Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.


ХТО ОТРИМА╢ ПЕРШУ Л╤ТЕРАТУРНУ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА?
20 листопада зак╕нчився пер╕од висунення претендент╕в на здобуття л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕...


ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СН╤ГОМ МЕТЕ...
Серед численних свят церковного календаря у народному побут╕ чи не найб╕льш “ж╕ночим”...


СВ╤ТЛИЧН╤ В╤ТАННЯ КРИМСЬКОМУ ╤НЖИРУ
От ╕ завершився конкурс. Чудове починання!


«Я – Л╤ТО, ГОЛОСИСТЕ ТЕПЛЕ Л╤ТО»
Сьогодн╕, в першому сво╓му грудневому числ╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му читачев╕ в╕рш╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 06.01.2005 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 06.01.2005
СВЯТВЕЧІР
Василь СКУРАТІВСЬКИЙ

КОЛЯД, КОЛЯД, КОЛЯДНИЦЯ...

Кому з нас, хто народився й виріс у селі, не знана ця похідна і простенька колядка, з якою ми оббігали сусідів та хрещених, щоб сповістити про Різдво Христове й отримати за це щедрі подарунки:
Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця,
А без меду не така -
Дайте, дядьку, п'ятака!
Хоч у нашому арсеналі були й інші, не менш поетичні тексти, цей мав особливе значення, оскільки в ньому безпосередньо згадується Коляда. Назва ця, здається, всім відома й зрозуміла, хоч ми й не підозрюємо, що походить вона з глибокої давнини, а її генеалогічне коріння має латинське за-барвлення (cаlеndae), себто перший день кожного місяця, зосібна січня, який особливо пишно святкувався.
Нашим пращурам цей обряд відомий ще з IX сторіччя. Існує припущення, що прийшов він од римлян. Тамтешні хлібороби протягом тижня - з 17 по 23 грудня за старим стилем - гучно відзначали зимові свята, так звані Сатурналії. До них готувалися заздалегідь: на їх честь забивали жертовне порося, готували обрядові страви, обсилали один одного дарунками, зорганізовували різноманітні забави та ігри. Ця обрядодія безпосередньо пов'язана з покровителями врожаю, а відтак і багатства - богом Сатурном та його дружиною Опсою.
Сатурналіям передувало свято Бруналії, яке відзначали двадцять чотири дні
(з 24 листопада по 17 грудня - за кількістю літер греко-латинського алфавіту). Ця врочистість символізувала свято зими та вина. В такий спосіб римляни віддавали шану завершенню хліборобського року і уславляли його зимовими святами.
Ця традиція, що прийшла до нас через Балкани, на думку визначного дослідника дохристиянських вірувань Івана Огієнка, зробила певний вплив і на обрядовість наших пращурів, зокрема на святковий календар. Як на мене, з цим можна погодитися частково, оскільки напередодні Коляди, починаючи од Введення, наші далекі пращури урочисто святкували місцеві празники, які лишень традиційно оформилися за християнськими назвами; до таких, зокрема, належать Катерини, Андрія, Варвари, Миколая та ін.
Свято української Коляди відзначається впродовж двох тижнів - із 7 по 19 січня. Це період так званого зимового повороту сонця. В народі казали: "Сонце на літо, а зима на мороз". За дайбозькими уявленнями це зустріч нового сонячного року, а звідси і Свято народження Сонця - найзнаменніший зимовий празник, що об'єднувався цілим каскадом обрядових дій. Усі вони так чи інак стосувалися хліборобського циклу, що підтверджують численні ритуалізовані дійства (кутя, посівання зерном, виготовлення Дідуха тощо).
З прийняттям християнства розпочався інтенсивний наступ на утрадиційнений святковий календар дайбожичів. Особливу боротьбу повела церква зі Святом народження Сонця, в тому числі з Колядою, замінивши його народженням Христа. Ще в V столітті (440 - 461) Папа Лев І Великий скаржився, що римляни святкують не Різдво Христове, а Сатурналії, тобто схід (народження) Сонця. Подібне подибуємо і в нас. В одній із збірок законів, виданих у Російській імперії, читаємо: "Вечором напередодні Різдва Христового та протягом свят організовувати за стародавніми ідолопоклонними звичаями ігриська і, наряджаючись у кумирську (ідольську) одіж, танцювати вулицями і співати сороміцькі пісні - забороняється".
Про це йдеться і в "Синопсисі" (огляді), виданому 1674 року Києво-Печерським архімандритом: "Нації пам'яти того біса Коляди й доселі не престають обновляти, наченше от самого Рожедства Христова, по вся Святия дні собирающеся на богомерзкія ігралища, пісні поють і в них аще і о Рожестві Христовом поминають, но зде же беззаконно і Коляду, ветхую прелесть діяволскую, много повторающе, просовокупляють".
Усе це красномовно підтверджує, що народ не бажав одрікатись од своїх давніх поетичних обрядів. Довелося, отже, піти на певні поступки. Свято народження сонця християнська релігія змушена була ув'язати з народженням Ісуса Христа, залишивши при цьому в повсякденному побуті чимало давніх структур, зокрема колядки та щедрівки. Щоправда, спершу намагалися вилучити з ужитку і цей високопоетичний жанр, в якому оспівується щедрість ниви, врожаю, величальні господарям дому та їхнім дітям, побажання щастя і здоров'я в новому році. Практично вся сюжетна структура колядок і щедрівок у їх первісному варіанті сфокусована на вшанування природи й людини. Згадаймо хоч би одну з них:
Го-го-го, коза,
го-го-го, сіра,
Ой розходилася,
розвеселилася.
При свому двору,
при господару!
Де коза ходить,
там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп,
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом...
За дуалізму, тобто двоєвір'я, частина колядок і щедрівок доповнювалася, підмінялася християнськими символами або ж створювалися нові, де оспівувалися Христос, Мати Божа. Особливо чимало текстів подібного характеру створили вихованці Києво-Могилянської академії (XVII - XVIII ст.), а на західноукраїнських землях - ченці Почаївської лаври (XVIII ст.). Саме з
цього періоду відчутний християнський елемент в обрядовому мелосі, а відповідно втрачається термінологічне поняття Коляди, окреслившись лише у виконанні пісень і сценічними дійствами (колядницькі ватаги та щедрувальницьке посівання).
Деякі вчені вважають, що первісне значення Коляди залишилося в окремих реліктових обрядах. Одне з та-ких - свято Корочуна. Те, що це давня назва Коляди, підтверджують згадки в Іпатіївському та Новгородському літописах. Пізніше цей термін зафіксувався в побутових елементах - дійовій особі колядницької ватаги, в обрядовій назві різдвяної паляниці на Закарпатті тощо. Дехто пояснює його походження од "корочун" - один з найкоротших днів на Спиридона, тобто 25 грудня, або ж "покорочував" - почав видовжуватися.
З Колядою тісно ув'язується і свято Туриці (на честь бога Тура), яке святкувалося в Галичині та Подністров'ї. В цей час господарі водили селом бичків і приспівували:
Ой Туре, Туре-небоже,
Ой обернися та й подивися.
Як уже мовилося, свято Сонця - Коляда відзначалося протягом двох тижнів
січня. Це цілісний комплекс новорічних обрядодій, куди входять Різдво, Василі та Водохрещі. Отже, до Різдва годилося припорати всі господарські справи - удосталь наготувати харчів для тварин, забезпечитися паливом на святкові дні, натовкти ячменю чи пшениці для куті та зготувати дванадцять (деінде - дев'ять) пісних страв, серед яких обов'язково мають бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею чи капустою, тушкована картопля, узвар і кутя. Всі ці страви годилося готувати на вогнищі з дванадцяти полінець, яке підпалювали за допомогою кресала.
Під час Святвечора, за традицією, усі члени родини мають бути вдома; хто ж спізниться, то "цілий рік блукатиме поза хатою". Натомість, якщо між членами сім'ї або сусідами були сварки, то їх лагодили в цей день, щоб "на Різдво був спокій і мир". Найповажнішою особою на Багату кутю вважався господар, який виконував роль давнього жреця - його слово, порада чи наказ вважалися незаперечними для виконання.
Отже, вечір напередодні Різдва називався Святвечір, Багатвечір, Багата кутя, Вілія. Як уже мовилося, серед різноманітних страв обов'язково мала бути кутя. Її го-тували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнились од луски.
Кутя вважалася основною обрядовою їжею. З цього приводу Ф. Вовк писав, що "одварені у воді зерна пшениці або ячменю з медом та зварені у воді сушені овочі нагадують ще неолітичну добу". З цією стравою пов'язано чимало обрядодій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик - на добробут, а запали - на лихе передвістя. До звареного додавали солоду, але пам'ятали відоме прислів'я: "Не передай куті меду". В інших регіонах заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими смаковитими приправами. Натомість усе це розмішували в узварі.
На особливу увагу заслуговує обряд "Нести кутю на покутю". Адже вона мала неодмінно стояти в новому горщику впродовж усіх празників (щоправда, до кож-ного свята варили окремо). В одних районах це мав учинити найменший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички; зодягши їх, підліток брав горщика і, несучи його, декламував:
- Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (чи курчата) сіли!
Волиняни напередодні Різдва мастили хатню долівку, вносили горстку сіна і стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохрещ. Гарною ознакою
було, якщо у ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуг або ярмо, столярські причандалля, а в інших - випікали тістечка у формі господарського реманенту чи збруї, обрядовий хліб "Василі", який також ставили на покуть.
Як тільки на небосхилі з'являлася підвечірня різдвяна зірка (вважалося: хто найпершим побачить її, той буде найщасливішим у наступному році), - всією родиною сідали за стіл, який називався багатим. І це дійсно так - на ньому мало бути дванадцять різноманітних пісних страв, а звідси й назви "Багата кутя" чи "багатий Святвечір".
Першим, як і годилося, займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем і не пити води - "щоб у жнива не мучила спрага". Вставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святвечора. Вважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви й клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-схвильовані слова були звернені до тих, хто "заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги".
Обряд поминання померлих присутній в усіх регіонах. Господар називав імена небіжчиків, приказуючи:
- Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той з нами. Царство їм небесне, хай легко лежиться, а нам легко живеться!
Наступну молитву виголошували нині сущим - усім членам родини, їм зичили здоров'я і щастя, бажали, щоб гуртом і в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині.
Після вечері діти мали за обов'язок однести обрядову їжу своїм хрещеним, бабусям-дідусям та бабі-пупорізці (на Херсонщині це робили напередодні вечері). Матері клали на тарілку книш та калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали:
- Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю.
Ощедрені забирали їство і, в свою чергу, давали нове, а дітей обдаровували горіхами, яблуками, цукерками чи грішми...
З багатим Святвечором пов'язано чимало повір'їв. Господарі готували для взуття нові солом'яні вустилки, котрі носили до Нового року, потім перевертали їх на другий бік, а після Водохрещ підкурювали ними корів, які хворіли. На Лівобережній Україні хлопці й дівчата робили вустилки із сіна, що лежало на покуті, для правого чобота, а напередодні Василів клали під подушку, приказуючи:
- Хто мені судиться, той сю ніч присниться.
Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди й піде заміж. Потім підходили до сусідських вікон і дослухались: якщо чули слово "сядь" - не пощастить вийти заміж, а коли "йди" - у цьому році прийдуть свати.
Ось так непомітно за різноманітними обрядами й дій-ствами і стікав Святвечір. Надходила північ, а отже, й Різдво. Під цю пору селяни намагалися завбачити погоду.
На Багату кутю зоряне небо - кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч - урожай на баштани.
Ожеледь на деревах - за-щедрать горіхи й садовина.
Сніг іде - врожай на яблука.
Іній або сніг - на мокре літо і дорід зернових.
Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте і зоряне небо, то буде сухе й врожайне літо, і навпаки.
З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка - на недорід.

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!
Один з найзнаменніших і найвеличніших празників святкового календаря, яким, власне, започатковується рік, є Різдво Христове, що в народі йменують просто Різдвом. Розпочинається воно в опівніч після Святвечора між 6 і 7 січня. У давнину, як уже мовилося, це було свято Коляди - народження Сонця. З прийняттям християнства церква приурочила його до появи на світ Ісуса Христа. Відтак повсюди в храмах відправляють нічну Божу Службу з таким розрахунком, щоб завершити її удосвіта і знову сісти за святкову вечерю-сніданок.
Першими сповісниками народження Христа були діти та підлітки. Вдосвіта семи-восьмилітні хлопчаки йшли до односельців віршувати-віншувати, себто вітати родичів та сусідів зі святом Різдва Христового. На Чернігівщині віншувальники, заходячи до хати
(обряд цей здійснювали удосвіта до сходу сонця, бо в різдвяну ніч "добрі духи-душі та бог урожаю залишалися в господарстві до сходу сонця"), казали:
- Зі Святим Різдвом будьте здорові!
Їм відповідали:
- І вас також вітаємо й бажаємо здоров'я!
Після цього полазник декламував:
З Святим Різдвом вітаю,
Всім здоров'я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам
на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Христу-Богу вихваляння!
Крім підлітків, окремо віншували менші діти. Вони здебільшого оббігали лише родичів і найближчих сусідів, приказуючи:
Я, маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Христа забавляю!
Чи:
Горобчик летить,
Хвостом вертить,
А ви, дядьку, переймайте,
Мені копійочку дайте!
Крім того, була й така форма віншування: підліток,
оббігаючи в Різдвяну ніч оселі, показував яблуко. Це означало, що він бажає, аби в господарів щедро вродила садовина; полазника годилося обдарувати ласощами або грішми.
Загалом віншувальників чекали з нетерпінням як добрих сповісників і щедро
віддячували яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше спеціально випеченими маленькими хлібинами "з душею". Вважалося, чим більше дітей-полазників завітає до хати, тим щедрішим буде Новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчики, а дівчатка в передріздвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі, котрі й ощасливлять хату-господарство; і вже зовсім зле, коли першою перевідає жінка...
Після церковної служби, яка закінчувалась о 4 - 5-й годині, всі розходилися по домівках. Зайшовши до оселі, парафіянин врочисто сповіщав хатніх:
- Христос рождається!
Йому відповідали хором:
- Славімо його!
У давніші часи, принаймні до XVIII століття, у церквах під час богослужби співали світських колядок. Одначе згодом, коли релігійний центр перенесли з Києва до Москви, синод заборонив виконувати їх, оскільки в Росії подібних пісень не знали. Але ці заходи не прижилися в Україні, тому московська патріархія змушена була видати спеціальний дозвіл колядувати лише з Богословника, в якому пропонувалися тексти тільки релігійного змісту.
Відтак після привітання родина сідала за вранішню Святвечерю, доки не зійшло сонце. Адже за віруваннями добрі духи перебувають у хаті лише із сутінками. При цьому господар скроплював оселю свяченою водою, обкурював пахучим зіллям і запалював свічку - прообраз Сонця, яке, на думку дайбожичів, "святкувало свої іменини". Помолившись, усі сідали на простелені рушники; при цьому годилося "продмухати місце", щоб не покалічити добрих духів.
Після першої ложки куті господар піднімав келишок і виголошував:
- Будьмо здорові зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці, а всім померлим пошли, Боже, царство небесне, раювання в небі!

Після цього мили посуд, оскільки наступна трапеза вже мала бути скоромною. Всі з нетерпінням, адже нарешті закінчився довготривалий пилипівський піст, чекали м'ясних страв. Тим паче, що в кожній родині до Різдва готували свіжину - ковбаси, окорок, печене м'ясо, холодець та інші традиційні вкраїнські наїдки.
Розговівшись, лягали спочивати. До обіду, як правило, ніхто не ходив у гості; винятком, а відтак і обов'язком, було лише "везти до діда вечерю". Під обідню пору, спорядивши святкові повози, одружені діти (син з невісткою чи дочка із зятем) перевідували батьків або дідусів. Вони брали із собою три хлібини, кутю, сало та ковбаси, вінок, посвячений на Спаса, та пляшку горілки. З ними були й діти, які перед цим не носили вечері. Батьки з нетерпінням чекали бажаних гостей: господар статечно виходив назустріч, одчиняв ворота і щедро напаковував сіна для коней. Господиня, в свою чергу, зустрічала дітей на порозі, цілуючи і вітаючи зі святом.
Нарешті з'їжджалася вся родина, і гуртом сідали за святковий обід. Запаливши свічку, господар першим смакував кутю, закликаючи при цьому померлі душі, а присутнім зичив здоров'я, щастя й статків. Так почергово вчиняли всі гості. Наповнивши чарчину горілкою, ґазда виголошував святковий тост:
- Пошли, Боже, царство небесне й вічне панування у небі всім тим, що відійшли з нашого роду, а нам усім пошли, Боже, щастя, здоров'я, многая літа!
Родинна вечеря тривала допізна. Ніхто з присутніх не згадував сумних історій та образ, бо це трапезування мало "очистити всіх од скверни і об'єднати злагодою та любов'ю". Таку ж символічну роль у гуцулів виконував і обрядовий танок "Кругляк", що ознаменовував бога Сонця за своєю ритмічною дією. Не обходилося, звичайно, і без колядок, серед яких найпопулярнішою була така:
Ой у полі плужок оре,
Славен Ти є,
Славен єси,
Славне сонечко
На небеси!
За тим плужком
Господь ходить.
Святий Петро поганяє,
Божа Мати їсти носить,
Їсти носить, Бога просить,
"Ори, Синку, цюю нивку,
Та й посіємо пшеничку!"
Надвечір село знову оживало - починалося масове колядування. Щоправда, не в усіх місцевостях України воно було однаковим: на Покутті діти ходили колядувати на Святвечір, на Слобідській Україні, Поліссі, колишній Гетьманщині й Гуцульщині - першого дня Різдва, а на західному Поділлі - лише вранці наступної днини. Та все ж першими розпочинали колядувати діти, а вже потім молодь чи навіть і дорослі.
Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, міхоношу, "козу", "пастуха з пугою" та інших дійових осіб, які в кожному регіоні мали свою різновидність. "Козу", як правило, зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; з нею постійно ходили циган, лікар, єврей, смерть з косою тощо. Неодмінним атрибутом усіх колядницьких ватаг мала бути рухома звізда, яку носив Ватаг ("Береза").
Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок.
Ой сивая та і зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облетіла,
А в одному та і не була.
А в тім саду три тереми:
У першому - красне сонце,
У другому - ясен місяць,
А в третьому - дрібні зірки.
Ясен місяць - пан господар,
Красне сонце - жона його,Дрібні зірки - його дітки.
У поетичних текстах оспівувалися господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя й здоров'я, а господарству - статків і щедрого приплоду. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це, начебто, мало допомогти "оживити дзвінкий голос". Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали міхоношу водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуком чи горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, ходили й дівочі ватаги. Віншу-вальників намагалися відповідно ощедрити. Отримані продукти молодь віддавала на "великі вечорниці", які справляли на Богородицю (8 січня); це були суто мо-лодіжні розваги, а тому, якщо на них приходив хтось із чоловіків, то над ним збиткувалися - вчиняли різноманітні глузди й виганяли геть, бо, за повір'ям, Мати Божа "родила сина без чоловіка". Зароблені ж гроші віддавали на громадські потреби та церкву.
У селах, як правило, організовували кілька колядницьких ватаг, і між ними нерідко спалахували сутички чи своєрідні змагання. Але саме ці дійства створювали неповторний колорит і особливу святковість.
З Різдвом пов'язано чимало прислів'їв.
Дми не дми - не до Різдва йде, а до Великодня.
Дуй не дуй, а вже не до ковбаси, а до яєць іде.
Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче.
На Різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олії не зомлію.
Обійдеться на Різдво без свяченого, а на Великдень без куті. 
Не дивниця, що на Різдво метелиця.
За різдвяним днем віщували погоду і врожай.
Якщо сонячний день - дорід на хліб.
На Різдво йде сніг - заврожаїться озимина.
Зелене Різдво - білий Великдень.
Як на Різдво зеленіє, то на Великдень багато нових могил.
Якщо на Різдво буде багато бурульок понад стріхою, то вродить ярина, особливо ячмінь.
Який день Різдва, такий і на Петра (12 липня), бо як по Різдвові, так і по Петрові.
Як на дві неділі перед Різдвом рясний іній, то перед Петром буде на гречці рясний цвіт.
У який день випало Різдво, в такий треба починати жнива.
Щоб вродили коноплі - жінкам не гоже спати всю ніч.
У який день Різдво, в такий Новий рік і Петра.
Наступний по Різдвові день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов'язане з Матір'ю Божою.
В народі вірили, якщо вагітна дружина чи її чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватиме в цей день, то народиться дитина з фізичними вадами - шестипала, безпала, або ж зі зрослими пальцями. Тому на Богородицю можна було колядувати й жіночим ватагам.
Було за звичай у цей день відвідувати бабів, які приймали роди, пригощаючи пупорізок вечерею, а також справляли обіди та панахиди по померлих (начебто вночі всі небіжчики сходяться до церкви і їм правлять молитви священики, що також померли).
У деяких місцевостях, зокрема на Галичині, до сходу сонця запалювали на подвір'ї Дідуха, перестрибували через огонь і перегонили домашніх тварин, оскільки вночі "мають гуляти відьми".
Відтак з дайбозькими народинами Сонця християнство ув'язало один з най-більших своїх празників - Різдво Христове. Тому вітаючись, одне одному казали: "Христос рождається!" - "Славімо його!".

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 06.01.2005 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2805

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков