Затвердивши нового прем'єра, депутати Верховної Ради України спробували зробити ще один подарунок своїм незаможним виборцям: проголосили, що мінімальна заробітна плата в державі буде 237 гривень. Радіти чи плакати? З точки зору тих, хто сьогодні отримує менше, а таких чимало, є начебто привід для радості. Проте особисто я рішуче проти і спробую пояснити, чому саме. На жаль, наша статистика не оприлюднює дані про те, яка кількість людей зараз отримає мінімальну заробітну плату (165 грн.). Можна із впевненістю сказати, що ця група щонайменше подвоїться при підвищенні заявленого мінімуму. А якщо подивитися на тих, хто отримує до 300 грн. (а це переважна більшість бюджетників - освіта, медицина, культура), то всі вони, залишаючись в групі найменш оплачуваних, опускаються ще на кілька щаблів нижче. Бо їм підвищення поки що не планують. Є, правда, постанова Кабміну, проте навіть фахівці Мінфіну кажуть, що не знають, як воно буде і наскільки зросте заробітна плата і чи буде взагалі на це фінансування. На жаль, є недобрий приклад: Міністерство освіти напередодні нового навчального року галасувало на всю Україну, що вчителям піднімають заробітну плату (аж на 15 відсотків!!!). Зараз з'ясувалось, що місцеві бюджети вже з'їли цим підвищенням всі кошти, що планувались на рік, а тепер у листопаді та грудні вчителям платити ні з чого. "Кримська світлиця" 6 вересня вже назвала це "підвищення" черговим лицемірством. Найнебезпечніше, що зростає зрівнялівка в оплаті праці. Вже зараз пишуть про те, що молодий фахівець отримує 170 грн., а прибиральниця 165. В лікарні таке ж співвідношення між молодим та середнім медперсоналом. Не враховуючи рівень відповідальності, тепер вже до них фактично прирівняли і більш кваліфікованих фахівців чи тих, хто вже заробив чималий стаж. Можуть заперечити, що, мовляв, це про вчителів та лікарів, є ж інші галузі, де людям мало платять. Дійдемо і до них. Не в захваті від нововведення будуть і приватні підприємці. При існуючому рівні нарахувань на заробітну плату це примусить їх ще більше хитрувати. Наприклад, в одній приватній установі при введенні мінімуму в 165 грн. певну категорію працівників перевели на неповний робочий день (з їх згоди, зрозуміло), а об'єм обов'язків залишили старий. Частина людей обурилась і пішла шукати кращі місця. Але вакансії заповнили тими, хто був згоден працювати і за таких умов. Я зовсім не проти підвищення заробітної плати. Нинішній її рівень для переважної більшості працюючих в Україні просто недопустимо жалюгідний. До того ж економічно невигідно мати малі зарплати, бо це стримує споживання. Тут вже діють економічні, а не тільки соціальні категорії. Обурення викликає заява одного з директорів, який відкрито в телекамеру сказав на всю країну, що далі не можна піднімати платню робітникам, бо це підвищить собівартість і призведе до втрати конкурентоздатності продукції. Проти цього підвищення виступить ще немало посадовців, які будуть аргументувати, що немає коштів. Згадайте недавній виступ пана Азарова. Колишній головний податківець заявив, що сума пільг по податках в Україні дорівнює ще одному річному бюджету. Ось де і треба шукати гроші! Але ж це невигідно, бо зачіпає чиїсь інтереси. По-різному можна відноситися до російського посла в Україні пана Віктора Черномирдіна. Але як не згадати його безсмертну фразу: "хотіли, як краще, а сталося, як завжди"? До спроби наших обранців подолати бідність таким підвищенням заробітної плати, цей вислів можна віднести в повній мірі. Є інші кроки щодо вирішення цієї чи не найболючішої в Україні проблеми. Цей варіант розглядався Верховною Радою: зменшити податкове навантаження на прибутки фізичних осіб. Скажімо, не оподатковувати мінімальну зарплату, а з решти суми (звичайно, до межі у 800 чи 1 000 гривень) брати 10 відсотків. Таке рішення підвищило б рівень доходів всіх громадян. Зарплату підвищувати треба - це факт. Але не так, як це зробили ті, кого ми нещодавно обрали до Верховної Ради. Підвищення повинно торкнутись, можливо, в різних пропорціях, всіх працюючих, принаймні тих, хто отримує до 500 - 600 грн. Інакше ці кроки будуть спрямовані до подальшого соціального розшарування, де бідних стає більше і не зміцнюється середній клас. А це - загроза самому існуванню нашої держави.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
