Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 8 - 23).

Про патріарха... ресторанів

Такий вислів тепер можна часто почути та прочитати в засобах масової інформації України, в галасливих, утомлюючих рекламах, що заполонили наше радіо та телебачення. Але від нього стає дуже страшно, і ось чому: слово «патріарх» (греко-латинського походження) у прямому розумінні позначає найвищих достойників Церкви і є інтернаціоналізмом. У багатьох мовах, зокрема українській, воно позначає також главу роду за до-державних формацій або найшанованішу людину в колективі, в певній галузі знань чи діяльності, пор.: «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів,
батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази» (І. Франко); «Справді високим взірцем невтомності й працьовитості для всіх є колишній випускник, аспірант і, згодом, викладач Ніжинського інституту народної освіти, а нині дійсний член Української Вільної Академії Наук та Наукового товариства ім. Шевченка в Америці, наш дорогий земляк, патріарх української літератури Петро Васильович Одарченко» (О. Астаф’єв).
Але ж і в прямому, і в переносному розумінні слово «патріарх» належить до урочистих пластів лексики й «опускати» його до «ресторанного» рівня (хай би і про які вишукані ресторани та яких гурманів йшлося) ледве чи личить. Свідчить воно про те, що дуже вже прагматичною, духовно убогою стає частина українського суспільства... Сумно, але ж бо факт.

Про «місяць»

Слово «місяць» недоречно вживати поруч із власною назвою місяця, бо створюється тавтологія, тобто повторне позначення названого поняття. Літературна норма вважає неправильним вислів «засідання відбулося в місяці січні» - слід сказати: «Засідання відбулося в січні».
Складні випадки слововживання: письменність, писемність, письменство
Слово «письменність» означає «уміти читати й писати», пор.:
«У наш час еталоном освітнього рівня стає вже не проста письменність, а освіта в обсязі середньої школи» (з усного мовлення).
Лексема «писемність» має два основні значення: по-перше, вона позначає «систему графічних знаків, уживаних для писання в якійсь мові чи групі мов», прим.: «Поява писемності у східних слов’ян пов’язана з діяльністю Кирила і Мефодія» (М. Грушевський); по-друге, вона позначає «сукупність давніх писемних пам’яток якоїсь мови», пор.: «Високий ступінь економічного, політичного та культурного розвитку давньо-
київської держави сприяв розвиткові писемності» (І. Франко).
Слово «письменство» - це повний синонім до слова «література», як ось: «Від першого київського розквіту переходячи до золотого віку старого нашого письменства, я вважаю найдоцільнішим почати від тої центральної пам’ятки, що золотить усю цю добу, - від «Слово о полку Ігоревім» (М. Грушевський).

Вежа – башта

Тонко визначає смислові нюанси цих двох синонімів Б. Д. Антоненко-Давидович - відомий письменник, знавець української мови до найтонших і найтендітніших відтінків (книжка «Як ми говоримо», Київ, 1970, 1991, 1994, 1997; Балтимор, 1975; Нью-Йорк, 1980). На його думку, іменник «башта» слід уживати тоді, коли мовиться про військові споруди давноминулих чи минулих часів. Там же, де йдеться про архітектурні об’єкти, зокрема готичного стилю, а також про будівлі, що втратили оборонно-військове значення, доречне слово - «вежа», пор.:
Ой позволь, батьку-отамане,
нам на башти стати -
не одному воріженьку
з пліч голівку зняти
(Українська історична дума).
За Успенською церквою місяць -
Він на вежу Корнякта підвівся
І у вікна глядить, що напроти...
(Б. Нижанківський).

«З бігом шести років» – чи так говоримо?

«З бігом шести років впливи залишилися незмінними», — читаємо в газеті, що має загалом добру мовну репутацію. І стає нам жаль іменника «біг», якого розташували в зовсім невідповіднім мовнім оточенні. Дійсно, в мовній практиці цей іменник часто вживається переносно, як ось у фразах: «з бігом часу» (або «з плином часу», є навіть неологізм «часоплин»), «біг крові», «біг води» тощо. Але узус цього іменника виключає поєднання його, ужитого в переносному значенні, із числівниково-іменниковими сполуками, що позначають конкретний часовий відрізок (у нашому випадку - шість років). Доречними були б тут прийменники «протягом» або (рідше) «упродовж»: «Протягом (упродовж) шести років впливи залишилися незмінними».

Доброокий: чи належить це слово до вашого мовленнєвого активу?

Згідно з чинними нормами українського словотворення, модель «прикметник + іменник» дуже поширена для утворення складного прикметника в українській мові, у тому числі, у конкретному словесному наповненні з прикметником «добрий», що має великий словотворчий потенціал. СУМ фіксує чимало таких складних прикметників типу «добродушний»,
«добросердний», «доброчесний», «доброякісний» (Т. 2. - С. 324 - 328), але немає серед них слова «доброокий». Одначе, це слово тепер активно вживається в українській мові. Ось яка історія його входження до нашого мовного побуту.
Під враженням першого (наприкінці серпня 1965 р.) арешту Івана Олексійовича Світличного - відомого керівника Шістдесятницького Ренесансу, поета, перекладача, літературознавця, громадського діяча, Словозахисника, багаторічного політв’язня (дефініції можна продовжувати!) - В. Стус, наш великий поет згорьованої долі, написав вірш-зітхання «Не можу я без усмішки Івана». Ось уривок з нього:
Не можу я без усмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі,
коли Київ спить,
а друга десь оббріхують
старанно,
склепить очей не можу
ні на мить,
він, як зоря, проміниться з туману,
але мовчить, мовчить,
мовчить, мовчить.
Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари
скапарене озлоблення своє.
Іваночку! Ти чуєш, доброокий?
Їй-бо, не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досі твій поріг високий
ані відчув, ані переступив?
Вірш набув великої популярності та закріпив за І. Світличним епітет «доброокий» як постійний, бо й насправді цей нескорений степовик (І. Світличний - виходець із Луганщини, народився та провів дитинство в селі Половинкине Старобільського району) був напрочуд доброю, доброзичливою й сердечною людиною. Коли 1998 р. вийшла в київському видавництві «Час» книга спогадів про І. Світличного, її заголовок складався лише з одного слова - прикметника «доброокий». Із мовного погляду, це рідкісний випадок, коли епітетна конструкція, що - як закон - складається принаймні із двох слів, скорочується до одного. Уживаймо ж, Друзі, викарбуване В. Стусом слово «доброокий», пам’ятаймо двох великих Світильників Народу Українського - Івана Світличного та Василя Стуса!

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 09.06.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"