"Кримська Свiтлиця" > #10 за 03.03.2006 > Тема "Урок української"
#10 за 03.03.2006
Наш стиль - це толерантність, співпраця, діалог
Тетяна ТИМОФЄЄВА, заступник директора з культурно-масової роботи.
22 лютого 2006 року виповнилось 10 років Українському культурно-інформаційному центру в м. Севастополі.
10 років у потоці історії - це лише мить, у житті людини - цілий період, для закладу культури - час розквіту творчих сил. Вже зроблено перші складні кроки, вже склався колектив, народились традиції, але ще є простір для пошуків, нових ідей, нема самозаспокоєння - на цьому підґрунті, як відомо, й народжується творчість. Кожний ювілей, навіть найменший, є приводом для підбиття підсумків, споминів про значні події у житті закладу культури. 1995 року Палац культури рибалок, на базі якого був створений УКІЦ, зазнав кризи. Колективу загрожувало 40%-е скорочення штату за ініціативою власника Палацу СДП «Атлантика» - комерційне переорієнтування. Того ж часу в Криму та Севастополі виникли складні міжетнічні відносини, які змусили Кабінет Міністрів України шукати засобів впливу на ситуацію. Активно обговорювались питання про створення у цьому регіоні такого чи таких закладів культури, які були б спроможні об’єднати представників різних культур, різних релігійних конфесій, сприяли б розвитку взаєморозуміння та вирішенню багатьох проблем. Таким чином виникла ситуація, коли Міністерству культури потрібна була база для створення такого закладу культури, а колектив Палацу рибалок, який бажав розвиватися в руслі культури, був готовий стати такою базою. Тривале узгодження деяких позицій мало завершення 30 січня 1996 року. Кабінет Міністрів України прийняв рішення про створення Українського культурно-інформаційного центру в м. Севастополі на базі Палацу культури рибалок, а на підставі цього документу 22 лютого 1996 року Міністерство культури і мистецтв України видало наказ за №88, який і зазначив дату народження УКІЦ та існування колективу ПК рибалок у новій якості. Створення Українського культурно-інформаційного центру в російськомовному місті севастопольці сприйняли по-різному. Дехто привітав цю подію, а дехто побачив у цьому загрозу російській культурі та спробу насильницької українізації. Дуже мало людей розуміли, що збережений один з найважливіших закладів культури міста, який завдяки свідомим, послідовним діям колективу не перетворився на салон з продажу авто (була така загроза), не став місцем розміщення декількох десятків крамничок, а продовжує справу виховання молоді, бо в творчих колективах УКІЦ та гуртках навчаються вокалу, танцям, грі на музичних інструментах діти та молодь (близько тисячі). Тут є місце для розвитку культури будь-якого народу. А українська культура, якщо обтрусити з неї політичну лузгу, якою засмічене все наше життя, є культурою яскравою, зрозумілою, гідною високої шани й поваги. Головна мета роботи Центру була визначена в його статуті - «сприяння процесу відродження і розвитку української національної культури та культур народів, які проживають в Україні та Криму. Всебічна підтримка культурних ініціатив, спрямованих на поширення надбань української культури, міжнаціональне співробітництво у сфері професійного народного мистецтва та культурно-масової роботи». Завдання непросте, враховуючи те, що до того часу колектив працював переважно з рибалками, підприємствами риболовної та рибообробної промисловості. На початку роботи лише два працівники вільно володіли українською мовою, добре були знайомі з українською культурою, народ-ними звичаями, традиціями. Тобто не вистачало досвідчених кадрів. Це була найважливіша проблема, її досить швидко розв’язав директор Центру - О. А. Коротун. До колективу влилися нові люди. Не слід думати, що вирішення всіх цих завдань йшло безболісно, що формування колективу відбулося легко. Ні! Приходили, але швидко звільнялися ті, хто хоча й мав знання з української мови та культури, але любив не саму культуру, а насамперед себе у ній, хто сподівався влучно потрапити у потік і зробити собі ім’я, хто агресивно ставився до інших культур, просто нечесні люди. Колектив позбавлявся від таких «знавців». Сьогодні колектив УКІЦ - це команда однодумців, яка складає близько 150 працівників, третина з них - творчі працівники. В УКІЦ працюють 5 творчих відділів та підпорядковані їм бібліотека (перша українська бібліотека в Севастополі), художня та швацька майстерні, фонотека, музей. Кількість творчих колективів зросла за 10 років з 11 до 19. Вони різні за жанрами та напрямками, 12 з них мають звання «народний» та «зразковий». 100% керівників відділів мають вищу освіту, 97% методистів - вищу, незакінчену вищу та середню спеціальну освіту. Середній вік працівників творчих відділів - 40 років, керівників колективів - 46 років. Зрозуміло, що такий кадровий склад гарантує високу якість проведення будь-яких заходів, це й обумовило зростання їх кількості: з 299 у 1996 році до 535 у 2005 році, тобто майже вдвічі. Деякі скептики можуть запитати: «Навіщо потрібні в Севастополі заходи української культури?» Їм можна відповісти, що є люди, котрим не потрібні заходи будь-якої культури: чи з української, чи з російської, чи кримськотатарської. Але ж є люди, котрим потрібні такі заходи, якщо вони цікаві й проведені на високому рівні. Сьогоднішній день свідчить про те, що заходи української культури, мовно-мистецькі свята, які щорік проводить УКІЦ, мають попит, є тенденція зростання їх кількості та кількості їх відвідувачів: це шкільні класи, які приводять вчителі української мови, історії, народознавства, щоб поглибити знання учнів, це студенти технікумів і внз, військовослужбовці, мешканці міста, які шанують українську культуру. За 10 років вже склалися традиції. Скільки існує УКІЦ, проводиться акція «Вінок Кобзарю» під час шевченківських свят, яка включає в себе міський конкурс читців, конкурс дитячого малюнка, тематичні вечори, брейн-ринги, святкові концерти. УКІЦ започаткував проведення в Севастополі щорічного свята «Святий Миколай, до нас у гості завітай», Дня Матері, мовно-мистецьких свят на День української писемності і мови. За 10 років існування УКІЦ проведено понад 60 літературно-музичних світлиць та альманахів «Сузір’я», які знайомили севастопольців з життям та творчістю видатних українських митців: І. Франка, Л. Українки, Є. Гребінки, Л. Глібова, О. Кобилянської, І. Нечуя-Левицького, М. Гоголя, М. Рильського, Л. Костенко, І. Драча, О. Ольжича, О. Теліги, Є. Маланюка, А. Малишка, Г. Квітки-Основ’яненка, С. Руданського, Л. Старицької-Черняхівської, Н. Ужвій, М. Лисенка та багатьох інших. Головна мета цих заходів - допомога у вивченні української мови, знайомство з історією української культури - досягається не тільки тим, що на заходи запрошується молодь як глядач, але й тим, що від 10 до 30 старшокласників і студентів є виконавцями творів, учасниками заходів. Склад виконавців постійно змінюється, і це дає змогу долучати до української культури все більше і більше молоді. Саме з участі в заходах УКІЦ почався шлях у мистецтво Любові Тищенко, яка сьогодні є випускницею Київського національного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, ще декілька постійних учасників заходів Центру стали студентами Київського національного університету культури і мистецтв. Найбільш резонансними за роки існування Центру були тематичні вечори: «Голгофа голодної смерті» - театралізована літературна світлиця до 70-річчя Голодомору в Україні, «Дзвони Чорнобиля», «Лицарі України» до 510-ї річниці українського козацтва, Міжнародний день рідної мови, який проводиться разом з Асоціацією національно-культурних товариств Севастополя. З АНКТС нас пов’язує давня і міцна дружба. Саме в УКІЦ з року в рік святкує кримськотатарська громадськість Севастополя «Наврез-Байрам», єврейська громада - «Рош-а-Шана», новорічне свято. Молдавське та болгарське товариства саме в УКІЦ поділилися своїми знаннями про традиції святкування весняного свята «Мартішор», білоруси - зимового свята «Жаницьба комена». Двічі УКІЦ проводив форуми національно-культурних товариств Севастополя, 10 разів - акцію «Братерство в наших душах і піснях» під час святкування Дня Незалежності України. Працівники Центру неодноразово були учасниками «круглих столів» та семінарів з питань міжетнічних відносин, двічі були у складі делегації Севастополя на всеукраїнських форумах національних меншин, що проходили в Києві. Робота УКІЦ у цьому напрямку визнана у місті. Ми вміємо знаходити друзів. Центр став об’єднуючим закладом культури для інтелігенції міста. Саме на базі бібліотеки УКІЦ постійно збираються члени севастопольської організації «Союзу українок», за безпосередньої участі творчих працівників Центру проводилися 1-й та 2-й форуми інтелігенції міста «Маю честь жити в Севастополі», заключна акція відомого севастопольського пленеру, форум вчителів української мови та літератури «Духовні скульптори прийдешніх поколінь», традиційні фестивалі-конкурси творчих робіт телеорганізацій «Телетріумф - Севастополь», День працівників культури та аматорів народної творчості. Давні стосунки поєднують нас з Кримським республіканським центром народної творчості, третій рік у рамках укладеної угоди ми співпрацюємо з виховними структурами ВМС ЗС України, спільні заходи поєднують УКІЦ з кафедрами української мови та малювання й креслення Севастопольського державного гуманітарного університету. Ми відкриті для співпраці, але нас дивує намагання деяких громадських організацій спостерігати за кожним кроком УКІЦ, чекаючи на помилку, щоб тієї ж миті плеснути від «щирого серця» брудом, щоб знали, хто більше любить Україну. Це сумно. І це стиль, який ми відкидаємо. Наш стиль - це велика повага до культури України, до культур народів Криму. Це толерантність, це прагнення досконалості, співпраці, діалогу. Цього стилю ми дотримуємось всі 10 років існування, саме за це нас шанують у місті, саме це є нашим компасом у суперечному, бурхливому, нашому неспокійному, але такому цікавому світі.
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 03.03.2006 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3668
|