Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ЛОХВИЧЧИНИ
Лохвиччина, попри все багатство етнокультурно╖ спадщини, до сьогодн╕ залишалася недостатньо...


ЩО 2022-Й В╤ДКРИВ УКРА╥НЦЯМ ПРО САМИХ СЕБЕ, А СВ╤ТОВ╤ – ПРО УКРА╥НЦ╤В
Ми остаточно в╕дбулися – ╕ як пол╕тична нац╕я, ╕ як держава.


КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 03.11.2006 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 03.11.2006
ГАЛИЦЬКА СОЛ╤ДАРН╤СТЬ
Серг╕й ЛАЩЕНКО.

Льв╕вському рад╕о можна т╕льки подякувати: воно сутт╓во зб╕льшило к╕льк╕сть передплатник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕». У важк╕ для газети пер╕оди воно не раз ╕ не дв╕ч╕ зверталося до рад╕ослухач╕в област╕ ╕з закликом передплатити ╖╖, проявивши таким чином сол╕дарн╕сть ╕з кримчанами.
 ╤ ось результат: 170 передплатник╕в у Львов╕! Та й по районах чимало. Скаж╕мо, в Жовкв╕ - 10 чолов╕к, у Жидачев╕ - 6, у Золочев╕ - 15, а в Стрию аж 32 передплатники! Знати б ╖хн╕ адреси - кожному потиснув би руку. Однак по-справжньому «засв╕тилася» на «св╕тличанському» обр╕╖ лише Ольга Степан╕вна Грицина. Це вона, записавши телефон нашо╖ редакц╕╖, оперативно в╕дгукнулася на рад╕опередачу про Крим ╕ про наше незбориме «св╕тличанське» братство. А пот╕м ще й писала, надсилаючи сво╖ зам╕тки.
 Отже, ╖╖ адресу я мав, тому й вир╕шив ╖хати у село Тишкович╕ Мостиського району. Долею випадку саме це село стало символом галицько╖ сол╕дарност╕ ╕з кримчанами.
 * * *
 ...Зустр╕в мене чолов╕к Ольги Степан╕вни - Геннад╕й ╤ванович Грицина. Як виявилося пот╕м - стов╕дсотковий однодумець дружини. З при╓мн╕стю це констатую, оск╕льки в жилах пана Геннад╕я тече не лише кров укра╖нських козак╕в, але й... рос╕йських дворян. Це ж треба таке: в цьому найдальшому закутку галицько╖ земл╕ (до польського Перемишля рукою подати!) «голуба» дворянська кров працю╓ на Укра╖ну. Та ще й як працю╓... ╤м╕дж Геннад╕я ╤вановича високий ще й тому, що в╕н, будучи першокласним л╕карем, зовс╕м не прагне збагачуватися за рахунок односельц╕в. Ото ск╕льки да╓ держава, ст╕льки ╕ його. Н╕яких грошових «подяк» не визна╓. А м╕г би... Дружина хвор╕╓; п╕сля складно╖ (╕ дорого╖!) операц╕╖ ц╕лком могла б повернутися в стр╕й, активно працювати на благо Укра╖ни. Але так╕ вже ц╕ люди: громадське на першому план╕, особисте - на останньому. ╤ хто зна, чого тут б╕льше - успадковано╖ дворянсько╖ порядност╕ чи безмежного укра╖нського братолюбства? Нагадаю, що батько Ольги Степан╕вни повторив подвиг Карбишева: його у 25-градусний мороз бер╕╖вц╕ поливали холодною водою з шланг╕в за те, що заступився за пол╕тв’язня. Х╕ба у такого батька могла бути ╕нша дочка?
 А стосовно Геннад╕я ╤вановича, то тут ╕стор╕я така. Сам в╕н народився у м╕ст╕ ╤шим Омсько╖ област╕. Зрозум╕ло, укра╖нсько╖ в школ╕ не вивчав, лише рос╕йську. П╕зн╕ше, коли проживав в Узбекистан╕, вчив трохи ╕ узбецьку. Ма╓ уявлення про життя ╕ проблеми тюркських народ╕в, чув ╕ про долю депортованих кримських татар. Проте був безк╕нечно далекий в╕д укра╖нсько╖ ╕де╖. Батько його вже був зрос╕йщеним укра╖нцем - нащадком тих козак╕в, яких переселяли до Сиб╕ру. А ось бабуся його, схоже, ще почувалася справжньою укра╖нкою. Розмовляла гарною укра╖нською мовою, а перед смертю просила не писати на надгробку по-рос╕йськи «Акулина», а лишень укра╖нською: «Килина».
 Ну, а по л╕н╕╖ матер╕, як я вже писав, вс╕ були рос╕янами, та ще й з дом╕шкою дворянсько╖ кров╕. Двадцяте стол╕ття крутило людьми, як хот╕ло, тож ╕ по╓дналися укра╖нськ╕ та рос╕йськ╕ гени в особ╕ одного, окремо взятого Геннад╕я ╤вановича.
 Певний час це сутт╓вого значення не мало, а ось коли зустр╕в укра╖нку Олю Кочеркевич, то гени козацьк╕ й об╕звалися: спор╕днен╕сть в╕дчув в╕дразу, жодного мовного чи психолог╕чного бар’╓ру не ╕снувало! Щоправда, на той час в╕н уже п’ять рок╕в жив в Укра╖н╕, на Льв╕вщин╕, куди його батька-л╕каря направили на роботу. Геннад╕й також вир╕шив п╕ти дорогою батька: започаткувати династ╕ю л╕кар╕в х╕ба погано? Зак╕нчив ╤вано-Франк╕вський мед╕нститут (заради нього туди ж, з Дрогобича, перевелася й Ольга, вона обрала соб╕ майбутн╓ укра╖нського ф╕лолога), а пот╕м молоде подружжя за направленням потрапило в м╕сто Новоукра╖нку К╕ровоградсько╖ област╕. Там Геннад╕ю ╤вановичу довелося працювати головним л╕карем д╕льнично╖ л╕карн╕ при цукрозавод╕, а Ольга Степан╕вна стала вчителькою.
 Тод╕ надвор╕ був 1970 р╕к, русиф╕кац╕я йшла повним ходом (дарма, що Петро Шелест був ╕ще при влад╕), тож сиб╕рсько-галицьке подружжя, не вагаючись, включилося в мовчазне протистояння з руйнаторськими тенденц╕ями. Саме так, це була не революц╕йна боротьба, радше мовчазний спротив. Але чого це ╖м коштувало!
 Згаду╓ Ольга Степан╕вна Грицина:
 - Нав╕ть на мо╓ прив╕тання «добрий день» м╕сцев╕ жител╕ реагували негативно. Сам╕ ж бо в╕талися: «Здрасьт╓!» або нав╕ть: «Драсьт╓». Через це та й через ╕нш╕ реч╕ на мене дивилися як на бандер╕вку, нац╕онал╕стку. При╖здили ком╕с╕╖ - спочатку з област╕, пот╕м з Ки╓ва. Пояснювали мен╕ особливост╕ «т╓кущ╓ва мам╓нта». Довго переконували, що заяви оф╕ц╕йн╕ треба писати рос╕йською, а не укра╖нською. Я ╖м твердо в╕дпов╕ла:
 - Якщо на вулиц╕ Лен╕на вис╕тиме великий транспарант, на якому буде написано, що заяви в центр╕ Укра╖ни можна писати лише рос╕йською мовою, то я так ╕ зроблю. А якщо н╕, то вибачайте... Це прозвучало як вибух бомби. Мене запитали: «Откуда вы родом?» В╕дпов╕ла: «Народилася у Льв╕вськ╕й област╕». У в╕дпов╕дь почула: «Ну всё тогда понятно». Мовляв, «не всех еще бандеровцев мы перебили...»
 * * *
 Ну, Ольга Степан╕вна знала, на що йшла. Намагалася, як могла, зам╕нити свого батька. Вибору у не╖, власне кажучи, й не було. На компром╕с ╕з власною сов╕стю вона йти не могла. А ось у нащадка рос╕йських дворян Геннад╕я ╤вановича виб╕р усе ж таки був. Хто б його засудив, якби в╕н був пристосуванцем у мовному питанн╕? Та н╕хто! Тим б╕льше, що людей л╕кував добре, ображених не було. Честь ╕ хвала йому за це. Але в╕н в усьому був сол╕дарний ╕з дружиною. Порадившись, вир╕шили й вив╕ску на л╕карн╕ зробити укра╖нською. Т╕льки ╖хня цукрозаводська л╕карня називалася тод╕ «Л╕карнею», вс╕ ж ╕нш╕ були «больницами». Не об╕йшлося й без курйоз╕в. Один хворий п╕вгодини кружляв навколо ц╕╓╖ медично╖ установи, так ╕ не побачивши звичне: «Больница». Коли йому пояснили, в╕н роздратовано вигукнув:
 - Тю, а я читаю: «Пекарня». ╤ нашо вони таке придумали? Писали б понятно: «Больниця».
 Отак ╕ прожили разом з 1970 по 1999 р╕к н╕би у ворожому оточенн╕. Н╕би й не Крим; в╕двертих шов╕н╕ст╕в небагато, зате сво╖ манкурти «д╕ставали» пост╕йно. ╤ т╕льки з початком незалежност╕ дещо зм╕нилося. Ольз╕ Степан╕вн╕ вдалося згуртувати навколо себе десять св╕домих степовичок ╕ створити «Союз укра╖нок». Робота закип╕ла. Часом нав╕ть шкоду╓ тепер, що у зв’язку з хворобою матер╕ довелося покидати цей досить зрос╕йщений, але не безнад╕йний в сенс╕ державотворення край.
 - Там ╕ тепер багато що зм╕нилося на краще, а якби я залишилася? Адже нац╕ональну св╕дом╕сть можна пробудити практично в кожн╕й людин╕, треба лише цим займатися. Але я дотепер п╕дтримую зв’язок ╕з колишн╕ми подругами, рад╕ю ╖хн╕м усп╕хам. До реч╕, вони й «Кримську св╕тлицю» передплатили, коли я розпов╕ла ╖м про передачу на Льв╕вському рад╕о.
 А Геннад╕й ╤ванович дода╓:
 - Нашу скромну тогочасну працю зараз важко оц╕нити об’╓ктивно. Скаж╕мо, тепер у м╕ст╕ Новоукра╖нка майже вс╕ вив╕ски укра╖номовн╕ та й половина населення повернулася до укра╖нсько╖. Але ж фундамент закладався саме тод╕. ╤ тверд╕сть мо╓╖ дружини протягом 29 рок╕в з╕грала не останню роль у житт╕ невеликого м╕ста з населенням 25 тисяч чолов╕к. Виходить, що ╕ один у пол╕ во╖н!
 - А чого б я була варта без мого чолов╕ка? - дода╓ Ольга Степан╕вна. - На нього завжди можна було покластися. Та й тепер я без нього як без рук...
 В ╖╖ погляд╕ - неп╕дробна н╕жн╕сть. А я соб╕ подумав: якщо тут, у Галичин╕, оце галицько-«рос╕йсько-дворянське» подружжя може шанувати все укра╖нське, то й у Криму так╕ пари в перспектив╕ ц╕лком можлив╕!
 * * *
 ...Не пройшло й години, як я отримав додаткове п╕дтвердження сво╖м оптим╕стичним прогнозам. Ольга Степан╕вна запросила до себе ще двох наших передплатник╕в: Володимира Курила ╕ його дружину Любу. Пан Володимир з м╕сцевих, а ось Люба (╖╖ д╕воче пр╕звище Габова) чистокровна рос╕янка з Перм╕! Про це я д╕знався п╕зн╕ше, а спочатку мен╕ запропонували в╕дгадати - зв╕дк╕ля вона родом? Запитання здивувало: як зв╕дк╕ля? Звичайно, з Галичини! Пот╕м, слухаючи невимушену ╕ швидку укра╖нську мову пан╕ Люби, я подумав нер╕шуче:
«А що, як з Волин╕? Час в╕д часу проскаку╓ щось особливе, в╕дм╕нне в╕д галицького. Проте, без сумн╕ву, укра╖нське...» Вс╕ були страшенно задоволен╕, що я не вгадав. Бо Люба - таки кор╕нна перм’ячка! Чи не еталон патр╕отизму ╕ м╕жнац╕онально╖ злагоди? Державницький патр╕отизм ц╕╓╖ родини год╕ поставити п╕д сумн╕в. Виростили, виховали патр╕отами с╕мох д╕тей: Мирона, Рому, Степана, Олю, Володимира, Соф╕ю ╕ Ярослава. ╤ уяв╕ть соб╕: н╕хто не голоду╓, ще й на «Кримську св╕тлицю» грошей вистача╓!
 Я був дуже зворушений ц╕╓ю галицькою сол╕дарн╕стю ╕з Кримом. Ми багато говорили про ситуац╕ю в АРК; довелося в╕дпов╕дати на безл╕ч складних запитань. Наприклад: чому держава не п╕дтриму╓ нашу «Св╕тличку» - фактично ╓диний укра╖номовний тижневик у Криму? Або: як складаються стосунки ╕з кримськими татарами? Почувши в╕дпов╕дь, що кор╕нний народ п╕вострова прихильно ставиться до всього укра╖нського, вся оця велика «св╕тличанська» родина, що з╕бралася за одним столом, п╕дняла келехи за дружбу ╕ м╕жнац╕ональну злагоду в Криму.
 Говорилося ╕ про те, що необх╕дн╕сть вивчати ще одну мову н╕як не може бути приводом для ворожнеч╕. Довелося б учити кримськотатарську, як одну з трьох оф╕ц╕йних мов у Криму, - сприйняли б це як належне. Сам╕ не опанували б досконало, то д╕ти вже точно ╖╖ вивчили б! ╤ жили б як брати на сонячн╕й земл╕ Криму, насолоджуючись ╖╖ казковою красою, ╕ не зривали б курортних сезон╕в на користь гаманця п╕вн╕чного сус╕да.
 «╤ братолюб╕╓ пошли...» - х╕ба не Тарасов╕ слова? Слухали б сво╖х пророк╕в, то не мали б ст╕льки проблем. Згодом до нас при╓днався ще один передплатник «КС» - Петро Семенович Кочеркевич - начальник газопромислу в сел╕ Х╕днович╕ ╕ в Яворов╕. Мова зайшла про дово╓нну боротьбу галичан ╕з польським шов╕н╕змом, яка просто рясн╕ла прикладами укра╖нсько╖ сол╕дарност╕.
 - По╖демо завтра на газопромисли! - р╕шуче сказав Петро Семенович. - Поговоримо з роб╕тниками; вони обов’язково п╕дтримають «Кримську св╕тлицю»! Тим б╕льше, що й головний наш начальник Роман ╤ванович Д╕дусь (зараз очолю╓ «Льв╕вгазвидобування». - С. Л.) ╓ великим патр╕отом Укра╖ни. Гадаю, вам варто з ним познайомитись.
 * * *
 Наступного дня, зам╕сть звично╖ «п’ятихвилинки», роб╕тники газопромислу в Х╕дновичах слухали мою допов╕дь про ситуац╕ю в Криму. Мо╓ нагадування про дово╓нну сол╕дарн╕сть галичан у протистоянн╕ з польським шов╕н╕змом ╕ заклик збер╕гати цю славну державницьку традиц╕ю не залишилися без в╕дпов╕д╕. Володимир Покладок, Степан╕я Гончар, Михайло Гав╕рко, Микола Вороблевський, Михайло Мельник без зайвих розмов в╕драхували сво╖ трудов╕ гривн╕ на р╕чну передплату «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
 - ╤ це ще не веч╕р... - задоволено усм╕хаючись, сказав Петро Семенович Кочеркевич.
 * * *
 Ну, ╕ хто тепер заперечуватиме правдив╕сть присл╕в’я: «╤ один у пол╕ во╖н»? Не ставилася б до нас так прихильно льв╕вська журнал╕стка Ганна Стоцька, не було б т╕╓╖ рад╕опередач╕, про яку я писав. Не було б передач╕, не д╕зналася б Ольга Степан╕вна Грицина про наш╕ проблеми. А без ╖╖ наполегливо╖ прац╕ я б ╕ не знав, що в Мостиському район╕, що на кордон╕ з Польщею, живуть так╕ чудов╕ люди.

 На фото: нов╕ члени нескореного «св╕тличанського» братства Ольга ╕ Геннад╕й Грицини; роб╕тники х╕дновицького газопромислу - з нами!

СОЛ╤ДАРН╤СТЬ СЛОБОЖАНСЬКА
ШАНОВНИЙ пане редакторе! Хочу висловити Вам та Вашим колегам свою п╕дтримку в державницьк╕й справ╕ у такому «важкому» рег╕он╕, як Крим.
 Сам я народився у Ялт╕, тому мене дуже ц╕кавить життя Криму. Кожного року моя родина пряму╓ на в╕дпочинок саме у Ялту. В╕дверто кажучи, я люблю ╕ ненавиджу це м╕сто водночас, але кожного року серце кличе до нього.
 Мене дуже здивувала така в╕дверта укра╖ноненависницька позиц╕я багатьох кримчан: майже на меж╕ псих╕чного захворювання. Я побачив, що переконати людей не можна, бо вони живуть якимись м╕фами на кшталт «Хрущёв подарил Крым Украине», «Крым всегда был (есть, будет) российским», «ну просто житья нет от этой насильственной украинизации», «Янукович хоть и бывший уголовник, но лучше бы он был президентом, так как он за Россию». До реч╕, на ялтинському поштамт╕ Вашу газету на прилавку закривають такими «правдивими» газетами, як «Крымская правда». Та, може, це просто зб╕г обставин...
 Мен╕ зда╓ться, що як т╕льки життя буде краще, н╕ж в Рос╕╖, це запаморочення з╕йде нан╕вець, цьому ╓ багато св╕тових приклад╕в.
 Харк╕вщина в╕домо за кого голосувала на виборах, але тако╖ укра╖нофоб╕╖ у нас не почути, та й село слобожанське розмовля╓ укра╖нською мовою, хоча й голосувало за кандидата Я.
 Я спод╕ваюсь, що разом з Вами ми переможемо. Прошу розраховувати на мене. Бажаю Вам вс╕ляких гаразд╕в та людського щастя.
 З великою повагою та найкращими побажаннями -
Олекс╕й РОГАЧЕВСЬКИЙ.
м. Харк╕в.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 03.11.2006 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4242

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков