Версiя для друку Обговорити в форумi

Якось несподівано і відразу потужним струменем увійшла в розмірений ритм "Кримської світлиці" героїчна, мобілізуюча і надихаюча "повстанська" тема.
Це підтверджують листи наших читачів з Полтавщини, Хмельниччини, Кіровограда. А нещодавно отримав схвильованого листа з Київщини, від брата: "Можу й помилятися, але, здається, знайшлася сестра Степана Щербака! Їй уже 90 років. Слухали вони нещодавно удвох із сином передачу по радіо. Відомий історик Роман Коваль розповідав про героїв Базару; звичайно, не міг не згадати і про "вічного повстанця" Степана Щербака, того самого, чия промова перед стратою увійшла в святці українського народу..."
Я наведу текст цієї промови і певен, що читачі пригадають, про кого йдеться: "Я, козак 6-ої Стрілецької січової дивізії, від себе й козаків, яких знаю, кажу вам: ми знаємо, що на нас чекає, але ми не боїмося смерті і до вас служити не підемо. Бийте! Ми на смерть готові!"
Саме ці слова, що пролунали у містечку Базар у листопаді 1921 року, і подарували Степанові Щербаку безсмертя. Саме цією промовою козак з Таращанщини відгородив своїх товаришів від спокуси перейти на бік червоних. Після них уже ніхто не наважився погодитись на ганебну пропозицію. Спіймали облизня більшовицькі комісари! Навіть під жерлами кулеметів, навіть на краю свіжовикопаної могили козак залишився козаком. Як і колись під Берестечком...
Чув я про героїв Базару, чув і про цю промову. Але "знахідка" брата була, дійсно, сенсаційною! Він уже встиг зв'язатися з Романом Ковалем, і останні сумніви відпали: Марія Семенівна Нагірна, дійсно, є двоюрідною сестрою Степана Терентійовича (сама вона каже: "Терешковича") Щербака.
У книзі Романа Коваля "За волю і честь" її героїчному родичу присвячено цілий розділ: "Вічний повстанець Степан Щербак". Ось як виглядав юний таращанець: "Росту Щербак вище середнього, стрункий, худорлявий, шкіра темнувата, обличчя з сірим відтінком. Волосся мав "наче б темне", а вуса рудуваті, короткі. Погляд був у нього м'який і лагідний - однак ставав іноді й суворим". Саме так описували його зовнішність побратими, бо фотографії повстанця, на жаль, не збереглося. А про характер Степана Щербака підполковник Армії УНР Микола Битинський писав так: "Пересічна особа з різними людськими і добрими якостями, і хибами, за якими проте чаївся невидимо великий дух героя..."
Ех, скільки ж їх, "пересічних" українців, узявши до рук зброю, ставали потім героями! Звичайно ж, не міг я не поїхати в Таращу. І не тільки з огляду на вік Марії Семенівни (весь час думав: тільки б застати її живою!), але й тому, що в цьому місті пройшло моє дитинство, і були ми з Нагірними майже сусідами. Але це не єдиний збіг. Виявилося, що Марія Семенівна з чоловіком товаришували з родиною Шевеленків. Як і Нагірні, Шевеленки були вчителями. Марія Степанівна Шевеленко була першою вчителькою мого брата. Саме вона вчила його любити рідну землю, шанувати українську мову, цінувати людей за їхні кращі риси. Може, саме вона й виховала з Леоніда краєзнавця... Недаремно ж Нагірні після радіопередачі звернулися саме до нього! А її чоловік, Іван Семенович, був кращим другом нашого батька. Пригадую, як на батькове прохання я намалював портрет учителя і подарував з нагоди його 50-ліття. Це було у 1971 році. Добре пам'ятаю, що висловив тоді побажання дожити до ста.
Гості підтримали моє побажання гучними оплесками, і мало хто сумнівався, що ювіляр доживе принаймні до 80 років, бо здоров'я мав дійсно богатирське. Однак не судилося. "Згорів" Іван Семенович, проживши неповних шістдесят... Підірвав своє козацьке здоров'я у нерівному двобої з партійними функціонерами - тупими, чванькуватими і мстивими.
І ось що цікаво. Степан Щербак загинув у 1921 році біля містечка Базар, а Іван Шевеленко, друг його сестри, пішов з життя у 1981-му, рівно через 60 років, від-стоюючи "ленінську правду". Звісно, офіційна ідеологія не могла не вплинути на учителя. Тим більше, що народився він того ж року, коли й загинув героїчний повстанець... Проте об'єднували їх козацькі гени, а останні, як відомо, роблять хребет людини міцнішим. Не гнуться люди під тиском обставин - от і все!
Певний відсоток таких у суспільстві завжди є. На початку століття багатьом випрямив хребет Петлюра; в 60-ті роки когось підтримав, не дав зламатися Петро Шелест, а нині найефективніше гарантують горду поставу книги Романа Коваля.
Я пишу про неймовірні збіги. Дійсно, це так. Але ж знадобилося рівно 15 років незалежності, аби цей дослідник повстанського руху (до речі, родом з Донбасу) зміг видати "на-гора" критичну масу інформації, і вона, нарешті, не оминула родичів героя!
А могли б так і не почути звістки, від якої радісно забилося серце... І що б тоді знали? Тільки те, що воював Степан Щербак у Зеленого (архівні матеріали це, дійсно, підтверджують), що прощаючись із рідними, подарував п'ятирічній Марійці підручник з математики. Дуже хотів, щоб сестричка виросла освіченою людиною, стала вчителькою.
І мрія повстанця, як знаємо, збулася.
А ще запам'ятала Марія Семенівна, що брат її був високим, на ньому була чорна шинель, схожа на гімназійну. На прощання повстанець підкинув її догори і ніжно поцілував. Оце й усе, що зберегла дитяча пам'ять...
***
"Кримська світлиця" ніколи не скупилася на добре слово для подвижників. Тож привітаймо всі разом історика Романа Коваля, автора багатьох статей, книг, радіопередач, творця "Наддніпрянського П'ємонту" із Днем народження: 10 квітня йому виповниться 47 років. Певен, багато ще встигне зробити для України цей гордий син донецької землі, у якого жодні катаклізми ХХ століття не змогли витравити українського духу, української пам'яті.

P. S. Книгу, подаровану братом у 1920 році, Марія Семенівна зберігала понад 85 років! Але тепер вирішила передати її до музею. Нехай знають українці, яким був її старший брат...

На фото: Наша сила - в історичній пам'яті! Сергій Лащенко з книгою Р. Коваля "За волю і честь". Марія Семенівна Нагірна з книжечкою, подарованою Степаном Щербаком у 1920 році (2006 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 07.04.2006 > Тема "Українці мої..."