Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.02.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 11.02.2005
"ПОМАРАНЧЕВУ РЕВОЛЮЦІЮ Я ЗУСТРІВ У США..."
Ярослав Грицак

"...Він "рутенець" (саме "рутенець", а не "малорос", бо родом він - галичанин), тобто людина, вражена комплексом національної неповноцінності й національного самоїдства, і він запеклий ненависник українського політичного націоналізму, ОУН..."
Б. Хорват "Ми і Європа" ("Шлях перемоги", ч. 16 (17 квітня 1997).
"Схоже, останнім часом демони галицької душі прокидаються знову... Схоже, під приціл потрапляє кожен, хто тільки спроможеться вийти за межі галицької провінційності. Нині черговою жертвою таких звинувачень став історик Ярослав Грицак. Все це яскраві індивідуальності, думки яких не обов'язково мусять сприймати як доктринальну догму. Можна з ними не погоджуватися, але ставити під сумнів їхню відданість Україні - аж ніяк".
Мирослав Маринович "Демони галицької душі" ("Львівська газета", ч. 286 (6 листопада 2003).

Ось такі полярні оцінки історика Ярослава Грицака, який погодився дати інтерв'ю для "Кримської світлиці". Як на мене, то я б радше погодився з думкою філософа Мирослава Мариновича. Наймолодший з професорів Львова (захистив докторську в 36 років!) Ярослав Грицак під час першого знайомства виявився настільки інтелігентною, щирою, привітною людиною, що у мене зникли останні сумніви: він не лише є окрасою інтелектуального Львова, але й гідно представляє Україну в світі! Надзвичайно працездатний. Цікавиться усім (принаймні, встигає ознайомлюватися з основними публікаціями в "Кримській світлиці"). Дуже високо оцінює наше видання і, як може, популяризує його.
Враховуючи останню обставину, я часом думаю: а чи не організувати у "Світлиці" постійну рубрику "Україна очима Ярослава Грицака"? Або ж "Світ очима Ярослава Грицака"... Звичайно, останнє слово за читачами, але, як на мене, це було б непогано, враховуючи симпатії професора до нашого видання. А "послужний список" у нього, дійсно, великий. Судіть самі: в 1982 році двадцятидвохрічний Ярослав закінчив історичний факультет Львівського університету. Аспірантуру при Інституті суспільних наук закінчив у 1985 році. Від 1991 року є директором Інституту історичних досліджень Львівського університету. А ще він - професор Центральноєвропейського університету. А ще він - професор Католицького університету. Головний редактор журналу "Україна модерна", член редколегії часописів "Український гуманітарний огляд", "Критика", "Аb Imperio" (Казань). Автор понад 400 публікацій.
З 1992 року глибоко вивчає суспільні процеси, що відбуваються на Донбасі. Проявляє інтерес і до Криму. Можна було б продовжувати ще і ще, але вважаю, що краще зберегти газетну площу для інтерв'ю з цим непересічним професором.

- Пане Ярославе, знаю, що ви нерідко читаєте лекції за кордоном. Де ви зустріли "помаранчеву" революцію?
- У Нью-Йорку. Я тоді викладав "Історію України" в Колумбійському університеті. Декілька років тому цей університет розпочав програму українських студій. Фінансували проект відомі українські меценати США і Канади. Щороку приїздять наші вітчизняні науковці, які читають той чи інший курс.
- "Помаранчева" революція була несподіванкою для вас і американських українців? Для американського суспільства в цілому?
- На жаль, в США дуже мало знають про Україну. Як і про Східну Європу загалом. Якщо Буш коли й згадує Польщу, то хіба що в контексті її присутності в Іраку. Проте й ці спорадич-ні згадки про нашу західну сусідку не сприймаються, як правило, американцями всерйоз. Я й сам одного разу був свідком, коли публіка розреготалася при згадці американського президента про "велику допомогу" польських миротворців в Іраку. Польща в США сприймається ніби якась недорозвинута країна. Є навіть так звані "польські жарти" - це щось на зразок анекдотів про чукчів у Росії. Ці "польські жарти" є на загал несправедливими, стереотипними, але факт є факт. Якщо таке ставлення до Польщі, то що тоді говорити про Україну?
- Американці про нас не знають?
- Після першого туру виборів газета "Нью-Йорк таймс" не надрукувала жодного рядка про Україну. Коли йшла передвиборна кампанія в самій Америці, Україна майже не згадувалася. Був тільки один лист Керрі до української громади, у якому він обіцяв у разі свого обрання на пост президента США змінити політику держави щодо України на більш активну. Це все, що було, і це було надруковано лише в українських емігрантських виданнях. Крім Польщі і Кваснєвського, Буш під час виборів згадував ще Росію і "свого друга Володю" (тобто Путіна). Враження було таке: якщо Буш перемагає, то Україну американська адміністрація легко "здає" Росії.
А ось коли після другого туру виборів люди вийшли на Майдан, про Україну дізналися всі. "Українська" тема не зникала; протягом двох тижнів вона була навіть першою темою багатьох американських газет. Найбільші статті, найбільші, найяскравіші фотографії були про Україну.
- А як вплинули ці події на американську діаспору? Адже фактично є дві: "старша" (політична і патріотична) та "свіжа" - переважно заробітчанська і байдужа до української справи.
- Я думаю, це вже застарілий поділ. На щастя, ситуація змінюється. Якщо пройти і подивитися, хто працює в давно утворених українських організаціях, таких, як "кредитівка" та інших, то впадає у вічі чимала кількість людей 30 - 40-річ-ного віку, що виїхали з України нещодавно. Вони там обіймають якісь посади, отже "тяглість традицій" гарантується.
І якщо певна дистанція між "патріотичною" і "заробітчанською" еміграцією зберігалася до 31 листопада, то після початку "помаранчевої" революції вона практично зникла. І старше, і молодше покоління українців активно підтримали революцію! Без емігрантів з "нової хвилі" ніколи не вдалося б організувати такі масові мітинги.
- Ви контактували з цим середовищем? Намагалися на нього впливати?
- Треба сказати, що Нью-Йорк це дуже велике місто.
І скрізь є українці. Всіх зібрати у одному місці, впливати на всіх абсолютно було дуже важко. Ми з друзями виконали лише якусь невеличку частину роботи. Але потужна робота американських ЗМІ забезпечувала прихід все нових і нових людей.
Українці були дуже активні, по всій Америці, але у Нью-Йорку і Вашингтоні особливо! Ми з дружиною на той час мешкали на території Колумбійського університету. Там було чимало українських студентів і представників академічної спільноти: українців або людей, що займаються Україною. Це одна спільнота. Інша спільнота - українці, що живуть у Даунтауні (так зване "українське село"), це "стара" еміграція, тобто люди, що переселилися сюди з початку ХХ століття. І якщо між цими спільнотами були певні антагонізми і тертя, то з початком "помаранчевої" революції всі вони зникли. Всі працювали разом, дуже організовано, без будь-яких антагонізмів. Це дуже зворушувало.
- А як українці зустріли проголошення результатів другого туру виборів?
- Було відчуття страшної депресії і безвиході. Дуже хотілося щось робити, але ніхто не знав, що робити. І тільки коли в Києві люди масово вийшли на Майдан, почалася активна робота серед української спільноти в США. Головною метою нашої діяльності було інформування американського суспільства. Якомога
більше правдивої інформації про Україну! Бо не секрет, що американські мас-медіа не були дуже прихильними до України.
- Ви писали якісь петиції, звернення?
- Так, ми підготували масу петицій, але найбільш відомим в Україні став лист, під яким поставили свої підписи 1500 найвідоміших інтелектуалів світу. Серед них були Ноам Чомський, Імануїл Валерштайн, Норман Девіс. Ця акція пройшла дуже успішно! Ми навіть не сподівалися на такий результат.
- А чим можна пояснити цей успіх?
- У мене є таке пояснення: перемога на виборах Буша для американських інтелектуалів і лібералів була справжньою катастрофою! Це можна порівняти, скажімо, з перемогою Януковича у другому турі українських виборів. Депресія була страшна: інтелектуали казали, що більше не розуміють цієї країни, що це вже не їхня країна. Вони не могли повірити, що американці вдруге виберуть Буша! І тут раптом - українські події, "помаранчева" революція. Американці зрозуміли, що за демократію ще можна боротися і варто боротися. У листі була навіть фраза, що переднім краєм боротьби за світову демократію є зараз Україна.
- Це було своєрідною "віддушиною" для американських інтелектуалів?
- Так, це було певною моральною компенсацією за програш у виборах більш демократичного кандидата в президенти Джона Керрі.
- Отже, не буде великим перебільшенням сказати, що українська революція вплинула не лише на найближчих сусідів по Східній Європі, але й на далеку заокеанську країну?
- Думаю, що не буде. Коли ЦВК оголосила, що другий тур виборів в Україні не відбувся через масові фальсифікації, на ВЕБ-сайті "Нью-Йорк таймс" з'явилося декілька статей, у яких пропонувалося почати перераховувати голоси так, як це було зроблено в Україні. Це наочний приклад того, як українські вибори впливали на те, що робиться в США. Можна навести й інші приклади. Дуже відомий у світі журнал "Нью-йоркер" розмістив велику статтю про Україну та Ірак. Головна ідея статті була така: дивіться, скільки зусиль докладають американці для перемоги демократії в Іраку. Які кошти йдуть на це! Україні ж допомогли лише трішки, і демократія там просто забуяла. Отже, слід допомагати лише тим, хто вартий допомоги. Остання фраза, пригадую, була така: "У світі дуже мало таких щасливих країн, які мають таку сильну опозицію, такого гідного поваги лідера і такий добрий народ...". Отже, відбулася колосальна зміна образу України!
- Пане Ярославе, у своїх працях ви стверджуєте, що націоналізму в Україні рівно стільки, скільки треба. Знаю, що ви значно прихильніше, ніж більшість львів'ян, ставитесь до ідеї федералізації України. Ось ми тут захоплюємося успіхами "помаранчевої" революції, забуваючи про те, що на Сході та Півдні її ідеї сприймаються зовсім неоднозначно. Якщо у другому турі виборів Херсонщина голосувала приблизно так, як Житомирщина, Кіровоградщина, Закарпаття, то у третьому відсоток голосів, відданих за Ющенка, був уже меншим.
- Так, я звернув на це увагу. Херсонщина була єдиним регіоном, який у третьому турі виборів проголосував гірше, ніж у другому.
- На жаль, я передбачав такий варіант. "Наша Україна" могла б мати свій плацдарм на півдні. Адже "помаранчева" Херсонщина була б своєрідним клином, що розколює, розрізає "біло-голубий" Донбас і таку ж зросійщену "Новоросію". Але цього не сталося. Мабуть, тому що українського націоналізму у Таврії ще замало. Проросійські сили виявилися значно динамічнішими і відразу, оперативно, виправили свій "недогляд".
- Так, у даному випадку проросійські сили виявилися динамічнішими. Але я не став би так драматизувати ситуацію. Не такі вже вони й потужні. Сил вистачає лише на те, щоб потрапити на екрани телевізорів, зробити собі якусь піар-кампанію. Я не бачу якихось великих мобілізаційних здатностей. На великі міста чисельністю півмільйона чи мільйон це дуже мало! Рух за Януковича не має великої перспективи. Тим більше, що новий президент, новий уряд будуть дбати про всіх людей, а не лише про Захід і Центр. Навіть те, що є зараз на Півдні та Сході, скоро минеться.
- Пане професоре, ви знаєте Америку, знаєте світові процеси. Чи дійсно є загроза "американізації" України? Адже це основний аргумент прихильників Януковича?
- "Американізація" це не зовсім правильний термін. Мабуть, більше підійшов би термін "глобалізація", впровадження певних стандартів життя споживацького суспільства. Певна загроза для України в цьому є, але перемога Януковича нічого не змінила б! Йде велика глобальна тенденція, вона охоплює весь світ. Але є й інша тенденція. Люди розуміють, що споживання - це не головне. Спокій і стабільність - також не головне.
- Українці ж не побоялися виступити проти "стабільного" Януковича, а обрали собі революцію. Це зараз легко говорити про перемогу, а тоді ж ніхто не міг спрогнозувати - чим все закінчиться.
- Передвиборна кампанія Януковича велася навколо матеріальних інтересів: підвищення зарплат, пенсій. Для донеччан, луганчан, харків'ян важливим було збереження стабільності. "Только б не было войны". Ющенка і його команду вони й сприймали як бунтівників, які хочуть розколоти Україну. І все ж більшість українців зрозуміли: є або демократія, або стабільність. І ця більшість виявила готовність боротися за демократію, ризикуючи втратити стабільність.
- У цьому відношенні ми, українці, виявилися лідерами на східнослов'янському просторі. Бо росіяни і білоруси обрали собі стабільність ціною втрати демо-кратії.
- Так, Україна показує якусь нову тенденцію, до якої варто приглядатися. Можна говорити не лише про впливи Америки в Україні, а й про те, що наша держава може у чомусь впливати на американські та світові події.
- Львівський філософ Мирослав Маринович сказав нещодавно: "Вірю, що Україна ще розкриє перед світом свою велику душу і дивуватиме новими перемогами".
- Він дуже добре поставив наголос. До речі, люди з Майдану також вірили у велике майбутнє України. Віра - це надзвичайно важливий фактор! Тяжко робити трансформацію у депресивних суспільствах. Особисто я ніколи не мав сумніву, що Україна через 20 - 30 років стане нормальною, а може, навіть і сильною державою з добре розбудованою політичною системою і ефективною економікою. Тобто, я був "оптимістом на віддалену перспективу". Але песимістично дивився на найближчий період часу. "Помаранчева" революція розставила нові акценти. Тепер і я, і Мирослав Маринович, і більшість людей в Україні очікують швидких змін у суспільстві.
Записав Сергій ЛАЩЕНКО.
Львів.
На фото: Я. Грицак читає лекції в Колумбійському університеті.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.02.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2905

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков