Версiя для друку Обговорити в форумi

Політики загралися в Месію.
Оранжевій вклонились сатані.
Кривава жовч хлюпоче на Росію,
Вся Україна - в привидах вогнів.
Народе мій!
Ти хворий на жовтуху.
Кипить в тобі жовтогаряча лють.
Ірже в містах іржава завірюха!
То не пісні - вітри пожеж гудуть...
*    *    *
Народе мій, одурений, прокиньсь!
Повзе пітьма столика і кривава!..
Наш поступ тільки вгору, а не вниз!
І схибити ми вже не маєм права.
Полуду скинь!
Наш час не для сліпців!
Сліпі вожді ведуть лише в безодню!
Оранжеві стрічки в твоїй руці -
Вогні пекельні!
Не любов Господня!
Я заклинаю Богом: схаменись,
Народе мій! Цей помаранч - як пута.
Розлита Україною отрута...
Та є ще вибір: вгору - або вниз!
Галина ХМІЛЬОВСЬКА.
Листопад 2004 р.
м. Сімферополь.

1 березня у Сімферополі пройшов "круглий стіл" на тему "Розвиток  громадянського суспільства після виборів Президента України. Реалії та перспективи". Його організатором стала... Галина Хмільовська, генеральний директор Всеукраїнського інформаційно-культурного центру.
Якщо наш читач досі не підскочив на стільцеві і не подлубав пальцем підпис під антипомаранчевими віршами (чи не підклеїли?), можна тільки позаздрити його витримці. І доброму гумору. Бо  сприймати без гумору і водночас без філософського спокою все те, що відбувається у нашому кримському післявиборному "поцейбіччі", для здоров`я таки шкідливо.
А кореспондентам "КС" на "круглому столі" довелося все те вислухати й видивитися, так би мовити, впритул!
Коли Галина Хмільовська видала книгу своїх поезій "Терпкі меди мого кохання", те, що вона непересічна особистість, вже ні у кого не залишило сумнівів. Навіть у таких як я, кому книги не дісталось, хіба що вдалося погортати чужу. А ось тепер в "Кримській світлиці" ці збірки вже займають окрему поличку, і їхня кількість дедалі зростає. Книги з дарчими написами авторки повертаються навіть з Києва від шанованих людей, які вибачаються: не знаємо Галининої адреси, щоб повернуть її дарунок особисто (за принципом: "повертаю ваш портрет" - це коли людині і пам'яті про неї вже немає місця в чийомусь серці).
З агітаційними виступами на користь проросійського кандидата в президенти Галина Іванівна вояжувала по всій Україні, видала книжечку, сповнену жовчі на адресу колишніх побратимів - поборників незалежності України. Люди не вірили ні очам, ні вухам.
В "Кримській світлиці" навіть збиралася наглядова рада (до якої входила і Г. Хмільовська, як і до керівництва майже всіх українських організацій Криму). Але зупинилася на суто українському варіанті: хіба ж ми можемо її поза очі засуджувати? Мусимо вислухати, чим вона пояснить свою поведінку.
І ось, нарешті, з'явилася можливість подивитися Галині Іванівні у вічі, причому, вона створила цю ситуацію сама і цілком свідомо, ставши, як гендиректор Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в м. Сімферополі, організатором "круглого столу" з назвою "Розвиток  громадянського суспільства після виборів Президента України. Реалії та перспективи" і офіційно поставленою метою: досягнення суспільної злагоди. За такої ситуації українській громаді ще важче було висунути директору ВІКЦу свої претензії. Хіба що Павло Романович Власенко, який має власний екземпляр Галининої агітаційної "антипомаранчевої" книжечки і, певне, час від часу освіжає свої враження, заявив: "Ви ж зарікалися у віршах, що ніколи не будете з тими, хто вклонився "оранжевій сатані". Так де ви тепер: зі мною за одним столом чи ні? Ви поливали помаранчеву революцію брудом, а тепер говорите про якусь консолідацію!"
Власне, це був найпалкіший з виступів, після якого промовець покинув залу.
Досить "недовірливим" щодо пошуку нинішньою Хмільовською "всесвітньої гармонії" виявився і голова "Українського дому" з Бахчисарая Андрій Щекун:
- Ось ми тут чуємо слово "злагода". Чи не тому воно звучить, що дехто прагне зберегти своє начальницьке крісло? До речі, хотілося б знати, який внесок щодо виборів належить Всеукраїнському інформаційно-культурному центру?
Про цей внесок, не ставлячи цього собі на меті, пізніше розповів письменник Нузет Умеров, що теж мандрував разом з Галиною Іванівною Україною з агітаційною програмою. Вони побували в Ужгороді, Львові ("Львів увесь в коричневому. Йде молебень за єдність України"), в Донецьку, Луганську, в театрах, редакціях газет, на телебаченні.
А про те, що федералізм - цілком можлива перспектива для України, заявив професор кафедри філософії ТНУ Олексій Давидович Шоркін, якому все ще здається, що з Криму до Києва надходять неміряні багатства і все це поглинає державний бюджет, хоча неупередженим людям відомий зовсім інший фінансовий розклад. Саме такий, "синьо-білий" метод єднання був запропонований професором. Не забув він зачепити і кримськотатарський вектор: "Я читал в документах Меджлиса, что вся земля в Крыму должна быть передана крымским татарам".
Після цих слів довго і темпераментно "ділили землю", бо серед присутніх на "круглому столі" було чимало представників кримськотатарського народу, які згодні бути законослухняними громадянами і не "чіпляються" за територіальну кримську автономію, аби років через 20 створити її на нових принципах. Про це говорив, зокрема, письменник Рефат Куртієв.
Тож слід зафіксувати, що "аналіз процесів, які сприяють створенню кризових ситуацій та суспільного напруження", запланований як одне із завдань "круглого столу", таки відбувся. Для когось цю напругу створювало земельне питання, хтось вважав головним винуватцем усіх негативів кримських депутатів Верховної Ради, хтось намагався захистити ялтинський духовий оркестр, що з незрозумілих причин розформовується, хтось дорікав на відсутність будь-яких кадрових змін у вищих ешелонах влади Криму (і це - істинна правда). А причиною напруги для євпато-рійської громадянської кампанії "Пора" стало питання найконкретніше: вивільнення міського керівного освітянського кабінету від його господині. Як повідомив Едуард Леонов, на нього вже чекає в Євпаторії біля трьохсот осіб, що мають намір здійснити цю акцію. На прощання Леонов порадив "подати у відставку" і пані Галині Хмільовській, "поки нею не зайнявся прокурор".
Щоправда, була й ще одна пропозиція щодо ліквідації одним махом усіх причин для напруги. Просто накласти мораторій на будь-які громадські заходи, засісти потихеньку кожному в своїй нірці (або ж в палаці) і чекати, що воно далі буде.
І тут вже я дозволила собі не погодитися з поважним працівником Рескомітету з інформації. Набридло! І не тільки мені. Бо ми вже під отим мораторієм понад десятиліття. То чекали, коли нас нагодують різноманітні довірчі товариства, що рекламувалися ЗМІ, то - коли, нарешті, Президент навчиться керувати державою так, щоб коштів вистачало не лише купці олігархів, але й пересічним громадянам.
А вони, ці люди, чекаючи, втрачали здоров'я, вроду, передчасно потрапляли в полон старості і помирали. Бо на смерть, зрозуміло, не накладалося вето, вона не чекала, поки у князьків з'являться лишки і для нашого "пересічного" брата.
Так само "сердобольно" під час помаранчевої революції оплакували долю молоді на площі і "синьо-білі" лицеміри: боялися, що студенти застудяться, пропустять лекції, розуміючи: коли Майдан спорожніє, в державі запанує нелегітимний президент і проблему буде вичерпано назавжди. Ось тобі і перемога.
Тож для чиновників, які непогано прилаштувалися, головне, аби ніхто не кинув раптом каменюку в це гниле болото. Звідси і слова: "Давайте сделаем паузу. Не будем раздувать этот процесс..."
Ні, шановні друзі, загнавши хворобу всередину, ми тим самим її не викоренимо. Але ж дивіться, хто нині нахабно, спритно й безсоромно береться від нашого імені наводити лад у післяреволюційному громадянському суспільстві - ті, що недавно поливали Революцію жовчю!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2005 > Тема "Ми єсть народ?"