"Кримська Свiтлиця" > #46 за 11.11.2005 > Тема ""Джерельце""
#46 за 11.11.2005
УКРАЇНО, НЕНЬКО МОЯ!
Олександр СЕРГІЄНКО
Третє місце в номінації "Публіцистика" журі 7-го літературного конкурсу школярів Криму "Ми діти твої, Україно" (2004 р.) присудило Олександру СЕРГІЄНКУ, учневі 11-го класу Кримської республіканської гімназії-інтернату для обдарованих дітей (с. Танкове Бахчисарайського району) за публіцистичний монолог "Україно, ненько моя!" (наставник - вчителька української мови та літератури Л. А. Четверикова). Дай, Боже, щоб палкі, патріотичні почуття, звернені до України, хвилювали не одного Олександра, а всю нашу чудову молодь!
Україно! Ненько люба! Багатостраждальна мати наша! Пишу тобі від імені усіх синів твоїх вірних - братів моїх рідних - народу твого. Дні, роки, десятиріччя, віки пошуків незалежності, пошуків національного самоствердження і пошуків щастя - все це позаду. Позаду життя, повне невдач та зневіри, життя, якого кожен божий день супроводжувався слізьми синів твоїх, життя, кожна сторінка якого - боротьба за волю, омиту кров'ю діточок твоїх, Україно! Минули ті трагічні часи, коли спілкувалися ми з рідними братами, але чужою мовою, коли жили під рідним блакитним небом, але під чужим прапором, коли ходили рідною землею, але у чужій державі, коли збирали свої багаті врожаї, але на чужий стіл, до чужих засіків. Уявляю, як серденько твоє кров'ю обливається, коли згадуєш ті сторінки свого трагічного життя, як тяжко було стримувати сльози тобі, рідна, коли народу твоєму боляче було. Тепер, матінко, ти вільна, і вільні ми з тобою! Тепер, Україно, ти соборна, і соборні ми з тобою - діти твої. Довго ми цього чекали... Довго-довго в серці гріли надію й щирі сподівання на те, що зараз гріє нас, що зараз є багатством кожного - на волю. Протягом багатьох століть наші пращури мечем і плугом, з пером і чорнилами відвойовували свою незалежність, лили піт, живу гарячу кров за те, щоб вільно дихала ти, ненько. Від багатьох сьогодні чую, що не потрібна нам та незалежність, що не вміє Україна самостійно жити, що самостійно визначитись не може. Не слухай, ненько, тих промов ворожих - хай кажуть, що хочуть, - моєї віри в тебе не зламають. Після розпаду СРСР ти залишилася самотньою, неначе невеличкий човник у бурхливому океані подій. Тебе безжалісно вкривали велетенські хвилі економічних та політичних криз, ворожі чорні хмари тебе піддавали нескінченним зливам критики та наклепів, тягар минулого тебе топив у морі недовіри, народ долала зневіра, але ти витримала, рідна, хоч і не завжди мала сили про нас подбати, хоч не завжди було у нас терпіння вірити в тебе - вибач... Пишу, а серце аж холоне. Пишу й не можу витримати - душа ридає, розривається... Та не буду про сумне, не буду торкатися минулого, що, ніби гострий меч, вражає твоє серце. Клянуся, Україно, що у майбутньому завжди щасливою ти будеш! За волю битимемось, як за життя. Якщо потрібно буде, віддам усе, що маю, за твою волю, ненько, зроблю все, що зможу, за єдність твою, ненько! І вірю я, що кожен, хто матір свою любить, для кого Батьківщина - це найрідніше слово, навіть на чужині в думках до України лине, мене підтримає. Разом - ми тебе скривдити нікому не дамо! Треба дбати за народну справу, Швидше всім прокинутись від сну, Одігнать минувшину криваву, Наближать годиноньку ясну! П. А. Грабовський. Олександр СЕРГІЄНКО, учень 11-го класу Кримської республіканської гімназії-інтернату для обдарованих дітей с. Танкове Бахчисарайського району.
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 11.11.2005 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3420
|