Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХУДОЖН╢ ЗОБРАЖЕННЯ «МОВНОГО РЕЙДЕРСТВА» У ПОЕТИЦ╤ ╤ВАНА НИЗОВОГО
╤ван Низовий – один ╕з найяскрав╕ших творц╕в художнього слова друго╖ половини ХХ –...


ЛИШ ЧЕКАЛИ Б НА МЕНЕ ДИТЯЧ╤ ДОПИТЛИВ╤ ОЧ╤, ╤ ДЗВ╤НКИМ «ДОБРИЙ ДЕНЬ!» ПОЧИНАВСЯ ЩОРАЗУ УРОК…
Дякую тоб╕, вчителько, що розв╕яла м╕й смуток, що допомогла мен╕ перебороти особист╕ негаразди...


ТАРАС ШЕВЧЕНКО ╤ ВОЛОДИМИР СОСЮРА
...використовуючи образи Шевченка, Сосюра не вдавався до ╖хн╕х простих рем╕н╕сценц╕й, а творчо...


«ВЧИТЕЛЬКО МОЯ, ЗОРЕ СВ╤ТОВА!»
Про талановитого молодого педагога — вчителя укра╖нсько╖ мови ╕ л╕тератури...


«…МЕН╤ ╤ ВДЕНЬ, ╤ ВНОЧ╤ СНИТЬСЯ ОТА БЛАГОДАТЬ НАД ДН╤ПРОМ…»
ОБРАЗ УКРА╥НИ В ТВОРЧОСТ╤ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 05.11.2004 > Тема "На допомогу вчителеві"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 05.11.2004
БОЯРИНЯ
Леся УКРАЇНКА

Драматична поема

(Закінчення. Поч. у № 37 - 44).

СТЕПАН
Цар пустить. Вже ж тепера
на Вкраїні утихомирилося.
ОКСАНА
(гостро)
Як ти кажеш?
Утихомирилось? Зломилась воля,
Україна лягла Москві під ноги,
се мир по-твоєму - ота руїна?
Отак і я утихомирюсь хутко
в труні.
СТЕПАН
Ти одживешся на Вкраїні.
Москва ж не може заступити
сонця,
зв'ялити гаю рідного, зсушити
річок веселих.
ОКСАНА
(понуро, уперто)
Годі, не кажи,
Нікуди я тепера не поїду.
СТЕПАН
Чому ж?
ОКСАНА
Не хочу!
СТЕПАН
Що се ти, Оксано?
Мені аж дивно! Що се ти говориш?
ОКСАНА
(розпалившись, підводиться)
А я дивую, ти з яким лицем
збираєшся з'явитись на Вкраїні!
Сидів-сидів у запічку
московськім,
поки лилася кров, поки змагання
велося за життя там, на Вкраїні, -
тепер, як "втихомирилось", ти їдеш
туди ясного сонця заживати,
що не дістали руки загребущі,
та гаєм недопаленим втішатись.
На пожарині хочеш подивитись,
чи там широко розлилися ріки
від сліз та крові?
СТЕПАН
Ти тепер картаєш...
А як сама колись мені казала,
що ти прийняти можеш
тільки руку
від крові чисту?
ОКСАНА
Правда, я казала...
Ми варті одне одного. Боялись
розливу крові, і татар, і диби,
і кривоприсяги, й шпигів
московських,
а тільки не подумали, що буде,
як все утихомириться... Степане,
дай руку!
СТЕПАН
Се навіщо?
ОКСАНА
Ти не хочеш?
СТЕПАН
Ні, чом же?
(Дає руку Оксані).
ОКСАНА
(дивиться на свою й Степанову руки)
От, здається, руки чисті,
проте, все мариться,
що їх покрила
не кров, а так... немов якась іржа...
як на старих шаблях буває, знаєш?
(Пускає його руку і лягає знов. Говорить повільніше, млявіше, з перервами).
У батенька була така шаблюка...
вони її закинули, ми з братом знайшли...
в війну побавитись хотіли...
не витягли... до піхви прикипіла...
заржавіла. Отак і ми з тобою...
зрослись, мов шабля з піхвою... навіки...
обоє ржаві...
СТЕПАН
Ти, Оксано, вмієш
зарізати словами без ножа.
ОКСАНА
Та тільки ж се я вмію,
більш нічого.
Що-небудь же і я повинна вміти...
(Мовчання).
Як я умру, то не бери
вже вдруге українки,
візьми московку ліпше...
СТЕПАН
Оксано!
ОКСАНА
Всі ми ріжемо словами,
а тут жінки плохі, вони бояться...
СТЕПАН
(з мукою)
Та пожалій себе й мене хоч трохи!
ОКСАНА
Занадто я жаліла... В тім і горе...
Якби я мала сили не жаліти,
то вирвались би геть
з сії кормиги -
і ти б ослобонився від іржі...
А так, вже чисто: ні собі, ні людям!
СТЕПАН
Оксаночко! Поїдем на Вкраїну!
Ну, я тебе прошу!
Там батько-мати,
родина, приятелі, там ти з ними
розважишся.
ОКСАНА
(одвертається)
Я й в вічі не насмію
їм глянути...
СТЕПАН
Ну, в Київ подамося,
помолимось, нехай нас Бог
простить,
нехай тобі здоров'я верне!
ОКСАНА
Нащо?
Кому потрібне те моє здоров'я
та й я сама?
СТЕПАН
Мені, моя єдина!
Я ж так тебе люблю!
ОКСАНА
Тобі здається.
Ти жалуєш мене, але любити...
таки й нема за віщо... Я тепер
така недобра стала, вередлива...
СТЕПАН
Ні, ні, моя хороша!
ОКСАНА
Я - хороша?
Хоч би й була коли яка краса,
то вже давно вона
з обличчя спала...
СТЕПАН
(гладить її руку, низько похиливши голову)
Ти шарпаєш себе речами тими.
Не треба стільки говорити...
ОКСАНА
Правда...
СТЕПАН
Та й що картатися словами, люба?
Нас доля так уже скарала тяжко,
що, певне, й Бог простить
усі гріхи.
Хто кров із ран теряв, а ми із серця.
Хто засланий, в тюрму
замкнутий був,
а ми несли кайдани невидимі.
Хто мав хвилини щастя
в боротьбі,
а нас важка, страшна душила
змора,
і нам не вділено було снаги
ту змору подолати...
ОКСАНА
(спокійніше й лагідніше, ніж досі)
Так, се правда.
Але ніхто сього не зрозуміє,
поки ми живі. Отже, треба вмерти.
Ти, певне, довше проживеш,
ніж я, -
до рук тобі свій заповіт віддам я,
а ти його передаси родині
і братчикам, хто ще живий
лишився.
СТЕПАН
(з гострою тугою)
Ой, краще б я тобі таке казав!
ОКСАНА
(підводиться й прихиляє його до себе)
Ні, любий, ти на світі
потрібніший,
тобі ще є про що й про кого дбати.
Борцем не вдався ти, та після бою
подоланим подати пільгу зможеш,
як ти не раз давав... На бойовиську
не всі ж померли, ранених багато...
поможеш їм одужати, то, може,
колись там... знов зібравшися
до бою,
вони тебе згадають
добрим словом...
а як і ні - не жалуй, що поміг.

Сидять якийсь час мовчки, обнявшись.
СТЕПАН
(підводиться і подає Оксані руку)
Ходім, я заведу тебе до хати.
Бач, сонце вже навзаході.
ОКСАНА
Ходім.
(Спираючись на руку Степанову, іде до будинку. Не доходячи
рундука, спиняється і обертається, дивлячись на західне
сонце, що вже зникає за обрієм).
Добраніч, сонечко! Ідеш на захід...
Ти бачиш Україну - привітай!
27 - 29.IV 1910

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 05.11.2004 > Тема "На допомогу вчителеві"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2599

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков