Версiя для друку Обговорити в форумi

Новорічне інтерв`ю

Моя розмова із завідуючим кафедрою нормальної анатомії людини Кримського державного медичного університету, доктором медичних наук, професором Василем Степановичем Пикалюком відбулась напередодні Нового 2007 року. Саме в ці дні кожен згадує, що доброго зроблено в році, який минає, і, звичайно, будує плани на майбутнє. Та, прочитавши на гербі кафедри вислів - "Тут мертві вчать живих", я зрозумів, що розмова вийде не лише про університет...
- Василю Степановичу, мабуть, на вашій кафедрі працюють не тільки високі професіонали, але й люди, які по-філософськи ставляться до життя?
- Коли Капицю після отримання Нобелівської премії запитали, як він дійшов до життя такого, що дожив до Нобелівської премії, він відповів, що передумовою для його успіху було все життя і п'ять студентських років. Так от, передумовою для майбутнього успіху лікаря є кафедра нормальної анатомії людини, кафедра, яка є фундаментальною для навчання. І ви праві: щоб працювати на цій кафедрі, треба бути професіоналом особливого гатунку. У нас на кафедрі чотири покоління, як майже в кожній сім'ї, у нас працює Ткач Владислав Вікторович, професор - один із найстаріших морфологів в Україні. З нами професор Задніпрянський Ігор Володимирович, який починав україномовне викладання анатомії в Україні. На сьогодні в Кримському державному медичному університеті навчається англомовних студентів більше, ніж в усіх інших медичних ВНЗ України разом взятих - майже
2 тисячі. Викладання ведеться, зокрема, англійською мовою.
Кафедра нормальної анатомії людини Кримського медичного університету - це єдина кафедра, яка має свій геральдичний знак, зареєстрований офіційно. Наш морфологічний музей - це єдиний музей з музеїв України, який входить в реєстр 100 кращих медичних закладів морфологічного циклу, що перебувають під охороною ЮНЕСКО. На такій кафедрі можуть працювати люди, які слідують логіці, що міститься в напису на нашому гербі: "Мертві вчать живих", а якщо більш розширено: "Тут місце, де смерть, торжествуючи, служить життю наступних поколінь".
- Мені приємно чути, що іноземці з різних кінців світу навчаються у вашому університеті і почуваються дуже комфортно, для них створені всі умови. Це хоч маленький, але крок до того європейського вибору, про який так часто останнім часом говорять. Але цікаво, як з використанням державної мови у вас на кафедрі і у вашому університеті?
- По-різному почуває себе українська мова. Якщо порівняти її статус зі статусом російської мови чи тої ж англійської, то на сьогоднішній день вона ще на задвірках. Можу сказати, що в нас практично ніхто не читає лекції українською мовою, і не через те, що немає кому читати, а тому, що, на жаль, немає для кого читати. Випускники наших кримських шкіл володіють українською мовою дуже слабо. Але робоча мова у нас на кафедрі українська. Вся наша документація ведеться українською мовою. Майбутнє малює сьогоднішнє, або, як кажуть, пам'ятаючи про вчорашній день, можна говорити про день сьогоднішній і завтрашній.
- Дуже символічно, що наша розмова напередодні новорічних свят відбувається саме з вами, лікарем. Чим хворе кримське суспільство - як на думку працівника кафедри нормальної анатомії?
- Два роки тому я був на Майдані, повернувшись в Крим, написав статтю в "Кримську світлицю", звертаючись до тих, хто править, хто керує, до тих, хто намагається іти вперед.
Я казав, що йти слід у слід добре тільки бездоріжжям, а коли прокладаєш дорогу, по якій, сподіваєшся, за тобою підуть, то треба вміти бути особистістю. На жаль, наше кримське суспільство хворе, хворе пережитками тієї імперії, яка розпалася. На жаль, наші кримські правителі намагаються іти вперед, але весь час повертають шию на оті кремлівські зорі, і від того у них є діагноз, який називається "кримська кривошия". Не можна йти вперед, намагаючись бачити тільки одного сусіда! Знаєте, у всякої хвороби є причина! І є два результати: або організм сам справляється, якщо високий імунітет, або на допомогу приходять ті, в кого вірять, ті, кому довіряють найдорожче, своє здоров'я, - лікарі. Мені здається, що кримське суспільство має досить високий імунітет, хоча б тому, що його майбутнє формують ті, кому сьогодні 18 - 22 роки.
Майбутнє України будуть формувати навіть не ті політики, які стояли в перших шеренгах на сцені Майдану, які потім стали першими особами держави. Майбутнє формуватимуть політики другого ряду, я пов'язую надії з тими, хто вчора був міністром, тими, кого ми називаємо 35-літніми, 40-літніми, той же Катеринчук. Так само й в Криму! Майбутнє Криму з ними, а не з тими, хто сьогодні у Верховній Раді не встає пом`янути жертв голодоморів.
- Для мене 2006 рік був роком втрачених ілюзій. Але після того, як я подивився телемарафон "Побудуймо лікарню майбутнього" і побачив, як добро може об'єднувати людей різних регіонів, різних національностей, віросповідань, я зрозумів, що ще не все втрачено. Можливо, лікувати суспільство треба добром?
- Ви знаєте, я закінчив Тернопільський медичний університет, пішов в інтернатуру, був хірургом, пропрацювавши деякий час, повернувся в аспірантуру. І один з моїх колишніх пацієнтів, 15-літній хлопчина, він народився в шахтарській російськомовній сім'ї, написав мені листа, в якому були такі слова:

Люди умирают не в больницах,
Не страшны нам язвы и бронхит.
От недугов можно излечиться,
Как спасти нам души от обид?
Жизнь людскую долго ли разрушить
Сразу без сомненья, до конца?
Души погибают от бездушья
И от бессердечности - сердца.

Можна багато призначити ліків, багато сказати теплих слів, але якщо лікар не лікує душею, якщо він не вклав у хворого частинку свого серця, то результат буде або половинчастий, або взагалі відсутній.
- А як вилікувати українців Криму, які на 16-му році незалежності ніби не помічають, що навколо нас відроджують свою мову і культуру кримські татари, вірмени, росіяни, євреї? Як пробудити кримського українця від цієї сплячки? Гине "Кримська світлиця". Можливо, ті 250 тисяч українців і не знають про біди газети, тому що десятиліттями їх привчали читати іншою мовою. Як достукатись до цього сонного царства, чим їх розбудити, щоб хоч по одній гривні перерахували на газету, і тоді цілий рік "КС" без проблем могла б виходити, відповідаючи добром на добро. Як вилікувати душі тих, кому роками говорили, що ця мова другого сорту?
- Є різні методи лікування. Терапевтичний - коли дали пігулку і надіються, що вона допоможе, є психотерапія, коли сказали слово - і ти здоровий. Але є ще один метод лікування, який використовують хірурги, - це лікування скальпелем. Напевно, всі три методи повинні бути задіяні. По-перше, словом дійти до тих, хто почує! По-друге, повинна держава показати, що вона - Українська держава! Кожен в державі не повинен відчувати себе меншовартісним. Як у Т. Шевченка: "Треба миром, громадою обух сталить". Я не закликаю до обуха, я закликаю до іншого. Осилити дорогу можна по-різному, але вона буде пройдена, якщо іти з двох сторін: з однієї - громада, з іншої - держава. Ви знаєте, що готується створення громадського об'єднання з робочою назвою "Громадська Рада" - це буде надполітичне об'єднання, сформоване не за принципом партій. Є два принципи, які ми ставимо перед собою: перше - європейський вибір, і друге - це "Свій до свого по своє". Українець повинен не боятися прийти за порадою до свого. Нас багато, ми різні, кожен на своєму рівні повинен пам'ятати, хто ти, які в тебе корені. Мій батько після війни, коли повернувся з полону, говорив, що там вони знали, хто чесний, на кого можна покластися, хто завтра вистрелить в спину, хто зрадить. І ще мені говорив батько, що в полоні вони ділили людей за такою ознакою: порядний чи непорядний, добрий чи недобрий і ще розумний чи дурний, бо це ж народ сказав: "Краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти".
Отже, нам треба через свідомість, через розум, через почуття, через душі достукатись до тих, хто є. Але достукатись не тільки до тих, хто українець за походженням, адже українці - це всі громадяни нашої держави, яка називається Україна. Держава, що знаходиться в центрі Європи, має право на європейський вибір. Не направо постійно озиратись, де Уральські гори. Все-таки ближче, напевно, не Урал, а Варшава, Лондон, Берлін - столиці, які завжди визначали те, що називається інтелектуальним потенціалом Європи.
- Ваш університет вибрав саме цей шлях, шлях до Європи. Чи важко відбувається перебудова університету на нове сучасне мислення?
- До честі нашого ВНЗ, до честі нашого ректора Анатолія Андрійовича Бабаніна, все, що робиться прогресивне, воно обов'язково буде почуте і підтримане, це дуже важлива риса для керівника. Він ще 9 років тому відчув, що у нас демографічна криза, що через два роки не буде конкурсу на державні місця й відпаде таке навчання, яке називається комерційним, що дає ВНЗ якусь фінансову підтримку. Тому ми сьогодні і приділяємо велику увагу покращенню навчально-методичного процесу. Враховуючи перехід на кредитно-модульну систему викладання, розроблені методичні вказівки для практичних занять і лекцій. Створена комп'ютерна система навчання і контролю знань студентів з усіх систем і розділів анатомії. І ще нагадаю, що рік 2006-й був для нашого університету ювілейним, нам виповнилось 75.
- Що б ви побажали кримчанам в Новому 2007 році?
- В Новому році я б хотів побажати кримчанам, щоб у них звучала музика душі.
А музика душі повинна писатись нотами добра, тепла, любові і поваги, і тільки тоді вона наповнить ваше життя. І останнє: українці Криму, змініть ставлення до себе і пам'ятайте: "Свій до свого по своє".
З Новим роком!
Розмову вів Олександр ПОЛЬЧЕНКО.
На фото: професор Василь Пикалюк.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2007 > Тема "Українці мої..."