Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.02.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 18.02.2005
САДІВНИЧИЙ ГЕНІЙ УКРАЇНИ
Петро ВОЛЬВАЧ

До 150-ліття від дня народження Л. П. Симиренка

Творча спадщина всесвітньо відомого українського ученого-садівника та помолога Левка Платоновича Симиренка - унікальне явище у світовій науці.
На теоретичних засадах, опрацьованих і впроваджених у життя видатним Садівничим України та всієї Російської імперії, упродовж ХІХ і ХХ століть у більшості країн світу розвивалось і розбудовувалось промислове плодівництво. Багатюща наукова симиренківська спадщина ще не вичерпана і сповна не використана сучасною садівничою наукою. Без сумніву, що до неї ще буде долучатися не одне покоління вітчизняних та зарубіжних садівників майбутнього.
На жаль, через складні політичні процеси, що відбувалися на теренах царської Росії та її духовного спадкоємця - комуністичного СРСР, на кілька десятиліть викреслили з вітчизняної історії не лише ім'я Л. П. Симиренка, але й створену ним світового виміру українську наукову садівничу школу. Ненависть тоталітарної імперсько-шовіністичної системи (створеної кремлівськими злочинцями на 1/6 земної кулі) до Симиренків досягла такого розмаху, що у 30-ті роки по всій країні вилучили і спопелили не лише всі визначні наукові праці Левка Платоновича та його сина професора Володимира Симиренка, але й репресували назву їх славетного дітища - сорту яблуні Ренету Симиренка. Перлину національної помології, найвидатніший український сорт яблуні більшовики все ж не наважилися викорчувати з промислових садів і присадибних ділянок. Адже на ньому базувалася економіка садівничої галузі всієї країни. Після 1933 року, коли за активний спротив директивному поширенню в Україні недолугих мічурінських кислиць та критику "теоретичних" вигадок тамбовського старця репресували окрасу та гордість української науки - професора Володимира Симиренка, Симиренківський ренет перейменували у Зеленку Вуда. Під такою назвою сорт поширювався по всій країні упродовж майже десяти років, аж до самої війни. Помологічна й агрономічна література тих років є незаперечним доказом цього брутального знущання над симиренківською спадщиною і свідченням невігластва чекістської наруги над наукою. В історії світової помології це був перший і єдиний випадок репресування усталеної у народі назви сорту. До таких аморальних дій не вдавалася навіть інквізиція середньовіччя.
Реабілітація Симиренків і їх спадщини розпочалася невдовзі після смерті світового тирана Сталіна, якому його ідеологічні спадкоємці на священній кримській землі нині намагаються поставити пам'ятника. Процес повернення із забуття наукової й духовної спадщини знакового для України роду Симиренків відбувається досить повільно й болісно. До цієї державницької й високоморальної справи причетні сотні діячів української та світової науки і культури, тисячі ентузіастів і дві героїчні жінки - Тетяни - донька та онука Левка Платоновича. Зізнаюсь, що цій роботі я особисто присвятив понад сорок років. Моя перша наукова публікація про видатного ученого-садівника побачила світ ще у 1962 році.
З прикрістю можна констатувати, що реабілітація славетного роду більш активно і дієвіше проходила у 70 - 80-ті роки минулого століття. Саме тоді було здійснено видання та перевидання тритомної "Помології" Л. П. Симиренка, створено Мліївський музей родини Симиренків, проведено низку загальносоюзних і міжнародних наукових конференцій.
На жаль, навіть вельми скромні здобутки тих років на ниві відродження симиренківської спадщини виявилися втраченими за роки незалежності України. Мало патріотична й корумпована влада на різних щаблях не доклала ніяких зусиль для збереження національної святині, якою є симиренківська садиба Платонів хутір. Незважаючи на багатолітні й численні обіцянки високих посадовців, так і не вдалося відродити у первісному вигляді сплюндровані за роки більшовизму родинну Свято-Троїцьку церкву та цвинтар навколо неї, де знайшли спочинок майже всі представники славетного роду духовних провідників нації та перших будівничих економіки України.
Від постійної безглуздої забудови катастрофічно скорочується площа колись унікального дендропарку, продовжується варварська порубка цінних столітніх дерев, руйнуються залишки старих будівель. Вони бачили ще Тараса Шевченка, Павла Чубинського, Миколу Лисенка, Василя Симиренка, Михайла Грушевського, Бориса Грінченка та низку інших визначних діячів української культури. Втрачена і знаменита помологічна колекція Л. П. Симиренка, з якої розпочинаються витоки вітчизняного садівництва. Продовжується гендлювання і розбазарювання земельних угідь, придбаних Левком Платоновичем за свої кошти. Загинула славетна симиренківська книгозбірня, спустошено і пограбовано залишки симиренківського архіву. Мліївський музей родини Симиренків, створений у 60 - 70-ті роки героїчними зусиллями ентузіастів, за роки незалежності України лишився без державної підтримки, будівля та фонди зазнали руйнації. Нині музей як науково-просвітницька установа через відсутність належних умов не може повноцінно функціонувати.
Ще три роки тому завдяки наполегливості громадськості були прийняті Постанова та Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про вшанування пам'яті видатних українських учених-садівників Левка Платоновича Симиренка та Володимира Левковича Симиренка". Але більшість запланованих заходів навіть після кількох депутатських запитів лишилися не виконаними.
150-літній ювілей видатного ученого-садівника - ще одна нагода вирішення болючих проблем збереження симиренківської спадщини. Вони накопичувалися і належним чином не вирішувались протягом останніх 15 років. Кардинальне очищення вищих ешелонів влади від байдужих, малокомпетентних, індиферентних до національних проблем і корумпованих чиновників вже розпочалося в Україні після помаранчевої революції та обрання народного Президента Віктора Ющенка і має посприяти гідному вшануванню в Україні всіх представників симиренківської династії.
Садівнича гілка її зробила найвагоміший внесок у розвиток потужної галузі вітчизняної економіки - садівництва. Слушно буде нагадати, що родина Симиренків увічнила себе у царині українського підприємництва, цукрового виробництва, машино- та суднобудування. У добу нещадного нищення царським режимом української культури Симиренки упродовж кількох десятиліть лишалися не лише оберегами, але й носіями національної духовності, активно сприяли розвитку національної освіти, театру, літератури, історичним та етнографічним дослідженням, фінансово підтримували численні газети, часописи та різноманітні українські партії. Цей бік діяльності Симиренків ще потребує детального вивчення та популяризації. Адже ще й сьогодні навіть у середовищі науковців побутує хибна думка про те, що Симиренки (головним чином Левко Платонович і його син Володимир) уславили себе в галузі садівничої науки.
Левко Платонович Симиренко народився 6 (19) лютого 1855 року. Його батьки Платон Федорович та Тетяна Іванівна мешкали у родині й садибі Платонів хутір поблизу великого села Мліїв під містечком Городище Черкаського повіту. Саме цей час називають золотою добою симиренківських підприємств. У щасливих батьків упродовж 1856 - 1860 років народилося ще четверо дітей (сини Олексій та Микола і доньки Наталя та Марія). Тетяні Іванівні після смерті чоловіка у 1863 році довелося виховувати дітей самій. Спочатку вони всі навчалися у місцевій школі, яка діяла при Городищенських заводах, а згодом - у гімназіях Одеси та Києва. Старший Левко закінчив у 1872 році із золотою медаллю одеську приватну гімназію Кнері і того ж року поступив на техніко-агрономічне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (нині Одеського) університету. Раніше помилково вважалося, що майбутній учений-садівник спершу поступив у 1873 році до Київського університету святого Володимира. На першому курсі техніко-агрономічного відділення у 1872 - 1873 навчальному році Левко був єдиним студентом. По кілька студентів навчалось і на інших курсах. Через відсутність відповідної навчально-виробничої бази в університеті, мало-чисельність студентів на техніко-агрономічному факультеті його невдовзі закриють. Левко Платонович за власним бажанням покинув Новоросійський університет і влітку 1873 року став студентом Київського університету св. Володимира.
Як в Одесі, так і у Київському університеті Л. П. Симиренко бере активну участь у студентському революційному русі, входячи до українського патріотичного крила таємної організації "Земля і воля". Серед близьких друзів Левка Платоновича були брати Дебогорій-Мокрієвичі (Іван та Володимир), Дмитро Лизогуб, Валерій Осниський, Леонід Жебуньов, Андрій Желябов, Софія Перовська, Марія Ковальська, Іван Білокінський, Володимир Кравцов та багато інших.
Відомо, що в останній рік навчання Левка Платоновича за участь у революційній діяльності було заарештовано і на випускні іспити його приводили до університету у супроводі жандармів. Восени 1879 року майбутній вчений відбуває з університетським дипломом до рідної домівки. Наприкінці листопада на Платоновім хуторі під Млієвом київські жандарми влаштовують обшук, вилучають багато літератури, листування, адреси знайомих зі всіх куточків Російської імперії, цінні документи. Кілька місяців заарештований провів у найжорстокішій в імперії режимній Київській в'язниці Лук'янівці. Доля розпорядилася так, що у 1933 році через цю ж в'язницю і, можливо, навіть і ту ж камеру пройде і його син - організатор і науковий керівник першого в СРСР Всесоюзного науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур, професор Володимир Симиренко. Сьогодні можна стверджувати, що Левка Платоновича та його багатьох друзів з Одеси та Києва здав на жандармську поталу та спричинив багатолітні страждання й муки впроваджений у революційне середовище провокатор Федір Куріцин. Арешт і сибірське заслання Л. П. Симиренка стали завершальним акордом розпочатого царським режимом ще у 60-ті роки свідомого й цілеспрямованого знищення славетної фірми "Брати Яхненки - Симиренки" як гнізда небезпечного для влади свободолюбства та осередку національної свідомості.
В'язниці та заслання відібрали у нього майже вісім років найпродуктивніших для творчості життя. Майбутній вчений серед політичних в'язнів з різних куточків європейської частини імперії пройшов всі найжахливіші кола етапів і в'язничного пекла. Він відбував заслання спочатку у Красноярську, а потім у містечку Балаганську Єнісейської губернії. Перебуваючи у Красноярську, кандидат природничих наук Левко Симиренко започаткував сибірське плодівництво, заклав перші оранжереї у місті, за його проектом закладено також Красноярський міський парк. Симиренківська ялинкова алея й донині прикрашає це сибірське місто.
Левко Платонович боляче пережив страту в 1881 році народовольців, серед яких були його близькі друзі Андрій Желябов та Софія Перовська. Він був у такому депресивному стані, що вже не хотів повертатися в Україну. У Сибіру Л. П. Симиренко серйозно захворів і ледь не помер. Його врятували від неминучої смерті лише чуйні в'язничні лікарі та колеги по засланню, відома польська революціонерка Альдона Гружевська (медик за фахом). З нею у Красноярській в'язниці Левко Платонович взяв шлюб.
Наприкінці 1886 року сім'я Симиренків повертається в Україну. Подруж-жя понад 10 років перебувало під гласним наглядом поліції. З Левка Платоновича його зняли лише у 1896 році, коли вчений вже був у зеніті світової слави. Тоді ж йому дозволили відвідувати і жити у Петербурзі та Москві. А у 1886 році його позбавили права мешкати навіть у рідній садибі. У супроводі жандармів вчорашнього політичного засланця вивезли на поселення до Курська. Лише численні звернення Тетяни Іванівни до високих поліцейських чинів вберегли від депортації з Платонового хутора вагітну невістку Альдону Гружевську. Сам Левко Платонович повернувся до рідної садиби лише на початку 1887 року. Перебування під поліцейським наглядом та репутація політичного в'язня унеможливлювала для нього будь-яку роботу у державних установах, навчальних та наукових закладах.
1887 рік - один із найскладніших у житті майбутнього видатного вченого. Саме він виявився визначальним для його долі. Малоземелля, безгрошів'я та старий батьківський сад на Платоновім хуторі змусили Левка Платоновича взятися за організацію власного розсадницького господарства. Ця справа дозволила вченому мати певний заробіток для існування сім'ї та займатися улюбленою справою - науковою роботою.
Витоки садівничих захоплень і уподобань Л. П. Симиренка розпочинаються з раннього дитинства та розкішного саду, посадженого на Плато-новім хуторі ще дідом та батьком.
У ньому майбутній вчений проводив вільний час та всі канікули. Там же він, ще будучи гімназистом, запримітив і виокремив свого Зеленого ренета, названого пізніше на честь батька Ренетом П. Ф. Симиренка. Його він вперше демонструє садівничому світу у 1887 році на Харківській сільськогосподарській виставці. Саме з неї розпочинається переможна хода цього визначного сорту яблуні по Україні і світові. 1887 рік - це рік народження першої в Україні садівничої наукової установи - Помологічного розсадника Л. П. Симиренка і рік офіційного громадського визнання славетного симиренківського яблука.
Побутує думка, що формування Л. П. Симиренка як ученого-садівника світового рівня розпочалося з його першої поїздки до Криму влітку 1888 року та після глибокого і всебічного вивчення кримського садівництва. Безперечно, Крим та місцеве плодівництво відіграли величезну роль у творчій біографії видатного ученого. Проте зазначена думка базується на недостатньому вивченні наукової спадщини Л. П. Симиренка, особливо його перших праць. Сучасним науковцям, навіть тим, хто цікавиться його творчістю, майже не відома ціла низка публікацій у тижневику "Русское садоводство", об'єднаних у серію "Наші садівничі потреби дня". Вони публікувалися у ньому упродовж 1888 року. Це було нове слово не лише у вітчизняній, але й у світовій науці. Російська садівнича наука у той час лише зароджувалася. Аналізуючи стан вітчизняного садівництва наприкінці ХІХ століття, один з прогресивних російських учених-агрономів (пізніше близький товариш, однодумець та соратник Л. П. Симиренка) професор М. В. Ритов з гіркотою і болем писав: "Наша садовая самодеятельность отличается рабским поклонением перед немецкими садоводами, которые считаются совершенно недосягаемыми. Главенствовать в русском садоводстве после Регеля стало общество плодоводства, то есть князь Гагарин. Между ними была небольшая вставка поклонения Греллю - все это были и есть случайные лица, со своими случайными действиями, поэтому я говорю, что русское садоводство не имеет у себя головы и уподобится моллюску".
Саме молодому українському вченому, вихованцю двох університетів, який виріс і сформувався в епіцентрі прадавнього садівництва, і судилося стати провідником цієї важливої галузі. Ще наприкінці 80-х років ХІХ століття Левко Платонович добре усвідомлював, що вирощування цінних сортів плодових культур у північній смузі садівництва можливе лише за умов науково обґрунтованого добору морозостійких сортів. На його тверде переконання, їх потрібно перш за все шукати серед місцевого сортименту, адаптованого до суворого клімату північних регіонів. Добра обізнаність з особливостями сибірського клімату та особистий досвід створення садів у Сибіру дозволили Л. П. Симиренку запропонувати свій шлях розвитку садівництва.
Вже після вельми аргументованого і сміливого диспуту Л. П. Симиренка з автором хибної теорії акліматизації плодових рослин, московським професором О. К. Греллем щодо шляхів розвитку вітчизняного садівництва стало зрозуміло, що на обріях садівничої науки з'явилась геніально обдарована і видатна особистість - український вчений Левко Симиренко. Саме йому та його Помологічному розсаднику доля визначила на багато років роль лідера вітчизняного садівництва, тієї голови й мозкового центру, якого так бракувало російській науці. Тож і не випадково світ невдовзі нарече українського ученого королем російського садівництва. Правда, імперія сором'язливо замовчувала, що цей король глибоко закорінений в українську землю і є носієм української культури.
Зацікавлення вітчизняних садівників статтями Л. П. Симиренка, опублікованими у тижневику "Русское садоводство", виявилося таким великим, що московські видавці запропонували видати їх окремою брошурою. У 1888 році друкарня В. О. Ріхтера у Москві видала невеличку за обсягом (57 сторінок) брошуру вченого "К во-просу о промышленном садоводстве. Проект нормальной коллекции яблони и груши для промышленных садов". Ця праця не втратила свого значення і для сучасного промислового плодівництва. Адже 120-літній часовий проміжок більш ніж достатній термін для перевірки життєвості тієї чи іншої наукової концепції.
У садівництві вони відмирають, змінюються і модифікуються досить часто та швидко.
Без перебільшення можна стверджувати, що саме на цій маловідомій нинішньому поколінню садівників геніальній праці українського ученого стало базуватися не лише вітчизняне, але і світове промислове плодівництво. "Хто без наукового обґрунтування береться за створення плодового саду, - застерігав Л. П. Симиренко, - той рідко досягає успіху, а частіше стикається з розчаруваннями і невтішними результатами. Облаштовувати плодовий сад для особистої втіхи не важко, але ми ведемо мову не про такий сад. Ми говоримо про промислове комерційне плодівництво, яке має розглядати садовину перш за все як товар, що має певну ринкову вартість". Далекоглядний вчений вперше у світовій науці порушив питання про необхідність наукового обґрунтування добору для кожної природної зони ринкових сортів. Ще на зламі ХІХ і ХХ століть Л. П. Симиренко визначив завдання, які має вирішувати вітчизняне садівництво. Вони не втратили свого значення й донині. "Завданням вітчизняного плодівництва має стати турбота про популяризацію плодів і виробництво для широких верств населення", - наголошував учений. Ці слова та концепцію розвитку вітчизняного садівництва Левко Платонович через 20 років використає як епіграф до своєї фундаментальної праці "Крымское промышленное плодовоство". Розроблена вченим програма розвитку промислового плодівництва нелегко впроваджувалася у практику вітчизняного і зарубіжного садівництва. Сам Л. П. Симиренко не без суму змушений був констатувати: "Ці питання до цього часу лишаються відкритими, та й мало шансів для того, аби вони ближчим часом були вирішені. Зі свого боку я зробив почин, як у російській, так і в зарубіжній пресі, але до цього часу мій голос лишається "голосом волаючого у пустелі".
Зауважимо, що вельми скромний в оцінці своєї діяльності та власних наукових праць учений дещо недооцінював їх вплив на розвиток вітчизняного та світового садівництва. За кордоном до голосу українського вче-ного уважно прислуховувалися. Величезне значення для розвитку промислового садівництва у багатьох країнах Західної Європи мала проблемна стаття Л. П. Симиренка у провідному німецькому часописі "Gaucher Praktischer Obstbaum" (№11, 1888) "Які сорти яблуні та груші столових сортів повинні ми вибирати як найцінніші у великих насадженнях". Ця визначна праця українського вченого звернула увагу західноєвропейських садівників на необхідність формування промислового сортименту комерційних садів. Сьогодні західноєвропейські вчені є провідними законодавцями моди у садівничій галузі. Але часто, копіюючи бездумно чужі технології та використовуючи запозичені, ми забуваємо про те, що зарубіжні садівники на зорі розвитку промислового плодівництва були сумлінними учнями українського ученого садівничого генія Левка Симиренка. Розбудовуючи промислове садівництво у своїх країнах, вони ретельно вивчили і сповна скористалися науковою спадщиною нашого славетного земляка.
Ще наприкінці ХІХ ст. Л. П. Симиренко опрацював, запропонував і ввів у науковий обіг програму біоекологічного вивчення сортів плодових культур. Практично без істотних змін вона широко використовується й донині. Запропонована Левком Платоновичем розлога комплексна програма вивчення сортів садових культур охоплювала цілу низку показників, які торкалися біологічних та сортознавчих аспектів.
Викликають захоплення та подив геніальна далекоглядність молодого ученого щодо бачення шляхів розвитку вітчизняного садівництва і проблем формування зонального сортименту садових культур. Адже Л. П. Симиренко як політичний засланець упродовж майже 10 років був відлученим від садівничого поступу своєї країни і світу. Відомо, що саме у 70 - 80-ті роки ХІХ століття російське садівництво перебувало у засліпленні лжетеорією акліматизації, нав'язаною науковій спільноті Росії московським професором О. К. Греллем. Кабінетний учений стверджував, що найніжніші південні сорти садовини можна успішно вирощувати навіть у північних російських губерніях, щеплячи їх на морозостійкі підщепи і поступово переносячи рослини з півдня на північ. Здавалося так просто і легко виростити чудові, західноєвропейсь-кі сорти яблуні та груші не лише на Київщині і Слобожанщині, але у Тамбовській губернії та Підмосков'ї. Коли Левко Платонович повернувся з Сибіру, греллівська "акліматизаційна теорія" глибоко укорінилася у свідомості та практичних діях землевласників і садівників. Нею масово захоплювалися не лише малокомпетентні землевласники, але і досвідчені садівники-практики. Достатньо сказати, що на перевірку її на Тамбовщині майже два десятиліття витратив талановитий російський садівник-аматор Іван Мічурін. З нього пізніше кремлівські можновладці штучно витворять образ основоположника найпередовішої у світі радянської агробіології.
Лише суцільні цвинтарі загиблих від морозів садів у всіх куточках Росії та нищівна критика Л. П. Симиренком греллівських вигадок щодо швидкої акліматизації плодових культур врятували вітчизняне садівництво від хибного шляху. Сміливий голос молодого українського науковця у той час виявився єдиним серед моря славослів'я та єлейного фіміаму на адресу московського садівничого месії.
Вже наприкінці 80-х років Л. П. Симиренко був цілком сформованим ученим, мав енциклопедичні знання з садівництва, біології та агрономії. Він був також вельми обізнаним з існуючим сортиментом плодових культур. Володіння кількома іноземними мовами та виняткова обізнаність з новітньою світовою науковою літерату-рою дозволило Л. П. Симиренку, як нікому іншому з вітчизняних дослідників, відчути і зрозуміти провідні тенденції розвитку світового садівництва. Саме через це кримські садівники запросили Левка Платоновича головним експертом осінньої промислово-сільськогосподарської виставки 1888 року у Сімферополі. Мабуть, вперше у світовому садівництва український учений зламав поширений у ХІХ столітті стереотип дрібного, містечкового садівництва та овочевого саду. Л. П. Симиренку належить пріоритет у формуванні такого нині загальновживаного у сучасному садівництві економічного поняття, яким є про-мисловий сад.
Він першим серед науковців світу став розглядати сорт як провідну складову промислового саду та об'єкт ринкової економіки. Визначення та головні завдання промислового саду і промислового плодівництва також найбільш повно, фундаментально і багатопланово зробив у світовому садівництві саме Л. П. Симиренко. Вперше зазначеної проблеми геніальний учений торкнувся у своїй визначній науковій праці "К вопросу о промышленном садоводстве" (1888). У подальшому він значно розширить і поглибить своє бачення проблеми промислового плодівництва у монументальному виданні "Крымское промышленное плодоводство".
Левко Платонович наголошував, що питання формування сортименту промислових садів досить важливе і складне. Адже ідеальних та універсальних сортів помологія не має ще й сьогодні. Тому вчений закликав садівників вести пошук тих сортів, які б максимально інтегрували інтереси всіх зацікавлених сторін: споживача, виробника та торговця. Його погляд на ринковий підхід до формування сортименту промислових садів значно випередив свою епоху і нині є визначальним для сучасного високоінтенсивного промислового садівництва. На цих засадах сьогодні базується садівництво провідних садівничих країн світу.
Отже український вчений Левко Симиренко заклав наріжний камінь у наукову інтродукцію культурних рослин, зокрема плодових, ягідних, горіхоплідних та декоративних. Відомо, що цей напрям став інтенсивно розвиватися у славетному Вавиловському інституті рослинництва у Петербурзі лише у 20-ті роки минулого століття. "Успіх промислового плодівництва базується на доцільному та вмілому використанні сортів для конкретних умов. Це завдання настільки важливе і настільки іноді важке, тим більше, що й різні ринки збуту досить часто висувають свої специфічні умови, з якими не можна не рахуватися. Найретельніше підібрана культура ви-явиться марною, якщо місцеві умови на відповідають особливості тих чи інших сортів, на які впав вибір", - наголошував учений.
Видатний учений був твердо переконаний у тому, що промислове плодівництво у нашій країні може успішно розвиватися лише за умов постійного сортооновлення насаджень. Він писав: "Для того, щоб лишитися на рівні вимог садівничого ринку, які значною мірою регулюються станом західноєвропейського попиту, промислова колекція має бути мобільною, тобто від застарілих, мало популярних сортів, необхідно відмовитись на користь кращих і більш сучасних.
У нашій справі має значення лише емпірична колекція, тобто така, яка є результатом багатолітніх ретельних спостережень над сортами".
У той же час Левко Платонович надавав великого значення селекції як важливому джерелу оновлення вітчизняних садів. За браком часу та необхідних умов, у своєму господарстві учений особисто не займався класичною селекцією садових культур. Проте питання клонової селекції у своїй роботі він не оминув. Відомо кілька клонів у вишні, груші, відібраних Левком Платоновичем у своїй помологічній колекції. На жаль, всі вони виявилися втраченими у добу мічурінізації та нищення симиренківської спадщини.
Л. П. Симиренко першим серед вітчизняних учених звернув увагу на місцеві сорти плодових культур, як найбільш адаптовані до вельми строкатих природно-кліматичних умов України. Найкращі з них він не лише зібрав, але й всебічно вивчив у Помологічному розсаднику.
Л. П. Симиренка справедливо вважать не лише співцем, але й пропагандистом і оберегом аборигенних сортів плодових культур Криму. Про існування унікальних місцевих сортів яблуні, груші, сливи, черешні світ дізнався саме із праць видатного українського ученого. Він зробив перший помологічний опис всіх кримських Синапів, багатьох місцевих сортів груші, черешні, сливи. Левко Платонович пророкував місцевим сортам тривале життя і щасливе майбутнє. Дійсно, більшість із місцевих сортів яблуні, груші, черешні, сливи, вишні, персика утримувалися в кримських садах до 40 - 60-х років минулого століття. Лише нещодавно на зміну їм у кримські сади прийшли нові вітчизняні й зарубіжні сорти. Далекоглядний учений закликав нащадків зберігати унікальний генофонд місцевих сортів плодових культур. На жаль, більшість з них виявилися втраченими після депортації кримських татар та у процесі бездумної реконструкції старих садів та випрямлення русел річок у Передгір'ї.
Наступні наукові праці вченого "Опыт исследования крымского промышленного плодоводства" (1891), "Материалы к вопросу о крымском промышленном плодоводстве" (1892), "Иллюстративное описание маточных коллекций питомника. Генеральный ка-талог" (1901) мали величезний вплив на формування сортименту та розвиток промислового плодівництва у різних регіонах Російської імперії. Помологічний розсадник українського вченого мав значний вплив на розвиток промислового садівництва не лише в Криму, Україні, але й Північного Кавказу, Закавказзя, центральних губерній Росії, Прибалтики й Середньої Азії. Можна з гордістю констатувати, що Помологічний розсадник Левка Симиренка та світова колекція сортів плодових культур, зібрана на Платоновім хуторі, стала першим у Росії приватним науково-дослідним закладом. Не без сприяння та за активної участі українського вченого постала в 1913 році перша в імперії державна наукова установа - Салгирська помолого-садівнича станція у Сімферополі.
Л. П. Симиренко першим серед науковців та садівників Росії поставив питання про важливість і нагальну необхідність створення у різних регіонах країни помологічних колекцій. 1887 рік - дата організації Помологічного розсадника Л. П. Симиренка. Сьогодні ми можемо сміливо стверджувати, що це офіційний рік народження вітчизняної садівничої науки. У 1912 році науковий світ широко й досить урочисто відзначав цю знакову для вітчизняного садівництва дату. Учений отримав численні вітання й вдячні відгуки шанувальників з різних куточків світу. У 1912 році у колекції та маточному саду Помологічного розсадника нараховувалося майже 3000 сортів різних плодових, ягідних, горіхоплідних і квітково-декоративних рослин, в тому числі яблуні - 900, груші - 889, черешні та вишні - 350, персика - 115, абрикоса - 56, аґрусу - 166, горіха - 45. Крім того, в них була зібрана велика кількість сортів троянд (937), бузку і 305 різновидів хвойних дерев і кущів.
Л. П. Симиренко виховав Україні унікальну наукову школу плодоводів і помологів. Він організував підготовку висококваліфікованих садівників у місцевій школі і училищі садівництва. Спеціалісти, що пройшли науковий і практичний вишкіл в Помологічному розсаднику Л. П. Симиренка, високо цінувались і не потребували реклами та протекцій. Не випадково, що саме в Млієві у 20-ті роки під керівництвом професора Володимира Симиренка сформувався унікальний науковий колектив. На його базі згодом у Києві був створений Всесоюзний науково-дослідний інститут південних плодових і ягідних культур, зруйнований мічурінцями після ареш-ту і загибелі В. Л. Симиренка. Після його знищення у 1933 році до тамбовського містечка Козлова (нині Мічурінськ) перевезли не лише все обладнання симиренківських наукових лабораторій, але й депортували провідних учених.
Без перебільшення можна стверджувати, що Л. П. Симиренко заклав наріжний камінь у сучасну помологію і започаткував виробничо-біологічний напрямок у цій важливій комплексній садівничій науці. Симиренківський помологічний опис - це зразок високої майстерності, глибинності та наукової досконалості. Він є еталоном та дороговказом для сучасних науковців. Зібраний у помологічній колекції світовий генофонд садових культур упродовж 30 років пройшов глибоке і всебічне вивчення як в Україні, так і за її межами.
Свідченням величезної відповідальності та глибинності наукового обґрунтування Левком Платоновичем сор-тименту промислових садів у багатьох районах країни є те, що більшість рекомендованих ним сортів і донині складає основу сучасних насаджень. Перелік таких сортів вражаючий.
Помологічні та сортознавчі дослідження в Україні набули подальшого розвитку і значного поглиблення у 20 - 30-ті роки минулого століття, коли біля керма Мліївської дослідної станції і всієї садівничої науки став учень, послідовник та син ученого - професор Володимир Симиренко.
Об'єктом помологічних характеристик Л. П. Симиренко обирає не лише ботаніко-морфологічні ознаки, але й широкий спектр виробничо-біологічних властивостей: урожайність, лежкість плодів, придатність їх до транспортування, вміст біологічно активних речовин, стійкість до стресових явищ, зокрема, морозо- і посухостійкість дерев, скороплідність та сила росту дерев, ставлення до різних підщеп, придатність для вирощування у садах з різним типом формування. До Л. П. Симиренка майже ніхто з помологів не цікавився екологічними особливостями сортів, вимогами їх до якості ґрунтів, чутливості до зрошення, стійкості до інфекційних захворювань та шкідників. Зі всіх цих питань навіть сучасні дослідники знайдуть вичерпні відповіді у працях Л. П. Симиренка. Помологічна галузь у багатолітній праці славетного українського вченого виявилася провідною. Усі інші гілки садівничої науки для нього були лише допоміжними у створенні світової колекції садових культур та написанні фундаментальних наукових праць "Генерального каталога", "Крымского промышленного плодоводства" та величної "Помології". Вони стали справою всього життя видатного ученого.
На жаль, злодійське вбивство Левка Платоновича чекістами у січні 1920 року порушили його плани. Підготовлена ним велична наукова праця
"Українсько-російська помологія" так і не була видрукована. У роки більшовицького терору її вберегли від неминучого знищення діти вченого - професор Володимир Симиренко та Тетяна Левківна. Побачила вона світ лише після смерті Сталіна, коли реабілітували Симиренків. Упродовж 1961 - 1963 рр. вийшло три томи цієї капітальної праці. У 70-ті роки було здійснено її друге видання. Машинописний варіант "Помології" (11 книг) нині зберігається у Черкаському краєзнавчому музеї. Симиренківська "Помологія" стала окрасою і гордістю української садівничої науки.
Л. П. Симиренко був справжнім ученим-енциклопедистом. Він залишив глибокий слід у різних галузях садівничої науки. За відсутності у Російській імперії наукових установ і навчальних закладів Помологічному розсаднику і особисто Левку Пла-тоновичу довелося самому нести тяжкий тягар турбот за вітчизняне садівництво та здійснювати його науковий супровід. Це справи, якими б мали опікуватися державні науково-дослід-ні станції, Інститут садівництва та фахові кафедри у сільськогосподарських вузах. Але всього цього у тогочасній Росії не було. Тож і змушений був Симиренко опікуватися цією державною справою сам. Їй він присвятив майже все життя, витрачаючи на розвиток науки майже всі кошти, зароблені нелегкою подвижницькою працею. Особисто для себе він не придбав жодної хатини на престижних курортах світу, не вибудував палаців на кримському Південнобережжі, не відхопив ніде ласого шматочку землі. Помологічний розсадник, світову помологічну колекцію плодових культур і промислові сади на площі кількох сотень гектарів учений утримував на землі, орендованій у графині Балашової, сплачуючи величезну орендну плату.
Виїжджати не лише за кордон, але і до Москви та Петербурга Левко Платонович став лише після 1896 року, коли з нього зняли поліцейський нагляд. Він учасник майже всіх міжнародних виставок садівництва, на яких постійно отримував найвищі нагороди. Після 1896 року вчений відвідав більшість садівничих країн Західної Європи, де глибоко вивчав зарубіжний досвід. Його обрали почесним членом багатьох помологічних товариств світу, у тому числі й найбільш престижних - Французького та Бельгійського.
Л. П. Симиренко започаткував у нашій країні наукове розсадництво плодових культур, збагативши його модерними технологіями. Він першим запровадив та впровадив у розсадницьку практику зимове щеплення, на якому сьогодні базується сучасне розсадництво.
Українського вченого справедливо названо піонером карликового плодівництва, батьком цієї важливої галузі. Л. П. Симиренко досконало вивчив біологічні особливості всіх відомих на той час слаборослих підщеп яблуні і айви. Він практично першим опрацював і технологію вирощування карликових садів. Садівництво на слаборослих підщепах у нашій країні і більшості країн СНД започаткувалось, утвердилось і розвивалось завдяки титанічній праці видатного українського вченого. "У кожній справі найважчий початок, але заради прогресу рідного плодівництва потрібно ж хоч колись на нього зважатись. Не вічно ж нам тупцюватися на одному місці, повторюючи чужі слова і думки про те, що ніби наш край чомусь непридатний для карликової культури", - писав далекоглядний учений.
Вагомий внесок зробив патріарх українського садівництва у вивчення обрізування та формування дерев плодових культур. На відміну від багатьох провідних вітчизняних і зарубіжних учених він закликав садівників-практиків ставитися до цього заходу творчо і не захоплюватися хірургічним втручанням у життя дерева. На його думку, кожна культура і кожний сорт потребують індивідуального підходу до обрізування та догляду за кроною. Левко Платонович добре вивчив всі існуючи типи формувань плодових рослин. Він віддав перевагу тим з них, які найповніше відповідають біологічним особливостям сортів і вельми прості для практичного догляду. Авторитет українського Садівничого серед зарубіжних колег був настільки високим, що всі вони вважали його королем формовного садівництва. Доведені до досконалості дивовижної краси формові саджанці з Помологічного розсадника Л. П. Симиренка завжди були окрасою всіх вітчизняних і міжнародних виставок. За них Левко Платонович завжди отримував найвищі нагороди.
Не менш важлива роль Л. П. Симиренка у вивченні утримання та обробітку ґрунту у промислових садах, оптимальних площ живлення порід та окремих сортів. Йому належить пріоритет у вивченні зрошення промислових садів. Ця проблема українським вченим вивчена настільки глибоко і всебічно, що його рекомендаціями можна без застережень користуватися й донині. Зрошення він вважав провідним елементом садівничої галузі. Завдяки Л. П. Симиренку цей технологічний захід поширився у всіх регіонах південної смуги садівництва. Без зрошення сьогодні не розвивається промислове садівництво у більшості країн світу.
Час - найкраще мірило вагомості наукових теорій, неупереджений суддя досягнень того чи іншого вченого. Багатюща наукова спадщина садівничого генія України витримала і це найбільш об'єктивне випробування. Вона стала надбанням всього людства та Вічності.
Петро ВОЛЬВАЧ,
Почесний садівник Мліївського інституту садівництва ім. Л. П. Симиренка,
академік УЕАН.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.02.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2914

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков