Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2111)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПРО ЗВ╤ЛЬНЕННЯ ДАН╤ЛОВА:
В╕н переводиться на ╕нший напрямок…


ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…


УКРА╥НА ПРОТИ РАШИЗМУ
Рашизм – це як╕сно нова форма тотал╕тарно╖ ╕деолог╕╖ ╕ практики…


СТАЛЕВ╤ ДУХОМ
Фотовиставка Костянтина Сови «Сталев╕ духом» - це вираження шани б╕йцям ╕ розпов╕дь...


«ФАРС НА БОЛОТАХ»: п╕сля 17 березня пут╕н ма╓ стати «так званим президентом»
Як╕ ще зм╕сти та смисли можна знайти в беззм╕стовних рос╕йських «виборах»...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2007 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 12.01.2007
КРИТИКА НА КРИТИКУ – НА БРЕХНЮ ПРО «БРЕХНЮ»
В╕ктор ГУМЕНЮК

Об цю «Брехню» вже ст╕льки вищерблено шабель, що у приск╕пливого читача може скластися враження, що його в такий спос╕б... заманюють до Кримського укра╖нського театру, де не так давно в╕дбулася прем`╓ра ц╕╓╖ вистави. Не без того, шановн╕ земляки, бо до театру ми таки ходимо р╕дко: ╕ здеб╕льшого з причини найбанальн╕шо╖ - просто не зна╓мо, а НА ЩО ╕ НА КОГО варто ╕ти? (Згадайте, як к╕лька рок╕в тому п╕д час гастролей ки╖вського театру ╕м. ╤. Франка кримчани ╕шли НА СТУПКУ). Тож, напевне, ус╕ ц╕ довколатеатральн╕ публ╕кац╕╖ в «КС» носять, насамперед, дискус╕йно-п╕знавальний характер.
 Одне лише прохання до учасник╕в цього процесу: укра╖нц╕, нав╕ть у найпалк╕ших публ╕чних дискус╕ях (слово - не горобець!) береж╕мо одне одного - нас же в Криму так мало залишилося, що скоро й на один театральний (що вже казати про пол╕тичний) аншлаг не набереться... Шануймося!
 
КРИТИКА НА КРИТИКУ – НА БРЕХНЮ ПРО «БРЕХНЮ»
 Дорогие литсобратья,
 Как я счастлив от того,
 Что средь общей благодати
 Меня кроют одного.
 Как овечка черной шерсти,
 Я не зря живу свой век –
 Оттеняю совершенство
 Безукоризненных коллег.
 Андрей Вознесенский.

 Я не пам’ятаю, щоб якась кримська газета як╕йсь театральн╕й вистав╕ присвятила аж п╕втори стор╕нки, ╕ такою особливою увагою, такою небайдуж╕стю, кажу ц╕лком щиро, «польщен». Нав╕ть якби та брехня, яка висловлена з приводу мо╓╖ сцен╕чно╖ верс╕╖ Винниченково╖ «Брехн╕» у матер╕ал╕ Ольги Б╕ляченко в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» (24 листопада 2006 року, с. 4, 13), була правдою, то й тод╕, гадаю, я заслуговував би на б╕льш доброзичливе ставлення – хоча б за спробу (за г╕потезою авторки допису – невдалу) дещо укра╖н╕зувати зрусиф╕кований Кримський укра╖нський театр, хоча б за спробу прилучити його до високо╖ нац╕онально╖ класики, суголосно╖ загально╓вропейським модерним мистецьким пошукам.
 Таке враження, що О. Б╕ляченко, яка вважа╓ себе театрознавцем, н╕як не могла скласти власно╖ думки про виставу ╕ все не знала, що ж ╖й анал╕зувати – чи то режисерський прим╕рник п’╓си, чи то програмку, аж тут гульк – з’явилася в газет╕ «Первая крымская» (3–9 ноября 2006, с. 26) стаття Серг╕я Пальчиковського «Раба любви на украинский манер».
 Отож спершу дещо про статтю С. Пальчиковського, з яким у мене аж н╕як╕с╕нького бажання не було й нема╓ вступати у полем╕ку. Але антидюр╕нг╕вський, чи то пак антипальчиковський ╕ не т╕льки запал доброд╕йки О. Б╕ляченко, дописувачки газети, багато читач╕в яко╖ мене знають ╕ шанують, спонука╓ мене взятися за перо. С. Пальчиковський – в╕домий у Криму журнал╕ст, статт╕ якого завжди читаються з ╕нтересом, вони здеб╕льшого не позбавлен╕ ╖дко╖ дотепност╕ ╕ влучних спостережень. Однак дуже часто, з роками все част╕ше (в часи «Южного курьера» це, зда╓ться, р╕дше траплялося) сво╖ не раз надто поверхов╕ й невиважен╕ судження, а то й просто химерн╕ в╕з╕╖ в╕н пода╓ з невиправданим апломбом, як ╕стину в останн╕й ╕нстанц╕╖. Так було, скаж╕мо, з виставою «Нелегалка» в Кримському укра╖нському театр╕ (автор реценз╕╖ нав╕ть не спром╕гся вникнути в драматичну суть п’╓си), з кальман╕вською «Ф╕алкою Монмартра», яку привозив до Криму Херсонський театр (рецензент з трьох д╕й вистави переглянув лише дв╕ ╕ врешт╕ вдався до нищ╕вно╖, хоч здеб╕льшого незаслужено╖ критики). В╕дтак його критичн╕ пасаж╕, хоч часом ╕ слушн╕, загалом надто девальвуються. У всякому раз╕ актори Кримського укра╖нського театру сприймають цю критику не те щоб байдуже (очевидно, про байдуж╕сть тут не може бути мови), але з великою м╕рою ╕мун╕тету.
 Тепер про статтю «Раба любви…». Слова п╕дзаголовку про те, що «этот спектакль о житейских страстях вполне современен и сегодня», певно, св╕дчать про те, що якесь прагнення сказати щось схвальне десь жевр╕ло на дн╕ душ╕ суворого рецензента, та врешт╕ воно виявилося ц╕лком притлумлене суперкритичним пафосом, який пройма╓ наст╕льки поверхов╕ й принаг╕дн╕, наст╕льки суб’╓ктивн╕ й некомпетентн╕ судження, що з ними полем╕зувати просто нема╓ н╕якого сенсу. Очевидно, десь колись у глибокому дитинств╕ бачений лен╕нський план ГОЕЛРО (може, у вистав╕ за п’╓сою Миколи Погод╕на «Кремл╕вськ╕ куранти») справив на нашого шановного рецензента таке яскраве враження, що воно супроводжу╓ його все подальше життя ╕ вряди-годи, до реч╕ й не до реч╕ да╓ться взнаки в критичних розправах. То з цим планом пор╕вню╓ться карта гастролей Кримського укра╖нського театру, то вже мальовничий сценограф╕чний елемент вистави «Брехня»… Проте дякую рецензентов╕ за визнання суголосност╕ рол╕ Андр╕я Карповича творчому хисту актора Валер╕я Тюлен╓ва (мен╕ довго доводилося переконувати в цьому самого актора). А те, що в╕н тут схожий, як зда╓ться критику, на В. ╤. Лен╕на, н╕як не применшу╓ акторового здобутку. Очевидно, що под╕бн╕ сюрреал╕стичн╕ асоц╕ац╕╖ мало в кого можуть виникнути, ╕ це вже проблема рецензента, а не вистави. Дякую рецензентов╕ за, може, для нього негативне ╕ вкрай неприйнятне, а для мене ц╕лком вт╕шне його враження – так, у нас у вистав╕ пахне борщем! ╤ це ц╕лком по-винниченк╕вськи. Тут ╕нтелект нев╕дд╕льний в╕д борщу, в╕д п╕сн╕, в╕д п╕дкреслено мелодраматичних ситуац╕й, в╕д натурал╕стичного подиху живого життя з його не лише радощами, але й печалями, з його брудом ╕ брехнею. ╤ я радий, що запах борщу, отже, й запах живого життя, був в╕дчутий у вистав╕ нав╕ть упередженим рецензентом. А упереджен╕сть ця просто лежить на поверхн╕. В одн╕й ╕з сво╖х реценз╕й (зда╓ться, з приводу оперети «Герцогиня з Чикаго») доброд╕й С. Пальчиковський висловив щось на кшталт того, що укра╖нсько╖ драматург╕╖ нема╓ ╕ бути не може. А тут на тоб╕ – ╓ та ще й з претенз╕╓ю на ╕нтелект!
 Зрозум╕ло, що м╕й театрознавчий ╕ л╕тературознавчий досв╕д – це ще не досв╕д режисерський, тож я ц╕лком далекий в╕д думки, що мен╕ в мо╖й перш╕й режисерськ╕й робот╕ все вдалося ╕ що вистава моя позбавлена недол╕к╕в. Так-так, в окремих сценах хот╕лося б б╕льшо╖ психолог╕чно╖ в╕дточеност╕, в╕д окремих виконавц╕в – б╕льшо╖ емоц╕йно╖ й пластично╖ гнучкост╕, часом актори не витримують належн╕ паузи, плутають поняття темпу й темпоритму, не вдалося уникнути деяко╖ строкатост╕ в костюмах… Але при всьому тому, дума╓ться, вистава заслугову╓ серйозно╖ фахово╖ розмови, а не зловт╕шного та малопереконливого улюлюкання. То, бачите, рецензента шоку╓, що геро╖ня ляга╓ на ст╕л (ну втомилась вона слухати безконечн╕ Тосев╕ претенз╕╖, тож оце так п╕дкреслено виразно «в╕дключа╓ться» в╕д нього; може, актрис╕ й справд╕ сл╕д ще попрацювати над виправданням ц╕╓╖ м╕зансцени), то в╕н зазнача╓, що «все приемы вполне известны и предсказуемы, мизансцены понятны».
 Плодовитий критик С. Пальчиковський, бува╓, щось ╕ похвалить, наприклад, ц╕лком нем╕чну й безпорадну, карикатурно спрощену й далеку в╕д шексп╕р╕вського траг╕зму виставу «Р╕чард ╤╤╤» у Кримському рос╕йському театр╕, з яко╖ масово т╕кають глядач╕, дехто нав╕ть не дочекавшись антракту (с╕р╕сть ц╕╓╖ постановки особливо явна в пор╕внянн╕ з двома вдалими попередн╕ми вт╕леннями ц╕╓╖ п’╓си в цьому ж театр╕, як╕ я свого часу досить детально проанал╕зував у сво╖й публ╕кац╕╖ в «Брегах Тавриды»). Загалом же оглядач «Первой крымской» останн╕м часом завзято, з хлестаковською легк╕стю гудить усе без розбору, не вельми переймаючись такими «др╕бницями» як, наприклад, в╕дм╕нн╕сть м╕ж п’╓сою та виставою. От доброд╕йка О. Б╕ляченко й запалилася його завзяттям. Щоправда, вона на в╕дм╕ну в╕д С. Пальчиковського чула, хто такий В. Винниченко, ╕ познайомилась, як видно, не лише з п’╓сою автора, а й нав╕ть з ╖╖ режисерським прим╕рником з в╕дпов╕дними позначками, коментарями й скороченнями, а в╕дтак заходилася пояснювати ╕ критиков╕, ╕ публ╕ц╕ «что такое хорошо и что такое плохо», мовляв, п’╓са В. Винниченка – це священна корова, а от вистава В. Гуменюка – це екзекуц╕я, внасл╕док яко╖ в╕д то╖ корови лишилися т╕льки р╕жки та н╕жки.
 Я з п╕╓тетом ставлюся до творчост╕ В. Винниченка, що, зда╓ться, переконливо дов╕в у сво╖й монограф╕╖ та докторськ╕й дисертац╕╖ про його драматург╕ю. Але все ж, гадаю, нема╓ сенсу ставитися до л╕тературного тексту як до чогось недоторканного. ╤ Шексп╕ра, ╕ Чехова, й ╕нших драматург╕в режисери скорочують, бо л╕тература ╕ сцена мають кожна сво╖ закони. А ще диктують так╕ скорочення (а ╕нколи навпаки – додатки, залучення ╕нших твор╕в автора) час, режисерське та акторськ╕ трактування тощо. Не думаю, що скорочення у текст╕ п’╓си ╕нформац╕йних повтор╕в, нед╕йових пояснень (коли поясню╓ться те, що зрозум╕ло з ситуац╕╖) – це вже таке святотатство. Коли в рецензентки, озбро╓но╖ режисерським прим╕рником, були з цього приводу як╕сь конкретн╕ зауваження, то, певне, сл╕д було б вказати, яким саме чином те чи ╕нше скорочення авторського тексту пошкодило вияву авторського задуму. А огульн╕ звинувачення, лайлив╕ ярлики, ╕стеричн╕ пасаж╕, не п╕дкр╕плен╕ театрознавчим анал╕зом, без конкретних приклад╕в видаються, м’яко кажучи, непереконливими. Так само як ╕ педантично розгорнуте й зневажливо повчальне розм╕рковування з приводу того, що в автора «п’╓са на три д╕╖», а в програмц╕ «п’╓са на дв╕ д╕╖». Це назива╓ться критикою, виссаною з пальця. Ну нехай не з пальця, то з програмки, режисерського прим╕рника та з реценз╕╖ С. Пальчиковського, а не з само╖ вистави.
 Тепер про режисерський прим╕рник, що його я на прохання О. Б╕ляченко передав ╖й через завл╕та театру. Я передав його для ознайомлення, але аж н╕як не для цитування, а тим б╕льше не для публ╕кац╕╖. На це мав би бути м╕й окремий дозв╕л. Ман╕пуляц╕╖ з мо╖м режисерським прим╕рником вважаю вельми сумн╕вними не лише з етично╖, а й з юридично╖ точки зору. Щодо запитання «Чого отру╖лась?», яке я написав на титульн╕й стор╕нц╕ п╕д час обговорення п’╓си з акторами. Для мене нема╓ сумн╕ву, що Наталя Павл╕вна п╕шла з життя, аби зберегти благополуччя близьких людей, зберегти створений нею м╕ф, брехню, яка забезпечу╓ це благополуччя, яка дор╕вню╓ тут життю ╕нших ╕ смерт╕ для не╖. Але все ж символ╕чна природа Винниченково╖ образно╖ мови чужа остаточним в╕дпов╕дям, чужа однозначност╕, вона виклика╓ безл╕ч запитань, зокрема й стосовно емоц╕йних спонук геро╖н╕ до самогубства. Дуже хот╕лося б, хоч, ясна р╕ч, в систем╕ дано╖ п’╓си це неможливо, аби геро╖ня знайшла ╕нший вих╕д, ╕ мо╓ запитання стосувалося з’ясуванню того, чи був хоча б теоретично можливий такий вих╕д (скаж╕мо, в одн╕й з п’╓с В. Винниченка геро╖ня в дещо под╕бн╕й ситуац╕╖ тихо ви╖здить до Австрал╕╖). Брати мо╓ запитання й розмахувати ним, як прапором, на п╕дтвердження сво╖х сумн╕вних сентенц╕й зам╕сть того, щоб звертатися до образно╖ тканини вистави, – це, м’яко кажучи, некоректно.
 Тепер спробу╓мо звернутись до тих поодиноких приклад╕в з само╖ вистави (а не з програмки, не з режисерського прим╕рника, не з╕ статт╕ С. Пальчиковського), як╕ мали б бути в центр╕, та, на жаль, опинились на перифер╕╖ огляду доброд╕йки О. Б╕ляченко. Насамперед мушу запевнити шановну критично налаштовану допису-вачку газети, що я (як стосовно скорочень тексту, так ╕ стосовно розпод╕лу ролей) не сп╕лкувався з жодним вигаданим нею м╕ф╕чним закул╕сним цензором. А при вибор╕ на роль Андр╕я Карповича актора Валер╕я Тюлен╓ва керувався виключно особливостями його небуденного таланту. Я св╕домо не йшов «послушно ученически» за авторською ремаркою ╕ не схиляв актора (хоч в╕н ╕ думав, зокрема з допомогою гриму, зробити персонажа старшим та безпорадн╕шим) до наголосу на рисах в╕дпов╕дно╖ зовн╕шньо╖ характерност╕, на ╕люстрац╕╖ нем╕чност╕ та хворобливост╕. О. Б╕ляченко, котра вважа╓ себе театрознавцем, мала б знати про ╕снування мистецтва перевт╕лення, тож такий актор, як В. Тюлен╓в, виконуючи режисерську вказ╕вку, м╕г би легко набути тих рис, про як╕ говорить дописувачка (тож ╕ з цього погляду про жодну нев╕дпов╕дн╕сть в призначенн╕ актора на роль не може бути мови). Гадаю, ц╕лком досить того, що Наталя Павл╕вна, яка колись захопилася науковими зд╕бностями свого майбутнього чолов╕ка, врешт╕ зрозум╕ла, хоч ╕ зап╕зно, що насправд╕ не коха╓ його. А рум’янощокий в╕н чи н╕, бадьорий чи флегматичний, лисий чи кучерявий – то вже ╕нша, не така сутт╓ва р╕ч. Думаю, це досить прим╕тивне й прямол╕н╕йне судження – раз персонаж В. Тюлен╓ва «кремезний, колоритний, жвавий…», то Наталя Павл╕вна мусить його кохати й не повинна зраджувати. До того ж д╕╓ персонаж у таких житт╓вих моментах, що нав╕ть якби в╕н справд╕ був таким незугарним, як того жада╓ться дописувачц╕, то, натхненний Наталею Павл╕вною, мусив би оживитися й окрилитися, що, на мою думку, чудово усв╕домлю╓ й переда╓ актор. Адже в перш╕й масов╕й сцен╕ зд╕йсню╓ться давня (п’ятнадцятил╕тня!) мр╕я персонажа – в╕н нарешт╕ привозить з глухого села в м╕ську квартиру свого старого батька й сестру, а п╕зн╕ше (це вже взагал╕ апофеоз) – нарешт╕ зд╕йсню╓ св╕й такий жаданий винах╕д. Наголос на як╕йсь нем╕чност╕ чи незугарност╕ тут, гадаю, зовс╕м недоречний, достатньо к╕лькох легких штрих╕в з цього приводу.
 Попри всю свою п╕днесен╕сть, рад╕сну вт╕ху, ейфор╕ю персонаж В. Тюлен╓ва в╕дчува╓, до того ж досить гостро, певний душевний дискомфорт, але жене в╕д себе г╕рк╕ в╕дчуття, притлумлю╓ ╖х, в╕д чого його екзальтац╕я посилю╓ться, може, нав╕ть вигляда╓ дещо штучно. Але саме таким чином персонаж, який, кажучи пушк╕нськими словами, «обманываться рад», хова╓ сво╓ душевне сум’яття, яке з неабиякою драматичною глибиною виявля╓ться в д╕алоз╕ наодинц╕ з Наталею Павл╕вною про можливу зраду. За визнанням багатьох глядач╕в ╕ нав╕ть приск╕пливих колег, ця сцена – одна з найсильн╕ших у вистав╕. Не пом╕чати того всього – це значить не хот╕ти пом╕чати.
 Очевидно, таким же бажанням не пом╕чати продиктована й наступна фраза доброд╕йки О. Б╕ляченко: «Я не буду спинятися детально на акторських роботах у вистав╕». То для чого ж тод╕ рецензент, коли в╕н детально не зупиня╓ться н╕ на акторських роботах, н╕ на сценограф╕╖, н╕ на музиц╕, а т╕льки вда╓ться до необ╜рунтованих лайливих пасаж╕в, як╕ просто межують з брутальн╕стю, з брудними твердженнями про як╕сь там «в╕дкати»?
 Окр╕м випаду про трактування рол╕ В. Тюлен╓вим, я, як не силкувався, не знайшов у розлогому допис╕ б╕льш н╕чого посутнього, жодно╖ детал╕, жодного спостереження, жодно╖ анал╕тично╖ конкретики стосовно вистави. Сам╕ пересп╕ви з С. Пальчиковського. Ну дуже прислужилася його стаття товаришц╕ О. Б╕ляченко, яка б ╕накше, певно, не знала б, про що писати.
 Ах, ледь не забув. Дописувачка таки вичавила з себе компл╕мент на адресу виконавиц╕ головно╖ рол╕ Ольги Котляренко. Ну що ж, думаю, цей мимов╕льний компл╕мент б╕льш промовистий, н╕ж лайлив╕ пасаж╕.
 Повторюю, я далекий в╕д думки, що вистава моя ╕деальна. Але такий ╖╖ компонент як глядач╕, як╕ тепло сприймають сцен╕чне д╕йство, налаштову╓ на оптим╕стичний лад ╕ перекону╓, що робота моя, всього нашого сцен╕чного колективу не марна.
 Дорог╕ укра╖нц╕ ╕ не лише укра╖нц╕, шановн╕ глядач╕, приходьте на виставу, ╕ якщо вона вам сподоба╓ться, не вважайте себе обдуреними, це такими вас хочуть вважати деяк╕ рецензенти. Приходьте на «Брехню» ╕ не в╕рте брехн╕!
 В╕ктор ГУМЕНЮК,
зав╕дувач кафедри теор╕╖ та ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського.

 На фото: сцена з вистави «Брехня». Наталя Павл╕вна - Ольга Котляренко, ╤ван Стратонович - Юр╕й Грищенко.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2007 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4374

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков