Версiя для друку Обговорити в форумi

ПОВЕРНІТЬ МЕНІ МОЮ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ!

Наш народ протягом багатьох століть боровся, відстоював свою етнічну самобутність, свою національність. Усе життя я був українцем, і раптом в старості мене загубили, розчинили.
Я розумію ставлення до українців кучмістів. Їхня мета зрозуміла - не було українців в Україні й нема, і все. Але вже рік правління нашої рідної влади, а безлад досі не ліквідовано.
Звертаюсь до всіх кандидатів в депутати і до Президента В. А. Ющенка - поверніть в наші паспорти графу «національність». Я думаю, мене підтримають мільйони українців.
В. АНДРУСЕНКО, пенсіонер.
м. Сімферополь.

Відштовхнули, як дворову собачку...

Недавно по радіо виступала в прямому ефірі Наталія Вітренко. Нам не вдалося додзвонитися, щоб поставити пані Наталії два запитання. Тож хочемо зробити це через газету. Як відомо, пані Вітренко використовує подвійні стандарти. Свого часу сміливо критикувала Кучму, але коли доходило до голосування у парламенті, вона підтримувала його. Зараз вона відмежовується і від Кучми, і від Кравчука, але готова блокуватися з Партією регіонів, керівник якої Янукович - прямий наступник Кучми, та з партією соціал-демократів об’єднаних (керівник Кравчук). Однак ці керівники відштовхнули пані Наталію ногою, як дворову собачку - забагато галасує. Хвалилася пані Наталія своїми стосунками з главою путінської АП Медведєвим та російськими політтехнологами. Тож нам хочеться запитати її: за скільки срібняків вона там продавала Україну? Друге запитання: за яким правом - моральним, людським, чи за яким законом п. Вітренко полізла в бійку з воїнами ОУН-УПА, отими сивими стариками, за віком - її батьками, які своєю кров’ю і навіть життям здобували незалежність Україні, якою тепер п. Наталія так успішно торгує в Москві. Чому правоохоронні органи не дали правову оцінку цій акції. А ще п. Вітренко питаємо: чи не боїться вона, що руки їй повсихають?
А газеті хочемо сказати, що ми не тільки ваші читачі, але й щирі вболівальники і захисники. Ми вже звикли до інформації про ваші справи і вони нам болять часом більше, ніж свої власні, а проти ваших негараздів ми ведемо спільну боротьбу, може, не таку гучну, але потрібну.
Бувайте здорові! Щастя, успіхів, наснаги творчої на благо наше і ваше.
Василь та Романна ШКОЛИКИ.
м. Керч.

ЧОМУ ПАСЕМО ЗАДНІХ?

Одного дня отримав листа з Ростова-на-Дону і поскаржилась мені по телефону керчанка. Інна Григорівна, українка з Ростова-на-Дону, пише: «Отдушина моя - украинская диаспора. Столько интересных знакомых у меня появилось. Начинаем подготовку к празднованию 135-летия со дня рождения Леси Украинки (февраль), а в марте ежегодно отмечаем день рождения Т. Г. Шевченко, в июле 150 лет со дня рождения И. Франко. На слова этих поэтов - много красивых песен, романсов. Обещают выступить певцы из филармонии и оперного театра. Есть чтецы, воскресная школа при университете, посещают ее не только дети, но и взрослые. Здорово помогает консульство. Генконсул - порядочный, интересный человек, что вызывает к нему уважение администрации области и округа...».
Ніна Борисівна, українка з Кубані, в розмові переходить на українську мову і, між іншим, питає: «Чи є у нас, в Керчі, українська община чи якась спільнота українців? Так хочеться зустрітись, попрактикуватись в українській мові, відчути рідну сім’ю, може, почути пісню...»
Не чув я нічого про українську сім’ю спільну, общину. Є секція «Просвіта», та не везе їй з керівництвом, треба молоді «Просвіти» брати керівництво в свої руки та й налагодити контакт з українцями. Скільки нині клубів, актових залів різних підприємств бездіяльні. Думаю, знайдуться керівники, які безкоштовно дадуть можливість зустрітись в своїх клубах, залах українській общині. Організатори, де ви?
Костянтин МОЧУЛЬСЬКИЙ.
м. Керч.

УЧИТЕЛЬ... БЕЗ КНИГИ

Хочу звернути увагу на один дивовижний парадокс у нашому освітянському житті-бутті: сьогодні вчитель-словесник (та й не тільки він!) дуже мало читає - менше сумлінного випускника!
І не тому, що вільний від уроків час клопочеться на городі чи міні-фермі (на зарплату не проживеш!), а ще й тому, що сучасна українська книжка для нього і його вихованців - за сімома замками. Не шукайте її ні в шкільних, ні в сільських бібліотеках. Не знайдете і в комерційних книгарнях (державних і досі катма!), завалених секс-макулатурою. Десь видаються бодай малими тиражами повісті і романи, поетичні збірки рідних письменників, однак до «глибинки» вони, як і літературно-художні часописи, не доходять. Не краще і з виданнями класики.
Хрестоматії з української літератури, як правило, подають лише уривки з великих за обсягом творів, а то і зовсім не подають. У ми-нулому навчальному році, при-міром, я змушений був вивчати з одинадцятикласниками роман
І. Багряного «Тигролови» за уривком, а поему Л. Костенко «Маруся Чурай» - за єдиним власним примірником. Навіть поема І. Котляревського «Енеїда» і п’єса «Наталка Полтавка» подані не повністю, скорочено в хрестоматії для 9-го класу «Джерела пружно б’ють» (упорядник Б. Степанишин). Воно й зрозуміло: економія паперу! Але ж у бібліотеках цих та інших програмових творів - на пальцях перелічити! Що вже казати про рекомендовані для позакласного читання - їх удень зі свічкою не знайдеш!
Мова йде про те, щоб на державному рівні забезпечити вчителів- словесників, фахівців своєї справи, інструментом для їхньої суспільної важливої праці - книгою, як, скажімо, хірурга - скальпелем, токаря - різцем... Книга має бути не позиченою в сусіда, не бібліотечною, а своєю: з помітками, закладками, завжди під рукою. Їх, ці старі, зачитані до дірок, «свої» томики словесник ніколи не проміняє на дорогі, суперсучасні видання, бо в них його життя, роки нелегкої праці. Нечасто після цікавих уроків з позакласного читання словесник приносить свою книгу додому: її читають учні. Довго вона «бродитиме» по сільських хатах...
Справді, вчительська книга - це не тільки знаряддя нашої праці, але й багатство наших учнів. Не перевелись ентузіасти, які з-під землі дістануть потрібне видання. За останні копійки. Щасливі учні такого вчителя! А якщо - ні? Якщо більшість із нас ламають голову: де взяти? Жертвами голоду книжкового, цього неприродного дефіциту, стають діти. Держава має подбати про пріоритетне забезпечення школи і вчителя духовним хлібом - книгою. Саме їм в першу чергу віддавати кращі видання. Через передплату, книгарні, бібколектори. А може, є інші шляхи вирішення цієї болючої проблеми? Запрошую до розмови колег і читачів газети.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
учитель.
с. Пруди в Криму.

ВМС України - кузня антиукраїнських політиків?

Із обуренням довідався про те, що заступник командувача з гуманітарних питань військових моряків України Сергій Данилевський пішов на вибори в проросійському блоці «За Крым». Його політичний попередник офіцер Вадим Дворніков сьогодні - після демобілізації з ВМС ЗС України і отримання військової пенсії від української держави - став керівником секретаріату радикальної антиукраїнської сили в Севастополі - партії «Союз».
Після цього виникає кілька риторичних запитань. Як український офіцер опинився в компанії осіб, які захищають інтереси Селянської партії України, партії «Віче» та партії «Народна влада»? А з огляду на специфіку кримських організацій всеукраїнських партій, які мають за мету зовсім не партійні цілі, дивуєшся ще більше. За кого будуть голосувати під-леглі військовослужбовці, тобто, чи не буде використовуватись, як на попередніх виборах, військовий адмінресурс?
Невеличкий натяк на якість виховної роботи Сергія Данилевського дає факт неспроможності українських солдатів, що служать на Ай-Петрі, назвати прізвище міністра оборони України. Цей ганебний факт трапився під час візиту командувача ВМС ЗС України Ігоря Князя. Чи це не стало наслідком того, що солдати мають єдине джерело інформації - російське телебачення?
Допоки буде спотворюватись поняття патріотизму в країні - невідомо. Але припинити елементарне безглуздя - просто необхідно.
Степан ЗАТУЛИВІТЕР.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 03.03.2006 > Тема "З потоку життя"