"Кримська Свiтлиця" > #35 за 25.08.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"
#35 за 25.08.2006
БОЛ╤ТИ БОЛЕМ СЛОВА НАШОГО...
Роксолана ЗОР╤ВЧАК
(Продовження. Поч. у № 8 - 34). У роман╕ «Маруся Чурай» Л╕на Костенко передала страшенне горе Марус╕ з приводу смерт╕ ╖╖ матер╕ такими словесними образами:
Чвяхкот╕ла земля у старих постолах, похилилися верби в ос╕нньому шматт╕. Повезли мою мат╕р на б╕лих волах, неоплакану мат╕р, неоплакану мат╕р.
Опис вража╓ правдив╕стю, хоча насправд╕ верби не мають ос╕ннього шмаття. Ось ще деяк╕ зразки словесних образ╕в:
Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оцю Марину я ношу (Т. Шевченко).
В стременах став, зорить. А к╕нь гребе ╤ ловить н╕здрями далеку вогк╕сть Дону (М. Зеров).
Закучерявилися хмари. Лягла в глиб╕нь блакить... О милий друже, - знов недуже - О любий брате, - роз╕п’яте - Недуже серце мо╓, серце, мов леб╕дь той, ячить. Закучерявилися хмари... (П. Тичина).
По зал╕ голос малиновий розливсь, як весняний струмок (М. Драй-Хмара).
Люблю слова, ще повнодзвонн╕, як мед, пахуч╕ та п’янк╕, слова, що в глибин╕ бездонн╕й пролежали глух╕ в╕ки (М. Драй-Хмара).
Але будуть св╕танков╕ губи Ц╕лувати землю молоду (М. В╕нграновський).
Творення словесних образ╕в - це гостре бачення, це прагнення до самовираження, це праця думки ╕ для автора, ╕ для читача. Нам судилося жити у св╕т╕, де переважа╓ слово техн╕чне, ╕нформативне, де пану╓ телеекран (часто низькопробний), що не вимага╓ напруження н╕ думки, н╕ уяви. То ж згадаймо Шевченкове «Уч╕тесь, читайте...», то ж згадаймо Франкове «Книга - морська глибина», заглиблюймося в художн╕ тексти, люб╕мо художн╓ слово, розкошуймо ним, сп╕лкуймося з ним, п╕знаваймо його глибини, його живий подих, його та╖ни, щоб не зубожилося наше духовне життя, що ╓ найвищим надбанням людини - homo sapiens!
Дбаймо про багатство свого словника: еп╕тетн╕ конструкц╕╖
Лише д╕йшовши схилу в╕ку, Поез╕ю я зрозум╕в, Як простоту таку велику, Таке з’╓днання точних сл╕в... ...Коли еп╕тет б’╓ стр╕лою У саму щонайглибшу суть, Коли дорогою прямою Тебе метафори ведуть (М. Рильський).
Багатство еп╕тет╕в - одна з питомих ознак багатства мови взагал╕. Еп╕тети - могутня зброя в руках письменника, оратора, лектора, учителя, прац╕вника преси, матер╕, яка вихову╓ сво╖х д╕тей, дипломата, який розмовля╓ з представниками ╕ншо╖ держави та ╕н. Еп╕тет - це стил╕стичний зас╕б, в основ╕ якого лежить вза╓мозв’язок емоц╕йного й лог╕чного значення означуваного слова. В╕д звичайного означення (або ж обставини способу д╕╖, коли йдеться про еп╕тети, виражен╕ присл╕вниками) еп╕тет в╕др╕зня╓ться переносним ╕, тим самим, експресивним значенням, пор.: «╤шли довго зеленими л╕сами (О. Гончар; «зеленими» - означення); «Леся Укра╖нка з Кв╕ткою тут була, ╕ Черемош шум╕в, ╤ по горах л╕с думав свою зелену думу» (С. Пушик; «зелену» - еп╕тет). Недобрих, безсердечних людей над╕ляють у нас еп╕тетом «черствий», а означення «черствий» уживають, коли йдеться про погану як╕сть найвагом╕шого в житт╕ хл╕бодайного народу - хл╕ба. Окрем╕ еп╕тетн╕ конструкц╕╖ заснован╕ на переосмисленн╕ символ╕в. Так, барв╕нок - це неодм╕нний шлюбний атрибут в Укра╖н╕, де напередодн╕ вес╕лля дружки, назбиравши барв╕нку, приносять його свахам, як╕, ладкаючи, плетуть в╕ночки молод╕й та молодому. Поет ц╕каво╖, ориг╕нально╖ образност╕, Б.-╤. Антонич писав:
Так палко вм╕ють ц╕лувати Лиш т╕, що перший раз ц╕лують. В тремт╕нн╕ сл╕в тво╖х крилатих Я барв╕нкову щир╕сть чую.
Смислотворча наснага еп╕тета дуже часто залежить в╕д контексту. Згадаймо Шевченков╕ рядки з поеми «Кавказ»:
╤ вам слава, син╕ гори, Кригою окут╕, ╤ вам, лицар╕ велик╕, Богом не забут╕.
Очевидно, йдеться про лицар╕в, великих духом, тому-то лексема «великий» ста╓ еп╕тетом у цих рядках. Про В. Сосюру чита╓мо у статт╕ Г. Тарасюк «Раптом Метр глянув на небо, де над бл╕до-голубим виднокра╓м вис╕в м╕сяць уповн╕, ╕ сказав: «От м╕сяць.... кожен бачить його по-сво╓му. У народ╕ в╕н - круторогий, у Шевченка - бл╕дий, бл╕долиций. А над Прилуками... Подив╕ться, та ж в╕н - бузковий» (Л╕тературна Укра╖на. - 2003. - 17 липня). Еп╕тет часто виявля╓ надзвичайну смисло- ╕ стильотворчу активн╕сть. У щ╕льному сполученн╕ з означуваним предметом в╕н створю╓ так╕ словесн╕ формули (часто - зразки смислово╖ пол╕фон╕╖), як╕ вм╕щають зерно думки, акумульовану енерг╕ю, що ста╓ конструктивним чинником. Для еп╕тета в укра╖нськ╕й л╕тературн╕й мов╕ характерна бурхлива еволюц╕я образност╕, пор.: «А ми, братове, впертовуст╕ спрагл╕ любоправди, на палях бездуховност╕ й свавол╕ нерозукра╖нен╕ набира╓мось терп╕ння...» (В. Колом╕╓ць). «Коли це творилося таке горе - люте, голодоморне...» (В. Колом╕╓ць); «...стограмовий трудодень» (О. Гончар); «Дух дн╕провороджений...» (В. Колом╕╓ць). Те, що тепер стало узвича╓ним, у минулому дозволяли соб╕ лише найталановит╕ш╕ та найсм╕лив╕ш╕ чарод╕╖ слова, пор. Т. Шевченка: «╤ небо невмите, ╕ заспан╕ хвил╕».
Пода╓мо дал╕ найхарактерн╕ш╕ риси укра╖нських еп╕тетних конструкц╕й. Часто семантика еп╕тетно╖ конструкц╕╖ розкрива╓ться за допомогою пор╕вняння. Тод╕ ╖╖ експресивний заряд дуже сильний: «У тому ж темп╕, як мерзле горить, взялися вдруге лагодити риштовання» (О. Гончар);
За цими лавами похмурими Обстану я перед в╕ками, ╤ то не в гн╕в╕, не в обуренн╕, А в певност╕ тривк╕й, мов кам╕нь (Г. Кочур).
Семантично значущою ╓ функц╕я еп╕тета при власн╕й назв╕, що вжива╓ться переносно, як у М. Рильського: «Гомер наш польовий, славетний Вересай». Прикметники, що означають кол╕р, дуже часто створюють еп╕тетн╕ конструкц╕╖: «Над луками, залитими кв╕тневою пов╕нню, холонув оранжевий веч╕р, зануривши в м╕лк╕ прибережки далеке полум’я хмар» (Григ╕р Тютюнник). Вони зокрема, увиразнюються семантично при протиставленн╕:
Яр╕й, душе. Яр╕й, а не ридай, У б╕л╕й стуж╕ серце Укра╖ни. А ти шукай - червону т╕нь калини на чорних водах - т╕нь ╖╖ шукай, де жменька нас... (В. Стус).
Особливе враження справля╓ еп╕тетна конструкц╕я оксиморонного характеру (що м╕стить еп╕тети д╕аметрально протилежного значення), як ось: ╤ от - неволя, яко╖ не вид╕в, Не в╕дав недолею славний Ов╕д╕й. Лиш сп╕вного св╕ту обр╕й безхмарний - Не тьмаряться звуки, не мовкнуть барви На проклятих, благословенних путях, Де життя проходить. Справжн╓ життя (Г. Кочур).
Або ж: Яка нестерпна р╕дна чужина, Цей погар раю, храм, зазналий скверни! (В. Стус).
(Дал╕ буде).
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 25.08.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4078
|