"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2005 > Тема "З потоку життя"
#10 за 04.03.2005
ЗАЛЕТІВ "ЖУРАВЛИК" У "СВІТЛИЦЮ"
Тамара СОЛОВЕЙ.
Голова Дергачівського об'єднання "Просвіта", що на Харківщині, Ярослава Михайлівна Касіян завітала до "Кримської світлиці", аби познайомитися. І хоча зовсім не це було причиною її відрядження (службова поїздка пов'язана з основним місцем роботи, просвітянська діяльність - то ж для душі), але пані Ярослава не збиралася втрачати жодної вільної хвилини задарма. В дарунок "Кримській світлиці" та місцевій "Просвіті" вона привезла книги, видані Харківським обласним об'єднанням Всеукраїнського товариства "Просвіта": "Оповідання" Марійки Дмитренко (Богдани Світлик) (до речі, одне з них - "Вчителька" ми вже друкували в "Кримській світлиці" минулого літа) та "Життя прожити - не поле перейти" - спогади Тетяни Скрипник. Слід зауважити, що обидві ці скромні книжечки - зовсім не втіха для їхніх авторів (яких, до речі, вже давно немає серед живих), а складова тієї роботи, що покладається на просвітянський рух в цілому. Особливо вражають оповідання Марійки Дмитренко, яка загинула в 30-річному віці - останній патрон у сутичці з енкаведистами залишила для себе. Вражають літературним хистом, що зовсім не є обов'язковою якістю для членкині УПА, а також їхньою і нинішньою актуальністю, хоча описуються в книзі події більш як 50-річної давності. Бо тоді, як і тепер, населення України поділялося на справжніх патріотів свого народу, готових задля нього на будь-які жертви, і тих, хто піддався московській комуністичній пропаганді. На прикладі юної вчительки-комсомолки, яка з часом перетворюється на "бандерівку", авторка психологічно вмотивовано показує єдність українського народу, закладену ще в підсвідомості, що долає штучно створені пропагандистські перепони. Тетяна Скрипник, життєвий шлях якої виявився значно довшим, пройшла і колективізацію, і голодомор, і навіть стала офіцером інтендантської служби Радянської армії. А згодом закінчила Харківський університет і захистила дисертацію кандидата історичних наук. Книга "Життя прожити - не поле перейти", яка містить багато історичних фактів і конкретних прикладів, рекомендується як посібник для тих, хто вивчає історію нашої держави. "Але Бог дав мені дожити до Благословення Незалежності України, за яку я молюсь щоденно і дуже високо ціную її наслідки", - такими словами закінчує авторка передмову до своїх спогадів, і в кожному рядку тексту відчуваєш, що це - щира правда, хоча Тетяна Олексіївна 50 років свого життя була комуністкою. Серед дарунків з Харківщини - ще й газета "Журавлик" - теж орган харківського об'єднання "Просвіта", голова якого і головний редактор газети - професор Анатолій Кіндратенко. Слід зазначити, що ця газета не лише досить цікава, але й розрахована на широке коло читачів. Бо хоч і зорієнтована вона в першу чергу на дітлахів, але має серед своїх читачів і дописувачів й дорослих - це батьки малечі, її вчителі і взагалі всі, кому цікаво довідатися, наприклад, про походження українських прізвищ, про творчість і долю Остапа Вишні, про таємниці Клеопатри та порозмірковувати про нашу вітчизняну героїню - Настю Лісовську, що стала Роксоланою. Та і взагалі - чия вона більшою мірою: наша чи вже представниця тюркського світу? Цікава реакція редакції газети і на лист без підпису з Луганщини, що мав на меті обеззброїти "Журавлика" як видання патріотичне і по-справжньому просвітницьке, яке розкриває дитині очі на події сьогодення. "Невже присутність дітей, залучення їх до страйку вирішить наші проблеми? Треба поважати країну дитинства, бо нам буде важко жити в державі, де цього не роблять", - пишуть з Луганщини. "Ніхто не закликає дітей до страйку. У нас сотні листів від школярів, що висловили свою думку щодо політичної ситуації в державі. І це добре, що росте покоління, не байдуже до своєї землі", - полемізує з опонентом "Журавлик". Так що, як бачимо, Харківщина може "пишатися" не лише своїм колишнім губернатором Кушнарьовим, але й потужною просвітянською організацією, яка заявляє зі шпальт "Журавлика": "Нас ділили, роз'єднували, провокували. Але ми - народ єдиний. Харків'яни чи донеччани, львів'яни чи одесити. Нам жити і творити на цій землі, а ще вміти обговорити наболілі питання вкупі і не боятись, що наші погляди часом не співпадають". Цікаво було поспілкуватися і з Ярославою Михайлівною, особистістю, що причаровувала своєю небайдужістю, завдяки якій завоювала авторитет у місцевих органах влади і має реальну можливість впливати на навчально-виховні процеси у школі, вирішення інших важливих питань. Але, звичайно ж, не тоді, коли найде коса на камінь, як це було під час останніх виборів. Ярославу Михайлівну намагалися усунути з дільничної комісії вже після 21-ї години в день голосування, коли ніхто на це відповідного права не мав. На неї тиснули морально і фізично, викликали міліцію, але так нічого і не вдіяли. Натомість з'явилися акти, де фіксувалися порушення в роботі комісії. П'ять "помаранчевих" днів провела пані Ярослава в Києві. Була вона тут і на великому святі - інавгурації Президента. І представляла не лише "Просвіту", але й Християнсько-демократичну партію України, оскільки є головою виконкому її Харківської обласної організації. І, звичайно ж, себе саму: трішечки Роксолану, трішечки Клеопатру, трішечки Ярославну, оспівану в стародавніх бувальщинах, а загалом - славну жінку нової України.
На фото Юрія ЖАГЛІНА: Ярослава Касіян з харківським просвітницьким "Журавликом".
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2005 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2958
|