"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2005 > Тема "Українці мої..."
#1 за 01.01.2005
В ОДНІЙ ОСОБІ - ОБРАЗ ПОКОЛІННЯ
Юрій ШУХЕВИЧ
Якщо на більше фантазії не вистачить, наші закляті "друзі" з того табору, де із Степаном Бандерою, Іваном Мазепою та іншими провідниками українського народу "на одному гектарі не сідають", обов`язково верескнуть, що це з приходом "нашистського" президента "Кримська світлиця" осміліла і піднімає на щит ненависні їм теми. Повна дурниця! І до цього наша газета писала про "білі" та "чорні" плями історії, про особистості, чия діяльність в тій чи іншій мірі позначилася на долі нашої Вітчизни. За що й заслужила ярлик "бандеровско-руховской", бо в наших тяжіючих до "москвофедералізму" регіонах ще й досі бандерівцем тебе можуть обізвати лише за те, що розмовляєш українською... Ось чому "Світлиця" у своїй рубриці "Книга в газеті" вирішила передрукувати документально-публіцистичне дослідження письменниці Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". Сподіваємося, що читачам, які хочуть знати історію не за ярликами, ця робота допоможе всебічно поглянути на постать С. Бандери і спробувати самостійно оцінити його роль в нашій історії. До всього, 1 січня - день народження С. Бандери, тож пояснювати, чому саме сьогодні передмовою політв`язня із 40-річним стажем Ю. Шухевича ми розпочинаємо цю публікацію, напевне, зайве...
З письменницею Галиною Гордасевич я познайомився давно, років 6 тому під час її роботи над документальною повістю, героями якої був я та Галина Дидик. Знаю багато творів як поетичних, так і прозових, отож коли мені до рук потрапила нова книга Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф", то з великою цікавістю прочитав її. А за короткий час п. Галина попросила мене написати передмову до наступного перевидання книги. Я готувався до написання передмови, коли сталася трагічна подія: Галина Гордасевич несподівано померла. Відтоді я облишив працю над передмовою, оскільки був розгублений: кому її тепер передати? Але минув якийсь час, я зустрівся з сином письменниці - Богданом Гордасевичем. Він знав про прохання п. Галини, щоб я був автором передмови, і нагадав про дану мною обіцянку, яку я й виконую. Відпочатку мене приємно вразило те, що Галина Гордасевич взялася за працю над постаттю Степана Бандери. Адже родом вона з Волині і походить з родини, яка мала прихильність до іншого відламу ОУН, що популярно називають "мельниківцями". Тому її праця над портретом Степана Бандери мене спочатку доволі здивувала. Я вчитувався в рядки книги і потім зрозумів, що врешті-решт всі ми, українці, пройшли за минулі 60 років одним і тим самим шляхом боротьби, крові, страждань, а також спільної радості відновлення 10 років тому нашої державної незалежності. Яке значення зараз має те, що колись одні належали до революційної ОУН, а інші - до ОУН матірної? Адже вся боротьба між ними - це боротьба за тактику дій! І не було ніяких принципових ідеологічних розбіжностей! Хто всерйоз цікавився подробицями розламу Організації Українських Націоналістів в 1940 році, той мусить визнати, що як з боку Мельника, так і з боку Бандери робилося все, щоб розлам не наступив. Лише втручання зовнішніх ворожих сил привело до того, що пізніше сталося в ОУН. Згадаймо, що даючи завдання вбити полковника Євгена Коновальця, саме Сталін наказав закинути підозріння, що вбивство Вождя - це внутрішня справа ОУН, і, мовляв, нехай вони після того самі одне одному горло поперегризають. Тоді так не сталося, але минуло два роки, і чиясь ворожа рука втілила наміри Сталіна. Було кинуто багато взаємних підозрінь і щодо смерті Омеляна Сеника та Миколи Сціборського в м. Житомирі у 1941 р., і щодо смерті полковника Романа Сушка в м. Львові у 1944 р. Насправді то були одні й ті самі люди! Лише одні - молоді, запальні, готові у цю ж таки мить кинутись в полум'я революції і, як треба, - віддати своє життя. Без сподівань на заплату чи навіть подяку. Вони хотіли здобути все негайно! А були й інші, які казали, що відразу всього бажаного не здобудеш, що потрібна довга копітка праця щодо виховання людей, піднесення рівня їх свідомості з тим, щоб колись, у більш сприятливих умовах, перемогти численних ворогів. Результатом цього тактичного непорозуміння було те, що одні творили відділи Української Повстанської Армії, йшли в антинімецьке й антирадянське підпілля, де зчепилися не на життя, а на смерть у двобої з ворогом. Інші йшли в німецьку адміністрацію, в українську поліцію, засновували українські школи та гімназії, культурницькі і спортові товариства. Адже, дійсно, чи можна було віддавати місцеву адміністрацію у руки ворогів, як це зачасту бувало на сході України, - і від того помножувати знущання над народом, щоб в такий злісний спосіб посилити опір німцям? Чи можна було миритися з тим, що не українська, а польська або українська за назвою, але червона за суттю, поліція буде нищити кращих представників нашого народу? Чи можна було в чужі руки віддати виховання наших дітей? В своїй книзі Галина Гордасевич свідомо наголошує на цьому моменті, і вона зовсім не бачить у цих людях прислужників окупаційної влади, чужинецьких наймитів та зрадників свого народу. Хіба ж не організовані німцями шуцбатальйони та поліція на Волині утворили основу УПА? Це було саме так. Хіба ж не вихована в українських гімназіях молодь пішла потім у підпілля? Пішла і там довела свій патріотизм. А ще Галина Гордасевич, донька православного священика, говорить про роль Греко-Католицької церкви як у плані історичному, так і у плані того значення, яке вона мала у піднесенні нашої свідомості за останнє десятиріччя. І велика симпатія відчувається в словах письменниці про Церкву національну, Церкву-страдницю. При написанні цієї книги авторка розраховувала на читача з Наддніпрянщини, який або нічого не знав про Організацію Українських Націоналістів та її провідників: Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандеру - або, навіть, гірше того, має абсолютно викривлене поняття про цих людей і тогочасні події. Ось чому проста, спокійна і ненав'язлива мова книги дуже легко і гарно сприймається. Також гарно сприймається і сама постать Степана Бандери: чи то ще молодого юнака, потім - революціонера, а згодом - зрілого політика. Немає тут, як це іноді буває, пустопорожніх патетичних фраз, творення ідола, якому всі мають поклонятися. Нам дається розповідь про тяжкий тернистий шлях людини, непохитної у переконаннях і боротьбі, вірної нації і Організації до останнього подиху. Тому дуже важливо, що, читаючи цю книгу, ми бачимо ту національну атмосферу, у якій виховувався і формувався Степан Бандера. Тут, вла-сне, і Греко-Католицька церква, і "Пласт", а згодом - ОУН. Стає зрозумілим, чому люди в Організації були саме такі, яким був Степан Бандера (а їх було тисячі й тисячі), а не інакші. Письменниця Галина Гордасевич показує, на яких ідейно-моральних засадах виховувались молоді націоналісти, що утворили покоління, яким гордиться нація. На чолі цього покоління героїв стояли провідники, одним з яких був Степан Бандера. Ось в тому, на мій погляд, є найбільша заслуга письменниці Галини Гордасевич, що вона зуміла в одній особі змалювати образ цілого покоління. Юрій ШУХЕВИЧ, політв'язень (31 рік ув'язнення і 10 років спецпоселення), син Головнокомандуючого УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича - Тараса Чупринки. (Далі буде).
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2005 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2784
|