|
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 24.03.2006 > Тема "Резонанс"
#13 за 24.03.2006
ПРО «ПРАВДУ» ╤ КРИВДУ, ПОЛ╤ТИКУ ╤ ПОЛ╤ТИК╤В, ╤СТОР╤Ю ╤ НЕ Т╤ЛЬКИ...
В╕ктор СИДОРЕНКО.
НАРЕШТ╤ дочекалися! За два тижн╕ до вибор╕в зг╕дно з д╕ючим законодавством заборонено проводили вс╕ляк╕ опитування ╕ без того спантеличеного за останн╕ дн╕ ╕ тижн╕ населення. Заборонено також спов╕щати нас про т╕ чи ╕нш╕ рейтинги ╕ в╕дсотки, що прогнозуються для т╕╓╖ чи ╕ншо╖ пол╕тично╖ сили, як╕ вона ну просто-таки зобов’язана отримати в╕д свого «вдячного» електорату, тобто нас з вами. Куди ж бо нам, с╕ромахам, ще под╕тися в╕д нашо╖ традиц╕йно╖ пол╕тично╖ ╕ соц╕ально╖ св╕домост╕? Д╕йсно, н╕куди, як у ф╕льм╕ про всенародно любимого (нав╕ть до анекдот╕в) Василя ╤вановича. Пам’ята╓те? «Б╕л╕ прийшли... червон╕ прийшли...» Про результати ╖х приходу «народний обранець» населеного пункту, де на той час знайшла притулок легендарна див╕з╕я, або, за модним висловлюванням тогочасного пол╕тичного ╕стебл╕шменту, «ходок», хай ╕ не до «всенародного вождя», а всього лише до «всенародного героя», як стало в╕домо згодом з легко╖ руки чи, вибачте, язика вже «народного вождя», а тод╕ всього лишень начальника ц╕╓╖ само╖ див╕з╕╖, висловився всього-на-всього одним влучним словом... Не будемо його наводити, дума╓ться, воно добре закарбувалось у наш╕й генетичн╕й всенародн╕й пам’ят╕. А от ц╕каво, яким би влучним словом чи висловом охарактеризував би по-ф╕лософськи цей мудрий селянський обранець, побачивши б нашу нин╕шню повсякденну ситуац╕ю, де, на в╕дм╕ну в╕д тод╕шньо╖, двокольорово╖ червоно-б╕ло╖ д╕йсност╕, повне розма╖ття вс╕х кольор╕в веселки, ╕ нав╕ть б╕льше, та й перепустка у «народн╕ обранц╕» дещо, скаж╕мо так, складн╕ша за процедуру селянсько╖ сходки того геро╖чного часу? Якби йому забракло лексики, де б в╕н здогадався ╖╖ запозичити? Чи не в одному (на його подив, вже не ╓диному) з друкованих видань, де за традиц╕╓ю якщо не «Русько╖ правди» Ярослава Мудрого, то вже точно лен╕нсько╖ «Правди» назви з ╕ншим словом ну просто не може бути. Та й лог╕чною п╕дказкою може слугувати все той же «в╕чно живий», хоч ╕ у бронз╕ ╕ серед чужор╕дного йому розма╖ття лозунг╕в ╕ прапор╕в, де (правди н╕де д╕ти) можна знайти ╕ все ж таки ╕ р╕дний йому начебто пролетарський однокол╕рник. Можливо, якби наш герой з геройсь-кого ф╕льму п╕д╕йшов до намету з в╕дпов╕дною назвою, то знайшов би там не т╕льки начебто однодумц╕в того, до кого в╕н був посланий громадою, але й сучасний п╕востр╕вний вар╕ант «всенародно любимого» часопису № 1. А в ньому, можливо, знайшов би безл╕ч начебто пролетарських «крилатих вислов╕в» на т╕ чи ╕нш╕ реал╕╖ сьогодення. Наприклад, «На Украине что ни Тарас, то...» Це про пред-ставника не менш «всенародного любимого» виборчого блоку-л╕дера перегон╕в Тараса Чорновола ╕ його висловлювання щодо мовного питання. Або ж коментар щодо оф╕ц╕йного тлумачення уповноваженою оф╕ц╕йною особою, а саме - м╕н╕стром оборони Укра╖ни оф╕ц╕йного м╕ждержавного договору про перебування Чорноморського флоту РФ на територ╕╖ нашо╖ держави п╕д назвою «Дурень» (здогадайтесь, хто це?) думкою багат╕╓...» А ╓ висловлювання куди б╕льш в╕дверт╕! «Хватит молоть чушь!» - це про що? Якщо про те, що ми бачимо ╕ чу╓мо сьогодн╕ на кожному кроц╕, у тому числ╕ ╕ з вуст представник╕в колись ╓диного «ядра» пол╕тичного устрою, то можна т╕льки порад╕ти так╕й влучн╕й характеристиц╕ того, що в╕дбува╓ться. Можливо, так би подумав ╕ наш герой з минулого.
╤, задовольнившись прочитаним заголовком, залишив би нам, пром╕нявши наше сьогодення на сво╓ колись таке р╕дне всього лишень двокольорове революц╕йне минуле, де те, що з ним там роблять, чинять т╕льки «б╕л╕» ╕ т╕льки «червон╕».
Тож, попрощавшись з «прибульцем», не можемо не поц╕кавитись, яку ж саме ╕нформац╕ю розм╕стив Микола Горюнов у № 23 за 7 лютого цього року у «часопис╕ № 1» на нашому славному п╕востров╕? ╤ яким же чином вона нас може зац╕кавити?
Отож, чита╓мо...
ХВАТИТ МОЛОТЬ ЧУШЬ!
В редакцию пришла Серафима Степановна Гурджи (в детстве - Яковенко). Что привело её к нам?
- Разнузданная антироссийская истерия, развязанная в последнее время украинскими средствами массовой информации, хором твердящими о голодоморе, который якобы явился следствием геноцида украинского народа со стороны России, - говорит Серафима Степановна.
- Я не могу слушать эту чушь. Тогда был страшный голод, вызванный небывалой засухой. Я то время хорошо помню. Как на духу скажу: не только на Украине умирали люди от голода, точно так же гибли люди и в России, а может быть, и более массово.
Мы жили в слободе Алексеевка Воронежской области. Отец, мать и я со старшей сестрой. Наступил голод. Это страшно. Мы все опухли. Мама, Анна Иосифовна, последние зёрнышки толкла в ступе и заливала водой, чтобы поддержать в нас едва тлеющую жизнь.
Как сейчас помню: сухая земля покрылась трещинами шириной в ладонь, вокруг - ни травинки, наша речка Тихая Сосна, приток Дона, обмелела. Выйдешь на улицу - вокруг тела умерших от голода. Над ними - рой мух. За день хоронили по 15 - 20 человек.
На околице нашей слободы был эфиромасличный заводик. Он давил масло из семян кориандра. Отходы сыпались через стенку наружу.
Каждый день мы с сестрой Леной приходили туда, собирали жмых и несли домой. Мама из него пекла лепёшки и варила суп. Запах жмыха я помню до сих пор. Эта еда драла горло и крайне неприятно пахла. Но голод не тётка. Умерли почти все мои сверстники, вымерла практически вся слобода.
Выживали, кто как мог. Помню, попросились к нам переночевать какие-то люди. Выложили на стол коврижку белого хлеба. У меня слюни потекли, а руки сами потянулись к хлебу. Жадно проглотила кусок и почувствовала сильный запах ладана. Оказывается, в одной из ближайших церквушек во время ремонта пилили доски и пекли хлеб фактически из опилок и горсточки муки...
Ещё раз утверждаю, что никакого голодомора и геноцида на Украине не было. От голода одинаково страдали и украинцы, и россияне. Пора, наконец, понять это и не нагнетать страсти.
Николай ГОРЮНОВ.
«Крымская правда»,
№ 23, 7.02 2006 г.
Виника╓ справедливе запитання. Шановна Серафимо Степан╕вно, якщо це Ваш╕ слова, що Ви ма╓те на уваз╕ п╕д словом «чушь»? Ви ж сам╕ стверджу╓те, що на берегах Вашо╖ прекрасно╖ р╕чки Тихо╖ Сосни, що знаходилась на територ╕╖ Воронезько╖ губерн╕╖, пот╕м област╕, а з утворенням Б╓лгородсько╖ Ваша р╕дна Алекс╓╓вка вже б╕льш як п╕вв╕ку входить саме до не╖ ╕ знаходиться зовс╕м близько в╕д Укра╖ни, набагато ближче, ан╕ж С╕мферополь в╕д найближчо╖ Херсонсько╖ област╕. А зал╕знична г╕лка Куп’янськ (Харк╕вська область) - Алекс╓╓вка (Б╓лгородська) - Георг╕у-Деж (Воронезька) вважа╓ться у зал╕зничник╕в одн╕╓ю д╕лянкою. Не так давно по╖зд Харк╕в - Владивосток, на якому мен╕ доводилось ╖здити, не робить там зупинок. Хоча б я був не проти, адже, наприклад, в Уразово (знайома Вам назва?) живе моя т╕тонька, яка народилася на Полтавщин╕, де теж був страшний голод, ╕ зовс╕м не через засуху. До реч╕, в Уразово мою родичку н╕хто не вважа╓ чужор╕дною «хохлушкою», бо в т╕й м╕сцевост╕ дуже багато хто пам’ята╓ ╕ зараз про сво╓ укра╖нське кор╕ння. Та що там казати, шановна Серафимо Степан╕вно, згадайте сво╓ д╕воче пр╕звище... А ще я пораджу Вам (╕ не т╕льки Вам, а певно, б╕льше шановному Микол╕ Горюнову ╕ його
колегам-однодумцям) подивитися на етн╕чну карту дореволюц╕йно╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, де серед м╕сць компактного проживання укра╖нського населення (республ╕к у ╕мпер╕╖ бути не могло) була ╕ Ваша «мала батьк╕вщина», ╕ не т╕льки. Не зап╕дозрите ж Ви, спод╕ваюсь, Миколу ╤╤ у змов╕ з майбутн╕ми укра╖нськими нац╕онал╕стами. А от на картах УНР ╕ Укра╖нсько╖ держави гетьмана Скоропадського територ╕╖ не т╕льки Вашо╖ Алекс╓╓вки, а майже до Воронежа, а зах╕дн╕ше - нин╕шн╕ п╕вденн╕ Б╓лгородщина, Брянщина, Гомельщина ╕ Берестейщина нин╕шньо╖ Б╕лорус╕ вже входили до цих територ╕альних державних утворень. ╤ що ц╕каво, це саме т╕ м╕сця, як╕ на карт╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ позначен╕ саме як м╕сця з компактним проживанням укра╖нц╕в чи малорос╕в, вибачте, якщо комусь так б╕льше подоба╓ться.
╤ Ваша, Серафимо Степан╕вно, «мала Батьк╕вщина» знов-таки серед них!
З утворенням СРСР у 1922 роц╕ кордони вже республ╕к у його склад╕ набули б╕льш знайомих нам обрис╕в. Але водночас, як вс╕ прекрасно розум╕ють, все населення не кинулось переб╕гати з одн╕╓╖ республ╕ки в ╕ншу. ╤ нав╕ть асим╕люватись не встигло за дек╕лька рок╕в, якщо нав╕ть дехто й до сьогодн╕ цього «не встиг» зробити, на превеликий жаль для декого...
╤ ще одна картограф╕чна ц╕кав╕сть. М╕сця, охоплен╕ голодомором 1932 - 1933 рок╕в, дуже вже географ╕чно сп╕впадають з тими самими «компактного проживання» (я б на м╕сц╕ укра╖нських нац╕онал╕ст╕в записав би Миколу ╤╤ до почесного членства у сво╖х рядах).
Нема╓ змоги публ╕кувати вс╕ ксерокоп╕╖ минулих ╕ сучасних карт на стор╕нках газети, х╕ба що «газети №1» на п╕востров╕, та й можливост╕ потрапити до вс╕х б╕бл╕отек ╕ нав╕ть арх╕в╕в чи купити вс╕ ╕сторичн╕ атласи у них значно кращ╕, отож, якщо сумн╕ваються чи недов╕ряють, хай перев╕рять.
Серафимо Степан╕вно, ви ще не здогадалися, по яких м╕сцях ╕ якого «компактного проживання» прийшовся п╕дтверджений Вами «страшный голод»? Чи Ви це знали заздалег╕дь? Зв╕сно, що ж тут незрозум╕лого? ╤ чи не була та засуха всього лишень приводом для чогось значно важлив╕шого? Можливо, того, про що трохи згодом товариш Молотов допов╕дав товаришу Стал╕ну: «Ми виграли цю битву»? Що, перебороли насл╕дки засухи? Коментар╕, як кажуть, зайв╕...
До реч╕, ще два слова до тих «м╕сць компактного мешкання» чи не зовс╕м «компактного». Географ╕чно «страшний голод» спинив свою ходу десь на середин╕ Запор╕зько╖ област╕, по краях зачепив п╕вн╕ч Донбасу, майже не зачепив п╕вденн╕ област╕ ╕ зовс╕м не зачепив Зах╕дну Укра╖ну ╕ Крим. Ну щодо зах╕дних земель - все зрозум╕ло: у всьому «винна» ненависна панська Польща... мабуть, вона й засуху через св╕й кордон не пустила. А от щодо нашого з Вами м╕сця мешкання, тобто п╕вдня Укра╖ни, то поста╓ ц╕каве питання: тут щодо засухи менш комфортн╕ умови, н╕ж, скаж╕мо, на т╕й же Полтавщин╕ чи Черкащин╕, де, без переб╕льшення скажу, г╕лку лози в землю встроми (т╕льки не догори!) ╕ верба виросте! Чи причина все ж таки у все тому ж «компактному проживанн╕» тих, хто претенду╓ на горду нин╕ назву «Юго-Восток»?
А от р╕чка Тиха Сосна не вписалась у ц╕ координати...
Та про що це я? Х╕ба не однаково шкода померлих будь-яко╖ нац╕╖, будь-якого в╕роспов╕дання чи пол╕тичних переконань? Зв╕сно, шкода вс╕х. ╤ рос╕ян не т╕льки в╕д голоду, а й взагал╕ в╕д стал╕нських репрес╕й в ц╕лому постраждало значно б╕льше, н╕ж будь-кого з ╕нших. Хоча б з причини б╕льшо╖ к╕лькост╕. Товариш Стал╕н однаково «любив» що укра╖нський народ, що рос╕йський, що будь-який ╕нший, в тому числ╕ св╕й р╕дний етн╕чний - грузинський. Р╕зниця лише в тому, що рос╕йський народ сво╓ю наявн╕стю був йому б╕льше потр╕бний для окреслення чи осмислення великодержавницько╖, великорос╕йсько╖ шов╕н╕стично╖ ╕де╖, тим паче, що за етн╕чним походженням в╕н до не╖ не належав. От ╕ вся р╕зниця, чому рос╕янам б╕льше «повезло».
Але зв╕дки така думка, що кожний, хто укра╖нець за походженням, звинувачу╓ кожного, хто рос╕янин за походженням, у тому, що сталося? Я не розум╕ю, чому з двох чи б╕льше хворих, як╕ мають одн╕ й т╕ ж симптоми чи, вибачте, болячки, один пост╕йно вола╓ до л╕кар╕в, що йому болить, а ╕нший, зц╕пивши до болю зуби, мовчить? У кого б╕льше шанс╕в позбавитись старих «болячок» у такому раз╕?
А ще б╕льше не зрозум╕ло, чому той другий хворий не просто, зц╕пивши зуби, мовчить з останн╕х сил, а ще й з люттю погляда╓ на того, хто вола╓? Чи можна зрозум╕ти ╕ виправдати таку соб╕ «загадков╕сть душ╕»?
Серафимо Степан╕вно, вам так дорога «св╕тла пам’ять» товариша Стал╕на за вс╕ його «блага» Вам ╕ Вашим односельцям? Процитую ще раз Вас: «От голода страдали и украинцы, и россияне. Пора, наконец, понять это и не нагнетать страсти».
Д╕йсно пора. ╤ укра╖нц╕, не звинувачуючи кожного, хто рос╕янин за походженням (кому ╕ в яку хвору голову могло таке прийти?), сказали ╕ продовжують говорити, що вони думають про «мудрих вожд╕в», про «розум, честь ╕ сов╕сть нашо╖ епохи» тощо. ╤ взагал╕, чому могло таке статися? Сказали сво╖ слова «подяки» представники депортованих народ╕в, а також вс╕ т╕, кого «щаслива» доля заставила понев╕рятися по чужих св╕тах. Та х╕ба т╕льки вони? Ба нав╕ть етн╕чн╕ нащадки «батька народ╕в» стають на шлях цив╕л╕зованого демократичного розвитку ╕ буд╕вництва свого сусп╕льства.
╤ як Володимир Винниченко у 1952 роц╕ кинув виклик: «Слово за тобою, Стал╕не!», так ╕ зараз давно вже настала пора сказати: «Слово за тобою» кожному, хто вважа╓ себе пол╕тичних нащадком «мудрого вождя» ╕ його попередника, який ╕ сьогодн╕ для декого «жив╕ший вс╕х живих».
Гадаю, кожному рос╕янину за походженням, як представнику нац╕╖, яка (хай нав╕ть у силу сво╓╖ багаточисельност╕) зазнала найб╕льших втрат в╕д «мудрого» кер╕вництва за вс╕ роки «св╕тлого» минулого, ╓ що сказати на цю тему.
А досл╕дження, чому д╕йсно могло так статися, треба починати з того моменту, коли стало зрозум╕ло, що «привид бродить по ╢вроп╕». Пам’ята╓те чий? Але то вже буде зовс╕м ╕нша ╕стор╕я. Дуже, до реч╕, повчальна для тих, хто ще й сьогодн╕ засл╕плений ╕де╓ю цього «привиду». ╤ з дуже слушними рекомендац╕ями, як в╕д цього вил╕куватись. Бажа╓те д╕знатися, у чому помилився Карл Маркс, визначаючи, який з ╕снуючих тип╕в в╕дчуження у сусп╕льств╕ ╓ головним? ╤ який з вид╕в боротьби з ним потр╕бно було обрати: класовий чи..? Чому наш земляк, колишн╕й ки╖вський вихованець-г╕мназист Микола Бердя╓в пройшов ц╕кавий пошуковий шлях в╕д раннього прихильника марксизму до рел╕г╕йного ф╕лософа? Хто був правий: Георг╕й Плеханов чи Володимир Ульянов у сво╖х дебатах про майбутн╓ сусп╕льство взагал╕ ╕ пролетарську революц╕ю зокрема? Чи пролетарською вона повинна була стати ╕ чи стала д╕йсно такою? ╤ чи потр╕бна була взагал╕? Чи став лен╕н╕зм лог╕чним продовженням марксизму ╕ як поставився Лен╕н до ╕нших посл╕довник╕в н╕мецького ф╕лософа? Чи став уже в свою чергу стал╕н╕зм лог╕чним продовженням лен╕н╕зму? Як поставився тепер вже Стал╕н до ╕нших посл╕довник╕в «батька» диктатури пролетар╕ату?
Якщо так, то на вас чека╓ ще б╕льш захоплююче досл╕дження, яке, спод╕ваюсь, багато в чому розкри╓ оч╕ на т╕ м╕фи, у полон╕ яких, на жаль, ╕ дос╕ перебувають Микола Горюнов ╕ Серафима Степан╕вна Гурджи, яка колись п╕д д╕вочим пр╕звищем Яковенко щасливо зростала на берегах чудово╖ мальовничо╖ р╕чечки Тихо╖ Сосни, яка впадала (╕ дос╕ впада╓) в не менш мальовничий ╕ осп╕ваний Тихий Дон.
Щасливо зростала вона та ╖╖ односельц╕, аж поки...
м. С╕мферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 24.03.2006 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3732
|
ПАР╢ УХВАЛИЛА РЕЗОЛЮЦ╤Ю ПРО П╤ДТРИМКУ В╤ДНОВЛЕННЯ УКРА╥НИ
ФОРТЕЦЯ МАР╤УПОЛЬ
ЗАКОН ПРО МОБ╤Л╤ЗАЦ╤Ю ПРИЙНЯТО: ДО НЬОГО ╢ ПРЕТЕНЗ╤╥, АЛЕ В╤Н П╤ДСИЛИТЬ ЗСУ
НАША БАТЬК╤ВЩИНА ╢ НАЙЗАМ╤НОВАН╤ШОЮ КРА╥НОЮ В СВ╤Т╤
