Версiя для друку Обговорити в форумi

З ВЕСНИ 2005 р., ЗАВДЯКИ ОСОБИСТИМ СТАРАННЯМ ПРЕЗИДЕНТА ВІКТОРА ЮЩЕНКА, УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА І МЕЦЕНАТИ ПОЧАЛИ АКТИВНО ВІДРОДЖУВАТИ І БЛАГОУСТРОЮВАТИ смт. БАТУРИН ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ - РОЗОРЕНУ І ЗАНЕПАЛУ КОЛИШНЮ СТОЛИЦЮ КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. З НЕБАЧЕНИМИ ДОСІ РОЗМАХОМ І ТЕМПАМИ ВЗЯЛИСЯ ВІДБУДОВУВАТИ ВИДАТНІ ПАМ'ЯТКИ БАТУРИНСЬКОГО ЗОДЧЕСТВА XVII - XIX ст., ЗОКРЕМА ВЕЛИЧНИЙ ПАЛАЦ ОСТАННЬОГО ГЕТЬМАНА ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО.
Створений за ініціативою президента "Благодійний фонд "Гетьманська столиця" (голова Микола Бутко) минулого літа уперше допоміг розкопкам міста. Це дозволило значно розширити наші археологічні дослідження і зробити цікаві відкриття. Розпочаті державою після Помаранчевої революції масштабні реконструкції архітектури, розбудова Батуринського державного історико-культурного заповідника з музеєм (директор Наталя Реброва) та підвищений зараз інтерес прес-медії, громадськості та науковців до славної і трагічної історії гетьманської столиці надзвичайно сприяли загальному піднесенню усіх її студій.
Вже п'ятий рік щоліта українсько-канадська експедиція провадить планомірні розкопки у Батурині. Цей археологічний проект спонсорує Програма дослідження Східної України ім. Ковальських при Канадському інституті українських студій (КІУС), Наукове товариство ім. Шевченка в Америці (Фонд ім. Юрія Кузева) та Понтифікальний інститут середньовічних студій у м. Торонто в Канаді. Фонд українських студій (Гарвардський університет, США), Меморіальний фонд ім. Марусі Онищук та Іванка Харук (КІУС), Фундація "Прометей" (Торонто), Українське національне об'єднання та Фонд "Поміч Україні" (Монреаль, Канада) підтримали досліди Батурина грантами у 2005 р. Щиро дякуємо також всім українським установам, компаніям та численним приватним особам у Канаді та США, які щорічно жертвують на цей проект. Провідний історик гетьманської держави і директор КІУС проф. Зенон Когут та президент НТШ Америки д-р Лариса Онишкевич є патронами та академічними дорадниками проекту.
Висловлюємо велику подяку деканові історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету проф. Олександрові Коваленку, який кожного літа відряджає найбільшу кількість студентів-істориків для проходження археологічної практики у складі Батуринської експедиції. У 2005 р. вона збільшилась до 150 студентів та науковців з університетів Чернігова і Ніжина та Києво-Могилянської академії. Керівником експедиції є д-р Володимир Коваленко, а його заступником - археолог Юрій Ситий (Чернігівський університет). Д-р Володимир Мезенцев (Торонтський університет) брав участь як науковий співробітник Канадського інституту українських студій (КІУС), відповідальний за Батуринський проект, та представник НТШ Америки. Проф. Мартін Дімнік (Понтифікальний інститут, Торонто) завідує фінансами експедиції та допомагає публікації результатів розкопок у Канаді. Член-кор. НАНУ Олександр Моця (Інститут археології НАНУ) представляв свій інститут на розкопках Батурина та є консультантом експедиції. Магістр Юрій Коваленко (Глухівський історико-культурний заповідник) керував археологічними розвідками та пошуком поховальних пам'яток. Користуємось нагодою подякувати заступнику голові Державної служби охорони культурної спадщини Євнікі Ліньовій (Київ) за сприяння українсько-канадській експедиції та цінні поради.
Німецька телепрограма "Спадщина Шліманна" (CineCentrum, Гамбург), яка створює історичний документальний фільм про козацтво, протягом тижня знімала наші розкопки Батурина та його архітектурні і мистецькі пам'ятки. Фільм планували показати на європейських телеекранах навесні 2006 р. Цю програму дивляться до 5 мільйонів європейців. Новини та інтерв'ю про археологічні відкриття у гетьманській столиці передавали українські телеканали "5 канал", "Київ", "1+1", ICTV та інші у серпні та вересні минулого року. Українські кіномитці знімали новий документальний фільм про Батурин козацької доби (30 хв.), який мали показати телеглядачам на річницю розорення міста 2 листопада.
У 1669 - 1708 рр. Батурин був столицею гетьманської держави й одним з найзначніших і квітучих міст України. У 1708 р. він став базою повстання гетьмана Івана Мазепи (1687 - 1709), який намагався у союзі зі Швецією звільнити Лівобережну Україну від московської зверхності. Коли Мазепа перебував у шведському таборі під Новгородом-Сіверським, царська армія, за наказом Петра І, напала на Батурин. Гетьманська гвардія (сердюки), козаки та міщани з взірцевою хоробрістю та стійкістю боронили батуринську фортецю і відбили кілька штурмів переважаючих сил Петра. Лише через зраду прилуцького полковника Івана Носа уночі 2 листопада 1708 р. російські війська захопили й спалили місто. Вони вибили його військову залогу, жорстоко закатували полонених і вигубили цивільне населення без помилування - жінок, дітей та старих, разом близько 14 тисяч. Тотальне цілеспрямоване знищення міста було актом зразкового покарання батуринців за вірність Мазепі та їх збройний опір царевій владі, а також помстою самому повсталому гетьманові та всім його прибічникам і намаганням масовим терором придушити повстання.
Батурин піднявся з руїн за гетьманування Кирила Розумовського (1750 - 1764), який переніс туди свою резиденцію з Глухова. Після скасування Гетьманату Російською імперією у 1764 р. Розумовський продовжував будівництво у Батурині монументальних церков, шкіл, лікарень та знаменитого палацу до своєї смерті у 1803 р. З того часу місто поступово занепадало і у ХХ ст. перетворилось на селище.
Минулого літа на території міської цитаделі розкопки відкрили рештки двох напівземлянкових жител з глиняними печами княжої доби. Ці знахідки підтверджують думку археологів про те, що давній Батурин виріс навколо невеликої фортеці, побудованої в ХІ ст. на березі р. Сейм, південному рубежі Чернігівського князівства.
Експедиція розкопала залишки галереї чи ґанку центрального гетьманського палацу в цитаделі. Там чітко простежуються сліди пожежі 1708 р., яка зруйнувала цю державну споруду.
У 2001 - 2004 рр. рештки палацу було повністю відкрито і відтворено його план та архітектурний тип. Ця резиденція гетьманів Дем'яна Многогрішного (1669 - 1672) та Івана Самойловича (1672 - 1687) була порівняно великою, прямокутною, одноповерховою кам'яницею, перекритою склепіннями. Ймовірно, вона належала до типу традиційних мурованих палат козацької старшини, який походить від народної дерев'яної житлової архітектури.
На місці колишньої фортеці вдалося віднайти цвинтар головного храму гетьманської столиці, собору Живоначальної Трійці, який звели до 1692 р. на кошти Мазепи. Собор також було розорено 1708 р. Сподіваємось, у наступні літні сезони поруч з цим цвинтарем локалізувати і розкопати фундаменти Троїцького собору та його високої дзвіниці, яку в старому Батурині називали "Мазепин стовп" (вежа).
Археологи відкрили залишки кількох рядових дерев'яних жител мешканців фортеці, спалених під час погрому. В одній з господарчих ям виявили кістяк забитого підлітка, а поруч - обгорілий череп іншої жертви. На терені фортеці знайдено 15 срібних і мідних польських, чеських та російських монет, три натільні хрести, частини гравірованої мідної оправи ікони чи книги, два срібних кільця та коштовний перстень-печатку з різьбленим зображенням Адама і Єви, два фрагменти тканини із залишками зеленої фарби й парчеву тасьму, керамічні полив'яні люльки у формі квітки та чобітка, багато уламків вишуканих кахлів з рельєфними орнаментами, якими облицьовували печі у палатах гетьманів та козацької верхівки, фрагменти столового мальованого керамічного і скляного посуду ХVІІ - ХVІІІ ст., а також мушкетні і пістольні кулі, гарматні ядро і картеч та наконечник списа - релікти героїчної оборони Батурина.
Особливо цікавим є уламок скляної посудини з уривком напису кирилицею. Разом з такими археологічними знахідками, як фрагменти скляної чорнильниці (каламар) та перстень з печаткою, якою завіряли листи, грамоти та інші документи, це є свідченням про поширення писемності серед козацької старшини, що мешкала у гетьманській столиці.
У 2005 р. збільшено обсяг розкопок залишок палацу Мазепи, який він спорудив перед 1700 р. на батуринській околиці Гончарівка. Ця багата вілла була пограбована нападниками у 1708 р. і відтоді запустіла й поступово зруйнувалась.
Археологи розкопали нові частини підмурків палацу та його прибудови і встановили, що великий підвал споруди (15 х 15 м) був поділений двома навхресними стінами на чотири господарські приміщення. У прибудові відкрили залишки сходів. Лабораторні аналізи цегли та вапняного розчину з розвалів стін палацу, проведені в Інституті геологічних наук НАНУ в Києві, визначили, що вони у 1,3 - 1,5 раза міцніші за пересічну сучасну цеглу.
Згідно з малюнком цього палацу Мазепи 1744 р. та археологічними джерелами, його основна частина (без прибудови) мала підквадратний план, три поверхи, аттик, дерев'яні перекриття та вертикальну центричну симетричну композицію об'єму. Вікна були облямовані лиштвами з трикутними й лучковими сандриками, а наріжжя чільного фасаду на кожному ярусі фланкували напівколони з коринфськими капітелями. Фасад увінчував великий трьохчасний фронтон з двосхилими завершеннями і волютами. Тож споруда на Гончарівці була найранішим відомим багатоповерховим аристократичним палацом на Лівобережній Україні, побудованим та прикрашеним загалом у стилі західноєвропейського чи, точніше, італійського бароко.
Однак, за даними розкопок, ошатний декор його екстер'єру доповнили елементами, запозиченими з архітектури українського бароко: валиками з лекальної цегли, побіленими профільованими керамічними деталями карнизів, порталів чи лиштв вікон та круглими плитами з різнобарвними полив'яними розетками, які звичайно прибивались вздовж карнизу. Також подібне завершення порталу, яке зображено на малюнку палацу, зустрічаємо в мурованих церквах та дзвіницях Гетьманщини особливо Мазепиного часу. Підлога палацу була викладена фігурними теракотовими і блакитними полив'яними керамічними плитками. Вірогідно, ці високоякісні будівельні та декоративні матеріали палацу виробили батуринські керамісти, що населяли Гончарівку.
Таким чином, столичний палац Мазепи, його найбільша, головна резиденція під Батурином в цілому наслідувала модну барокову архітектуру та декор тогочасних вілл чи мансіонів можновладців Заходу. Їх лише збагатили деякими національними прийомами оформлення фасадів, які відомі в церковних спорудах гетьмана у Києві та Переяславі 1690-х рр.
Улітку 2005 р. в межах валів цитаделі й фортеці експедиція відкрила 33 поховання батуринців періоду правління Мазепи. З них 17 кістяків дітей та жінок, поховані без трун у неглибоких ямах, та людські рештки без слідів поховання вважаються жертвами трагедії 1708 року. Уперше знайдено два парні родинні поховання жінок з їх дітьми чи онуками, які, явно, були забиті одночасно. В цілому, у Батурині з 1996 до 2005 р. археологи розкопали 92 поховання ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Більшість з них, 48 поховань, належать головно цивільним небоєздатним мешканцям, що загинули від каральної акції царських військ у захопленій столиці Гетьманщини.
Дослідники гадають, що під час обстрілу та штурму Батурина у 1708 р. жінки з дітьми переховувались у найбільш укріпленій, внутрішній частині фортеці - її цитаделі, зокрема у центральному мурованому гетьманському палаці. Там вони й розділили трагічну долю оборонців, коли впала твердиня. Після повернення козаків й полковників Мазепи до спаленого і спустошеного Батурина разом з шведською армією родичі мали віднайти тіла своїх жінок і дітей. Правдоподібно, вони поховали їх там, де знайшли, - у цитаделі біля руїн палацу та на сусідньому цвинтарі спаленої Воскресінської церкви. Ховали ці жертви поспіхом у мілких ямах без гробівців і прикрас (типово для воєнної години у вщент зруйнованому місті, коли земля вже підмерзла та знаряддя не вистачало), але в індивідуальних чи сімейних могилах, а не в безіменних братських могилах.
Вірогідно, що тисячі трупів забитих батуринців просто не було кому поховати у листопаді 1708 р., тим більше, що їх скоро замело снігом. Їх перетлілі рештки та численні розкидані кістки й черепи пізніше могли збирати і ховати у ямах та ровах чи прикидати зверху землею побожні селяни з навколишніх сіл чи нові поселенці. Такі відкриті кістяки жертв часто є фрагментарні, деякі лежать обличчям додолу всупереч християнському поховальному обряду і не мають могильних ям, трун та інших атрибутів поховань того часу.
Опитування мешканців дають відомості про існування масових поховань у братських могилах на терені батуринської фортеці. Згідно з їхніми повідомленнями, під час земляних робіт на садибах знаходили ями, заповнені людськими кістяками. Деякі з них лежали обличчям до землі та мали кульові отвори у черепах. На жаль, ці поховання були знищені під час приватного будівництва і є втрачені для археологічного дослідження. Так, за інформацією місцевих старожилів та нашими обстеженнями ділянки і споруди, одна хата у провулку Центральному (територія колишнього цвинтаря Троїцького собору) стоїть на місці великої ями з масовим похованням. Проте минулого року власник хати не дозволив археологам дослідити цю могилу траншеями навколо його будинку.
Варто згадати одне незвичайне поховання літнього представника козацької верхівки. Його поховали на елітному цвинтарі Воскресін-ської церкви у цитаделі в часи розквіту міста до погрому 1708 р. Біля голови козака було поставлено скляну чарку для горілки. Такий звичай виглядає як пережиток язичницького поховального обряду і зустрічається у вивченні Батурина козацького періоду вперше.
Так, у світлі нових археологічних досліджень Батурин постає як один з провідних центрів розвитку культури українського бароко. Нищівне розорення гетьманської столиці у 1708 р. різко підірвало її інтенсивне піднесення. Відроджене місто за Розумовського вже не спромоглось відновити колишніх широких економічних і культурних зв'язків із Заходом та високого рівня художнього ремесла і самобутнього народного мистецтва блискучої Мазепиної доби. Українсько-канадська археологічна експедиція планує продовжити розкопки Батурина улітку 2006 р.
Д-р Володимир МЕЗЕНЦЕВ,
Торонтський університет, КІУС.
Канада.

На фото В. МЕЗЕНЦЕВА - жертви Батуринської трагедії.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 07.04.2006 > Тема ""Білі плями" історії"