Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТА Й СНИ Ж ПРИВИД╤ЛИСЯ САТИРИКУ!
Останн╕ дв╕ «св╕жоспечен╕» книги, подарован╕ ╖╖ автором, запор╕зьким поетом Миколою...


– ОСЬ ТАКУ ╤ ВЛАДУ МА╢М, – ВУСА Д╤Д ЖУ╢, – З РОКУ В Р╤К ПЕРЕБИРА╢М, А ВОНА – ГНИ╢!..
До сьогодн╕шнього М╕жнародного свята см╕ху пропону╓мо читачам «КС» доб╕рку гуморесок...


СМ╤Х – СПРАВА СЕРЙОЗНА
Микола Дм╕трух, митець ╕з Тернополя, – член Нац╕онально╖ сп╕лки художник╕в Укра╖ни, лауреат...


«РЕВОЛЮЦ╤ЙН╤ ВИЛА» ЗАПОР╤ЗЬКОГО САТИРИКА
В╕домий запор╕зький гуморист ╕ сатирик, письменник ╕ журнал╕ст Микола Б╕локопитов нещодавно...


В╤Д «КОМЕД╤АДИ» — ДО ВСЕСВ╤ТНЬОГО ДНЯ КЛОУНА
День гумору, см╕ху ╕ веселих розваг 1 кв╕тня в Одес╕ н╕хто й н╕коли не називав днем дурня.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2006 > Тема "Смішного!"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 01.01.2006
ПАН ТА СОБАКА
письменники

ГОРТАЮЧИ ГОРОСКОП
Усмішка
За східним гороскопом настає Рік Собаки. Собака - друг людини. Друзів у людей буде як ніколи багато. Всі набиватимуться в друзі. А Собака ще ж і служить, всі себе слугами називатимуть, якщо не прямо, то езоповою мовою, у вигляді агітаційок та передвиборних програм.
Гороскоп стверджує: «Всі борці за справедливість народилися в Рік Собаки». Тепер ясно, чому більшості людей так хочеться вити на Місяць. Що вже говорити про тих, хто в наморднику. Про псиць і згадувати не будемо, для них народ більш влучне слово придумав, те, що із розмовної мови.
Поділимося ще одним спостереженням астрологів: в Рік Собаки буде актуальним гасло: «Люди також люблять не кістки, а м’ясо!»
Антоніна ОСТРОЛУЦЬКА.
*  *  *
P. S. Собака, хоч завжди й був другом людини, однак по-різному складалось його життя собаче: одні ходили на задніх лапках, вислужуючись перед своїми хазяями, заробляючи таку-сяку кістку, інші інколи виявляли свій «собачий» характер і за це були «обласкані» ломакою... Тема собаки посідала й нині посідає чільне місце в літературі. Отож, слово класикам...


Петро ГУЛАК- АРТЕМОВСЬКИЙ
(1790 - 1865)
ПАН ТА СОБАКА
(Казка)
На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне;
Хіба то декуди крізь сон що-небудь пирхне,
Хоч в око стрель тобі, так темно надворі.
Уклався місяць спать, нема ані зорі,
І ледве, крадькома, яка маленька зірка
З-за хмари вигляне, неначе миш з засіка.
І небо, і земля - усе одпочива,
Все ніч під чорною запаскою хова.
Один Рябко, один, як палець, не дрімає,
Худобу панську, мов брат рідний, доглядає,
Бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив:
Їв за п’ятьох, але те їв, що заробив.
Рябко на панському дворі не спить всю нічку.
Коли б тобі на сміх було де видно свічку.
Або в селі де на опічку
Маячив каганець.
Всі сплять, хропуть,
А деякі сопуть;
Уже і панотець,
Прилізши із хрестин, до утрені попхався.
А наш Рябко, кажу, все спатки не вкладався.
Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток:
То зазирне в курник, то дейко до свинок,
Спита, чи всі таки живенькі поросятка,
Індики та качки, курчатка й гусенятка;
То звідтіль навпростець
Махає до овець,
До клуні, до стіжків, до стайні, до обори;
То знов назад чимдуж, - щоб часом москалі
(А їх тогді було до хріна на селі),
Щоб москалі, мовляв, не вбрались до комори.
Не спить Рябко, та все так гавка, скавучить,
Що сучий син, коли аж в ухах не лящить;
Все дума, як би то піддобриться під пана,
Не зна ж, що не мине Рябка обрадована!
Як гав, так гав, - поки свінуло надворі;
Тоді Рябко простягсь, захріп в своїй норі.
Чому ж Рябку не спать?
 чи знав він, що з ним буде?
Заснув він смачно так, як сплять всі добрі люди,
Що щиро стережуть добро своїх панів...
Як ось - трус, галас, крик!., весь двір загомонів:
«Цу-цу, Рябко!.. на-на!.. сюди Рябка кликніте!..»
«Ось-ось я, батечки!.. Чого ви там, скажіте?»
Стриба Рябко, вертить хвостом,
Неначе помелом,
 І знай, дурненький, скалить зуби
Та лиже губи.
«Уже ж, бач, - дума він, - не дурно це в дворі
Од самої тобі зорі
Всі панькаються коло мене.
Мабуть, сам пан звелів віддать Рябку печене
І, що осталося, варене,
За те, що, бач, Рябко всю божу ніч не спав
Та гавкав на весь рот, злодіїв одганяв».
«Цу-цу, Рябко!» - ще раз сказав один псяюха,
Та й хап Рябка за уха!
«Кладіть Рябка»,- гукнув... Аж ось і пан прибіг:
«Лупіть Рябка, - сказав, - чухрайте! ось батіг!»
«За що?..» - спитав Рябко, а пан кричить:
«Чухрайте!»
«Ой! йой! йой! йой!» - А  пан їм  каже: 
«Не вважайте!..»
«Не буду, батечку!.. За що ж це честь така?..»
«Не слухай, - пан кричить, -
 лупіть, деріть Рябка!..»
Деруть Рябка, мов пір’я,
На галас збіглась двірня;
«Що?.. як?.. за що?.. про що?..» - Не знає ні один.
«Пустіть!.. - кричить Рябко. -
 Не будь я песький син,
Коли вже вдержу більш!..»
 Рябко наш хоч не бреше,
Так що ж? Явтух Рябка,
 знай, все по жижках чеше.
«Пустіть, швидчій пустіть!..» -
 пан на весь рот гукнув
Та й з хати сам умкнув.
«Пустіть! - гукнули всі. -
Рябко вже вдовольнився!..»
«Чим, люди добрі, так оце я провинився?..
За що ж глузуєте?.. - сказав наш неборак. -
За що знущаєтесь ви надо мною так?
За що?.. за що?..» -
 сказав та й попустив патьоки...
Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.
«За те, - сказав один Рябкові з наймитів, -
Щоб не колошкав ти вночі своїх панів;
За те... але... щось тут... ходім, Рябко, лиш з хати,
Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти.
Ходім, братко, на двір». Пішли. «Се не пусте, -
Сказав Явтух Рябку: - оце тебе за те
По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,
Що пан із панею сю цілу ніч не спали».
«Чи винен я сьому?.. Чи ти, Явтух, здурів?»
«Гай, гай!.. - сказав Явтух: - Рябко! ти знавіснів;
Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;
Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;
Ти ж знав:
Що хто програв,
Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,
Той батька рідного, розсердившись, програє;
Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спати:
До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати?
Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,
Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.
Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном
Напався на тебе - і, знай, верзе притьмом:
Що грошей вчора він проциндрив
щось не трохи,
Що паню через те всю ніч кусали блохи,
Що буцім вчора він грать в карти б не сідав,
Коли б сьогоднішню був ніч хоч закуняв;
Що буцім ти, Рябко, так гавкав, - як собака,
Що буцім по тобі походить ще й ломака;
Що, бачся, ти йому остив, надосолив,
І, бачся, він тебе за те й прохворостив.
А бач, Рябко, а бач!..
 не гавкай, не ганяйсь;
Ляж, хирний, та й мовчи
 і з паном не рівняйсь!
Чого брехать? нехай
 наш пан здоровий буде:
Він сам і без собак
 сю панщину одбуде».
Послухав наш Рябко поради Явтуха.
«Нехай тяжка йому година та лиха, -
Сказав, - щоб за моє,
 як кажуть люди, жито
Та ще й мене і бито!
Коли моє невлад,
То я з своїм назад.
Чи баба з воза, - що ж?
 велика дуже вада!..
Кобилі легший віз,
 сьому кобила й рада».
Отак сердега наш Рябко поміркувавсь,
Та й спать на цілий день
 і цілу ніч попхавсь;
Заснув Рябко, захріп,
 аж ожеред трясеться.
Рябку й не сниться, не верзеться,
Що вже москалики в коморі й на дворі -
Скрізь нишпорять,
мов тут вони й господарі,
Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає.
Аж тут і надворі туж-туж уже світає.
«Цу-цу, Рябко!.. - тут всі, повибігавши з хат. -
Цу-цу, Рябко!.. на-на!..» - гукнули, як на ґвалт.
А наш Рябко тобі і усом не моргає;
Хоч чує, та мов спить і мов недочуває.
«Тепер-то, - дума він, - мій пан всю нічку спав,
Бо не будив його Рябко і не брехав;
Тепер-то він мені свою покаже дяку,
Тепер уже не втре мені, як вчора, маку...
Нехай цуцукають... Мене сим не зведуть,
Поки самі сюди обід не принесуть;
Та ще й тоді, не бійсь, поскачуть коло мене, -
Поки візьму я в рот хоч страву, хоч печене!»
«Цу-цу!.. - сказав іще Рябкові тут Явтух, -
Цу-цу!.. - задихавшись, мов з його перло дух, -
Ходім, Рябко!..» - «Еге? Ходім!..
 - Не дуже квапся,
Сам принеси сюди...» - «Іди ж хутчій, не бався!..»
«Ба, не піду, Явтух!» - «Іди, бо кличе пан!..»
Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан.
«Чешіть Рябка!» - гукнув.
Аж тут їх щось з десяток
Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток.
«Лупіть Рябка!» - кричить тут пан, як навісний;
Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий.
Разів із шість Рябка водою одливали
І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали,
А потім перестали.
Рябко спитать хотів, але Рябків язик
Був в роті спутаний, неначе путом з лик,
І ґерґотав щось, як на сідалі індик.
«Постій, - сказав Явтух Рябкові, - не турбуйся,
Я правду всю скажу: ото, Рябку, шануйся,
Добра своїх панів, як ока, стережи,
Зарання спать не квапсь, в солому не біжи,
Злодіїв одганяй та гавкай на звірюку.
Не гавкав ти, Рябко! - За те ж ми, бач, в науку,
Із ласки, з милості панів,
Вліпили сотеньок із п’ять тобі київ».
«Чорт би убив твого, Явтух, з панами батька,
І дядину, і дядька
За ласку їх!.. - сказав Рябко тут наодріз. -
Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку,
А що за те Рябку?
Сяку мать та таку!
А до того іще спороли батогами,
А за вислугу палюгами,
Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,
Все випада-таки Рябка притьмом побить.
Уже мені, бачу, чи то туди - високо,
Чи то сюди - глибоко;
Повернешся сюди - і тута гаряче,
Повернешся туди - і там-то боляче!
Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,
То б він розтовк і ту над спиною моєю.
З ледачим все біда: хоч верть-круть,
хоч круть-верть,
Він найде все тобі хоч в черепочку смерть».

Степан ОЛІЙНИК
ПЕС БАРБОС
І ПОВЧАЛЬНИЙ
КРОС
До озер через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги -
Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,
Дресирований Гаврилом...

Що не крок - тріщить лоза.
Йдуть, нема на них холери!
Ось і озеро-краса.
І спинились браконьєри.

Підізвавши двох Микол,
Обігнавши пса рудого,
Дістає Гаврило тол
І дружкам говорить строго:

- Киньте к бісу цигарки
І замріть у цій хвилині,
Бо, як бахне, - на шматки
Рознесе вас по долині.

Прикріпив Гаврило Щур
Тол на палку-закидалку,
Підпалив бікфордів шнур
І жбурнув на воду палку.

Ліг на землю на живіт
І простяг тремтячі руки.
П’ять хвилин -
 і гримне світ!
І спливуть соми і щуки!

Але світ не без чудес
(Не забуть їм ту рибалку!):
Як уздрів служака-пес,
Що хазяїн кинув палку, -

Гавкнув хрипло - і туди:
Діставати, як привчили!
Палку - в зуби... і з води
Пре до берега щосили!

Пре на них...
 А шнур горить!..
Торбохватам не до рибки:
Щур «Ой, боже!» верещить,
В двох Микол
 волосся дибки!

Двоє в майках і трусах,
Щур Данило в тілогрійці -
Чешуть так,
 що глянуть страх!
Хоч записуй в олімпійці!

Шнур згоря!
 Сильніше «крос»!
Озирнуться торбохвати -
З вибухівкою Барбос
Наступа уже на п’яти!

Марафонську «боротьбу»
Тим скінчили браконьєри,
Що залізли на вербу,
І притихли, мов тетері.

Під вербою став і пес.
Кинув тол
й махнув ганяти...
Мить... І дим аж до небес!
Бахнув тол гучніш гармати!

Бахнув так, що їх труси
Над вербою закружляли,
Що суконні картузи
З неба й досі ще не впали.

Бахнув так у всі боки,
Що тікали з лугу коні,
Що здригнулися шибки
У міліції в районі,
Що хрестились на траві
Два Миколи і Гаврило.

Хтось пита їх:
«Ви живі?»
Ті не чули. Поглушило!
Сполошилося село,
Збіглись діти до левади.
Лиш нікого не було
Ні з району, ні з сільради.

Там «воюють» на словах,
Шлють з міліції папери...
А в озерах і річках
Нищать рибу браконьєри!
«Перець»,
№ 9 за 1960 рік.


Леонід ГЛІБОВ
(1827 - 1893)
ЦУЦИК
Раз на вікні, у панському будинку,
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок,
 то догори на спинку
Або на лапки морду клав.
Якраз проти вікна,
 звичайно, під парканом,
Дворовий пес Бровко лежав
І думав: «Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став».
- Здоров був, Цуцику!
 Знічев’я спочиваєш? -
Прийшовши під вікно,
 Бровко озвавсь...
- Це ти, Бровко?..
 Чого-бо так гукаєш? -
Промовив той. - Аж я злякавсь...
Ну, як же ти там поживаєш?
- Нащо питать! Либонь, не знаєш
Собачого життя мого! -
Сказав Бровко. - Далеко до твого...
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день, і ніч;
Всього доводиться терпіти, -
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана;
Хлиснеш помий, коли дадуть;
А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть.
- Жаль! - каже Цуцик.
 - Що ж робити!
Буває всяк, -
Обуха батогом не перебити;
А от мені - хоч і довіку б так!..
Живу у горницях,
 на килимах качаюсь,
Жартуючи на сміх;
Частенько з панночками граюсь
І лащуся до них;
І м’яко спать мені,
 і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур’янах;
Сухенькі лапки, хвостик чистий,
Не так, як твій, у реп’яхах...
- Ет, реп’яхами дорікаєш! -
Сказав Бровко. - А пам’ятаєш,
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там?
Замурзаний під лавою тинявся... -
Веселий Цуцик засміявся
І каже: - То колись було,
Та загуло...
Дивись тепер, а не рівняй малого! -
І він спесиво глянув на Бровка.
- Як бачу,
 ти не робиш там нічого, -
Сказав Бровко,
 - за що ж це честь така?
- Дурний Бровко! Не розумієш, -
Звиняй, що так кажу, -
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках
 я по-вченому служу.
- Щоб ти сказивсь! -
 Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.

Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу...
Вам сміх, мені гостинців в’язка.
Чи гарна моя казка?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2006 > Тема "Смішного!"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3533

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков