Версiя для друку Обговорити в форумi

За міфами, під час Троянської війни одне з давньогрецьких племен данаїв залишило троянцям дерев'яного коня, всередині якого сховалися воїни, які згодом захопили Трою. Звідси вираз "дари данайців" - дари, які приносять нещастя й загибель тим, хто їх дістав.
(Український радянський енциклопедичний словник. 1966, т. 1, с. 549).

Зізнаюсь, що, мабуть, не лише для мене, але й для читачів "Кримської світлиці", яка упродовж всієї виборчої кампанії 2004 року підтримувала народного кандидата в Президенти України і була у Криму єдиною трибуною Помаранчевої революції, справжньою несподіванкою при першому прочитанні видалася публікація в останньому числі тижневика повчально-менторського опусу п. Галини Алексєєвої (Хмільовської). І коли б не епіграф до нього з римосплетінь, написаних на замовлення агресивного місцевого штабу регіонів, та доречна редакторська ремарка-післямова, можна було б дійти до хибного висновку, що редакція відійшла від своїх традиційних засадничих принципів патріотизму та високої моральності. Проте з врахуванням доповнень, зазначена публікація, на мою думку, є цілком виправданою і вкрай необхідною. Адже всі ми повинні врешті-решт усвідомити, що українську Україну ми можемо збудувати лише за умов морального очищення суспільства і всіх нас та спираючись на власні сили, не вдаючись до послуг ні чужинців, ні всіляких перекинчиків та хамелеонів-зрадників.
Саме ця категорія землячків у різні епохи завжди відігравала найганебнішу роль у нашій трагічній історії. Це про таких "патріотів" наш національний геній у страшенну добу денаціоналізації та розквіту махрового російського деспотизму сказав:

"А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, -
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний
Все храми мурує;
Та Отечество так любить
Так за ним бідкує,
Так із нього сердешного,
Кров, як воду точить!.."
(Тарас Шевченко.
Кобзар, поема "Сон").

Мусимо пам'ятати, що поживним субстратом для існування цієї руйнівної національної плісняви є безпам'яття та наше українське всепрощення. Як мені видається, надривно-показушний патріотичний опус "героїні" боротьби з Помаранчевою революцією розрахований на експлуатацію саме цієї вади української ментальності. Навчені гірким історичним досвідом, власними помилками та глибокими розчаруваннями у ряджених патріотах, тисячі українців Криму уже не будуть пускати з очей зворушливо-сентиментальну сльозу, гаряче аплодувати відвертій аморальності та пустопорожнім гаслам. Мабуть, варто нагадати читачам, що у той час, як львівські студенти зі своїми побратимами з усієї України виборювали на холодному засніженому Майдані своє майбутнє і майбутнє своєї держави, пані Хмільовська, будучи керівником державної (бюджетної) установи, у робочий час вояжувала по всіх усюдах у комфортабельному агітаційному почті Януковича. Більше того, у своїх ганебних віршах "патріотка" поставила тяжкий жовтушний діагноз всьому українському суспільству. Вона стверджувала, що мільйонну людність на Майдан вивів сам сатана...
Сьогодні, мабуть, вважаючи всіх нас за розумово неповноцінних, позичивши очі у сірка, без жодного докору сумління, п. Алексєєва-Хмільовська з менторською амбітністю знову намагається повчати українців патріотизму та утвердженню України в Криму. Чи ж не є це цинічним блюзнірством і знущанням над всіма нами?
Наостанок мушу висловити ще кілька міркувань щодо доцільності щорічних студентських "десантів" львівських журналістів до Криму. Відкрию таємницю, що зазначену ідею Кримська філія Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) оприлюднила ще у 2002 році на березневій сесії всеукраїнського зібрання. На нього попросилася поїхати і п. Хмільовська.
У Львівському університеті з керівництвом факультету журналістики наша делегація обговорила модель співпраці з кримським регіоном. На той час десантування до Криму майбутніх львівських журналістів було єдино оперативним та єдино можливим варіантом. Дійсно, студентська молодь з Галичини внесла би новий струмінь не лише до редакції "Кримської світлиці", але й в життя місцевої української громади. Зазначимо, що і самі майбутні журналісти отримали б у Криму добрий фаховий вишкіл.
Співпраця з Львівським університетом мала б у подальшому завершитися організацією у Криму на філологічному факультеті Таврійського університету ім. В. Вернадського відділення української журналістики. За браком відповідних фахівців необхідні викладацькі кадри мали б залучити зі Львова та Києва. Проте надмірні амбіції та малокомпетентні подальші дії п. Хмільовської завадили реалізації задуму. До того ж, від цієї вкрай необхідної справи свідомо було відлучено не лише керівництво філфаку і провідних фахівців українських кафедр, але і саме Товариство Шевченка. Відділення російської журналістики ректор Микола Багров створив досить оперативно. Зауважу, що необхідного кадрового забезпечення для цього фаху російські кафедри на той час також не мали.
Після перемоги народного Президента та з першими обнадійливими змінами у кримській владі з'являється можливість перевести вирішення проблеми підготовки журналістів для україномовних ЗМІ Криму на серйозний державний рівень. Це питання мають вирішувати Міністерство освіти і Таврійський національний університет при активній підтримці керівників ВНЗ Києва, Львова, Черкас та інших міст України.
Гостра потреба в україномовних журналістах у кримському регіоні та статус національного Таврійського університету зобов'язують негайно розпочати роботу зі створення такого відділення. Може, хоч на 15-му році незалежності України інтелектуально та кадрово потужний вищий навчальний заклад, який через свій національний статус сповна користується величезними пільгами, розпочне, нарешті, працювати на нашу державу і готувати не лише україномовних журналістів, але й учителів-предметників для українських кримських шкіл. Лише у такий спосіб всім нам і новій кримській владі можна утверджувати Україну в цьому занедбаному автономному регіоні.
Ще у серпні 2001 року, виступаючи на ІІІ Всесвітньому конгресі українців, майбутній Президент України Віктор Ющенко, процитувавши мудрі слова Григорія Сковороди, зазначив: "Не треба вчити яблуню, як їй родити яблука, краще відігнати від неї свиней".
Тож маємо пам'ятати про небезпеку діяльності новітніх "данайців" та бажаючих підривати коріння юної української яблуні. Їх ще так багато біля тендітного деревця і після Помаранчевої революції.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 08.07.2005 > Тема "Резонанс"