"Кримська Свiтлиця" > #6 за 03.02.2006 > Тема "З потоку життя"
#6 за 03.02.2006
РІЗДВО У ЛЬВОВІ
Любов КОСОЛАПОВА, учениця 10-го "Б" класу НВК "Українська школа-гімназія".
Хотіли, як краще...
Нам усім хочеться вірити в казку, особливо напередодні Різдва. Здається, це найдобріше свято з усіх існуючих нині... Домашній затишок, тепло, любляча родина, усі, задля кого живеш. Якась таємниця незбагненої любові і радості охоплює тебе... І так хочеться вірити, що світ цей зміниться на краще... Львів... Ніде так не святкують Різдво, як у Західній Україні. Саме тут збережено усю чарівність цього божественного дійства. Стати частинкою свята, побачити, збагнути Різдво запропонували і нам. Було обіцяно: родини, які приймуть тебе у своє життя на ці короткі три дні, і покажуть, і розкажуть, і навчать святкувати народження Сина Божого згідно з віковими традиціями. Та не все сталося, як гадалося. Коротко оповім події. Ми приїхали на запрошення Українського Католицького Університету. Нас поселили у казармі військового інституту. Близько ста чоловік зі всієї України жили разом у величезному приміщенні, без найелементарніших умов, до яких ми, міські жителі, так звикли. Але не бійтесь, я не буду оповідати всі жахи і приємні дрібнички солдатського життя, бо провела в казармі одну-єдину ніч. Вранці мене забрали родичі, що живуть у Львові, два дні я жила у них... Це Різдво я ніколи не забуду, бо для мене воно було справжнім. Почну розповідати з самого початку. Сімейне свято з солдатами, я б сказала, навіть екзотичне.., але якось не по-різдвяному. Де той затишок, де те родинне тепло... Мене охопило розчарування... Як можна чомусь навчитися, щось пізнати, осягнути Різдво в казармі. Екскурсії, музеї, історичні пам'ятки міста - ніщо не радувало, не хотілося провести ці дні у товаристві прекрасних, але холодних львівських пам'яток. "Людей, людей! - просило моє серце, - справжніх, веселих і сумних, з їхніми турботами і радощами, з їхнім усвідомленням Різдва". І молитви були почуті. Я опинилася у звичайнісінькій львівській родині, у своїх далеких родичів по лінії мого прадідуся. Зустріли мене дуже тепло. Я не була присутня на святій вечері, але вранці я побачила (та й не тільки побачила, а й покуштувала) всі ті дванадцять страв, серед яких була кутя, пампушки, риба та багато іншого. На столі стояла свічка і лежав хліб. Мені пояснили, що вони будуть на столі аж до багатої куті, тобто до тринадцятого січня. Крім цього, мене пригощали різноманітними солодощами та печивом, що їх готувала сама господиня. Мене дуже вразило, як ставляться люди до цього свята. Це дійсно щось надзвичайне... Потім ми поїхали в село до бабусі, яку я вперше побачила. Ніколи не забуду її зворушливих слів: "Пам'ятай, доню, що ти - українка, і ніколи не цурайся своєї рідної мови". Львів і взагалі вся Західна Україна, на мою думку, багата саме своїми людьми, в очах яких можна побачити віру, надію, людьми, серце яких відкрите, людьми, яким не байдужа доля держави, в якій вони живуть. Різдво - це родинне свято, і село, у якому я була, то і є одна родина. І я не знаю, чи багато саме різдвяних звичаїв і традицій я побачила, але те, що бачила, було справжнім, непідробним. Особливо запам'яталися мені колядники, які дуже відрізняються від наших, кримських. Це дійство схоже на театральну виставу: ряжена молодь розігрує різдвяну казку, у якій добро завжди перемагає зло. І що дуже цікаво: скільки колядок я не чула, вони всі були різні. Слова ж, що казали колядники, були не тільки побажаннями щастя, а й молитвами за Україну. В колядках відображається віяння часу, переживання людей, вони не є згадкою про минуле, вони є нашою сучасною культурою, що розвивається. Чудові люди, чудовий край, чудове свято. Тільки дуже шкода, що пощастило побачити справжнє Різдво лише мені, бо там, на Львівщині, живуть мої родичі.
м. Сімферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 03.02.2006 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3598
|