Версiя для друку Обговорити в форумi

В Музеї історії міста Києва експонується виставка «Щоденник Катерини Савенко». Представлено окреме видання щоденника, роздруківки окремих його сторінок, або записів, фото. Щоденник Катерини Савенко – це особисте свідчення про життя в обложеному Маріуполі. У двох зошитах збереглися 34 записи про життя родини та сусідів, обстріли, пошуки води та їжі, ночі у підвалі, руйнування міста й спогади про мирний Маріуполь.

 Катерина Савенко народилася 28 листопада 1979 року в Маріуполі. Після школи вчилася на художницю. Мистецтво лишилося з нею назавжди, хоча життя привело її на металургійний комбінат ім. Ілліча. Про власні виставки вона лише мріяла, а іноді вони їй навіть снилися. Катерина малювала багато й охоче, найчастіше разом із донькою Надійкою: водила її до художньої школи, де ділилася любов’ю до барв і ліній. На сорокаріччя родина подарувала Каті гітару – інструмент, про який вона мріяла все життя. Вчилися грати всі разом, вечорами, старанно й із задоволенням.

 Катя була жвавою і чуйною, не мовчала, коли бачила несправедливість.

 Своє місто називала «коханим й квітучим» і жартома дорікала сестрі Надії за переїзд. Катерина не думала виїжджати навіть тоді, коли по місту вже били ракети.

 Коли почалася війна, мешканці її будинку щодня писали крейдою дату біля під’їзду, щоб не втратити відчуття часу. Поруч із датою Катя малювала квіти.

 Катерина записувала: «Кружляє літак, скидає смертоносні ракети у наше рідне місто, у наші будинки і серця. Ми сидимо в підвалі. Юрко приніс яблука, напевно, найсмачніші, які я колись їла.»

 Далі вона описує побут цивільних у місті, в якому точаться бої: «Настав час польової кухні. Варимо на дровах борщ, гріємо воду, курячу грудку готуємо на решітці. Причому все це готування відбувається у перервах між вибухами, свистить над головою, зі швидкістю звуку встигаємо забігти у підвал. Вибух! Зовсім близько!»

 А ось свято для жінок у цей час: «Найпрекраснішим подарунком для нас, жінок, був банний день. Чоловіки злили води з опалення, нагріли у відрах на мангалі й ми, о диво, помилися в крижаних ванних кімнатах! Чисте волосся, що пахло шампунем, було прекрасніше за найкрасивіші квіти на світі!»

 Катерина характеризує людей в оточеному Маріуполі: «Всі ми тут у блокадному Маріуполі по-своєму Герої: хтось приносить звістки, інші не бояться під кулями провідувати близьких, роздобути продукти й воду, підтримувати зневірених, готувати гарячу їжу, ризикуючи життям. Це і є справжній героїзм. В людських серцях такі величезні діри, що їх не залатати навіть найчарівнішими нитками. Хай буде проклята війна!»

 Запис про російських окупантів: «Вони можуть забрати у нас все: їжу, воду, тепло та багато іншого. Навіть наші життя. Але вони ніколи не заберуть у нас Надію!»

 Катерина Савенко звертається до дочки: «Донечка моя Надійка! Повір, ми намагаємося вижити тільки заради того, щоб витягнути тебе з цього пекла, шкіру з себе зняти, щоб у тебе було майбутнє, сім’я, діточки, гарне життя. Дитинко моя чарівна, живи і будь щасливою».

 Катерина цитує уривок із відомого вірша Василя Симоненка: «Все на світі можна обирати, сину. Вибрати не можна тільки батьківщину!» І додає: «Я всім серцем люблю свою Батьківщину, таку чудову і неймовірну. Її міста і села, річки і море, людей щирих і доброзичливих».

 За 20 днів до своєї смерті і за 14 днів до смерті чоловіка Віталія Катерина занотувала:

 «Господи Милосердний,

 Спаси й Збережи Україну!

 P.S. Зв'язок уже не перевіряю. Вибач мені моя люба сестричко! Якби ти тільки знала, як ми живемо, скільки жаху доводиться пропускати через себе кожному жителю нашого міста та інших міст нашої прекрасної країни! Якби ти тільки бачила зруйноване місто, таке рідне й улюблене! Якби тільки чула звуки снарядів, що розриваються, потрапляють у будинки і людські життя! Якби ти тільки бачила покинутих тварин зі спустошеними очима, в яких немає надії! Чи чуєш ти стогін Землі? Чи чуєш ти стогін людей: дітей, людей похилого віку, чоловіків і жінок, матусь із немовлятами?

 Я не втомлююсь слати тобі SMS-ки, які до тебе не доходять. Я не втомлююся вірити, що всі ми виживемо заради того, щоб нащадки дізналися, що насправді робиться в Україні 2022 року».

 На зв'язку з Надією Катерина була до 5 березня. Потім сестра знайшла в її телефоні десятки ненадісланих повідомлень. Спершу: «Ми живі, все добре, не хвилюйся». Згодом лише: «Ми живі». Й останнє: «Допоможіть».

 Останній запис Катерини Савенко:

 «Мамо!

 Я поранена.

 В міськлікарні № 1.

 Всі лікарі пішли.

 Зламана нога й розірване

 обличчя.

 Віталій загинув.

 Надя в лікарняному підвалі.

 Допоможіть!»

 Катерину й Віталія поховали навесні 2022 року на Старокримському цвинтарі Маріуполя. Катерині назавжди залишиться 42 роки.

 Щоденник, який Катерина Савенко писала в підвалі свого будинку, зберегла й винесла з міста її донька Надія. Щоденник видано окремою книгою.

 В книзі відгуків відвідувачі виставки дякують Надії за збережений щоденник матері. А ось ще один запис у книзі відгуків: «Дуже хочеться, щоб сторінки щоденника Катерини були одним із вирішальних аргументів для винесення вироку у Міжнародному трибуналі усім рашистським виродкам, які туди будуть доставлені!»

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 11.09.2026 > Тема "Українці мої..."