Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 24.03.2006 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 24.03.2006
СУЗ╤Р’Я В╤ДПОВ╤ДАЛЬНОСТ╤
Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, студент Нац╕онального ун╕верситету “Ки╓во-Могилянська академ╕я”.

Над берегами поетично╖ р╕ки Л╕ни Костенко
  
Св╕т рятувало Слово. У Великобритан╕╖ вже б╕льше 50 рок╕в у шпиталях л╕кують поетичними текстами, поетичними записами. У стародавн╕х цив╕л╕зац╕ях поез╕я супроводжувала вс╕ сакральн╕ ╕ взагал╕ значим╕ для ╕стор╕╖ народу процеси: народження ╕ смерть, в╕йни ╕ мир, ритуальн╕ свята ╕ науков╕ в╕дкриття. Це ╓ розум╕ння мови як складово╖ здоров’я людини, а в╕дтак ╕ здоров’я нац╕╖. Жанна Безп’ятчук, студентка Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖, у статт╕ “Дорога в╕д Лубен до Ки╓ва, або шлях нац╕онально╖ сол╕даризац╕╖” зазнача╓, що, “як не парадоксально це звучить, але один роман Л╕ни Костенко (йдеться про роман “Маруся Чурай”. — прим. Д. Д.) здатен зробити для справи нац╕онально╖ м╕фотворчост╕ б╕льше, н╕ж весь ╤нститут етнонац╕ональних досл╕джень...”1.
  Потреба слова – “потреба слова як молитви” – це те житт╓дайне джерело, що наповню╓ спрагл╕ душ╕ сенсом ╕снування, оск╕льки “переклада╓” щоденне буття людини на мову космосу, природи, позачасового вим╕ру. В наш╕й пострадянськ╕й д╕йсност╕ внасл╕док ╕деолог╕чно╖ блокади св╕домост╕ та ╕нфляц╕╖ естетики сусп╕льство втратило почуття естетично╖ спраги та етичних ╕мператив╕в, а л╕тература втратила зв’язок з╕ св╕дом╕стю. Нараз╕ можна зневажати слово, адже ц╕лковито розруйнован╕ параметри його етично╖ та естетично╖ рол╕ в житт╕ як окремо╖ людини, так ╕ сусп╕льства в його ╕сторичн╕й та онтолог╕чн╕й ц╕л╕сност╕. Тому девальвувалося ╕ поняття в╕дпов╕дальност╕. Оточена в╕ртуальними реал╕ями ╕нформац╕╖, знання, естетики, пол╕тики, людина створю╓ штучний прост╕р навколо себе, забуваючи про кор╕ння, природу, автентичний зм╕ст людського буття в його внутр╕шн╕й ╕постас╕. Витворений штучний св╕т, нав╕ть продукуючи мегатонни ╕нформац╕╖, не може сформувати еко╕нформац╕йно╖ св╕домост╕ без розум╕ння природи, без естетики ╕ ф╕лософ╕╖ Краси. Але ма╓мо визнати: XX стор╕ччя — це епоха п╕дробок, ерзац╕в, механ╕зованих систем ╕ технолог╕й у вир╕ антиестетики. Онтолог╕ю краси втрачено, розпродано – ╖╖ нараз╕ шукають в ╕нтернет╕, в ерзацах, а не в людськ╕й присутност╕ у св╕т╕. Настала ера фальсиф╕кац╕╖ краси. Св╕т б╕г-мак╕в шириться ╕ множиться коштом фастфуд╕вських див╕денд╕в.
  Але т╕льки не в Л╕ни Костенко:

  В епоху спорту ╕ синтетики
  людей велика ряснота.
  Нехай тенд╕тн╕ пальц╕ етики
  торкнуть вам серце ╕ вуста.

  Зб╕рки поез╕й “Сад нетанучих скульптур”, “Над берегами в╕чно╖ р╕ки”, книга “Вибраного” — поез╕я, здатна бачити мудру Красу Всесв╕ту й ╕нтегрувати ╖╖ в щодення – без страху перед ц╕╓ю Красою, без намагання загнати ╖╖ сл╕пучу ясн╕сть в похмуру резервац╕ю реальних або й вигаданих патолог╕й. Це поетичний прост╕р витончено╖ мови — знаково╖, символ╕чно╖, неповторно╖, насичено╖ “старими” ╕ “новими”, “сво╖ми” ╕ “чужими” елементами: арха╖чними зворотами, ╕д╕омами ╕ неолог╕змами, еспанськими та ╕тал╕йськими концептами, багатовим╕рними культурними рем╕н╕сценц╕ями – вп╕знаваними та закодованими. Не мова — ╕нструмент поета, а навпаки: поет – ╕нструмент мови. Поетичний вим╕р сприйняття св╕ту модиф╕ку╓ сенсорн╕ системи, форму╓ ╖хню чутлив╕сть до камертонного р╕вня сприйняття св╕ту. Втрата цього камертону – це втрата поез╕╖ (“бутафорськ╕ строфи”!), а з нею –  сенсу буття ╕ зв’язку покол╕нь:

  Поез╕я згубила камертон.
  Перецв╕лась, бузкова ╕ казкова.
  ╤ дивиться, як скручений п╕тон,
  скрипковий ключ
  в ляклив╕ оч╕ слова.

  Драматизм внутр╕шньо╖ д╕алектики — основний нерв Л╕ни Костенко. Протилежност╕ можуть збер╕гати власну суверенн╕сть ╕ нав╕ть сп╕втворити ╕з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним основам життя ╕ не будують св╕ту згори як апр╕орно прийняту тезу, що завжди буде невистачальною, податливою на ╕сторичну ╕ психолог╕чну фальш. Полярн╕сть поез╕╖ Л╕ни Костенко — це cоnsidentia oppositorum, синтез протилежностей. Напруга — суть буття. Ма╓мо погодитися ╕з Миколою ╤льницьким, що сп╕вв╕дношення м╕ж зб╕рками “Над берегами в╕чно╖ р╕ки”
╕ “Неповторн╕сть” ма╓ принцип “теза-антитеза”. “Вибране” в ц╕й систем╕ — синтез ╕ перетин найважлив╕шого, плинност╕ з непроминальн╕стю, любов╕ з╕ смертю, тексту з живою пам’яттю.
  Поетична творч╕сть — це  код до розум╕ння св╕тово╖ ╕нформац╕╖, адже поез╕я живе заради внутр╕шньо╖ самост╕ – як та птаха, що летить заради самого польоту. ╤ в цьому поетичному вир╕ слово — самотн╕й леб╕дь, а не солодкосп╕вець нахт╕╜аль чи ворони “звалищ прим╕ських”, що шукають творчо╖ мертвечини. Птах творчого слова Л╕ни Костенко – дуже давн╕й, я би нав╕ть сказав, арха╖чний ╕ мудрий у сво╓му п╕дсв╕домому вир╕╖ поетичних шквал╕в магми та вулкан╕чно╖ енерг╕╖: в╕н бачить увесь св╕т, в╕д античност╕ до сьогодення — в╕д Pax Romana до Millenium 2000.
  Як стверджу╓ Анр╕ Бер╜сон, ф╕лософ-╕нту╖тив╕ст ╕ натхненник л╕тератури “потоку св╕домост╕”, людина п╕зна╓ св╕т за допомогою двох метод╕в: смислово-╕нтелектуального та ╕нту╖тивного. Але ╕сну╓ ще трет╕й метод, яким користувались пророки, — метод святого одкровення. Поез╕я ма╓ у сво╓му арсенал╕ вс╕ три методи, ╕, по╓днавши ╖х, поет може сягнути таких глибин п╕знання, як╕ недосяжн╕ ан╕ для науковц╕в, ан╕ для ф╕лософ╕в. Мен╕ хочеться в╕рити, що в п╕дсв╕домост╕ кожно╖ людини збер╕га╓ться ╕нформац╕я про весь родов╕д людства аж до першолюдини Адама… ╕ ще глибша ╕нформац╕я про те, як людина була частиною Бога, перебуваючи в Першослов╕.

  Св╕т незбагненний
  здалеку ╕ зблизька.
  Початок ╓. А слова ще нема.
  Ще кожен пальчик
  сам соб╕ Бетховен.
  Ще все на св╕т╕ гарне ╕ мо╓.
  ╤ св╕тить сонце оком загадковим
  Ще сл╕в нема. Поез╕я вже ╓.

  Зазвичай, ця ╕нформац╕я герметична при традиц╕йному св╕тосприйнятт╕, хоча все одно ╕сну╓ ймов╕рн╕сть, що при певних псих╕чних станах декому така ╕нформац╕я може б╕льшою чи меншою м╕рою в╕дкриватися. Якщо спробувати вибудувати вербальну модель св╕ту Л╕ни Костенко, то постане лексичний вим╕р ╕ншосв╕ття, абстрактно-умоглядних понять, звернених до надчутт╓во╖ сут╕: маг╕я, чудо, казка, мр╕я, марення, уява, вигадка, загадка, спогад, пам’ять. Реальн╕сть кр╕зь поетичну призму сприйма╓ться у двох вим╕рах – у ф╕зичн╕й даност╕ та “розгорнут╕й” уявою (пам’яттю, почуттям) п╕дсв╕домост╕:

  Хай не розбудить смутку телефон.
  Нехай печаль не зрушиться листами.
  Хай буде легко. Це був т╕льки сон,
  що ледь торкнувся пам’ят╕ вустами.

  Чи, наприклад:

  Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,
  ╕ сплю, прочитавши соб╕ Ор╕он.

  ╤ особливо:

  Ц╕лую вс╕ л╕си. Спасиб╕ скрипалю.
  В╕н добре вам з╕грав
  колись мою присутн╕сть.
  Я дерево, я сн╕г, я все, що я люблю.
  ╤, може, це ╕ ╓
  моя найвища сутн╕сть.

  Отже, чи циту╓мо Бер╜сона, чи згаду╓мо античних ф╕лософ╕в, незм╕нним лиша╓ться дуал╕зм п╕знання св╕ту, а через це п╕знання – ╕ два шляхи осягнення ╤стини: ╕нту╖тивний та рац╕ональний (“свободи предтеча – розхристана втеча / з мудрованих дум у мандруючий дим”). Перший – для Богообраних, здатних бачити ╤стину, бо вони живуть мудр╕стю серця ╕ в такий спос╕б в╕дчувають, думають ╕ передають сво╓ знання символами. У цьому випадку ма╓мо ╕нту╖тивно-образотворчий процес на основ╕ одкровення Духу, коли зупиня╓ться лог╕чна д╕яльн╕сть л╕во╖ п╕вкул╕ мозку ╕ весь мозок працю╓ як ╓дн╕сть. У другому випадку – випадку рац╕онального шляху сп╕втворення ╤стини – потр╕бно навчитися скеровувати сво╖ психоф╕з╕олог╕чн╕ стани у процес образотворчост╕, ╕ в такий спос╕б можна вийти на конкретне проектування у сфер╕ Духу, зокрема, в поез╕╖:

  ╤ десь над гранями св╕домост╕
  ╓ те, чого ╕ще нема.
  Або ж, коли “душа прозр╕╓ всесв╕том очей”:
  ╤ до в╕к╕в благенька приналежн╕сть
  перероста╓ в сяйво голубе.
  Прямим проломом пам’ят╕ в безмежн╕сть
  уже аж зв╕дти згаду╓ш себе.

  ╤нтелектуальний центр поетичного вим╕ру Л╕ни Костенко склада╓ться з р╕зноплощинних предметних цикл╕в, об’╓днаних потужним внутр╕шн╕м струмом, що вдаря╓ читача, стомленого в╕д “шабаш╕в ф╕кц╕й”, сатурнал╕й фальш╕ та поточно╖ омани. Але то не зм╕й-спокусник, то енерг╕я високовольтно╖ дуги, енерг╕я з косм╕чних музичних капел — жива, в╕дкрита, сприйнятлива до найменших порух╕в душ╕. Поез╕я – це плач ╕ см╕х, зойк ╕ ╕рон╕я, безвих╕дне страждання ╕ переможна рад╕сть, але всередин╕ б’╓ться годинникове серце внутр╕шнього такту, внутр╕шнього камертону.
  Чи не в цьому по╓днанн╕ ╕нту╖тивного та рац╕онального кри╓ться зм╕ст ╕ суть поез╕╖, яко╖ вочевидь не можна збагнути до к╕нця за допомогою ╕нструмент╕в нашого недосконалого мислення? Можливо, як дал╕ й дал╕ робляться науков╕ в╕дкриття у ф╕зиц╕, х╕м╕╖, ╕нших природничих науках, розум╕ння поез╕╖ поглиблюватиметься з проникненням науки в та╓мниц╕ д╕-яльност╕ людського мозку. Адже й дос╕ л╕тературознавц╕ та л╕нгв╕сти не розшифрували механ╕зм╕в сприйняття символ╕в, механ╕зм╕в образно╖ системи нашого сприйняття. Але ж поез╕я була завжди, в ус╕ епохи, в нечаст╕ пер╕оди ╕сторичного супокою, а особливо – у значно част╕ш╕ пер╕оди криз, катакл╕зм╕в, на зламах стол╕ть ╕ тисячол╕ть. Поез╕я ма╓ слугувати матер╕╖ ╕стини ╕ добра, ма╓ субл╕мувати начало краси з началом правди. Краса – в античн╕й ╕ ренесансн╕й ╕нтерпретац╕╖ – сама по соб╕ перебува╓ в належному сп╕вв╕дношенн╕ з ╕стиною ╕ добром, — це, власне, естетичний камертон ╤стини. Краса поверта╓ буття до житт╓творчо╖ Гармон╕╖-Еросу, вириваючи його з Хаосу-Танатосу, що породжу╓ смерть. В тому й поляга╓ самодостатн╕сть поез╕╖:

  Краса — ╕ т╕льки, тр╕шечки краси,
  душ╕ н╕чого б╕льше не потр╕бно.

  Поет — заручник творчост╕. Перша естетична акс╕ома. Свобода творчост╕ не ма╓ н╕чого сп╕льного з╕ свободою вол╕. Творч╕сть в╕льна не тому, що розум поета може на власне бажання створювати поетичн╕ твори та образи. Так╕ твори можуть бути т╕льки п╕дробками. Справжн╕й поет, коли ╕ схоче п╕дкорити свою музу, виявити власну свободу вол╕ ╕ творчост╕, не може цього зробити. Поетичний ген╕й не залежить в╕д самод╕яльност╕ розуму. В╕н ма╓ вим╕р самосв╕домост╕ та авторефлекс╕╖. Поет зна╓ про ╕мперативний характер творчост╕, про ╖╖ безальтернативну основу. Поет каже сво╖й “печальн╕й муз╕”: “Спасиб╕, що ти вибрала мене”.  Сама поез╕я св╕дчить про себе кр╕зь св╕дом╕сть свого експерта — поета. Адже ╕ в найточн╕ш╕й науков╕й експертиз╕ голос науки не ╓ тотальним, — ма╓мо й суб’╓ктивний елемент; та мудрий суддя пом╕тить цю дом╕шку. Тим б╕льше наявна вона в поетичн╕й спов╕д╕ про те, що склада╓ суть ╖╖ форми та зм╕сту, що якнайтоншими ╓двабними нитками перепл╕та╓ться з буттям поетово╖ душ╕.
  Тож ма╓мо категор╕ю: “В╕рш╕ пишуть мене!”, як каже сам автор2. Тому справжня свобода Поета – в творч╕й “ем╕грац╕╖” в глибини свого “Я”, у в╕дд╕ленн╕ себе в╕д св╕ту:  

  Страшн╕ слова,
  коли вони мовчать,
  коли вони зненацька прича╖лись,
  коли не зна╓ш, з чого ╖х почать,
  бо вс╕ слова були уже чи╖мись.

  Основна категор╕я справжньо╖ свободи творчост╕ — в потенц╕йност╕ розуму ╕ вол╕, — свобода належить, перш за все, тим поетичним образам, думкам ╕ звукам, що сам╕ в╕льно “зал╕тають” у душу, готову ╖х прийняти. ╤ сама поетична душа в╕льна тому, що у хвилину натхнення ╖╖ не зв’язу╓ щось чужор╕дне, ╕мплантат ерзацу, а вона п╕дкорю╓ться лише тому, що надходить ╕з несв╕домого, косм╕чного. У св╕т╕ поез╕╖ душа не т╕льки первень д╕яльного самовизначення. “Якби поет м╕г сам писати сво╖ твори, або хоча б передбачати, що ╕ коли йому подару╓ натхнення, то в╕н не брався б за перо, щоби гризти його в герц╕ з Часом”3. ╤стор╕я майбутнього ретранслю╓ себе в Поет╕: “Поет – це мед╕ум ╕стор╕╖”, – пише Л╕на Костенко.
  Поет — це передус╕м ╕ндив╕дуальн╕сть, емблема ╕ндив╕дуал╕зму, перетин св╕т╕в ╕ перетворення ╖х у космос ╕ндив╕дуального п╕знання. Поети — конденсатори макросв╕домост╕, що транслю╓ться нам через неповторн╕сть м╕кросв╕домост╕. ╥хн╓ знаряддя — слово-образ. Що ж таке це “слово-образ”? Це коменсал╕зм значень, сполучених в одне метазначення, при чому кожне по╓дну╓ в соб╕ безл╕ч думок. У слово-образ╕ ширяють неск╕нченн╕ струмен╕ розумового життя. Поети штибу ╫ете, Д╕к╕нсон, Блока, В╕нграновського бачать св╕т власно╖ фантаз╕╖ як розумовий орган╕зм, як мислення вищого типу, як орган╕ку думки. Кожна поетична матер╕я м╕стить у сво╖й нейрогл╕╖ пам’ять про об’╓кт реального св╕ту. А ми, читач╕, ма╓мо в╕дчути серце поетичного орган╕зму ╕ пережити ритм у такт╕ особистого життя. Поез╕я — це ф╕лософ╕я розуму, який шука╓ сво╓╖ самореал╕зац╕╖ кр╕зь естетичний вим╕р.
  Поез╕я, на думку ╫ете, — це зр╕ла природа: не поняття про природу, а природа понять у природ╕ св╕домост╕... вулкан становлень ╕ звершень, вулкан природи — наша св╕дом╕сть. А чи ма╓мо право сказати, що Дух поез╕╖  — це Атман, ╕стота вищого розум╕ння ╕ значення? B такому раз╕ поетичне знання, по-перше, духовне, а по-друге, в╕дпов╕дно до ╕нд╕йсько╖ ф╕лософ╕╖, ма╓ трьохярусну формулу: Атман – Будх╕ – Манас, в як╕й Атман — це сам╕сть, Будх╕ – линва, зв’язок м╕ж почуттям та знанням, а Манас — акт розумного знання окремого ╕ндив╕да. Вважають, коли людина наближа╓ться до дуже важливо╖ под╕╖ внутр╕шнього життя, до “перманентно╖
пр╕рви”, вона пережива╓ одночасно щось янгольське ╕ щось смертне: ма╓ в якийсь спос╕б внутр╕шньо за життя познайомитися з╕ смертю, переживши щось ╕ смертне, ╕ катарсисно просв╕тлювальне.
  Володимир Панченко, професор Нац╕онального ун╕верситету “Ки╓во-Могилянська академ╕я”, у сво╖й книжц╕ “Народу г╕лочка тернова” зазнача╓: “Центральний мотив поез╕╖ Л╕ни Костенко — виб╕р дол╕, естетичне ╕ моральне самовизначення. Все, що з цього приводу тод╕ написала Л╕на Костенко, — то ╖╖ максими. Поез╕я — це Доля, за яку «треба платити життям». Зв╕дси — аполог╕я самодостатност╕ поета, р╕зке протиставлення себе «лицарям кон’юнктури», «др╕б’язку строкатому, який м╕ня╓ шерсть залежно в╕д погоди», «тл╕нним речам», себто славолюбству ╕ вигод╕”4.
  Перенизаний позивними з космосу ╕ “флю╖дами” профанност╕, поет – це стражденний алх╕м╕к, що шука╓ золото “страчено╖ сут╕” коштом власного життя:

  Душа моя обпалена,
  ╕ як ти ще жива?
  Шука╓ш, мов копалини, –
  слова, слова, слова!     
  Оголеними нервами
  угаду╓ш словам
  нестачу м╕кровольта
  ╕ зайвий м╕л╕грам.
  Душа з очима снайпера
  в траг╕чн╕й н╕мот╕,
  зда╓ться, що вже знайдено.
  ╤ знову – н╕, не т╕!
  У легкост╕ в╕трила
  ╕ в попел╕ згорань
  ти зна╓ш слово-брилу
  ╕ слово-ф╕л╕грань.
  Ти дома – т╕льки в нев╕домост╕.
  Ще кожен в╕рш, як перше “ма”.
  ╤ десь над гранями св╕домост╕
  ╓ те, чого ╕ще нема.

  Лише в такий спос╕б поез╕я  ╓ “неповторн╕стю”, “безсмертним дотиком до душ╕”.
  ╤ лише так слова стають Словом:

  О, не взискуй г╕ркого меду слави!
  Той мед недобрий,
  в╕д кусючих бдж╕л.
  Взискуй сказать
  побл╕длими вустами
  Хоч к╕лька людям необх╕дних сл╕в.

  Ма╓мо визнати, що досл╕дження поез╕╖ Л╕ни Костенко перебува╓ ще т╕льки на початках свого становлення. На нас чекають нов╕ в╕дкриття ╕ нов╕ прочитання Слова Л╕ни Костенко у проекц╕╖ на ХХ╤ стол╕ття.
    
1 Поез╕я Л╕ни Костенко в часах перех╕дних ╕ в╕чних. – К.: Вид. д╕м “Ки╓во-Могилянська академ╕я”, 2005. — С. 85.
2 Там само. — С. 98.
3 Мандельштам О. Произведения. — М., 1990. — Т. 2. — С. 424.
4 Панченко В. Народу г╕лочка тернова..: Диптих про поез╕ю Л╕ни Костенко. — К.: Веселка, 2005. — С. 48.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 24.03.2006 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3734

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков