|
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 03.03.2006 > Тема "Урок української"
#10 за 03.03.2006
ПОТРІБНІ РЕАЛЬНІ ЗМІНИ.ЧИ МОЖУТЬ ЇХ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЧЕРГОВІ ВИБОРИ?
Сергій Савченко
За роки незалежності в Україні тричі відбулися вибори депутатів Верховної Ради і Президента. Кожен раз вибори перетворювалися на суттєвий іспит держави на міцність. Особливо треба відзначити останні вибори Президента, коли протистояння набуло крайніх форм і держава була поставлена на межу громадянського конфлікту. Певна напруга помітна під час поточної виборчої кампанії до Верховної Ради України та до органів місцевого самоврядування. Знов представники партій та блоків намагаються переконати виборців, що тільки обрання їх кандидатів депутатами зробить життя виборців заможним і щасливим, а державу міцною.
Поміркуємо трохи над подіями 2004 року. Протистояння на виборах Президента сягнуло крайніх меж. Сторони під час виборів використали всі наявні можливості, щоб подати перемогу конкурента як суспільну катастрофу. Протистояння свідомо було доведено до меж ментального, цивілізаційного вибору. Для забезпечення перемоги кандидата від влади було використано всі наявні ресурси, до протистояння були залучені навіть учні шкіл, що згідно із чинним законодавством є злочином. Свавілля влади жахнуло суспільство, і найбільш активна і самодостатня його частина вийшла на майдани по всій країні. Кількість протестуючих виявилася несподівано великою не тільки для влади, а й для опозиції, яка виявилася не зовсім готовою до такого масового руху. Влада була деморалізована і відступила. Опозиція перемогла. Переможці святкували перемогу, а переможені були на межі відчаю. Що ж було потім? За великим рахунком - НІЧОГО!
Так, ми пам’ятаємо про перепродаж «Криворіжсталі», про підвищення пенсій, зарплат вчителям та лікарям, підвищення виплат за народження дітей. Але було не тільки це - на початку 2005 року суттєво погіршилися умови роботи для представників малих та середніх підприємств, приватних підприємців, тобто тих, хто й забезпечив перемогу опозиції. Попри істеричні волання представників «переможених» щодо репресій кадрової революції не відбулося. Винятком є Міністр внутрішніх справ, який один, як Геракл, намагається вичистити авгієві стайні, але теж попри шалену енергію й особисту харизму нічого зробити не може. Система зв’язує по руках і ногах.
У Криму це було видно найбільш промовисто, коли А. Матвієнко відверто ігнорував кадрові пропозиції політичних сил, які працювали на перемогу опозиції.
Тож чи варто чекати якихось змін після виборів до рад всіх рівнів. На погляд автора цих рядків, очевидно - НІ. Свідомо не буду називати жодного прізвища чи назви партії або блоку, щоб не порушити вимог законодавства про вибори. Але кожен, кому ще не остогидла ця, вже відверто фарсова, агітація основних претендентів, після ознайомлення зі списками кандидатів у депутати має зрозуміти, що у радах всіх рівнів залишаться ті самі люди, частина яких за новими правилами гри буде виступати від імені політичних сил для них ще рік тому абсолютно не прийнятних. Тож питання риторичне - чи зміниться життя, якщо керманичі залишаться переважно тими самими.
Навіть, якщо станеться так, що якимось дивом до Верховної Ради потраплять одна чи дві нові політичні сили, в списках яких зараз немає депутатів цього скликання, то нічого не відбудеться. Принаймні за двома причинами: по-перше, їх буде занадто мало (не більше 10% в кращому випадку), по-друге, вони потраплять в систему, яка примусить діяти за тими самими правилами.
Нам можуть нагадати про політичну реформу. На думку автора, повномасштабне впровадження цієї реформи взагалі може паралізувати життя в державі. Ні, безумовно, за інерцією щось буде робитися й надалі, але керованість буде втрачена остаточно, оскільки наявна вже зараз система колективної безвідповідальності сягне свого логічного завершення, чого скоріше за все й прагнули її розробники та замовники.
Ми не будемо ставити та відповідати на типові російські запитання: «Хто винен і що робити?»
Ми спробуємо підійти до проблеми інакше: «Чи варто було виходити на майдани на президентських перегонах і які подальші перспективи?»
Банальним, але справедливим, є твердження, що кожне суспільство має уряд, на який заслуговує. Теоретично Україна після здобуття незалежності могла розвиватися іншим шляхом - шляхом швидкої технологічної модернізації із використанням наявних тоді матеріальних ресурсів. Але ця суто теоретична можливість мала незначну ймовірність для втілення у життя і тому не була реалізована. Основна причина, очевидно, кадрова - перші особи держави не мали досвіду самостійних дій і увесь час намагалися повернутися до звичної для себе ситуації - працювати під чиїмось патронатом. Звичним і зрозумілим для них був патронат Москви, хоч, дякувати генералу Вареннікову, отримали під час ДКНС від того потужне щеплення.
Через відсутність плану стратегічного розвитку у провідної верстви держави, оскільки й ця верства, як така, тільки формувалася, було втрачено перші п’ять років, коли суспільство жило фактично виключно на матеріальних запасах минулого. Але цей період, на жаль, був неминучим, оскільки, з одного боку, націонал-патріотична, переважно гуманітарна інтелігенція, була в ейфорії від здобуття незалежності й не могла надати суспільству відповідного імпульсу розвитку, з другого ж боку технократи- господарники, які, відверто кажучи, сприйняли незалежність у більшості як руйнацію звичного для себе життя і теж не могли сформулювати напрямок розвитку. Згадаємо волання прем’єр-міністра Леоніда Кучми з трибуни Верховної Ради: «Скажіть мені, що будувати!!!» Недавній директор «Південмашу» звик будувати те, що йому накажуть. Тож не маючи стратегії розвитку, капітани індустрії для початку вирішили заволодіти тим, що опинилося в їх розпорядженні. Леонід Кучма став для них своїм і зрозумілим. Таким чином, за десять років його владарювання постало те, що потім стали називати кучмізмом.
Суспільство, держава втратили ресурси, але час було використано на процеси внутрішньої самоорганізації. Соціум України - дуже складна система. Скоріш за все, ніхто в державі, на жаль, не вивчає всіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Незнання реалій призводить до того, що результати певного впливу бувають абсолютно не такими, на які розраховують ті, хто ініціюють такий вплив. Кульмінацією нерозуміння частиною владних структур реалій суспільства, яке сформувалося за п’ятнадцять років в Україні, було зухвале намагання нав’язати державі Президентом В. Януковича.
Поруч зі створенням суто бандитських регіонів постав унікальний прецедент створення нової, якої не було в Україні часів СРСР, акумуляторної галузі. Знайшлися люди, які ризикнули, яким повірив тоді ще один із керівників банку «Україна»
В. Ющенко, і Україна має виробництво акумуляторів, що переважають найкращі світові зразки. Проросійські «політики» Криму, мабуть, й не підозрюють, що на танках в армії Російської Федерації зараз стоять українські акумулятори. Україна зберегла космічну галузь промисловості, подякуємо за це ракетнику Л. Кучмі. Ці обставини за потреби також варто використати в «диспутах» із Росією. Але ми зараз не про це.
На тлі шаленої зухвалої русифікації, перш за все, сучасного шоу-бізнесу постали високопрофесійні україномовні колективи та виконавці в тому самому шоу-бізнесі, сформувалася нова генерація мистецької, літературної еліти. Ця еліта в повну силу заявила про себе під час подій на Майдані і забезпечила ідейну, інтелектуальну перемогу опозиції.
Подією стали книги Ігоря Каганця (Миро Продум) «Нація золотих комірців», «Психологічні аспекти в менеджменті: типологія Юнга, соціоніка, психоінформатика», «Арійський стандарт», дванадцять випусків журналу «Перехід-ІV» (веб-сторінка Perehid.org.ua). Слід зауважити, що І. Каганець спрогнозував за рік події осені 2004 року під час президентських виборів (див. випуск № 12 журналу «Перехід-ІV»).
Нарешті, І. Каганець оприлюднив «Пшеницю без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень». Безумовно, ця груба книга в 560 сторінок великого формату буде джерелом багатьох дискусій. Автор в анотації стверджує: «На основі ретельного логіко-лінгвістичного аналізу канонічних текстів Євангелія, інформації з Туринської плащаниці та сучасного розуміння психоінформаційних процесів здійснено очищення Доброї Новини від фарисейських вставок - згідно із заповіддю Ісуса Хреста про неминучість відділення «пшениці» Божого слова від «куколю» ворожих фальсифікацій.
Відтворено первинний текст Чотириєвангелія в його справжній хронологічній послідовності. Кожну євангельську подію супроводжує ретельний науковий коментар з посиланням на авторитетні дослідницькі джерела. Ключові місця україномовного перекладу звірені з давньогрецькими текстами. Очищений текст Євангелія зведено в паралельну таблицю з наступним синтезом в цілісну Добру новину Ісуса Хреста, Сина Божого».
Це не єдине, що напрацьовано інтелектуальним колом, яке гуртується біля журналу «Перехід-ІV». Ще одним надбанням є напрацювання лікаря Олександра Філатовича методики зцілення «Живе Слово».
Тож процес відродження української нації прискорюється. Цікавим проявом цього прискорення є той факт, що у цьогорічному конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика в Таврійському національному університеті імені В. І. Вернадського, де немає жодної групи (крім факультету української філології та українознавства) з українською мовою викладання, взяло участь майже сімсот студентів всіх факультетів. Переможцями університетського туру стали п’ятнадцять студентів, а призерами - сімдесят. Четверо стали учасниками четвертого туру конкурсу.
Стосовно подальших подій можна вважати очевидним те, що процес змін в суспільстві прискорюється і цілком ймовірним може бути, що нас чекатимуть через нетривалий час позачергові вибори, а можливо, й референдум щодо Конституції із докорінною зміною усієї системи влади в Україні на основі концепції Третього Гетьманату. Незабаром має постати «Геополітика Третього Гетьманату», «Технологія Третього Гетьманату», «Економіка Третього Гетьманату», «Культура Третього Гетьманату», «Філософія Третього Гетьманату», «Еліта Третього Гетьманату», «Засади солідарності Третього Гетьманату».
Зневіра, що панує в більшості суспільства, буде подолана спалахом пасіонарної віри й творчості. Почуття безнадії, від якої чахнуть уми й душі, зміниться інтенсивною працею колективної свідомості, коли окремі світочі, провідники об’єднаються й почнуть накопичувати «критичну масу» ідей, залучаючи своїм тяжінням все нові й нові уми, щоб наповнити коротку, як бойовий наказ, містичну, як молитва, доктрину Третього Гетьманату конкретними технологічними напрацюваннями. В цій доктрині просяють всі покоління наших предків від прадавніх жерців стародавнього святилища «Кам’яної могили», легендарних трипільців, величної імперії Київської Русі зі Святою Софією, звитяг Данила Галицького та Богдана Хмельницького, жертовності Івана Мазепи, трагізму Української Народної Республіки і Другого Гетьманату, мовчазного опору жертв Голодомору, трагічної звитяги бійців УПА та Чотирьох Українських фронтів, мужності Петра Шелеста, відваги В’ячеслава Чорновола, генія Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Пулюя, Ігоря Сікорського, Сергія Корольова, Миколи Боголюбова та Віктора Глушкова. І в цьому багатотисячолітньому сяйві виникне мужній і прекрасний образ Третього Гетьманату.
Настав час поширювати нові знання серед тих, кому вони потрібні та цікаві. Запрошуємо всіх бажаючих до обговорення книги «Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень», концепції Третього Гетьманату до приміщення редакції газети «Кримська світлиця» кожної п’ятниці о 15-й годині.
Хай Буде!
Сергій Савченко,
голова Всекримського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, кандидат фізико-математичних наук.
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 03.03.2006 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3658
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
