Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2002 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 29.11.2002
"Ах не смійтеся ви наді мною, - Не для вас я Вкраїну люблю!.."

Закінчення. Початок див. http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=230

ХУДОЖНІЙ СВІТ ПАВЛА ТИЧИНИ
Якщо найкоротше охарактеризувати образну суть "Сонячних кларнетів" можна одним словом "гармонія", то стосовно збірки "Замість сонетів і октав" доречно вжити антонім - "дисгармонія". Тема дисгармонії, конкретніше - тема страхіть революції і братовбивчої війни лунає тут всеохопно.   "Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став! (Замість сонетів і октав)" - недвозначно оголює підтекст заголовка збірки експресивна інвектива вступного вірша. В "Сонячних кларнетах" немає сонетів і октав, але саме вони тепер виступають віддаленим втіленням класичної гармонії та краси, яку модерно розвивав та утверджував Тичина. В новій збірці, яка художньо осягає суспільні катаклізми ХХ століття, ця гармонія порушена. Тут не до неї, тут не до сонетів і октав, не до вибагливих співзвуч та кольорових поєднань. Розхристаний світ відлунюється в поезії автора переважанням ламаних ритмів, рясними прозаїзмами, поєднаними проте з афористично пружними висловами та експресивною символікою. Але при тім поезія Тичини не втрачає прикметної для автора музикальності та мальовничості. Тільки ця музикальність атонального характеру та мальовничість сюрреалістичного зразка, подібна до тієї, що утверджується в дисонансному звукописі Арнольда Шонберга, Ігоря Стравинського, в маляр-стві вже згадуваного Пабло Пікассо... Одначе мистецтво немислиме без гармонії, і творчі пошуки згаданих митців, у тім числі й Тичини, попри позірне відкидання гармонії насправді являють собою пошуки нових шляхів її досягнення. Очевидно, в збірці "Замість сонетів і октав" туга за людяністю й гармонією стає етико-естетичною віссю поєднання уламків натуралістично вражаючих картин та болісно-іронічних медитацій ліричного героя. Очевидно, від цієї вісі невіддільна й апеляція до особливостей античної поетики з її врівноважувальним принципом строфи й антистрофи, який покликаний надавати можливість по-різному глянути на певне явище. Як і апеляція до постаті Григорія Сковороди, якому не випадково присвячено збірку і відлуння творчості якого відчувається не лише в рядках, де він згадується ("Тут ходив Сковорода"). Це відлуння (філософічність, барокова вишуканість строфи), як зазначалось, дається взнаки вже в "Сонячних кларнетах". Не менш виразно й самобутньо трансформоване воно в збірці "Замість сонетів і октав". Сковородинівські "cердечнії печери" (парафраз знову-таки іще античного "Пізнай самого себе") визначають своєрідну тональність багатьох віршів збірки, зокрема й одного з найхарактерніших з них - "Антистрофи (Грати Скрябіна...)", яка, очевидно, не випадково була вилучена з основного тексту збірки в 1-му томі 12-томника (1983) і з'явилася лише в додатках, в останньому томі, вихід якого припав уже на час так званої "перестройки":
Грати Скрябіна тюремним
наглядачам -
це ще не є революція.
Орел, Тризубець, Серп і Молот...
І кожне виступає як своє.
Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить.
Хіба й собі поцілувать
пантофлю Папи?
Тут Тичина ще не схильний до визнання неминучості підпорядкування творчого Я тоталітарній ідеології, але болісно передбачає таку можливість, яка врешті-решт утверджується в збірці "Партія веде" (1934). Деякі вірші книжки "Замість сонетів і октав" (скажімо, такий, як "Шовіністичне") засвідчують, що П. Тичина таки вважає своїм Тризубець. Але тема Української національної революції, співцем якої заявив себе автор в поемі "Золотий гомін", у таких віршах, як "Гей, вдарте в струни, кобзарі..." чи "Пам'яті тридцяти", звучить тут лише опосередковано. Ця тема, спершу обарвлена мажорними тонами, поступово набуває усе трагічнішого звучання, яке проступає у збірці "Замість сонетів і октав", у віршах, що їх поет часом ще зважується на початку 20-х років друкувати в пресі, але не передруковує в збірках, або ж у віршах, яких не друкує взагалі. Промовистий зокрема вірш "До кого говорить?", ключовою фразою якого уявляється розпачливий рядок "...од достоєвщини звільни". Трагічна доля України пов'язується тут з утвердженням художньо осмисленої Ф. Достоєвським бісівщини, яка знищує та паралізує сили гуманізму ("Блок у могилі. Горький мовчить"). Ясна річ, цей вірш за життя поета не міг бути надрукований.
Авангардна розхристаність книжки "Замість сонетів і октав", яка обертається незвичною гармонійністю сюрреалістичного зразка, певною мірою врівноважується в збірках "Плуг" (1920), "В космічному оркестрі" (1921), "Вітер з України" (1924) - дещо чіткіша окресленість провідних мотивів, виразніша зовнішня ритміко-інтонаційна ограненість. Тут видаються найбільш характерними рими експресіонізму, які сприяють вражаючому художньому осягненню сахань інтелігентної душі в умовах посилення тоталітарного тиску. Свої почуття й поривання поет не раз висловлює лиш натяками, вдаючись до іносказань та віддалених асоціацій. У хрестоматійних віршах, добре відомих в радянську добу, таких, як "На майдані..." чи "Як упав же він з коня...", насправді невідомо, про яку саме революцію йдеться в поета. А слово "отаман" у першому з них схиляє до думки, що таки про Українську... Або, скажімо, іронічно-гіркі роздуми ліричного героя вірша "Перед пам'ятником Пушкіну в Одесі" стосуються, звичайно, не лише великого російського поета, а й будь-якого незручного владі митця, якого ця влада намагається всяк поставити "плечима до стихії" та "боком до людей". В цьому вірші вловлюються автобіографічні акценти. Тут виразно звучить віра в незнищенну силу мистецтва.
В збірці "Чернігів" (1931) уже цілком виразно сформовані риси соціалістичного реалізму. Плакатність, бадьора велемовність, монументальний пафос тут виразно домінують. Більше того, вони піднесені до такого рівня, що вже межує з карикатурною спрощеністю. А це спонукає до визнання правоти тих дослідників (до них, зокрема, належить Олександр Губар), які вважають, що П. Тичина тут далеко не такий однозначний, як це може видатися з першого погляду, що тут за личиною удаваного піднесення криється глумливе знущання з предмета нібито возвеличення, з механізовано-політизованої дійсності. І справді, хіба не проглядаються риси поетики абсурду хоча б у таких рядках:
Нехай Європа кумкає
а в нас одна лиш думка є
одна одна турбація
традицій підрізація
колективізація
Не батькова не неніна
дочка і мас і Леніна
ця мисль усім звідомлена
не зламлена незломлена
переусвідомлена...

У збірці "Чернігів" виділяється серед інших своїм позбавленим подібної химерності пафосом, енергійною експресивністю, своєрідним звукописом ("і крешем, і кришим, і крушим"), багатством ритмів та інтонацій вірш "Ленін". Очевидно, ця його несхожість на своїх сусідів пояснюється датою (не 1930, як інші вірші, а 1924), тобто часом особливої інтенсивності згаданих душевних сахань ліричного героя й самого поета. Вірш "Ленін", бездоганний щодо поетичної майстерності, навіть по-тичинівськи віртуозний, вражає страхітливим відчуттям сили большевицького терору і ще страхітливішим оспіванням цієї сили. Безвідносно до свого ідеологічного спрямуваня він, подібно до фашистських маршів, сповнений неабиякої мистецької енергії.
Про сум'яття поетової душі свідчить писана приблизно в тих самих роках, що й вірш "Ленін", поема "Чистила мати картоплю", уривок з якої був опублікований 1926 року в альманасі "Вапліте". Перед нами сповнена невигойного болю та співчуття натураліcтично дітклива картина народного бідування, спричиненого большевицьким режимом. Монотонно розлогий, як голосіння, білий вірш, вишукано відтінений ритмізованою прозою, в сполученні з сув'яззю тонко психологізованих побутових деталей ("друга ж рука ще тримала картоплю й тихо дрижала, а з нею тремтіли кільця лушпиння...") сприяє посиленню моторошної атмосфери, яку клопітливо прагне здолати згорьована мати. В постаті матері виразно вчувається алегоризований образ України, що підкреслюється її ж власними словами:
...нехай я вже буду
вашим коліном придушена,
наче ота Україна.
Мати думає, чим прогодувати голодних малят, як дати в убогому господарстві хоч якийсь лад, коли чоловік збожеволів (певно, не знісши життєвих страхіть), а старший син (очевидно, що інтуїція підказує йому доречність цілування "пантофлі Папи") став "камуністом". Весь фрагмент - це переважно монолог - плач-голосіння матері, плач-голосіння самої понівеченої землі. У це голосіння дрібними репліками (ця дрібність навіть увиразнюється графічно- набрана петитом) вриваються суєтно-пігмейські поривання ідеологічно "правильно" налаш-тованого сина. Жінка у всіх нещастях звинувачує саме новий режим, що викликає синове невдоволення. Однак вустами матері, подібно до того, як вустами ліричного героя вірша "До кого говорить?", проголошується бісівський характер нової влади:
Ленін-антихрист явився,
мій сину, а ти проти мене.
Треба боротись: ворог явився.
Звичайно, в 30-х роках подібна "гра з вогнем" уже цілком виключалася. І дальша творчість поета стає переважно показовим і ще дуже мало дослідженим із сучасного погляду зразком соціалістичного реалізму. Втім, уся творчісгь поета ще вивчена недостатньо. Хоч маємо ряд вагомих досліджень художньої спадщини П. Тичини, все ж навіть сама лише їх кількість аж ніяк не співмірна зі значенням творчості поета в українській і не лише в українській літературі XX століття. Цілковиту рацію має Володимир Моренець, який вважає, що вести мову про український мистецький модернізм без врахування ролі П. Тичини в його розвитку щонайменше неплідно. Очевидно, що перед тичинознавством ХХІ століття ще стоїть дуже багато невирішених завдань.


Павло Тичина
* * *
Я сказав тобі лиш слово -
Вколо ж шум який піднявся:
В небі сонце задзвеніло,
Гай далекий засміявся.
Подививсь я в твої очі.
Стиснув руку в любій муці.
Білі гуси ген за ставом
Розлетілися по луці...
Заглянув я в твою душу.
До серденька притулився.
Бачу - вишні розцвітають.
Чую - тихий спів полився.
Ах, це десь весна танцює,
Розтопивши білу кригу! -
Переповнений любов'ю,
Я одкрив кохання книгу.
[1913 - 1914]

ДЕСЬ НА ДНІ МОГО
СЕРЦЯ....
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Я ішов від озерця.
Ти сказала мені: "Будь здоров!
Будь здоров,
ти мій любий юначе!.."
Ах, а серце і досі ще плаче.
Я ішов від озерця...
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.
Ніч зірки посвітила.
Шепчуть вітру квітки:
гей, в танок!
Повінчайся з туманами ночі.
Тихо так опівночі.
Ніч зірки посвітила.
Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.
[1914]

* * *
Як не горю - я не живу.
Як не люблю - я не співаю.
Але цього я ще не знаю,
Бо завжди я -
Як полум'я.
Я мертвих всіх палю, палю.
Живих огнем своїм я грію.
І як я вмру - не розумію:
Життя моє -
Одвічнеє.
[1915]

* * *
Гей, вдарте в струни, кобзарі,
Натхніть серця піснями!
Вкраїнські прапори вгорі -
Мов сонце над степами...
Гей, рясно всипте цвітом шлях,
У дзвони задзвоніте!
Вкраїнське військо на полях
Йде, славою повите.
Дзвенять слова мов у сріблі
Братерськії, веселі.
А десь на морі кораблі
Розбилися об скелі...
Земля схотіла жити знов -
Шумлять потужно ріки.
Благословіть ви чесну кров,
Хвала борцям навіки!
Хвала борцям, що на зорі
Лягли в холодні ями.
Гей, вдарте в струни, кобзарі,
Натхніть серця піснями!
[1917]

ПАМ'ЯТІ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій могилі
Поховали їх -
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! -
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? -
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка...
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! -
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. -
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
[1918]

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2002 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=263

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков