Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.02.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 18.02.2005
ВЕЛЕТ ДУХУ
Євгенія ЛЕЩУК, письменниця.

17(27) лютого - 341 річниця від дня загибелі Івана БОГУНА

ТВОРЧИЙ ПОДВИГ

Євгенія Степанівна Лещук - за фахом лікар, кандидат медичних наук, замріяна і ніжна, цілеспрямована і мужня жінка, за покликанням серця - поетка, велика патріотка своєї української землі, авторка 15 книжок поезії, лауреатка Міжнародної премії "Молодь і поезія" (1996 р.), нагороджена призом "Срібна троянда" - символом Поезії - Тріуджо - Мілан, чотириразовий Дипломант Міжнародної антології поезії "Аутодідатта" - Артекультура, Мілан та багатьох інших міжнародних премій.
"І хоча ці премії без матеріальної винагороди, але важливо те, що ця лірична Волинянка несе так світло і високо нашу Україну в Європі", - пише Зоряна Нагірняк у газеті "Шлях Перемоги" від 02.07 2003 р.
А Євгенія Божик у своїй статті "Формула щастя поета" ("Шлях Перемоги, 25.04 2001 р.) висловлюється, що "до душі Євгенії Лещук тягнуться як до світла духовні люди інших націй, а це створює особливо міцні мости священної дружби, часом сильнішої від деяких дипломатичних місій".
"І приємно, - як зазначає головний редактор львівського журналу "Дзвін" Роман Кудлик, - що такою "мостобудівницею" від України є наша Євгенія Лещук. При таких діапазонах творчості, палання - спалила себе і, будучи в термінальному стані життя, вона продовжує проводити усі заходи належного возвеличення Генія воїн-ства Івана Богуна - воскрешає Героя для історичної справедливості в наші буремні дні. А це може тільки Національна Героїня - геніальна жінка України. Відома письменниця, знана у світі поетка Євгенія Лещук зробила високу і жертовну працю, присвячену Героєві нашого народу Іванові Богунові. Це - творчий подвиг! Він не забудеться ніколи!"
Так, це справді творчий подвиг написати і видати таку неповторну у своїй творчій манері і поліграфічному оздобленні книгу поетки зі Львова, уродженої з Волині Євгенії Лещук "Вічність Івана Богуна". Поезіофотоальбом. Львів, Ліга-Прес, 2004 р.
Не день і не рік йшла до цієї заповітної книги авторка. Ідея створити книгу пам'яті про одного з най-більших лицарів нашої історії давно хвилювала Євгенію Степанівну. Її завжди непокоїло - як же в Україні і, зокрема, на місці загибелі 17 лютого 1664 року без-страшного вояка полковника війська українського Івана Богуна біля Глухова, неподалік Новгорода-Сіверського вшановують світлу постать Героя? Їй хотілося, аби йому, одному з найбезстрашніших, найхоробріших, найблагородніших захисників землі української від загарбників і поневолювачів на полі звитяги під Берестечком височів пам'ятник, гідний його пам'яті. З метою увічнення пам'яті Івана Богуна нею було написано десятки листів в різні урядові інстанції, в тому числі аж до самого колишнього президента Л. Кравчука, створено доброчинний громадський фонд "Богун" задля святої справи - гідного пошанування легендарного лицаря Козаччини, видатного полковника, наказного гетьмана України Івана Богуна.
В своїй чудесній книзі, в якій високопатріотична поезія Євгенії Лещук перемежовується з історичними есеями, нарисами, авторськими сповідями, а також кольоровими малюнками серії портретів Івана Богуна відомих та невідомих художників, документами та листами з різних високих інстанцій, вміщено імена тих людей і організацій, які першими подали допомогу, аби засіяв над нами в бронзі воскреслий Титан Духу, вірний син України - Іван Богун. Серед того чималого списку є й прізвище автора цих рядків, представника єдиної в Криму україномовної газети "Кримська світлиця", яка на самому початку підтримала славне починання Євгенії Лещук, публікуючи на своїх сторінках її статті та звернення до громадськості.
І крізь історії
століття посивілі
Вам буде дяка -
 я чую, як віщун,
Що там... колись...
перед Престолом Білим
Потисне руку вам
Іван Богун!
Що ж, спасибі за добре слово, люба Євгеніє Степанівно. Дай, Боже, Вам сили й здоров'я на нові звершення. Дай, Бог, щоб Вашу працю помітили й гідно пошанували.
Ви - варті того!
Євгенія Лещук повідомляє своїм читачам, що зараз на рахунку Фонду у банку 5 220 грн. Збір пожертв на пам'ятник Іванові Богуну триває. Реквізити Доброчинного громадського фонду "Богун" такі: розрахунок в АК Промінвестбанку України в м. Львові: м. Львів, вул. Акад. Гнатюка, 2, МФО 325633 р/р № 26001301413411/980 ЗКПО Фонду № 26170780.
Адреса для листування: 79000, м. Львів, вул. Словацького, 1, Головпоштамт, п/с 58, Лещук Євгенії Степанівні. Тел. у Львові 75-80-57 (код Львова - 0322).
Розмір кожного внеску пожертводавця буде зазначено в брошурі "Подяки", яку планується видати до відкриття пам'ятника і вручити усім благодійникам, які долучилися до цієї святої справи. Сподівається пані Євгенія і на допомогу держави.
А зараз ми хочемо запропонувати нашим читачам есей Євгенії Лещук про Івана Богуна "Велет духу", вміщений в книзі "Вічність Івана Богуна".
Данило КОНОНЕНКО,
редактор відділу літератури "Кримської світлиці".


ВЕЛЕТ ДУХУ
Крізь буревійну пітьму століть, усі варварства, голодомори, заграви Чорнобиля виринає вічно сяючий, непохитний, мов камінний стовп, як вогнистий маяк, як пульсуючий живий акумулятор заряду найчистішою енергією патріотизму, непохитності, наче дороговказ для усіх сущих - Велет Духу людського ІВАН БОГУН.
Його Ім'я залишиться вічно викарбуваним золотими літерами на скрижалях нашої стражденної, але чистої і високої історії. Його Ім'я зафіксоване кров'ю великої любові в усіх людських серцях, воно вічно витає над нами як Великодній дзвін - кличе до Волі. Його Ім'я розливається по всій Україні весняною повінню всесторонньої краси правди, добра і честі.
Італійський священик Джованні Скарабеллі принагідно висловився, що Іван Богун, найбільший лицар історії України, людина рідкісної вроди і краси душі, єдиний не пішов у Переяслав, не підписав обманної угоди, а все життя боровся за волю України, як в Італії Джузеппе Гарібальді, і називає їх двома найбільшими Лицарями світу!
Навіть польський історикознавець, критик, який не був прихильним до нашої історії, І. Роллє писав, що "...з 80-ти діячів Хмельниччини Іван Богун найпрекрасніший - поєднаний розум, військові здібності, незалежність характеру - не заплямував себе жорстокістю, відзначився високою моральністю і вірністю високим ідеалам".
Його знали, його любили, шанували, подивляли, ним захоплювались - наче сам Господь втілив себе в одній істоті для якоїсь особливої Місії...
В народі про нього казали: характерник, чарівник, кмітливий, віщун, маг, пророк... Насправді це великий талант, високий інтелект.
І хоча ми мало знаємо про Івана Богуна, але відомо, що походив він з дрібної української шляхти, ще з дитинства мав велику спрагу до знань, до військової справи, успішно навчався в Острозькій Академії, знав декілька мов. Відомо також, що Іван Богун був знаменитий фехтувальник - вражаюче вдало володів шаблею як правою, так і лівою рукою, що було надзвичайним явищем - як магія!..
Не знаємо місця народження, але відомо, що народився на Вінниччині...
Не знаємо дня його народження, але, може, на свято Івана Хрестителя, то й назвали хлопчика цим гарним християнським іменем?.. Може!..
Відомо, що в 1637 - 1638 рр. під час козацько-селянського повстання він перервав навчання і, пройшовши короткочасну "муштру" на Запорозькій Січі, взяв у ньому участь. Це перший порив суспільного характеру його душі, який перекреслив усе особисте.
А оскільки в Острозькій Академії, коли він повернув у вир боротьби, йому було 18 років, то можна припускати, що в бою у 1649 р. Богуну могло бути приблизно 28 років...
А в 1651 р. Іванові Богуну, коли він потряс світ своїм героїзмом на полі звитяги під Берестечком, на острові Гайок, міг бути приблизно 31 рік.
І можна припустити, що загинув у віці 44 - 45 років...
А відносно іменування: Іван Богун - Вінницький полковник, Іван Федорович - Кальницький полковник, Іван Федоренко Богун, Іван Федорович Богун, то, за даними Павла Провозіна, на основі матеріалів видатних істориків (М. Грушевського, О. Гурки, Т. Яковлєвої), графологічної експертизи почерку, підписів і ряду інших спостережень цього часу є переконання, що це була одна і та ж особа.
Але справа не в даних метрики, а в душі і величі Івана Богуна.
Отож у час Визвольної війни він стає найближчим надійним сподвижником Богдана Хмельницького. Гетьман бачив його великий талант, героїзм, за що любив і пишався ним. У 1649 р., будучи в сотні Чигиринського полку, Іван Богун відзначився вражаючими військовими здібностями, і вже через рік його було призначено Вінницьким (Кальницьким) полковником.
Особливою висотою військового таланту вразив усіх Іван Богун при обороні Вінниці в березні 1651 р., де з невеликим числом своїх військ переміг ворога, застосувавши "оказії з "купілем" його в ополонках Південного Бугу. (8 березня 1651 р. при нападі потужно озброєної шляхетської армії на Вінницю Іван Богун став на оборону своєї рідної Вінниці - частину своїх військ залишив у місті, а на Південному Бузі наказав козакам наробити велику кількість ополонок у льоді, прикрити їх соломою-бадиллям, притрусити снігом.
З незначною частиною війська виїхав назустріч ворогові, щоб той побачив, що в нього слабкі сили. Після короткої сутички Іван Богун разом зі своїми козаками став ніби панічно відступати, але взяв напрям через такий терен Бугу, де не було ополонок, а ворог, ніби під впливом якоїсь його магії помчав на льодяницю з ополонками. Внаслідок чого багато ворожого війська загинуло). Вороги зазнали там великих втрат, і відступили з приниженням.
Такі ж воєнні "трюки" маневрувань повторював Іван Богун і під Пилявцями на загострених частоколах та ін. Знову переміг ворога. Це не тільки висока стратегія маневрування, це його талант і ненависть до поневолювачів свого народу надавали йому таку гостроту мислі і духовної напруги впливу, що при обдуманих, по суті, шахових, ходах своїх воєнних стратегічних дій він наче гіпнотизував ворога, заманюючи і спрямовуючи його на такі лінії, що той легко потрапляв у пастку і зазнавав поразки за поразкою. При крайній потребі Богун блискавично створював в де-кількох місцях відразу потужні фортеці, які відігравали вирішальну роль у перемозі над ворогом.
Слава про Богуна щораз більше зростала між братами-козаками і приємно захоплювала Богдана Хмельницького, а у ворогів трансформувалась у панічний страх і стремління позбутись його - такого особливо небезпечного супротивника...
Тому на переговорах з Богданом Хмельницьким польський король Казимир вмовляв гетьмана, щоб той за всяку ціну видав їм Івана Богуна - головного двигуна всієї своєї армії.
Звичайно, Богдан Хмельницький і чути не хотів таких абсурдних вимог - адже він і сам бачив у Богунові головну свою опору, наймудрішого свого порадника, відданого героя і головного натхненника усіх ко-зацьких загонів, як найвищий приклад лицарства і величі духу всієї армії.
Отож і Ліна Костенко у своїй історичній поемі "Берестечко" висловлюється устами Богдана Хмельницького:
О так скажу я на Суді Страшному:
Умру в багні, воскресну в Богуні.
Бо він - Іван, Іван то є Син Грому,
Він брат всього святого у мені.
Так високо цінував гетьман Івана Богуна, так глибоко розумів його святу мораль, його надлюдський героїзм.
Апогеєм слави Івана Богуна стало Берестечко у червні 1651 року, адже це була битва, якої не знала Європа до ХХ століття!
Всебічно озброєна 200-тисячна армія польського короля Яна Казимира з благословенням своїх духовників рушила на чужі землі кровожерним загарбником. Від Сокаля до Берестечка, мов мурашва, вкрила наші села. Люд брав коси, сокири, освячував в Охлонівській церкві (Охлонівська церква Святого Миколая найстаріша в цих теренах - побудована у 1638 році - по сусідству біля мого села) і йшов на допомогу козакам.
Тому мені про ці події склався вірш "Легенда села Охлонова" у книжці "Берестечко - Свята дорога" в якім висловлююсь:
Ісус Христос заплакав на Розп'ятті,
Як йшли вони під Берестечко в бій.
Шляхетські війська біля Берестечка зупинились. Гетьман Богдан Хмельницький підводив, формував полки та очікував на підпомогу Іслама Гірея III, який вимагав від Хмельницького не розпочинати бою до приходу татар. 16 червня орда прибула. І розмістили ті страхіття по придуманих позиціях. На мить все затихло, завмерло, як перед грозою.., відчуваючи фатальність!!!
28 червня почався страшний нерівний бій. Здригнулась, застогнала земля, потемніло небо. Гримів увесь Волинський край, і, здавалось, гримів цілий світ.
За що? Чому? А відповідали громами гармати, свистіли кулі, стріли, іржали коні - пітьма покрила усе поле бою.
І в тому пеклі втілював свої тактичні ходи Іван Богун, шабля горіла над гривою його коня. Полк Івана Богуна штурмом заволодів Козинським замком і зруйнував його, щоби в подальшому він не став укріпленням для ворога.
Спочатку ворожа армія проводила наступ чомусь на крило татар - і тут перший вбитий мурза впав головою до "своїх" (це в татар дуже поганий знак). У подальшому вбито брата хана - Амурата, поранено Іслама Гірея. А оскільки наступ вівся переважно на орду, татари вирішили, що християни помирились.
30 червня вони раптово кидають поле битви. І тут без розпоряджень Богдан Хмельницький, залишивши на своєму місці наказним гетьманом Джаджалія, разом із полковником Іваном Виговським кинувся в погоню за татарами, щоб наздогнати, переконати і повернути їх назад. Дарма... Та й яка логіка: як можна в полі переконати зрадника і знову повернутись...
Іван Богун, коли почув про це, дуже затурбувався, гостро обурився - "як можна лишати табір в такий критичний час, коли в кожну го-дину вирішується доля України!.."
Козаки частково відступили, і під орудою Івана Богуна створили там в берегах фортецю, яка дещо стримувала наступ.
Наказний гетьман Джаджалій посилав іще своїх послів на переговори до польського короля, але той навіть не прийняв їх. Наступ ворога безустанно продовжувався.
Козаки і селяни вчинили бунт і з обуренням вимагали, щоб Джаджалій поклав булаву - благали порятунку в Івана Богуна. Під грім гармат, свист стріл, іржання коней, при страшній зливі, коли на відстані списа нічого не було видно, у тому пеклі, уже затиснені вкрай кільцем оточень, кричали, благали Івана Богуна: "Бери булаву! Рятуй військо!" І на другий день після Дня свого Ангела - свята Івана Хрестителя, Іван Богун, низько поклонившись, взяв булаву, як дарунок долі, як вищий клич... На мить задумавсь, виструнчивсь, ніби давав клятву Господу Богу, ніби глибиною душі звернувся до Бога, щоб благословив, допоміг...
Від Берестечка до Пляшівки все поле вкрите трупом...
Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?
- Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Тарас Шевченко.
* * *
Розбрелися карі коні
поміж верболози.
Карим небом Україна
 витирає сльози.
Не оплакуй, рідна нене,
 своїх синів рани
Краще списи в ізголов'ї,
 як дзвінкі кайдани...
Йосип Струцюк.
Ось в який період Богунові вручено кермо!..
Враз він запалав, і загриміла буря наказів Богуна: "Всі на місця! Всі воєдино - гатити три греблі через болота, через річку Пляшівку".
А потім співчутливе, але таке зворушливе благання: "Браття, хто в Бога вірує, ставайте на прю, на останній бій, щоб хоч в якійсь мірі спиняти наступ ворога для порятунку інших, для виведення з облоги військ".
І стали ТРИСТА звитяжців-козаків залізною стіною... Триста проти багатотисячної ворожої армії!
А може, то не юні хлопці,
Се, може, янголи стокрилі -
Вкраїни вірні оборонці -
З небес від Господа явились?..
Явилися вони з мечами,
А сила в них була велична,
Бо захищала їх щитами
Жага до Волі блискавична.
О, ні, вони самі
 були щитами,
Живими, що в магічнім смерчі,
В крові, порубані катами,
Взяли весь бій на власні плечі.
ТРИСТА під магічним зарядом Богуна - творили чудо! Армія Калиновського на якийсь час припинила наступ від небаченого подиву!
А вони, порубані шаблями, метались, як "кривавий смерч", поетапно відступаючи, поетапно, по одному падаючи, а вже останній козак Нечай на озерці вразив ворога надлюдським героїзмом.
"Полягли, а не здались"...
Тарас Шевченко
Ці легендарні ТРИСТА та їх вожак, улюбленець і спрямовувач Іван Богун, який зумів вивести з цього пекла значну частину війська, потрясли світ своїм героїзмом. (Тому-то люди снують легенди, що там, де був цей подвиг, на острові Гайок, часом являється Ісус Христос... Та знову твердять, що в час бою "Триста" і фатальної переправи військ Іваном Богуном - у темряві ночі і пітьмі дощового дня - люди бачили: над ними була якась незвичайна ясність). У 1914 р. до відкриття Георгіївської церкви у Пляшевій постановою Ради Ордена Св. Георгія трьомстам козакам-ге-роям, що загинули 10 липня 1651 р. на острові Гайок, було посмертно безіменно присвоєно звання Георгіївських кавалерів. Світ ско-лихнули не численні минулі перемоги, а саме цей фатальний бій, хоч і з поразкою, але перемогою Духа!
Такі фатальні останні дні, така фатальна остання ніч. Єдина ніч Івана Богуна у чині наказного гетьмана. Єдина ніч вирішувала долю України, - вона назавжди світитиметься в нашій історії - як Ніч Слави; про неї писав у своїй поемі "Ніч Івана Богуна" і Микола Вінграновський.
Більшість військ при Господній допомозі та своєму талантові Іван Богун врятував!
Незабаром Іван Богун гуртує нові військові сили. Його любили, йому вірили, до нього йшли. І через рік організовує іще більшу армію. Тоді - нові бої і перемоги.
Проїздом у напрямі рідної Вінниці Іван Богун іще наздоганяє татар, які, повертаючись, не маючи ворожої загрози, за своєю звичкою палили, хапали вибірково красивий ясир. У Вінниці зупинились на майдані. Наздогнавши, козаки хотіли відбити ясир, застосували навіть вогнепальну зброю.
А люди вітали козаків; по статурі і красі впізнали Богуна, який їхав дуже сумний і суворий, показували дітям - щоб запам'ятали Героя.
На майдані Богун із групою козаків зупинився, підійшов до людей, які плакали, тримаючи на руках мертву чарівну жінку з кулею у грудях.
Богун стрепенувся, підійшов ближче, люди розступились, і він побачив найстрашніше... На мить закам'янів, підняв руки, ніби захищаючись від ворога, і скричав: "Оксана!.." Тяжко передати, як ридає велика душа з великого болю, тільки стогін і стогін... Для Богуна потемнів увесь світ.
І тут захотілось мститись і мститись за своє втрачене кохання, за життя, за свій народ, який постійно нищать на рідній землі різні зайди.
І знову помчав із козаками степом. Вдалині скиглила якась чайка...
Знову бої, перемоги, слава. Велику перемогу здобув Іван Богун під час оборони Умані, створивши там фортецю, яку польські воєначальники порівнювали з гол-ландською Бредою, що була зразком військово-інженерної майстерності. І тут - талант Івана Богуна.
Після Берестецької битви польський король ніби сп'янів від крові і все йому марилось... "Від можа і до можа"... і все йому марилась Україна. З часом він почав планувати новий наступ.
Знеможений битвами, гетьман Богдан Хмельницький звертається за порятунком до російського царя Олексія Михайловича. Не зважаючи на протистояння багатьох старшин, особливо молодшої генерації та Івана Богуна, не зважаючи на застереження Богуна про загрозу такої угоди в майбутньому для України. Адже Іван Богун глибоко розумів і відчував, мов ясновидець, наче пророк, до чого призведе цей політичний союз... Іван Богун не пішов на раду в Переяслав (В цей час він виконував надзвичайно важку місію - із своїми козака-ми охороняв кордони України. І ніяких послів він не запрошував на раду в Переяслав! Це абсурд, примітивне історичне перекручення, неоправдане ні характерологічно, ні психологічно!), а після підписання тієї фатальної угоди разом з усім своїм полком не присягнув на вірність служіння російському цареві.
Це в якійсь мірі кинуло тінь на відносини Івана Богуна з гетьманом. І це вже хотіли використати пізніше польські політичні діячі, і надіслали листа Іванові Богуну, що настановлять його гетьманом України, тільки щоб підтримував зв'язки з Польщею. Богун навіть не відповів, а листа передав Богданові Хмельницькому як доказ шани і вірності йому до кінця. Ось така мораль Івана Богуна була завжди і скрізь.
О чом, Богдане,
 не повірив ти
В Богунових порад
 пророчу силу -
Це ж Боже провидіння
 говорило
Із уст Івана -
 сторожа МЕТИ...
пише історик-поет Роман Володимир в історичній поемі "Іван Богун", вміщеній у книзі "Палкі серця" (1964, Нью-Йорк).
Після смерті Богдана Хмельницького (1657) владу перейняв Іван Виговський. Незабаром атмосфера в Україні дуже змінилася - з однієї сторони засилля російських воєвод, з другої - пропольські магнати.
Іван Виговський добре розумів, кого він має в особі Івана Богуна... Іван Богун постійно був оточений польською агентурою, але попри усе мав світлі плани на майбутнє - продовжував боротьбу разом з Іваном Сірком - за справжню вільну Укра-їну. Пропольські ставленики провадили свою темну роботу. В 1662 р. поляки, дізнавшись про плани Івана Богуна, заарештували його і з тяжким вироком кинули до Марієнбурзької фортеці на страшні тортури у підземелля.
По суті це був уже край!
У 1663 р. гетьманом Правобережної України став Павло Тетеря, який добивався звільнення Богуна, довівши польському королю, що, звільнивши Івана Богуна, можна буде використати його для генеральних воєнних дій Польщі.
Павло Тетеря пропонує Іванові Богуну звільнення з умовою, щоб той підпорядковувався йому.
О, що міг вдіяти смертний невільник! Або явна смерть в неволі, або, вирвавшись на волю, він мав іще намір розплатитися з Польщею, бо мав тверді плани подальшої боротьби за єдину вільну Українську Державу!
Згодився! Павло Тетеря виділив йому декілька полків козацького війська, призначив наказним гетьманом. Але ж він був підневільний!
Наприкінці 1663 р. король розпочав війну проти Московії. І от фатальний 1664 рік!..
13 січня почалась облога Глухова. І тут - зеніт трагізму Івана Богуна! Він не може пролити краплі крові одновірців. Терміново налагоджує зв'язки з українськими військами - надіється на їх підмогу. Не встигли...
Події приспішувались: поляки уже наперед запивали перемогу...
СТРАШНА НІЧ!
Іван Богун - крицевої сили волі, титанічного Духу - вперше в житті впав у тяжкий стан - "не їсть, не п'є, від всіх бокує - все ходить по наметі, ходить. Погасли очі, вже не метають блискавиць. Змінилося до невпізнання його чарівне обличчя" (Роман Володимир, історична поема "Іван Богун").
Богунові потемнів світ...
Сумні думи закрили йому світ. Як, завтра брата рубати? Не бути цьому, не бути!
Глибокий тягар був зумовлений і об'єктивними вкрай безвихідними обставинами і, можливо, його витончена, чутлива душа мала внутрішнє передчуття про наближення якогось страшного, особистого фатуму, який безповоротно насувався і виражався отим вітальним, підсвідомим тягарем душі.
Тому він вже прощався із козаками, бо відчував - щось страшне гряде, яке вже неможливо відвернути. І все казав: "Я відходжу від Вас, я скоро піду від Вас...". Так, як Ісус Христос казав своїм учням... А козаки жахались, скрикували: "Отамане вірний, не покидай!.."
Іван Богун, будучи членом польської військової Ради знав усі плани короля і тому, хоча при крайній небезпеці, йому все-таки вдавалось сповіщати захисників міста про час штурму, вказувати найкращі місця для вилазок, навіть передавати порох та ін. В цей час своїм козакам вказував, як перешкоджати штурму, внаслідок чого облога Глухова була знята - польське військо зазнало значних втрат і затрималось біля Глухова іще на місяць.
Та він далі в напрузі - обдумує ризиковий план подальшої борні.
Отак Іван Богун у муках і роздумах всю ніч ходив по наметі, всю ніч не згасала лампадка перед Розп'яттям Ісуса Христа. Раптом з розпуки він став на коліна перед Розп'яттям, звертався до Господа:
О, Боже, як можна, відверни цю ЧАШУ...
Навчи, спрямуй і допоможи -
Я не можу своїх Братів рубати!..
Допоможи, Господи!
А потім піднявся з колін, випроставсь на повен зріст, і знову запалали іскри в очах - останні іскри Надії. А може, це остання полегша душі, яка дарується кожному в останній ЧАС...
Іван Богун ще мило з теплотою і смутком подивився на усіх, ніби прощався...
І сказав: "Панове-браття (Іван Богун завжди так гарно звертався до козаків - панове-молодці, панове-браття - така була його мораль), час прийшов поговорити..." І почав говорити, як на сповіді - перелічував усі бої, усі воєнно-політичні події, нікого не винив... лише вказував на помилки... і закликав єднатись воєдино за єдину вільну Українську Державу, відкидати усі договори з ворогами, тому що це обман - ніхто не пощадить...
А потім знову задумався і наче задивився в якусь небачену нам даль - заяснів, і як романтик - вже бачив детально майбутній успішний бій... Схопив папір і тремтячою, але твердою рукою написав лист, в якому детально розписав план дій для усіх українських і російських військ - по суті, механізм перевороту. Уста, усміхаючись, шептали: "Не будем брата різати... Братів спасу, хоч жертвою впаду я сам".
Але Іван Богун був далі в напрузі, його плани були широкі - мав намір вдарити на ворога з тилу - щоб розбити остаточно, з'єднатись із своїми, вийти з підневілля. І бодай революційним переворотом з'єднати Правобережну і Лівобережну Україну - така мета була Івана Богуна.
Згорнув листа і подав посланцеві-козакові із застереженням. І далі залишився у великій напрузі.
...Але посланець виявився Іудою!
Незабаром прийшли, схопили і повели на муки, на Голгофу.
(За даними Миколи Сугоняка, наведеними у газеті "Сіверський край" 14 лютого 2004 року, є відомості з німецької хроніки XVII ст. "Театрум Європеум", що 17(27) лютого 1664 року Івана Богуна терміново викликано на засідання польської військової Ради з присут-ністю короля Польщі, який був у цей час в Комані. - А це був воєнний трибунал над Іваном Богуном. - Богунові зачитано вирок смерті - розстріл за плани, які підривали загарбницькі дії Речі Посполитої щодо Лівобережної України. Та, знаючи силу і мужність Героя, допускається, що він при арешті зчинив загрозливий опір. Тоді його, мабуть, було вбито там же членами Ради).
Івана Богуна судив військовий трибунал!
Вирок - смерть!
За постійну боротьбу за визволення українського народу від ворогів на своїй землі! За підрив загарбницьких дій Речі Посполитої.
17 лютого вирок був виконаний! (Історично-релігійний календар 2004 р. свідчить, що полковника Івана Богуна поляки стратили 27 лютого 1664 р.).
Івана Богуна - титана Духу, хранителя святої Ідеї, Національного Генія - розстріляли на горі за Новгород-Сіверським у гайку біля села Комань.
За іншими даними, 17(27) лютого на світанні до намету Богуна ввірвалась зграя тетерівських сердюків. Іван Богун блискавично вихопив шаблю і одним помахом половину з них "поклав" відразу (Це здається неймовірним. Але ж відомо, що при надзвичайній духовній напрузі - усе єство переходить в такий магічний транс, що душа і тіло палає як вогненний "смерч" з блискавичним кружлянням і силою грому - паралізуючи все навколишнє. В такому стані Душа - усе єство, з'єднується з Космосом і тоді вже діють вищі надлюдські сили і творять чудо... Адже Іван Богун при нападі відразу збагнув про листа і знав, що це його останній бій за життя, за волю, за Україну), з іншими продовжував запеклий бій, аж обезкровлений упав. Кати схопили його всього закривавленого в порубанім жупані і доставили в резиденцію короля у село Комань. Від великої втрати крові Богун ледве стояв. Король скричав - на коліна! Іван Богун твердо сказав: "Ніколи! Тільки перед Богом!"
Король шаленів-кричав: чому зламав присягу? Богун відповів - у мене одна присяга перед моїм народом, і я її не порушу ніколи! Розлючений король махнув рукою до вартових, а ті вже знали що робити...
Обставини смерті геніального лицаря Івана Богуна були у великій таємниці. Тільки через багато років стали випливати деякі дані з листів, денника короля, а також з Універсалу І. Брюховецького.
Може, і звідсіль легенда, що Івана Богуна порубали шаблями і він помирав у тяжких муках...
Та він воскрес!
І тут його душа постійно витала над побоїщем, являлась козакам, здіймала повстання, протести проти сваволі, закликала до борні за волю. Польські загарбники змушені були з поразкою відступити.
Через товщу століть ця Душа, цей могутній Дух Івана Богуна живе і світить для грядущих поколінь. Від нього запалились Базар, Биківня, Крути, Українське стрілецтво, УПА. Козацтво, яке зараз як Богунівське море хвилюється, б'є прибоями - Богунівськими козацькими частинами по всій Україні. Це - Богунівський полк у Вінниці, Козацький Кіш ім. Івана Богуна в Харцизьку, козацькі військові частини у Жовтих Водах, козацтво ім. Івана Богуна в Новгороді-Сіверському, Військовий ліцей ім. Івана Богуна в Києві - як найвищий девіз національної честі, як най-вища гордість військ України.
І дарма, що впродовж століть Івана Богуна недооцінювали, принижували різні державні устрої, дарма, що до цього часу йому - видатному Лицареві нашої історії - ніде не створено пам'ятника, дарма, що висоту Івана Богуна спотворено у теле-фільмі "Вогнем і мечем", проте він уже ввійшов у гени нашого народу як його найвища священна гордість. Навіть діти, які не знають історії, але найбільше люблять з усіх воїнів Івана Богуна, просять батьків назвати їх - Іван Богун. Є багато листів від інтелігенції - професорів, письменників - які вказують, що іще з дитин-ства і впродовж цілого життя найбільше з усіх історичних ватажків захоплювались величчю Івана Богуна, і так в усьому світі. Так, у книжці "Верховина" (вид. "Вікторія", США, 2004 р.) є вираз від редакції: Іван Богун один з найкращих, найхоробріших і найчесніших Лицарів України.
І хоч до цього часу йому ніде немає пам'ятника, але людська любов протягом трьох сторіч творить своєму Генієві безкоштовні вічні пам'ятники-символи: біля Глухова - "долина Івана Богуна", біля Сіверська - "Іванова Гора". І ця безмежна любов не вміщається в людських серцях, а виливається піснями, родинно-пестливими словами - "Наш Богуньо..." як ось у народній пісні - "Із-за гори чорна хмара".
Іван Богун протягом 15-ти років постійно брав участь у всіх боях Національно-Визвольної війни - і завжди, де був Богун, - була перемога! Адже його любили козаки, йому вірили - своєю муж-ністю він надихав їх у борні, спрямовував. Протягом 25 років у воєннім строю, із них 16 років гідно ніс полковничого пернача, чого не спостерігалось ні у кого з полковників України ХVII століття.
Іван Богун, єдиний безкомпромісний "опозиціонер", "самостійник", завжди був проти різних договорів, союзів і виражався "ні в кого не просити допомоги, ні перед ким не схилятись, не ставати на коліна, тільки перед Богом!"
Він не пішов не тільки на підступну угоду у Переяслав у 1654 році - він був проти укладання Богданом Хмельницьким і Білоцерківського договору іще у 1651 році, відмовився підписувати Гадяцький трактат Івана Виговського у 1658 році, засудив і Слободищенський трактат Юрія Хмельницького 1660 року.
Іван Богун єдиний ніколи не прагнув ні влади, ні слави - усе життя в нього була одна внутрішня жага - Вільна Україна!
Він завжди вірив тільки у сили свого народу, за який на Вівтар Волі поклав своє ВИСОКЕ ЖИТТЯ!
І хоча про смерть Богуна, як і про багато фактів його життя, біографічні відомос-ті не узгоджуються між собою, але попри ці затемнені колізії життєвого шляху із різних матеріалів, спогадів однодумців і супротивників, із протистоянь суперечливих фактів вимальовується постать непересічної Людини - яскравої і, в той же час, загадкової, незбагненної навіть з погляду сучасності. Це був відважний Воїн, стратег найвищий у світі, видатний, далекоглядний політик - безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння Україні.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 18.02.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2923

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков