у Львові слухають дедалі менше. І якби, подібні галицьким, тенденції почали зароджуватися на сонячному півострові, від цього згодом виграла б вся Україна. І тому я завжди з великою надією чекав на появу таких людей, як Олександр Зубков. Глибоко переконаний, що нова приказка "І один у полі воїн" має певне підґрунтя. І все-таки хотілося б, щоб таких людей, як він, було трохи більше.
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2002 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=259
|