Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2005 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 15.03.2005
ДЕЩО З ЖИТТЯ "БІЛО-ОРАНЖЕВИХ" ВОРОН
Тамара ФЕДОРЕНКО.

Ті з кримчан, що проголосували за Віктора Ющенка, як правило, тримали це в таємниці. "Та я не голосував взагалі... Загубив паспорт... Голосував проти всіх..." - виправдовувалися. Бо якби не ця обережність, вже за хвилину в особі доброго приятеля можна було б одержати лютого ворога, а у людному місці спровокувати скандал з непередбачуваними наслідками.
А ось Тетяна (хоч ми разом з народним кандидатом вже давно перемогли, та її ім`я все ж таки вирішили змінити - Т. Ф.) скандалів не боїться. "Навіщо тобі Ющенко? Ти ж жодного слова українського не знаєш?" - кепкували над нею на роботі. "Нічого. Як-небудь порозуміємося. Головне, що він знає моє горе і розуміє його причини", - з викликом відповідала жінка. Дехто на це лише скептично посміхався, розуміючи: Тетяна від свого слова не відступить. Вона - що камінь.
Це двадцять років тому молодою жінкою ледь собі серце не зірвала, коли стала свідком тієї "фрустрації", яку влаштували в колективі одній з її колег, аби та не шукала правди. Тетяну, що очікувала тоді первістка, глибоко вразили збори, де розглядався "моральный облик" давньої працівниці БТК, шанованої жінки, ветерана праці, що порушила питання про ці надто вже непрозорі "розширені зони", які, зрештою, лише деморалізовували колектив. А означало це, що особливо довірені особи за документами виконували нібито подвійну роботу (до речі, нормування через різноплановість роботи практично не було). За це вони користувалися різноманітними дрібними привілеями, а найбільше дратувало колег їхнє постійне вештання туди-сюди. Бо насправді ж ці "ударники праці" не були завантажені й на ту суму, що одержували в бухгалтерії для себе, і тим більше - на іншу, що переходила... до кишень керівництва. Таким чином, працюючи "за себя и за того парня", вони лише заважали своїм моральним прикладом тим, з ким начальство не родичалося і хто мусив-таки тягнути спільного воза, на якому немало було бажаючих покататися, звісивши ноги.
"Як же це так? - розмірковувала Тетяна після зборів. - Моя колега, виявляється, у всьому права, а на неї кричать, погрожують, обіцяють влаштувати бойкот. Ось чому і я на сьомому місяці вагітності не маю часу навіть перевести подих. А якби всі були в рівних умовах - і проблем би не виникало".
Коли Тетяна була в декретній відпустці, їй повідомили, що на заводі працює комісія, всіх викликають по одному, аби люди не боялися говорити правду. В результаті поплатилися своїми посадами безпосередні організатори згаданих вище зловживань. За кілька місяців вони якось розсмоктались. Хто пішов на пенсію, хто на іншу роботу. На їхнє місце прийшли інші люди, і "розширені зони", здавалося б, назавжди відійшли у минуле. Тож яким було Тетянине здивування, коли, з'явившись на роботі, вона почула з вуст недавнього борця з тими "зонами" ту ж саму пропозицію - нести для когось золоті яєчка.
Краще б вони її не чіпали! Бо замість "спасибі за довіру" Тетяна сказала те, що думала. Але і "підбирати хвости" за тими, хто буде працювати на начальство, не стала. Тож в повітрі запахло грозою. Цього разу "фрустрацію" влаштували вже Тетяні. "Люди відмовляються з тобою працювати! Що будемо робити? Ось маємо від них заяву!" З Тетяни вмить зробили "ворога народу": жіночкам, бачите, в кіно хочеться сходити в робочий час, а вона - на дибки! Так увесь колектив зіпсує! А то ж був лише початок дев'яностих, тільки початок того періоду, що одержав назву "беспредел".
На цей час Тетяна працювала вже в охороні. Домовлялись з її начальником на не досить демократичних засадах: ніяких лікарняних. Три доби вдома, а четверту - відчергуй. А якщо не можеш, розраховуйся, доглядай дітей. Але Тетяна погодилась, сподіваючись на допомогу матері.
Та чи можна наперед зарікатися? В один з морозних днів Тетяна і сама підхопила якусь інфекцію, ледь прийшла на чергування. Вона чергувала на відкритому майданчику, а зсередини так пекло, що при температурі 25° морозу майже не відчувала холоду. Ось тільки сили зрадницьки залишали її. Як опинилася в лікарні швидкої допомоги - і сама не пам'ятає. А поки лікувалася, все думала: чим це скінчиться.
Ні, Тетяна працювала зовсім не із звірами, зі звичайними людьми. Просто ці люди нав'язували їй певні правила гри, зручні для себе, а вона їх не приймала. Якщо Тетяна бачила (а вона ж - вартова), що колега тягла невідомо куди нові меблі, то про це й доповідала. А ось якщо техніку вивозили машинами, цілими рефрижераторами - тут вже відверталася, тільки просила, щоб це робили, коли чергує хтось інший.
А як доводилося вичавлювати зарплату? Видавали її "натурою" -електроінструментами, які можна було тут же прилаштувати при бюро перепусток, де крутився свій бізнес - значна частина грошей осідала у посередників. За право одержувати зарплату грошима судилася Тетяна двічі (хоча існувало негласне правило - хто звернувся в суд вдруге, з роботою має розпрощатися). І знову "фрустрація" - це вона забрала ваші гроші, шановні колеги, вона у нас особлива! І, як завжди, начальство підтримав колектив: не бажаємо з нею працювати!
А Тетяна зовсім не прагне бути особливою. Вона хоче чесно трудитися, жити за законом, вчасно одержувати свою, хоч і скромну зарплату, грошима, а не "залізом". І ні про що вона не хоче домовлятися з "крутіями" - для Тетяни це бридко і принизливо.
Тож для неї зовсім не обов'язково було перекладати російською слова "помаранчевого" гімну. "Ми - не бидло, ми - не козли, ми - України доньки й сини!" - вона відчула усім своїм єством, що не одна вона отака "біло-оранжева ворона" на світі, що чесних людей багато, просто "не в моді" вони були у той "каламутний" період. А як буде далі, яка соціальна "мода" встановлюватиметься тепер в державі і на Тетяниному заводі зокрема, покаже час.
В усякому випадку, поки що якихось особливих змін наша гостя не помітила. Тому й попросила не називати ні її справжнє ім`я, ні завод, де вона працює...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 15.03.2005 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2974

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков