ДОСИТЬ оригінально привітали мене з Роком собаки чотириногі друзі цього ж роду-племені. 30 грудня вранці вони притягли звідкись у двір... дві здохлі курки, третю "ділили" в сусідському городі. Звичайно, якби не курячий грип, який, хоч карантин уже й знято, нікуди з Криму не подівся, собачкам, яким так пощастило з дармовим м`ясцем, можна було б і позаздрити. Але у світлі щойно згаданого моя реакція була протилежною. Відібравши у них апетитний сніданок (кури були молоді, добірні і видно, що з одного господарства), я присвятила решту дня пошукам тієї служби, якій не байдуже, що в одному з мікрорайонів Сімферополя у когось масово гине птиця (адже невідомо, скільки курок розтягли інші собаки і скільки їх ще залишилося в сміттєвому контейнері). Розпочала з міської санітарно-епідеміологічної служби. Там о 12-й дня вже святкували. Телефон мовчав. З шести телефонів Республіканської СЕС "живим" виявився лише один - секретарки, яка розшукала таки мені працівницю більш високого рангу і компетенції. На початку розмови дама чомусь поцікавилася, хто я така. Мене дещо обурило її запитання - нібито до певних категорій громадян інфекція липне, а до певних - ні. Але ж одразу після того, як я представилася "звичайною людиною", зрозуміла, у чому справа. Дама негайно продемонструвала, яким тоном вона розмовляє зі "звичайними людьми". (Якщо вам, любі читачі, теж цікаво про це дізнатися, наберіть номер 27-04-80). Резюме її було таким: санітарно-епідеміологічна служба тут ні при чому, треба звертатися до ветеринарів. І з яких це пір ветеринари опікуються здохлими і вже "обскубаними" собаками курми? Я добре знаю чи не всі ветеринарні пункти в місті - вони спеціалізуються на собаках та кицьках, до того ж на живих... Відмахнулися від мене і в Республіканському центрі здоров'я, де розмова відбулася на рівні секретарки. Переконана, якби вона зв'язала мене з керівником центру Віктором Бридком, котрого знаю як дуже відповідальну, прогресивно мислячу людину, мої випробування на міцність телефонного апарата давно б припинилися. Та, на щастя, у міністерстві охорони здоров'я АРК знайшлась все ж таки людина ввічлива і терпляча (можливо, цьому посприяло те, що я вже не представлялася звичайною громадянкою, а пояснила, що маю досить професійної наполегливості, аби роздзвонити про цю ситуацію по всьому світі). Від цієї людини одержала ще кілька телефонів. Один з них - міського відділу охорони здоров'я - аби розслідувати мою ситуацію за територіальною ознакою, тобто за місцем "прописки" курей і собак. Але то вже була перша година дня, і з телефонної слухавки я так і не почула "ні гу-гу". Інший телефон, 544-684, що належить міністерству надзвичайних ситуацій, просто не мав права мовчати, оскільки для надзвичайних ситуацій закон не писаний і святкові та передсвяткові дні не існують. Але гай-гай... Телефон мовчав і в обід, і після обіду. Нарешті працівник міноздорову зв'язав мене з якимось особливим оперативним МНСівським номером, де таки була жива людина. Ця людина попередила, що говорити зі мною довго не може і, зустрівши моє повідомлення без будь-якого ентузіазму, порадила... винести курей назад на смітник (це на моє зауваження, що не хотілося б зустрічати новий рік в можливому епіцентрі курячого грипу). То нехай якась інша собака потягне їх ще у інший двір, хай клюють їх птахи і теж стають переносниками можливої хвороби, адже, згідно з інформацією ЗМІ, переносити небезпечну інфекцію можуть будь-які тварини. І чому ж ми такі безпечні, чому такі безпечні служби, які саме й покликані застраховувати людей від неприємних несподіванок? Чи то завжди будемо жити за принципом: доки не загримить грім, мужик не перехреститься? За курячими трупами таки приїхали, хоча я, чесно кажучи, не сподівалася. Не впевнена й зараз, що їх просто не викинули на смітник, як це радили зробити і мені. Адже ніхто подальших дій представників МНС проконтролювати не може. Тим більше, що напередодні у вражених хворобою регіонах Криму було відмінено надзвичайний стан, оголошений у зв'язку з курячим грипом. Але ж це не означає, що проблеми більше не існує. Просто перестали друкувати на перших полосах газет портрети мужніх МНСівців у "намордниках", касках та рукавицях до ліктів, які нищили нещасних птахів у селах, де були зареєстровані випадки хвороби. Перестали та й забули про небезпеку взагалі, а ще й з громадою через засоби масової інформації попрацювали. Тепер пересічний кримчанин заявляє: від звичайного грипу гине у світі людей набагато більше (бо ж не згадувалося про співвідношення кількості тих, хто вижив після звичайного грипу і пташиного), а в передноворіччя на центральному ринку Сімферополя йшла жвава стихійна торгівля курми, та ще й менше як за 40 гривень не віддавали. Тож тепер цілком зрозуміло, як так сталося, що в кількох районах Криму вже два місяці панував пташиний грип, але ніхто про це не знав. Не знав, бо, переконана, інформація блокувалася саме тими службами, які були повинні до неї прислухатися. Тож краще зробити вигляд, що у нас все гаразд, аби не зазнати економічних збитків, щоб люди з інших регіонів України купляли продукцію нашого птахівництва без будь-якої перестороги. Це чимось нагадує мені ситуацію з чорнобильським вибухом, коли жителі чорнобильської зони довгий час не знали і не відали, яка загроза нависла над їхнім здоров'ям і життям. Багато хто це вважає одним з найтяжчих злочинів радянської влади. Таке враження, що влада у нас залишається радянсько-совковою й донині: поки її здохла від бозна-якої чуми курка не дзьобне - вона й не ворухнеться...