Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 8 - 14).

Про джусік, про ковбаску в булочці та про "хот догс"

Навіть архітектурна краса та велич Львова - нашого рідного міста - не в силі заховати від тих, хто дітьми отчої землі, а не туристами ходять по рідному краю, страшенної наруги й глуму, які чинять над нашою мовою (а чинять, бо ми їм дозволяємо) різноманітні малограмотні ділки, подаючи вивіски, оголошення, рекламні щити, написи на товарах неестетичною українсько-американською мішанкою, приправленою російським соусом, бо більшість американських слів-блукальників, слів-приблуд потрапляє до нас з російської мови. Ось не сподобалося ділкам слово "сік" - звичне слово, що здавна нале-жить до головного словникового складу української мови, й вони замінили його на коробках і пляшках, як їм здається, оригінальним "джусік". Не втаємниченим в англійський лексикон (а такі люди мають право на життя в Україні) таке слово затямити не просто: сама була свідком, як якась старша жіночка просила в крамниці показати їй "дустік з помідорів".
Наша мова, як кожна інша, має певні внутрішні правила та закони щодо словотворення, словотворчих основ і суфіксів, деривацій та запозичень. Але хіба ж це турбує збайдужілих до Слова? Без найменшої на це потреби вживають англійське слово juice, додають до нього російський суфікс на позначення здрібнілості "-ик" - і готовий український покруч "джусік". Тільки брак знання й органічного відчуття мови могли створити таку словесну дивовижу. Задумуюсь - і стає моторошно боляче за нашу співучу, солов'їну мову. Повелося в нас тепер так, що всюди по вулицях наших міст щось продають, часто якісь харчові продукти. Досить смачною видається гаряча ковбаска в булочці, але її "нестравна" назва - "хот догс" - одразу знецінює її. Звідкіля ж узявся покруч?
Такі гарячі ковбаски в булочці, продаж яких започатковано у Франкфурті, здавна відомі у нас (часто під назвою "сосиски"). А в американському слензі (просторіччі низького ґатунку) на початку XX ст. сталий вислів "hot dogs", що раніше позначав "людину-хвалька із значними досягненнями в спорті", став широко вживатися для позначення оцієї ковбаски, вкладеної в булочку. Згодом, утративши пейоративну стилістичну конотацію, вислів поширився спершу в американському побутовому мовленні, а тоді й у багатьох європейських неангломовних країнах. І ось "...несли, несли з чужого поля, І в Україну принесли" (Т. Шевченко) оцей "hot dogs", і він повсюдно тепер уживається. А звучить цей непотріб винятково протиприродно, тим паче, що потрапив до нас через посередництво російської мови, як це тепер трапляється з більшістю зайвих американізмів. Саме тому починається він з літери "х" ("хот"), бо російська мова, на відміну від української, не має повноцінного звука [г].
Декому може видатися усе це дрібницею, не вартою уваги. На жаль, воно не так: де знижується культура мовлення, там зникає й увага до слова та думки. Кому байдуже, чи рідна назва, чи чужий приблуда-покруч, той, наче молитву, не шептатиме Франкове кредо: "Якби ти знав, як много важить слово!"

Про "фанів", "кіллерів", "шоуи" та про подібні покручі

Гортаю сторінки нашої преси й натрапляю на інтерв'ю зі співачкою. Розповідає, що мріє співати для "фанів". І знову ж роздумую над тим, чим, якими якостями слово "фани" здобуло перемогу над українськими словами "поклонники", "шанувальники". Очевидно, цікаве й походження цих слів: українське "шанувальники" від "шанувати", "шана", а англійське "fun" - це полісемантичне слово з архісемою "розвага". У важку добу скорботи за звірячо вбитим композитором І. Білозіром думаю про те, що він має тисячі й тисячі таки шанувальників, а не фанів...
Отакими неоковирними покручами рясніють періодичні та неперіодичні видання України, такі неподобства звучать по радіо та на телебаченні України, таких штучних запозичень чимало в галасливих рекламах, несумісних з мен-тальністю нашого народу. На жаль, їх усе більше в побутовому мовленні. "Творці" таких покручів - це мовні варвари, які не зупиняються ні перед чим, їм не збагнути, не відчути мелодійності нашої мови, не мають вони поняття про мовну норму та про мовну систему, про критерії, що визначають потребу запозичувати слова з інших мов. Будьмо ж нещадні до варварів: наша мова, а разом із нею - ніжна й замріяна душа нашого народу - в небезпеці! Адже за відданість Мові стільки людей ішло на Голгофу!

"Джек пот" як компонент українсько-американської мішанки

Галасливі реклами на нашому телебаченні запевняють нас, що на лотереї обов'язково матимемо "джек пот" і зможемо поїхати слідами експедиції англійського мандрівника Д. Лівінгстона в околиці ріки Замбезі, зокрема водоспаду Вікторія, або ж оглянути знаменитий Олімпійський стадіон і т. д. Що ж, реклама є рекламою, і, мабуть, мусимо, глибоко травмуючи при тому нашу ментальність, наше власне єство, до неї звикати. Але не маємо права, не можемо бути байдужими до знущання над нашою мовою з боку рекламних ділків-"винахідників", не можемо знижувати рівня чутливості до нашої мовної спадщини, до нашого усного й писемного мовлення.
Мова - надзвичайно складне явище, що постійно розвивається та удосконалюється як чітко організована, відшліфована століттями система. Розумно й послідовно слід упроваджувати в мовлення інозем-ні слова. Неперевершений знавець скарбів рідної мови М. Рильський слушно писав: "Без іноземних слів у культурній мові не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні - і, це вже безумовно, у властивому їх значенні" (стаття "Про іноземні слова" 1963 p.).
Щодо згаданої вище реклами про "джек пот", то чи не краще було б заохотити до "великого (казкового) виграшу" чи "до усміху долі (фортуни)". Для англомовлян слово "jackpot", що означає "великий виграш", має виразну внутрішню форму, пов'язану з грою в покер, але для українця "джек пот" - це незграбний для вимови, немилозвучний транскрибований покруч. Бо ж глибока правда криється у словах французького символіста П. Верлена, що в українському перекладі Г. Кочура звучать "Найперше - музика у слові!" (вірш "Поетичне мистецтво").
Деякі кмітливіші працівники засобів масової інформації дедалі частіше відчувають увесь жах "американізації" нашого мовлення, до того ж, не раз через посередництво російської мови. Справді, більшість американізмів живцем і сліпо потрапляють до нас через російськомовні канали. Але це лише наша вина, а не (на жаль, бо ж легше на когось плакатися, ніж себе звинувачувати) американізмів чи російських засобів масової інформації.
У передачах досить часто можна тепер почути політологічний термін "зустріч у верхах" поруч із транскрибованим і, отже, складним для сприйняття "саміт"; слово "підприємці", що нічим не поступається чужому "бізнесмени".

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 07.04.2006 > Тема "Урок української"