"Кримська Свiтлиця" > #47 за 19.11.2004 > Тема "Душі криниця"
#47 за 19.11.2004
НЕ ВБИВАЙ!
о. Олег Ведмеденко
Дорога до Храму
Рубрику веде о. Олег Ведмеденко, протодиякон Луцького кафедрального собору УПЦ КП, інспектор з питань місійної діяльності Луцько-Волинського єпархіального управління.
НЕ ВБИВАЙ!
У читачів виникло запитання щодо шостої Заповіді - "Не убий!" Як це правильно розуміти? І як діяти, якщо на нас або на нашу землю, наприклад, нападають вороги? Чи маємо ми право брати до рук зброю? Взагалі служити в армії? Чи буває у цілому ситуація, коли вбивство не є гріхом? Ні, не буває! Але буває ситуація, коли з двох зол людина змушена обирати менше. І те й інше - зло, і те й інше - гріх, але більшим гріхом було б не вчинити меншого. Класичний приклад тому - ситуація, яку пережили багато родин віруючих і вірних християн у роки Великої Вітчизняної війни, переховуючи у себе збіглих військовополонених або єврейські родини. На пряме запитання: "Чи переховуєте ви когось?" відповісти "так" - тоді означало кінець як для нещасних, що ховалися, так і для власної родини. Відповісти ж "ні" - порушити дев'яту Заповідь, "Не свідкуй неправдиво". Із двох зол тоді обирали менше... Те саме можливе, щоправда, в іншій конфігурації, і стосовно змісту заданого запитання - порушення Заповіді "Не вбивай!". Бо ж усі Заповіді перед Богом однакові: порушуючи будь-яку з них - порушуєш усі. Подібні ситуації вчиняються переважно тоді, коли людина іще недосконала, іще не зреклася своєї гордині, своєї волі, і вибирає сама, а не водиться виключно Духом Святим. Якщо, за Словом Божим, іще "підперізується й ходить, куди бажає", а не "простягла свої руки", не віддалася повністю на волю Божу, не зреклася себе, і "Інший Утішитель", Дух Правди, не "підперезав її, і не веде", куди й не хоче її плотський розум. І про таку проблему недосконалого вибору я уже розповідав у книзі "ІЩЕ НІЧ..." (див. розділ "КОЛИ СТАЛАСЬ БІДА..."). Якщо говорити про стосунки держави та Церкви і про пов'язані із цим проблеми, то, звісно, Церква відділена від держави, але держава не відділена від Церкви. Вірні Церкви є водночас і громадянами країни, і з цим, без сумніву, треба рахуватися. Що стосується армії та силових структур держави, то церковна ієрархія, чернецтво, взагалі духовні левити - прилучені до Божої справи, відокремлені від світу служителі Церкви (і не лише номінальні, але й вибрані миряни), які є провідниками християнських ідей, і які, власне, й репрезентують для урядових інституцій Церкву Христову, повинні триматися мудрого нейтралітету. Хай кесар займається кесаревим! Силові питання - суть світські, а зовсім не церковні, і завдання Церкви Божої не заохочувати "кесаря" до силових дій, а навпаки, там, де це можливо, звати до повного їх уникання: "Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, Говорить Господь" (див. Захарії, 4-й розділ, 6-й вірш). Треба розуміти, що на певному етапі розвитку суспільства силові структури - армія, поліція, служба безпеки тощо - є об'єктивно необхідними атрибутами держави головно з причин зовнішніх та внутрішніх небезпек її соціальному спокою. Однак у кожного свої завдання. Завдання Церкви - це духовна просвіта суспільства, бути "школою смиренномудрості і джерелом благодаті". Заповідь же "Не вбивай" у будь-якому випадку залишається - "Не вбивай", і нічого тут не можна ні віднімати, ані додавати! Тому-то Іван Хреститель і не наказує воїнам полишати службу в армії, але навчає їх Божим заповідям: "Питали ж його й вояки й говорили: "А що нам робити?" І він їм відповів: "Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю..." (Луки, 3-й розділ, 14-й вірш). Спастись може кожний, незалежно від своєї професії, аби виконував він заповіді Божі. І діяти повинен кожен у міру того, скільки може вмістити. Тож віддайте кесарю кесареве, а Богові - Боже. А служити в армії чи не служити, брати при цьому до рук зброю чи не брати, стріляти з неї чи не стріляти, і якщо стріляти, то куди - це є право вибору кожного. Ми створені Богом за образом Його, себто вільними, а тому й вільні самі обирати свій шлях. Тож вдосконалюймося духовно! А відтак і діймо: всяк згідно з рівнем своєї досконалості, максимально наближуючись до вищої її планки - Христа, - завжди пам'ятаючи, що "кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові", та "Бог приведе кожну справу на суд" (Римлянам, 14-й розділ, 12-й вірш, також Екклезіаста, 12 розділ, 14 вірш). "НЕ ВБИВАЙ!" - говорить Господь...
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 19.11.2004 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2646
|